ПОНЯТТЯ ВАЛЮТИ ТА ВАЛЮТНИХ ЦІННОСТЕЙ

В Україні поняття валюта, національна та іноземна валюти, а також інша термінологія, яка стосується валютних відносин, визначені Де­кретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р.

- валюта України - грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, які вилучають з нього, проте які підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банків­ських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купо­ни до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінан­сові та банківські документи), виражені у валюті України;

- іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, каз­начейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним пла­тіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, які вилучають з нього, проте які підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (кліринго­вих) одиницях, що перебувають на рахунках або які вносять до бан­ківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банків­ські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські доку­менти), виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Поняття валютних цінностей є ширшим, аніж, власне, поняття ва­люти. Однак зазначимо, що конкретне наповнення змісту поняття ва­лютних цінностей визначене тими нормативними актами, які регла­ментують відповідні операції з цими цінностями на території країни.

Незважаючи на широке застосування, сутність валюти не має од­нозначного трактування в літературі. Більшість авторів визначає її як грошову одиницю певної країни. В інших наукових працях поняття валюта означає грошову одиницю, яку використовують у функціях світових грошей, тобто як міжнародну розрахункову одиницю, засіб обігу та платежу. Зведення поняття валюти до грошової одиниці в усіх визначеннях некоректне, оскільки грошова одиниця - лише незначна складова явища грошей, пов'язана з масштабом цін, і вона не спро­можна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові гроші.

Найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язане із зовнішньоекономічними відносинами [5. С. 232-233].

Валюту класифікують за кількома критеріями.

Залежно від емітента валютних коштів виділяють:

- національну валюту - платіжний засіб (грошова одиниця) пев­ної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо), яку емітує націо­нальна банківська система;

- іноземну валюту - грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових оди­ницях, які використовують у міжнародних розрахунках;

- колективну валюту (або міжнародні штучні гроші) - міжнарод­ні грошові одиниці, емісію яких проводять міжнародні фінансово- кредитні установи і які функціонують за міждержавними угодами (євро, СПЗ).

Міжнародні штучні гроші (ACU) - це валюти, вартість яких роз­раховують за принципом валютного кошика:

де w. - вага кожної валюти в кошику; Er. - обмінні курси валют, які входять до кошика.

Відомо кілька видів валютних кошиків. Вони відрізняються між со­бою структурою і складом валют.

Симетричний кошик - містить валюти з однаковою питомою вагою. Асиметричний кошик - охоплює валюти з різною питомою вагою.

Стандартний кошик - містить валюти, фіксовані на певний період застосування валютної одиниці як валютного застереження.

Регульований кошик - склад валют змінюється залежно від ринко­вих чинників.

Вагу валют у кошику визначають з урахуванням обсягу ВВП кра­їн, експорту, часток валют в офіційних золотовалютних резервах. По­єднання у кошику валют, курси яких мають протилежні тенденції до змін, дає змогу зробити вартість кошика стабільнішою, ніж вартість окремих валют. Отже, курс штучної валюти визначають як композит­ну величину.

Міжнародні штучні гроші називають також колективними валю­тами, оскільки вони утворюються в межах окремих міжнародних ва­лютних союзів і виконують функції інтернаціональної міри вартості національних грошей, міжнародного засобу платежу, засобу нагрома­дження.

Приклади колективних валют: європейська валютна одиниця ЕКЮ, яку застосовували в Європейській валютній системі до запроваджен­ня євро; спеціальні права запозичення СПЗ - одиниця Міжнародного валютного фонду; приватні штучні валютні одиниці.

Важливим є також поняття резервної валюти, або ключової. Ре­зервні валюти - це національні кредитно-грошові засоби головних промислово розвинутих країн, які використовують для обслуговуван­ня міжнародних розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, іноземними інвестиціями, нагромадження їх центральними банками країн як резервів для розрахунків та валютних інтервенцій.

Статус резервної валюти створює для країни-емітента найліпші умови ведення зовнішньоекономічної діяльності, проте водночас на­кладає певні обов'язки: підтримка стабільності валюти, скасування валютних обмежень, регулювання платіжного балансу.

Основною резервною валютою був і є долар США. За даними МВФ, у першому півріччі 2008 р. на американську валюту припадало 64% офі-

ційних резервів країн-членів Фонду. Друге місце посідає єдина європей­ська валюта євро - 26,5%. Частки решти валют є незначними. Окрім до­лара і євро, найширше використовують єну і фунт стерлінгів, їхні частки майже однакові, хоча роль єни останніми роками послаблюється.

За режимом використання валюти поділяють на

- неконвертовані;

- конвертовані.

Неконвертовані валюти - це грошові одиниці тих країн, законодав­ством яких передбачено обмеження практично за всіма видами валютних операцій. Такими, зазвичай, є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну й фінансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була національна валюта України гривня.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюють на валюти інших країн за курсом, що формується у передбаченому порядку, і вільно ви­возять та ввозять через кордон. Конвертованість є найважливішою якісною характеристикою валюти.

Зміст поняття конвертованості визначений конкретними умовами функціонування національної грошової і валютної системи у той чи інший історичний період.

Нині ступінь конвертованості національної валюти визначено, з одного боку, наявністю і кількістю валютних обмежень, що існують у тій чи іншій країні, а з іншого, - потребами суб'єктів ринку викорис­товувати цю валюту для міжнародних операцій. Конвертованість, по суті, означає свободу обміну національної валюти на іноземну.

Форми конвертованості валюти розрізняють за трьома головними критеріями.

1. Залежно від типу міжнародних операцій, для реалізації яких не­обхідний обмін валюти, конвертованість поділяють на два види: за по­точними операціями і за капітальними операціями.

2. З погляду можливостей обміну валюти для резидентів і нерези­дентів країни конвертованість національної валюти буває внутріш­ньою і зовнішньою.

3. Залежно від ступеня охоплення міжнародних валютних угод і зовнішньоекономічних операцій тими чи іншими обмеженнями роз­різняють часткову і повну конвертованість.

Конвертованість за поточними операціями - це можливість об­мінювати національну валюту на іноземну в процесі виконання між­народних операцій, пов'язаних з торгівлею товарами і послугами, а також міждержавними трансфертами та переказами доходів.

Цей вид конвертованості валюти означає відсутність обмежень на пла­тежі й трансферти, що враховують на рахунку поточних операцій платіж­ного балансу. Країни-члени МВФ, вступаючи до Фонду, беруть на себе зобов’язання усунути всі обмеження на міжнародні платежі за поточними операціями. Таке зобов’язання випливає зі ст. VIII статуту Фонду, якою передбачено, що для визнання валюти конвертованою жодна країна-член Фонду без його згоди не повинна запроваджувати обмеження на платежі й перекази за поточними валютними операціями.

У статуті Фонду сформульовано чіткі вимоги до реалізації валютної політики країн, спрямовані на підтримання відповідного режиму кон- вертованості. Зокрема, йдеться про такі вимоги:

- вільне застосування національної валюти під час розрахунків за поточними операціями платіжного балансу;

- відсутність валютних обмежень для резидентів і нерезидентів за поточними операціями з валютою;

- заборона на використання режиму множинності валютних курсів;

- заборона на запровадження будь-яких валютних обмежень без згоди МВФ,

- виконання зобов’язань викуповувати залишки своєї валюти, які утворилися в інших країнах за результатами поточних операцій (оплата в СПЗ або у валюті країни-контрагента);

- неприєднання до дискримінаційних міжнародних валютних угод.

Конвертованість за капітальними операціями - це можливість обміну національної валюти на іноземну в процесі міжнародних опе­рацій, пов’язаних із рухом капіталу, що передбачає здійснення прямих і портфельних інвестицій, а також надання кредитів.

Типові обмеження в цій сфері такі: обмеження об’єктів прямого іно­земного інвестування окремими галузями, вимога щодо обов’язкової репатріації прибутків національних компаній, які інвестують за кор­дон, заборона купівлі резидентами іноземних цінних паперів, обме­ження на кредитування нерезидентів.

Забезпечення конвертованості за капітальними операціями не є обов’язковою вимогою для країни-члена МВФ. Обмеження на рух капі­талу економічно виправдані для країн з перехідною економікою, оскіль­ки вони потребують ресурсів насамперед для фінансування реформ.

Внутрішня конвертованість - це такий режим, за якого тільки резиденти країни мають право купувати іноземну валюту без обме­жень і здійснювати платежі за кордон. У цьому разі немає обмеження на використання резидентами своїх коштів у національній валюті для придбання іноземної валюти, її зберігання і переказ на користь нере­зидентів. Внутрішня конвертованість може охоплювати як поточні, так і капітальні операції. У всіх розвинутих країнах діє режим вну­трішньої конвертованості. Водночас валютна політика у країнах, що розвиваються, й у країнах із перехідною економікою, зазвичай, перед­бачає наявність різних обмежень на цей режим. Це пов'язано з тим, що внутрішня конвертованість, по-перше, не дає належних можливостей для контролю з боку регулятивних органів за господарською діяльніс­тю суб'єктів ринку, що сприяє розвиткові тіньового сектора; по-друге, сприяє експансії імпортерів на внутрішньому товарному ринку, що ускладнює розвиток національного виробництва; по-третє, створює сприятливі умови для вивезення капіталу за кордон.

Зовнішня конвертованість передбачає надання права тільки не­резидентам вільно обмінювати валюту певної країни для розрахунків із закордонними партнерами. Резиденти такого права не мають. Як за­свідчує світовий досвід, країни з розвинутими ринковими відносина­ми в разі відновлення конвертованості своїх валют починали саме із зовнішньої конвертованості.

Згідно з вимогами МВФ, валюту вважають зовнішньоконвертова- ною, якщо вона має дві властивості: 1) кошти у певній валюті, що на­лежать нерезидентам, вільно обмінюють на будь-яку іншу валюту; 2) усі платежі резидентів на користь нерезидентів виконують з дозволу влади.

З економічного погляду зовнішня конвертованість національної валю­ти можлива лише за наявності попиту на неї за кордоном, тобто попиту на товари і послуги країни на зовнішніх ринках. Запровадження зовнішньої конвертованості - необхідна умова для закордонних інвестицій, оскіль­ки прибутки, отримані в національній валюті, закордонні фірми повинні мати змогу обміняти на валюту своєї країни і вивезти за кордон.

Часткова конвертованість означає наявність певних обмежень, коли на деякі напрями зовнішньоекономічної діяльності чи категорії учасників валютного ринку режим конвертованості не поширюєть­ся. Часткова конвертованість також може означати наявність пев­них обмежень за валютними операціями з деякими країнами, їхніми об'єднаннями й регіонами.

Найпоширенішою формою часткової конвертованості є наявність обмежень на операції, пов'язані з міжнародним рухом капіталу, та міжнародні фінансові операції, що відображаються на відповідних капітальних рахунках платіжного балансу. Часткова конвертованість означає можливість обміну національної валюти лише на деякі іно­земні валюти і то не в усіх видах зовнішньоторговельних операцій.

Більшість країн світу, у тім числі й Україна, має частково конвер­товані валюти. Рівень конвертованості визначений кожною країною у спеціальних законодавчих актах, якими передбачено перелік валют, на які можна обмінювати національну валюту, а також обумовлене кон­кретне коло суб'єктів таких угод.

Повна конвертованість означає відсутність обмежень у разі обмі­ну валют і за рахунками поточних операцій, і за рахунками операцій, пов’язаних з рухом капіталу платіжного балансу. Отже, такий режим охоплює як поточну, так і капітальну конвертованість національної валюти. Це означає, що і резиденти, і нерезиденти мають змогу купу­вати необмежені суми іноземної валюти за національну валюту краї­ни. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт та імпорт товарів, що можуть вплинути на їхню ціну.

Реалізація валютної політики, спрямованої на запровадження по­вної конвертованості, можлива лише в тих країнах, у яких створені відповідні передумови: по-перше, розвинутий внутрішній ринок това­рів і послуг зі стабільною кон’юнктурою; по-друге, потужний експорт­ний потенціал, що забезпечує сприятливі позиції країни на світовому ринку і, відповідно, зовнішній попит на національну валюту.

Валюту країни, у якій діє режим повної конвертованості, називають вільноконвертованою. Вільноконвертована валюта - це грошова одиниця, яку вільно і без обмежень обмінюють на іноземні валюти й міжнародні платіжні засоби у будь-якій формі й у всіх видах операцій. Сьогодні лише незначна кількість країн має вільноконвертовані наці­ональні валюти.

16.2.