МОДЕЛЬ СУКУПНОГО ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА ГРОШОВІ ПОТОКИ

Для з'ясування механізму взаємодії сукупного грошового обігу і грошових потоків економістами заходу розроблено умовну мо­дель, відому як кругообіг доходів: продуктів, в якій застосовано ряд припущень і узагальнень.

Всі суб’єкти грошового обігу згруповано у чотири групи:

1. Фірми — суб’єкти, що забезпечують створення і реалізацію ВНП;

2. Домашні господарства — суб’єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробницт­ва тощо) і є кінцевими його споживачами;

3. Державні структури — суб’єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та націо­нального продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та спожи­вання останнього.

4. Фінансові посередники - сукупність суб’єктів фінансового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, можуть діяти на ринку від свого імені і за свій рахунок.

Кожний економічний суб’єкт бере участь у грошовому обігу двояко — як одержувач певних грошових доходів і як особа, що витрачає одержані доходи, оскільки витрачання грошових коштів одним суб'єктом неминуче приводить до одержання доходу іншим суб'єктом, і навпаки, грошовий обіг можна розглядати як процес обігу грошових доходів. Такий підхід до розуміння грошового обі­гу надає його змісту певну конкретність та більшу визначеність, адже будь-який дохід, навіть самий незначний, є результатом кон­кретних економічних чи соціальних відносин. Зокрема, одна з ланок грошового обігу, в якій формуються доходи сімейних госпо­дарств, має назву національного доходу і є одним із найважливі­ших показників розвитку економіки країни.

У моделі виділено чотири види ринків через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб’єктами:

1. Ринок продуктів, па якому реалізується створений фірмами націо­нальний продукт;

2. Ринок ресурсів, па якому фірми купують необхідні для виробницт­ва ресурси (робочу силу, капітал, інформацію та природні ресурси);

3.

4. Світовий ринок, через який здійснюється зв’язок внутрішньої еко­номічної системи із “зовнішнім” світом.

9 Гроші та кредит

Усі розрахунки і платежі, які становлять грошовий обіг, можна згрупувати в 16 великих потоків залежно від їх призначення у від- творювальному процесі. Це дає можливість схематизувати весь грошовий обіг у вигляді кількох взаємопов’язаних потоків руху грошей, які здійснюються циклічно, за колом (рис. 4.2).

[I] наведеній схемі, для зручності, показано лише грошові по­токи і не показано зворотні потоки товарів і послуг. Крім того,

допускається, що всі ресурси, необхідні фірмам для підтримання їх діяльності, як і самі фірми, повністю перебувають у приват­ній власності сімейних господарств.

Грошовий потік — сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (чи його частину) процесу розширеного відтво­рення,

У наведеній схемі сукупного грошового обігу виділено такі окремі грошові потоки:

1) сукупність витрат фірм па придбання необхідних виробничих ре­сурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

2) оплата урядовими органами праці державних службовців;

3) трансфертні платежі — всі виплати, які здійсшоє держава домаш­нім господарствам;

4) доходи домашніх господарств (заробітна плата, проценти, диві­денди тощо), які становлять національний дохід.

Далі національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Переважна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, у зв’язку з чим оплачуються купівля продуктів на внутрішньому ринку про­дуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують уряду у вигляді податків, що створює потік 6.

Невитрачена на споживання та сплату податків частина дохо­ду — це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7).

Заощадження населення у цій моделі виступають єдиним дже­релом надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним джерелом інвестування розширення виробництва в секторі “фір­ми”. У зв’язку з цим формується грошовий потік 8, в якому вра­ховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників та доходи від емісії цінних паперів.

Мобілізовані на фінансовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, внаслідок чого формується гро­шовий потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покрит­тя державних видатків. Мобілізація урядом коштів на фінансово­му ринку зумовлює появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів — потоку 11.

Якби домашні господарства всі купівлі здійснювали на внут­рішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками (5, 9, 11), було б достат­ньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запро­понованого фірмами на цьому ринку. В такому разі, одержаний фірмами виторг утворив останній грошовий потік (12), який би “замкнув” кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визна­чається обсягом реалізованого ВНП і дорівнює обсягу НД, відо­браженого в потоці 4.

Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нор­мального функціонування грошового обігу й усієї економічної сис­теми, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

Оскільки економіка України відкрита і її зв’язки зі світовим ринком інтенсивно розвиваються, у схемі показані потоки, які зв’язують внутрішній обіг зі світовим ринком:

-13 — оплата продуктів, що надходять в країну за імпортом;

-14 — надходження в країну грошей зі світового ринку в оплату експорту;

- 15 — чистий відлив капіталу з внутрішнього ринку на світовий; √ 16 ~ чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній.

Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливає на світовий ринок грошей більше, ніж надходить через потік 14.

Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим потоку 4 (національного доходу) над величину чистого імпорту (переви­щення обсягу імпорту на експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту.

Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку шляхом

одержання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів тощо).

Збалансування грошових потоків, за умов чистого експорту, здійснюється шляхом розміщення одержаних коштів на інозем­них ринках через механізм фінансових операцій. Тоді посилюєть­ся відлив капіталу з внутрішнього фінансового ринку і відновлю­ється його збалансованість.

Отже, через механізм урівноваження чистого імпорту (припли­вом капіталу) і чистого експорту (відпливом капіталу) досягається збалансованість грошових потоків, які пов’язують національну економіку з іноземними ринками та збалансованість усього грошо­вого обігу країни.

Загальна збалансованість грошового обігу вимагає вирівнюван­ня, перш за все, національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися і всі пов’язуючі їх між собою грошові потоки. За напрямками руху грошей відносно національ­ного доходу ці потоки розділяють на дві групи:

-потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого ім­порту);

- потоки ін’єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту).

На суму втрат зменшується, а на суму ін’єкцій збільшується внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту. Для збалансування національного доходу і національного продукту потоки втрат і потоки ін’єкцій повинні вирівнюватися.

Проте урівноваженість потоків відпливу і припливу грошей авто­матично не забезпечується. Вбна може бути досягнута тільки через механізм фінансового ринку, який виконує дві важливі функції: трансформує заощадження домашніх господарств у нові види платоспроможного попиту інших суб’єктів ринку (фірм та уря­дових структур);

коливання ринкової кон’юнктури (попиту і пропозиції грошей) зумовлюють відплив зайвих грошей на фінансовий ринок або приплив грошей з фінансового ринку у випадку дефіциту про­позиції грошей.

Завдяки цим двом функціям фінансовий ринок забезпечує зба­лансування національного доходу і національного продукту як необхідну передумову його успішної реалізації. Проте, можли­вість мобілізації і перерозподілу грошових коштів через фінансо­вий ринок обмежені, тому неминуче виникає потреба в додаткових грошових коштах шляхом додаткової емісії.

Потреба в додатковій емісії може бути спричинена кількома чинниками:

-зростанням обсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська система має розширювати кредитування еконо­мічних суб’єктів;

-зростанням чистого імпорту (перевищенням імпорту над експортом);

- зниженням перерозподільчої функції грошового ринку, внаслідок чого наявна грошова маса обертатиметься повільніше і не зможе забезпечити всі потреби сукупного грошового обігу;

- іншими факторами, що можуть уповільнити швидкість обігу грошей.

У всіх цих випадках додатково випущені гроші надходять у сукупний обіг через фінансовий ринок, що відповідає їхній кре­дитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам закону грошового обігу.

Таким чином, сукупний грошовий обіг забезпечується необхід­ною масою грошей, величина якої має важливе значення для ре­гулювання економіки країни. Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість тощо.

4.3.