ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБІГУ

У ринковій економіці вироблений валовий національний про­дукт має двоякий вираз: натурально-речовий та грошовий. А тому, в процесі відтворення рух вартості ВНП проявляється як два самостійні процеси — як рух продуктів і як рух грошей чи грошо­вих доходів.

Таким чином, грошовий обіг — ■ це процес безперервного руху грошей між суб’ єктами економічних відносин у процесі вироб­ництва, розподілу, обміну та споживання валового національ­ного продукту. З кількісної точки зору грошовий обіг розгля­дають як сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються у господарстві (країні) за певний період часу (на­приклад, за рік). Однак, сукупний грошовий обіг не слід розгля­дати як механічну суму грошових операцій економічних суб’єктів, а як одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які приймають участь у виробництві, розподілі, обміні та спожи­ванні валового національного продукту країни. Усі вони певним чином одержують грошові доходи, заощаджують чи витрачають їх і цим впливають на економічні процеси.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей:

- центральним банком і комерційними банками;

- центральним банком і державою;

- комерційними банками;

- банками і підприємствами й організаціями;

- банками та населенням;

- державою, населенням і підприємствами;

- підприємствами, організаціями та населенням;

- фізичними особами;

У банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.

По кожному з наведених вище каналів гроші здійснюють зуст­річний рух, тобто товарні потоки закономірно створюють зустріч­ний рух грошових потоків.

За характером економічних відносин, що реалізуються в сукуп­ному грошовому обігу, розрізняють такі його сектори:

1. Сектор грошового обігу, що обслуговує сферу товарного обміну. Саме обмін товарів є основою грошового обігу. Зміна форм вартос­ті, тобто обмін товару на гроші та подальше використання грошей для придбання нових товарів, створюють можливість постійного руху грошей T- Г - Т.

2. Грошовий обіг обслуговує також процес кругообігу капіталів, які послідовно виступають у грошовій або у товарній формах:

Гроші, як капітал, здійснюють замкнений рух по колу, якому властивий нееквівалентний обмін, тобто назустріч грошовому пла­тежу власник не отримує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Загалом, даний сектор грошового обігу називають фінансово-кредитним.

В свою чергу фінансово-кредитний сектор грошового обігу охоплює дві групи фінансових відносин:

а) перерозподілу національного доходу шляхом відчуження певної частини доходів економічних суб’єктів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів па користь держави, яка витрачає їх для забезпечення своїх функцій. Внаслідок цього виникають не тільки нееквівалентні відносини, а й безповоротний та безоплатний рух грошей. В ньому одні суб’єкти втрачають гроші, а інші ~ їх одер­жують також безповоротно і без сплати будь-якої ціпи. Цю частину фінансового обігу називають фіскально-бюджетним.

б) друга частина фінансово-кредитного обігу обслуговує сферу пере- розподільчих відносин, у яких власність суб’єктів не відчужуєть­ся, а лише передається у тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує дохід у вигляді процентів чи дивідендів. Наприклад, при внесенні грошей па банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Цей сектор грошового обігу істотно відрізняється від фіскально-бюджетного обігу і називається кре­дитним обігом.

Отже, кожна частина сукупного грошового обігу обслуговує свою сферу ринкових відносин, причому гроші вільно переходять із однієї сфери в іншу згідно дії закону відповідності попиту і про­позиції ринку.

творення.

Залежно від форми функціонування грошей в обігу, він по­діляється на готівковий і безготівковий (рис. 4.1).

Зокрема, у сфері готівкового обігу гроші рухаються поза бан­ками безпосередньо обслуговуючи реалізацію товарів і послуг та інших можливих платежів. Готівковий грошовий обіг обслуго­вується грошовими знаками - банкнотами та білонною (розмін­ною) монетою. У деяких країнах світу в обігу перебувають казна­чейські білети. Після краху золотомонетного стандарту межа між банкнотами (кредитними грошима) практично стерлась.

У сфері безготівкового обігу рух грошей відбувається у формі послідовних записів на рахунках в банках або шляхом заліку взаємних вимог юридичних осіб. При цьому застосовуються такі засоби платежу: векселі, чеки, пластикові картки тощо.

Зазвичай у країнах з розвинутою ринковою економікою панівне місце посідає безготівковий грошовий обіг, оскільки він забезпечує прискорення платежів, вимагає менших витрат, є більш мобільним і κpa∏ιe піддається контролю. Готівковий грошовий обіг порівняно є менш ефективним і обслуговує, як правило, платежі в роздріб­ному товарообігу. Проте, в Україні в умовах перехідної економі­ки, значна частина якої є “тіньової”, він набув гіпертрофічних розмірів. У всіх розвинутих країнах канали обігу готівки і без­готівкової грошової маси утворюють єдине ціле. Постійно відбу­вається перетворення грошей з безготівкової форми у готівку і навпаки. Сьогодні обіг готівки у розвинутих країнах відіграє не­значну роль - практично в цих країнах маса готівки не переви­щує 10% обсягу сукупного грошового обігу. На їх співвідношення впливають різні фактори: стан і темпи економічного розвитку, розвиток банківської системи, широке розповсюдження електрон­них платежів тощо. Зокрема сучасні електронні технології дозво­ляють значно підвищити швидкість, якість і надійність виконання платежів, рівень безпеки і конфіденційності банківської інформації.

4.2.