СУТЬ І СТРУКТУРА ВАЛЮТНОГО РИНКУ

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існу­вання особливого ринку, на якому вільно продають та купують валю­ту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати валютні відносини - не мали б іноземної валюти для ви­конання зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержаний інвалютний виторг у національні гроші для виконання внутрішніх зобов'язань.

Валютний ринок - це система економічних відносин, що виника­ють під час операцій з купівлі-продажу іноземної валюти за курсом, що формується на підставі попиту і пропозиції. Він має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, осо­бливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іно­земні для резидентів, якщо вони купують чи продають їх за національ­ну валюту, та національні для нерезидентів, якщо вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночас­но проводять операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас є національні та іноземні валютні цінності.

Учасниками валютного ринку (суб’єктами) можуть бути будь-які економічні агенти - фізичні та юридичні особи, банки, інвестори, експортери та імпортери, транснаціональні компанії, урядові агенції, міжнародні економічні організації. Однак для безпосередньої торгівлі валютами вони звертаються до послуг банків.

Є різні підходи до класифікації учасників валютного ринку.

Серед учасників валютного ринку виокремлюють роздрібних клієн­тів - бізнесменів, іноземних інвесторів, транснаціональні корпорації та всіх решту, хто потребує валютного обміну. Роздрібні клієнти розміщу­ють свої платіжно-розрахункові документи в комерційних банках.

Оптові учасники валютного ринку - це транснаціональні банки, ін­вестиційні фонди, центральні банки.

Головними учасниками валютного ринку є передусім великі ко­мерційні банки - дилери.

Центральні банки країн виконують на валютних ринках подвійну функцію: з одного боку, представляють інтереси урядів; з іншого, - є учас­никами ринку, які мають, подібно до комерційних банків, власні еконо­мічні інтереси, їхніми головними цілями є підтримка вартості національ­них валют, проведення операцій з офіційними валютними резервами.

Комерційні банки торгують валютами або безпосередньо один з од­ним, або через валютних брокерів, тобто фінансових посередників.

Діяльність через брокерів є найвигіднішою, оскільки забезпечує постійний зв'язок - через сучасні засоби комунікації - з банками все­редині країни і за кордоном. У відносинах між банками і брокерами склалися загальноприйняті міжнародні правила.

Усіх учасників валютного ринку поділяють на активних і пасив­них. Активні учасники ринку самі визначають курси валют, вплива­ють на функціонування ринку загалом, тому їх називають маркет­мейкерами. Маркет-мейкерами є комерційні банки та брокери.

На відміну від активних, пасивні учасники обмінюють валюти за курсами, що визначені маркет-мейкерами.

Операції з обміну валют є різними за характером. Учасники валют­ного ринку мають змогу виконувати операції хеджування, вдаватися до валютних спекуляцій, отримувати прибуток від змін відсоткових ставок, проводити покритий відсотковий арбітраж.

Учасників валютного ринку, які надають послуги страхування опе­рацій для мінімізації фінансових ризиків, називають хеджерами.

Спекулянти - учасники ринку, які мають на меті отримання доходу від динаміки курсів валют. Вони використовують коливання курсу однієї або кількох валют, скуповуючи валюту, коли її курс підвищується, і про­даючи, коли курс знижується. Ризик спекулянта заздалегідь розрахову­ють і виправдовують прагненням одержати максимальний прибуток.

Професійними спекулянтами є валютні дилери.

Арбітражери - це учасники ринку, які заробляють на різниці ва­лютних курсів на окремих ринках. Прибуток отримують шляхом од­ночасного продажу порівняно переоціненого інструменту та купівлі порівняно недооціненого. Арбітражери сприяють урівноваженню курсів, цін активів на різних сегментах валютного ринку.

Валютний ринок має свою структуру, яка охоплює національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Їх розрізняють за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, яку продають-купують, рівнем правового регулювання тощо.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежені економічним простором конкретної країни і регульовані її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися в країнах, у яких до мі­німуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Регулювання таких ринків відбувається за міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміще­ні вони переважно в містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно проводи­ти платежі на просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью- Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних тех­нологій дає змогу поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світо­вий валютний ринок, який здатний функціонувати практично ціло­добово. Це забезпечене географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азійські ринки Токіо, Гонконга, Сін­гапура, після їхнього закриття починають працювати ринки євро­пейські - Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їхньої роботи відкриваються ринки американського континенту - Нью-Йорка, Лос- Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного рин­ку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі.

За організацією торгівлі валютний ринок поділяють на біржовий, тобто організований, і позабіржовий, або неорганізований.

Біржовий ринок є сукупністю валютних бірж.

Валютна біржа - організаційно оформлений, постійний ринок іно­земної валюти, де курси валют формуються на засадах фактичного співвідношення попиту і пропозиції.

Головні функції валютної біржі полягають в організації торгівлі валю­тою та мобілізації тимчасово вільних ресурсів у валюті, які утворюються в економічних агентів, тому валютна біржа не є комерційною структурою.

В англо-американських країнах немає спеціалізованих валютних бірж. Натомість багато їх у Європі, наприклад, у ФРН - п'ять, із них найбільша у Франкфурті-на-Майні.

Велика частина валютних операцій (до 90%) відбувається на поза- біржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому ди­лери проводять операції з використанням електронного та супутни- кового зв'язку. Більшість валютних операцій провадять через банки, які виконують на договірній підставі доручення іноземних банків- кореспондентів. Це дає змогу виконувати валютні операції безготів­ковим способом. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називають уповноваженими, девізними або валютними. Се­ред комерційних банків чи інших учасників валютного ринку є диле­ри, які “грають” на зниження чи на підвищення курсу валют.

Відповідно до валютного законодавства більшості країн, права банків на проведення всіх або деяких валютних операцій є об'єктом валютного регулювання та валютного контролю. Не всі девізні банки можуть повною мірою брати участь в операціях валютного ринку.

За інституціональною структурою у складі валютного ринку ви­окремлюють:

- міжбанківський ринок (прямий і брокерський), на якому фінансові інститути укладають угоди між собою;

- клієнтський ринок, на якому банки укладають угоди з нефінансовими клієнтами, тобто з урядами, промисловими, торговельними компаніями;

- біржовий ринок, де виконують угоди з негайною поставкою валют на спеціалізованих валютних біржах та строкові угоди на товарних біржах.

За видами валютних операцій і формами валютних угод у складі міжбанківського валютного ринку можна виокремити своп-ринок, фор­вардний ринок, спот-ринок. На своп-ринок припадає понад 65% усього обороту валюти; на форвардному ринку відбувається приблизно 10% валютних операцій; спот-ринок забезпечує до 25% валютних операцій.

Валютний ринок можна класифікувати й за іншими критеріями:

- за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно- кредитних операцій;

- за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азійський та ін.;

- за видами конверсійних операцій: ринок касових операцій, ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;

- за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й ор­ганізаційне забезпечення їхнього виконання створюють усім суб'єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей: забез­печення ліквідності, прибутковості й керованості валютними ризика­ми. Тому прискорений розвиток валютного ринку - одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, у тім числі й України.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Сформулюйте сутність валюти

2. Які види валют Ви можете назвати?

3. Що таке резервна валюта? Що таке колективна валюта?

4. Поясніть поняття “валютні цінності”.

5. Що таке конвертованість валюти, які види конвертованості валюти Ви знаєте?

6. Які умови необхідні для забезпечення конвертованості валюти?

7. У чому полягає повна конвертованість валюти?

8. Дайте визначення валютного курсу.

9. Як поділяють режими валютних курсів?

10. Що таке котирування валют?

11. Назвіть різницю між двома методами котирування валюют.

12. Від яких чинників залежить динаміка валютного курсу?

13. Що таке номінальний валютний курс?

14. Як визначають реальний валютний курс?

15. Дайте визначення валютного ринку як економічної категорії.

16. Назвіть головних учасників валютного ринку.

17. Яка структура валютного ринку?

18. Назвіть найбільші регіональні валютні ринки.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Валюта - це...

1) гроші іноземних держав та їхні золотовалютні резерви;

2) офіційні запаси іноземних грошей у центральному банку та фінансових організаціях країн;

3) грошові знаки іноземних держав та інші кредитні й платіжні документи, які визначають в іноземних грошових одиницях та використовують у міжнародних розрахунках.

2. Основна ознака резервної валюти.

1) вільноконвертована валюта;

2) грошова одиниця економічно сильної країни з могутнім фінансовим потенціалом;

3) частково конвертована валюта;

4) неконвертована валюта.

3. Банк визначив котирування USD/EUR = 1,5820 - 1,5830. Маржа в цьому випадку становить.

1) 20 пунктів;

2) 10 пунктів;

3) 0,10 пункта;

4) -0,001 пункта.

4. Здатність валюти бути вільно використаною для будь- яких операцій та обміну на інші валюти називають.

1) конвертованість;

2) повна конвертованість;

3) часткова конвертованість;

4) внутрішня конвертованість;

5) зовнішня конвертованість;

6) конвертованість за поточними операціями.

5. Валютний курс - це.

1) ціна, що складається під час реалізації товарів на аукціонах;

2) ціна, за якою цінні папери котирують і продають на фондовій біржі;

3) ціна грошової одиниці однієї країни, визначена в грошових одиницях іншої країни;

4) ціна, за якою купують і продають облігації.

6. Виберіть твердження, що характеризує фіксований валютний курс

1) номінальний валютний курс, скоригований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирують національну валюту;

2) передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який підтримують державні валютні органи;

3) відображає обмінний курс валют, що діє в певний момент часу на валютному ринку країни.

7. Виберіть твердження, що характеризує пряме котирування

1) вартість одиниці іноземної валюти, виражена в національній валюті;

2) вартість одиниці національної валюти, виражена у певній кількості іноземної валюти;

3) курс, згідно з яким банк продає валюту.

8. Крос-курс - це...

1) співвідношення між двома валютами, яке визначають згідно з їхнім курсом стосовно третьої валюти;

2) курс, за яким банки купують іноземну валюту і продають національну;

3) курс, за яким банк продає іноземну валюту і купує національну;

4) різниця між курсом продавця і курсом покупця.

9. Суб'єкти валютного ринку - це.

1) НБУ;

2) банки і небанківські установи;

3) юридичні особи, зайняті в зовнішньоекономічній діяльності;

4) всі відповіді правильні.

10. Валютний ринок - це сегмент грошового ринку, на якому об'єктом купівлі-продажу є.

1) валютні цінності;

2) цінні папери;

3) гроші;

4) кредити.

Список рекомендованої літератури

1. Барановський О. І. Актуальні проблеми функціонування валютних ринків / О. І. Баранов- ський // Фінанси України. - 2009. - № 4. - С. 13-32.

2. Береславська О. І. Валютний курс і зовнішня торгівля: теоретичні й емпіричні аспекти взаємозв’язку / О. І. Береславська // Фінанси України. - 2009. - № 3. - С. 66-76.

3. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : підручник / С. Я. Боринець ; [вид. 4-те, перероб. і доп.]. - К. : Знання-Прес, 2004. - 350 с.

4. Гроші та кредит : навч. посібник / [за ред. д-ра ек. наук, проф. М. І. Крупки]. - Львів : Ви­давничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. - 2010. - 408 с.

5. Гроші та кредит : підручник / [М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко та ін.] ; за заг. ред. М. І. Савлука. - [4-те вид., перероб. і доп.]. - К. : КНЕУ, 2006. - 744 с.

6. Дзюблюк О. В. Валютна політика : підручник / О. В. Дзюблюк. - К. : Знання, 2007. - 422 с.

7. Журавка Ф. О. Валютно-курсова політика Національного банку України в умовах трансформа­ції економік : монографія / Ф. О. Журавка. - Суми : Ділові перспективи; УАСБ НБУ, 2007. - 70 с.

8. Івасів Б. С. Гроші та кредит : підручник / Б. С. Івасів ; [вид. 3-тє, змін. й доп.]. - Тернопіль : Карт-бланш, К. : Кондор, 2008. - 528 с.

9. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения : учебник / под ред. Л. Н. Красавиной. - [3-е изд., перераб. и доп.]. - М. : Финансы и статистика, 2005. - 576 с.

10. Петрашко Л. П. Валютні операції : навч. посібник / Л. П. Петрашко. - К. : КНЕУ, 2001. - 204 с.

11. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси : навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / Н. С. Ря­занова. - К. : КНЕУ, 2001. - 119 с.

12. Шемет Т. С. Теорія і практика валютного курсу : навч. посібник / Т. С. Шемет ; за ред. О. І. Рогача. - К. : Либідь, 2006. - 360 с.