ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І РЕЖИМИ ВАЛЮТНОГО КУРСУ

У сучасних умовах економічної глобалізації валютний курс стає одним з основних комплексних макроекономічних показників, який впливає не лише на зовнішньоекономічну діяльність країн, а й загалом на соціально-економічний розвиток.

Валютний курс - це вартість грошової одиниці однієї країни, ви­ражена у грошових одиницях інших країн або міжнародних платіжних засобах. Замість власне поняття валютного курсу можна вживати його синонім - обмінний курс, тобто розмір пропорцій обміну однієї ва­люти на іншу, що характеризує співвідношення між валютами різних країн саме у процесі їхнього обміну. Обмінний курс є одним із найваж­ливіших елементів національної валютної системи. Рівень обмінного курсу відображає динаміку основних макроекономічних показників розвитку країни і може сам активно впливати на їхню зміну.

Режим валютного курсу полягає у запровадженні порядку визна­чення курсу національної валюти, його зміни та використання для виконання розрахунків у міжнародних економічних відносинах. Не­обхідність запровадження в країні певного режиму валютного курсу пов'язана з потребою в обміні валют під час товарообмінних опера­цій, наданні послуг, виконанні робіт у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного руху капіталів та кредитів, що зумовлює необ­хідність адекватної оцінки вартості фінансових активів.

Складність точної класифікації режимів валютних курсів зумов­лена кількома причинами. По-перше, офіційно оголошений режим валютного курсу у тій чи іншій країні може не відповідати фактич­ним діям центрального банку чи інших регулятивних органів з реа­лізації офіційно проголошеної валютно-курсової політики.

Головними режимами валютних курсів, а відтак, і формами реаліза­ції валютно-курсової політики, є фіксований і плаваючий.

Фіксований валютний курс передбачає такий режим запроваджен­ня обмінного курсу національної валюти, за якого держава в особі уповноважених нею органів визначає твердий паритет національної грошової одиниці щодо іноземних валют та вживає відповідних захо­дів валютної політики для підтримання цього паритету.

Отже, фіксований режим валютного курсу передбачає запрова­дження урядом або іншими державними органами валютного регулю­вання і валютного контролю постійних, зафіксованих на певному рівні й на певний термін пропорцій обміну національної валюти на інозем­ну. Фіксований валютний курс можна засновувати на закріпленні офі­ційного золотого вмісту грошової одиниці або тісному прив'язуванні її курсу до курсу однієї з провідних світових валют, міжнародних роз­рахункових одиниць або групи валют. Нині з огляду на демонетизацію золота фіксації валютного курсу щодо золотого вмісту не практику­ють, а використовують інші способи.

Конкретними способами реалізації режиму фіксованого валютно­го курсу можуть бути такі.

1. Прив’язування національної валюти до однієї з провідних інозем­них валют (наприклад, долара США). Це означає, що зміна курсу на­ціональної валюти щодо валюти третьої країни точно відповідає зміні курсу валюти цієї країни щодо долара США, тобто, по суті, курс наці­ональної валюти автоматично змінюється в тих самих пропорціях, що й курс базової валюти щодо усіх інших валют.

Цей спосіб застосовують у таких трьох основних формах:

- прив’язування до провідної резервної валюти, якою може бути передусім долар США або євро;

- фіксація курсу національної валюти до валюти країни - головно­го зовнішньоторговельного або фінансового партнера;

- фіксація курсу колективної валюти, тобто спільної валюти групи країн, до однієї з провідних іноземних валют розвинутих країн.

2. Прив’язування національної валюти до валютного кошика, що означає тверду фіксацію курсу національної грошової одиниці до пев­ної групи валют або якоїсь однієї колективної валюти. Як і в попере­дньому випадку, зміна курсу національної валюти відбувається авто­матично зі зміною курсу об’єкта прив’язування.

3. Фіксація курсу національної валюти до іноземної на підставі змінного паритету, що передбачає періодичний перегляд фіксованого курсового співвідношення під впливом певних макроекономічних па­раметрів. Це означає, як і в попередніх випадках, тверде прив’язування курсу національної валюти до іноземної, проте зв’язок між національ­ною і базовою валютою не автоматичний, а обчислений за спеціаль­ною формулою, яка враховує динаміку визначених макроекономічних параметрів (наприклад, різницю у темпах інфляції, темпи економічно­го зростання).

Плаваючий валютний курс - це співвідношення між валютами різних країн, що складається на ринку під впливом зміни попиту та пропозиції на національну й іноземну валюту. Такий режим валютно­го курсу передбачає використання передусім ринкових механізмів ре­гулювання курсових співвідношень валют під впливом зміни попиту і пропозиції. Однак це не заперечує можливості впливу валютної по­літики центрального банку на механізми курсоутворення. З огляду на це такий режим валютного курсу може набувати різних форм залежно від масштабів і способів втручання регулятивних органів держави у процес визначення валютного курсу.

Тому окремі різновиди плаваючого валютного курсу можуть перед­бачати запровадження центральним банком таких головних режимів.

1. Вільне плавання, за якого на валютний курс впливає лише ринко­ва кон’юнктура. Це передбачає визначення обмінного курсу винятко­во під впливом попиту і пропозиції на ринку і, зазвичай, без активно­го втручання держави. Якщо попит на валюту збільшиться, то зросте і валютний курс. І навпаки, зі зменшенням попиту на валюту її об­мінний курс спадає. У режимі вільного плавання перебувають обмінні курси валют США, Великої Британії, Японії, Канади, Швейцарії та ще близько 50 країн третього світу.

2. Обмежене плавання, за якого центральний банк задає граничні норми коливання обмінного курсу національної валюти.

Реалізувати цей режим можна у таких формах.

Валютний коридор - режим, за якого центральний банк визначає максимальний і мінімальний рівні відхилення обмінного курсу. У цих межах валютний курс може вільно коливатися під впливом ринкових сил, а для запобігання їхньому порушенню центральний банк уживає заходи девізної політики. Такий режим валютно-курсової політики ви­користовують Індія, Китай, Єгипет, Ізраїль, Туреччина, а свого часу - Україна та Росія. Отже, режим валютного коридора допускає коливання обмінного курсу в заздалегідь визначених верхній і нижній межах.

Обмежено гнучкий курс, за якого центральний банк проводить опе­рації на валютному ринку для згладжування курсових коливань. Це передбачає наявність виражених у відсотках обмежень коливань ва­лютного курсу (наприклад, ±7,25%) від визначеного паритету до якої- небудь іноземної валюти.

3. Кероване плавання - це режим управління валютним курсом, який полягає у цілеспрямованій зміні вартості національної валюти, зазвичай, у бік девальвації. Такий режим використовують здебільшого в періоди кризових ситуацій на валютних ринках та разом із заходами макроеконо- мічної стабілізації, спрямованими на вирівнювання платіжного балансу.

Кероване плавання серед перелічених видів режимів валютного кур­су - це значною мірою змішаний тип механізму курсоутворення, набли­жений до фіксованого режиму. Однак за основу цього механізму взято все ж ринкові засади впливу на валютний курс через попит і пропозицію, хоча держава активно втручається у цей процес через власну валютно- курсову політику з метою надати динаміці обмінного курсу бажаної для себе спрямованості - передусім у бік девальвації. У цьому разі темпи де­вальвації, зазвичай, орієнтовані на різницю темпів інфляції щодо однієї або кількох країн, валюти яких є об’єктом прив’язування.

Як і у випадку фіксованого валютного курсу, режими керованого та обмеженого плавання передбачають використання центральним банком механізму валютних інтервенцій для підтримання обмінно- го курсу на заданому рівні. Однак у випадку з плаваючим валютним курсом, на відміну від фіксованого, уряд і центральний банк не беруть себе ніяких формальних зобов’язань щодо підтримання того чи іншо­го рівня валютного курсу, а керуються кон’юнктурними чинниками впливу, що визначають спрямованість валютно-курсової політики.

У разі, якщо в країні використовують не один режим валютного курсу, а декілька, то такий механізм курсоутворення називають режи­мом множинності валютних курсів.

Режим множинності валютних курсів - це форма реалізації валютно-курсової політики, за якої в країні застосовують диференці­йовані курси національної валюти залежно від видів валютних опе­рацій, учасників цих операцій та використовуваних валют. Зазвичай, такий режим передбачає наявність двох або більше валютних курсів, що застосовують для різних типів операцій, зокрема, офіційний курс для визначеного переліку операцій і ринковий курс для всіх інших операцій. Офіційний курс запроваджують на завищеному рівні, й він є несприятливим для продавців валюти (експортерів), а вигідним для її покупців, здебільшого, - уповноважених державних органів. Метою завищення офіційного валютного курсу є здешевлення імпорту това­рів широкого вжитку і зменшення реальних виплат за зовнішнім бор­гом у певній валюті або скорочення експорту тих чи інших товарів.

Недоліки режиму множинності валютних курсів полягають у тому, що він: по-перше, спотворює відносні ціни у зовнішній торгівлі; по­друге, негативно позначається на ефективності виробництва, розподі­лі ресурсів і сприяє отриманню прибутків не в реальному секторі, а на різницях між курсами валют; по-третє, створює сприятливі умови ді­яльності для одних суб’єктів ринку і дискримінує інших, які не мають змоги користуватися сприятливим курсом.

Нині режим множинності валютних курсів, здебільшого, застосо­вують у країнах з нерозвинутими ринковими механізмами і слабкими позиціями на світовому ринку. Тому МВФ рекомендує відмовитись від цього режиму. А для країн, що беруть на себе зобов’язання забезпечи­ти конвертованість національної валюти, застосовують не рекоменда­ції, а жорсткі вимоги статуту МВФ щодо заборони режиму множин­ності валютних курсів.

Отже, оптимальний вибір режиму валютного курсу для національної економіки є одним із головних завдань валютної політики. Наприкінці ХХ ст. переважну більшість кризових явищ у валютних відносинах спо­стерігали у країнах, які дотримувалися так званих проміжних чи зміша­них режимів валютного курсу без чіткої орієнтації на фіксований або плаваючий режим. Тому більшість провідних економістів і фахівців цент- ральних банків різних країн дотримується думки, що за умов глобалізації економічних процесів із високим ступенем інтеграції фінансових рин­ків щораз більшого поширення набуватимуть полярні форми реалізації валютно-курсової політики - вільне плавання чи жорстка фіксація.

16.3.