РОЗРАХУНОК ВАЛЮТНОГО КУРСУ. КОТИРУВАННЯ ВАЛЮТИ

Необхідність визначення обмінного курсу пов'язана з такими головними причинами:

- розвиток міжнародної торгівлі, що потребує обміну валют різних країн у разі переміщення між ними товарів, послуг, капіталів, кредитів;

- порівняння цін на товари і послуги в різних країнах для забез­печення еквівалентного обміну результатами праці національних виробників;

- потреба оцінки економічними агентами країни вартості й рівня дохідності своїх активів за кордоном.

Визначення обмінного курсу відповідно до чинних правил і норм валютного регулювання називають валютним котируванням. Коти­рування може передбачати визначення валютного курсу або на зако­нодавчому рівні у вигляді офіційного курсу центрального банку, або на засадах ринкових механізмів, під впливом співвідношення попиту і пропозиції. У світовій практиці використовують два методи котиру­вання валют: пряме і непряме, або зворотне.

Пряме котирування передбачає вираження одиниці іноземної ва­люти у певній кількості національної валюти. Наприклад, в Україні один долар США прирівнюють до певної кількості гривень. Саме пря­ме котирування використовують у більшості країн світу.

Непряме, або зворотне, котирування - це прирівнювання оди­ниці національної валюти до певної кількості іноземної валюти. На­приклад, у Великій Британії один фунт стерлінгів виражають у певній кількості доларів США.

Використання прямого чи зворотного методів котирування не впливає на рівень обмінного курсу, а лише змінює форму його вира­ження. Адже зворотне котирування є величиною, оберненою до пря­мого котирування.

У разі котирування валют визначають базову валюту та валюту котирування. Базовою є валюта, щодо якої котирують інші валюти (зазвичай, це валюти головних промислово розвинутих країн). Валю­тою котирування є валюта, яку котирують до базової й яка виражає вартість базової. Наприклад, у записі USD/UAH долар США є базою котирування, а гривня - валютою котирування.

На клієнтському ринку котирування відбувається методом аут­райт з точністю до чотирьох знаків після коми, які називають базови­ми пунктами.

На світовому міжбанківському ринку можуть застосовувати амери­канське (визначення доларової ціни валют) або європейське (визна­чення ціни долара в інших валютах) котирування. Якщо застосовують пряме котирування долара до однієї з європейських валют, то вважа­ють, що котирування відбувається за європейськими умовами. Якщо застосовують непряме котирування долара до європейської валюти, то вважають, що котирування відбувається за американськими умовами.

У міжнародній торгівлі можуть виникати ситуації, коли неможливо безпосередньо обміняти одну валюту на іншу. В цьому разі використо­вують крос-котирування, або крос-курс.

Крос-курс (крос-котирування) - це співвідношення між двома ва­лютами, яке визначають згідно з їхнім курсом стосовно третьої валюти. У такому випадку спочатку купують валюту третьої країни (наприклад, долар США), а потім за неї купують уже необхідну валюту. Оскільки основний обсяг міжнародних розрахунків виконують саме у доларах США, то для полегшення обмінних операцій і розрахунків котируван­ня національних валют у більшості випадків відбувається не одна щодо іншої, а щодо долара США, а вже через нього - до валют інших країн.

Зміст процедури котирування полягає у визначенні й реєстрації міжбанківського курсу шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції за кожною валютою (фіксинг). На цій підставі визначають курси покупця і продавця.

Курс покупця (bid rate, BR) - це курс, за яким банки купують іно­земну валюту і продають національну (найнижчий курс).

Курс продавця (asked rate, AR) - це курс, за яким банк продає іно­земну валюту і купує національну (найвищий курс).

Курс продавця завжди вищий, ніж курс покупця. Різницю між кур­сом продавця і курсом покупця називають спредом, або маржею (S). Спред становить дохід банку за валютними операціями. Його розра­ховують за формулою

де S - спред; AR - курс продавця; BR - курс покупця.

Можливість отримання цього доходу пов'язана з фактично монополь­ним становищем банків на валютному ринку щодо операцій з більшістю суб'єктів валютних відносин. З огляду на це банки продають валюту за вищим курсом, ніж купують. Зазвичай, чим більші обсяги операцій з пев- ною валютою і більший попит на ринку на неї, тим більший розмір маржі банку. Хоча спред визначають комерційні банки самостійно, централь­ний банк за певних обставин може запроваджувати його максимально допустимий розмір для того, щоб запобігти спекулятивній грі на валют­ному ринку, яка особливо небезпечна в періоди кризи.

Фактичний ринковий обмінний курс розраховують як середнє арифметичне курсів покупця і продавця. Його використовують в еко­номічному аналізі, в разі укладення зовнішньоторговельних контрак­тів, дилери на валютних ринках. Отже, обмінний курс як визначник вартісного вмісту валют різних країн є важливим елементом міжна­родних економічних і валютних відносин.

Оскільки валютний курс як ціна валюти (як і ціна на будь-який товар) змінюється з часом, то в зовнішньоекономічній діяльності ви­никає потреба враховувати чинник часу в ході укладення угод. Тому залежно від того, коли буде виконана угода з купівлі-продажу валют на валютному ринку, використовують такі два головні види обмінних курсів: спот-курси і форвардні курси.

Спот-курс - це вартість одиниці валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, зафіксована на момент укладення угоди за умов поставки валюти банком не пізніше другого робочого дня з дня укла­дення угоди. Спот-курс відображає, як оцінюють національну валюту на момент проведення операції на зовнішніх ринках. Динаміку об­мінного курсу тієї чи іншої національної валюти оцінюють саме через спот-курс. Так само у процесі реалізації валютно-курсової політики та в разі оцінювання головних зовнішньоекономічних параметрів розви­тку національного господарства за основу беруть передусім спот-курс.

Форвард-курс - це курс, за яким валюту однієї країни продавати­муть чи купуватимуть за валюту іншої країни на певну дату в майбут­ньому.

Окрім обмінних курсів спот і форвард, у процесі реалізації валютно- курсової політики для аналізу може бути потрібне використання ва­лютних курсів, розрахованих за різними методиками, що враховують динаміку певних макроекономічних параметрів. Ці параметри, не вхо­дячи власне до поняття валютного курсу, активно впливають на нього. Тому під час планування тих чи інших заходів валютного регулювання і валютного контролю може виникати потреба використання й таких показників: номінальний валютний курс та реальний валютний курс.

Номінальний валютний курс - це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти. Він виражає обмінний курс валют, який діє у певний період на валютному ринку країни; роз­раховують його за формулою

де ER_n - номінальний валютний курс; - кількість іноземної валюти; Q_d - кількість національної валюти.

У більшості випадків, якщо йдеться про обмінний курс національ­ної валюти, то під ним розуміють насамперед номінальний валютний курс. Водночас номінальний валютний курс є більш адекватним для оцінки поточних валютних угод і зовнішніх розрахунків. У довготер­міновій перспективі, коли в разі оцінювання динаміки курсоутворен- ня необхідно враховувати ціновий чинник, виникає потреба у вико­ристанні реального валютного курсу.

Реальний валютний курс - це курс, який розраховують з огляду на співвідношення цін на національному і зарубіжному ринках. Реаль­ний валютний курс визначають як співвідношення індексів цін това­рів і послуг двох країн, узятих у відповідній валюті. Його визначають за такою формулою:

де ER - реальний валютний курс; ER - номінальний валютний курс; P_f- індекс цін однієї країни; P_d - індекс цін іншої країни.

Як бачимо з наведеної формули, швидке зростання цін усередині країни призводить до знецінення національної валюти і зниження її реального обмінного курсу. Якщо за кордоном темпи інфляції вищі, то національна валюта дорожчає порівняно з іноземною. Технічна склад­ність оцінювання реального обмінного курсу полягає у виборі єдиної методики розрахунку індексів цін, які могли б точно відображати ін­фляційні процеси у різних країнах.

Фактично реальний обмінний курс є номінальним валютним курсом, перерахованим з огляду на зміну рівня цін в одній країні щодо зміни рів­ня цін в іншій країні. Реальний обмінний курс відображає співвідношен­ня цін певного набору товарів і послуг за кордоном та цін таких самих то­варів і послуг усередині країни, переведеного за номінальним обмінним курсом. Його зручніше використовувати для оцінки конкурентоспро­можності національного виробництва порівняно з імпортним.

Для адекватної оцінки впливу валютно-курсової політики на перебіг економічних процесів можна використовувати такі показники, як номі­нальний ефективний обмінний курс і реальний ефективний обмінний курс, які є індексами змін відповідних величин за певний період.

Якщо зміну курсу національної валюти визначають як середнє зна­чення щодо валют країн - головних торгових партнерів, то цей показ­ник відображає номінальний ефективний валютний курс. Якщо зміни номінального ефективного валютного курсу скориговані з урахуван­ням динаміки внутрішніх цін країни та її головних зовнішньоеконо­мічних партнерів за відповідний період, то йдеться про реальний ефек­тивний валютний курс.

Розраховані в такий спосіб індекси курсів валют дають змогу точніше виявити їхній вплив на результати зовнішньої торгівлі. Індекс реального ефективного валютного курсу, скажімо, є одним з головних показників конкурентоспроможності країни на зовнішніх ринках. Якщо реальний ефективний обмінний курс має тенденцію до зростання, то конкурен­тоспроможність країни у світовій економіці може погіршитися.

Отже, валютний курс як ланка, що зв'язує різні національні валюти в процесі міжнародного обміну і дає змогу порівнювати ціни і затрати в міжнародному масштабі, є не лише важливим елементом валютної систе­ми кожної країни, а й одним із головних об'єктів регулятивного впливу з боку держави, що визначене відповідною валютно-курсовою політикою.

16.4.