Економічна природа рентних відносин

Економічна рента — це дохід не тільки від фактору виробницт­ва «земля», але й будь-якого іншого фактора, пропозиція якого об­межена. Таким є визначення ренти класичною школою.

Слово «рента» у перекладі з французької (rente) означає «пове­ртаю», «сплачую», тобто цим підкреслюється факт передавання частини доходу виробника власнику.

Поняття «економічна рента» ширше поняття «земельна рента». Економічну ренту отримують не лише земельні власники і земле­користувачі, але й будь-які власники майна, капіталів, цінних папе­рів. У зв’язку з використанням цих факторів виникають рентні від­носини.

Рентні відносини — відносини між економічними суб’єктами стосовно використання у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі ренти.

Тобто економічні відносини, пов’язані з використанням землі, формуються і розвиваються насамперед під впливом відносин вла-

сності на землю. У зв’язку з цим необхідно розрізняти землеволо­діння і землекористування.

Землеволодіння — це фактичне володіння землею на певних юридичних засадах, що зумовлюють відповідні права та обов’язки землевласників. Землеволодіння базується на реальній наявності землі й певній суспільній формі володіння (власність на землю чи її оренда) нею.

Землекористування — система господарського та іншого вико­ристання землі, що склалася у країні під дією об’єктивних чинників або запроваджена державою. Мета землекористування — отриман­ня найвищого ефекту від землі за дотримання вимог її збереження й поліпшення.

Земельна рента — це окремий випадок економічної ренти, тому що являє собою дохід від використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена (інакше кажучи, це плата за використання цих ресурсів).

Рента — особливий вид відносно сталого доходу, безпосеред­ньо не пов’язаного з підприємницькою діяльністю. У зв’язку з цим розрізняють абсолютну і диференціальну ренти.

Ренту, яку отримують всі власники землі незалежно від її якос­ті, К. Маркс назвав абсолютною, а М. Г. Чернишевський — бездія­льною.

Власник землі, володіючи монопольним правом привласнювати землю, отримує економічну (абсолютну) ренту — своєрідну дани­ну, яка збирається з гірших і всіх решта ділянок землі. Таким чи­ном, монополія приватної власності на землю виступає причиною абсолютної ренти. Оскільки ринкова ціна на сільськогосподарські продукти включає абсолютну ренту, це веде до її подорожчання. По суті, купляючи таку продукцію, все суспільство сплачує данину земельним власникам. Тому вже в XIX ст. висувалися різні пропо­зиції для відміни власності на землю. Так, в «Маніфесті Комуніс­тичної партії» (1848) К. Марксом і Ф. Енгельсом пропонується пе­редавання землі у власність держави («експропріація земельної власності») і спрямування ренти на покриття державних витрат. Генрі Джордж у книзі «Прогрес і бідність» (1879) вважав за необ­хідне ввести 100-вий податок на земельну ренту. Досвід колишніх соціалістичних країн показав, що націоналізація землі призвела до зниження ефективності її використання, а державне регулювання мало ще більш негативні наслідки, ніж періодичні кризові стани ринку.

Земля розрізняється («диференціюється») за якістю (за родючіс­тю) і за місцезнаходженням — віддаленістю від ринків збуту сіль­ськогосподарської продукції.

Завдяки більш сприятливими виробничим умовам на кращих і середніх за якістю ділянках землі собівартість одиниці продукції нижча, ніж на гірших ділянках. Якщо скласти таку відносно низьку собівартість одиниці продукції із звичайним прибутком, то на най­кращих ділянках її індивідуальна ціна виробництва буде нижче ри­нкової, суспільної ціни. Тому фермери, які господарюють на кра­щих ділянках, отримують при продажу продукції за ринковою ціною додатковий надприбуток. Такий диференціальний надприбу­ток — різниця між суспільною ціною, яка відображає підвищені виробничі витрати на гірших земельних ділянках, індивідуальною ціною одиниці продукції, що складається на найкращих і середніх за якістю землях.

Монополіст земельної власності прекрасно обізнаний про якість належної йому землі. Тому різнісний прибуток дістається йому у вигляді диференційованої ренти. Така рента буває двох видів.

Власник землі отримує диференційну ренту I (першого роду) (лат. differentia — різниця) з найкращих ділянок, які відрізняються більшою природною — незалежною від людини — родючістю і кращим місцерозташуванням, порівняно із землями з нижчою ро­дючістю і гіршим розташуванням. Здаючи землю в оренду, він в орендному договорі передбачає таку орендну плату, яка вилучає на його користь відповідну різницю надприбутку.

Диференційна рента II (другого роду) утворюється внаслідок того, що землекористувач підвищує економічну родючість землі. Він вносить добрива, здійснює меліорацію та інші агротехнічні за­ходи. У цьому випадку проводиться інтенсифікація сільськогоспо­дарського виробництва. Вона означає збільшення виробництва продукції без розширення земельних ділянок шляхом кращого ви­користання засобів виробництва і робочої сили. Такі заходи підви­щують ефективність додаткових капітальних затрат, в результаті чого собівартість одиниці продукції знижується. Продаючи проду­кцію за ринковою ціною, що встановилася і яка відповідає умовам виробництва на гірших землях, фермер отримує новий різнісний прибуток. Він являє собою різницю між ринковою ціною одиниці продукції та індивідуальною ціною, яка знизилася внаслідок інтен­сифікації господарства на орендованій ділянці.

Другий диференційований надприбуток з самого початку діста­ється підприємцю, чиї капітальні витрати виявилися більш ефекти­вними. Це спонукає орендаря покращувати землекористування і збільшувати продуктивність сільського господарства. Цей надпри­буток орендар може отримати до закінчення строку договору орен­ди. Коли ж власник землі укладає з підприємцем орендний договір на новий строк, то він враховує результати капіталовкладень у по­ліпшення землі, здійснені без будь-якої його участі, і призначає більш високу орендну плату. У результаті новий надприбуток пере­творюється в диференційну ренту II (другого роду).

Спочатку земельна рента була настільки «шанованою» катего­рією, що економісти XVII—XVIII ст. (Д. Норс, Дж. Локк, А. Тюр­го) навіть позичковий процент виправдовували земельною рентою і виводили за аналогією з нею. Пізніше ролі змінилися. Політична економія XIX ст. (Г. I. Kepi та інші) для виправдання земельної ренти проводить аналогію з позичковим процентом. Навіть К. Маркс у томі III «Капіталу» спочатку розглядає капітал, що приносить проценти, і лише потім перетворення додаткового при­бутку в земельну ренту. Така увага з боку політичної економії до аграрної сфери взагалі і до земельної ренти зокрема пояснювалася тим, що 150 років тому в аграрній сфері провідних країн Західної Європи і Північної Америки створювалося не менше 50 % націо­нального доходу, близько половини якого привласнювалося земе­льними власниками. Сьогодні частка національного доходу, ство­рюваного в аграрній сфері, обчислюється декількома процентами, а приватні земельні власники отримують ще менше. В США, на­приклад, менше 1 % (хоча офіційна статистика занижує цей пока­зник).

Проблема земельної ренти вивчалася різними теоретичними школами. Неокласики часто використовують терміни «рента» і «орендна плата» як синоніми. У дійсності рента складає лише час­тину суми, яку орендар сплачує земельному власникові.

Орендна плата (лат. arrendare — здавати в наймання) вклю­чає, крім ренти, амортизацію на будівлі і споруди (які знаходяться на землі), а також процент на вкладений капітал. Якщо власник зе­млі зробив якісь поліпшення, то він повинен відшкодувати вартість цих споруд і отримати процент на витрачений капітал (адже він міг покласти капітал у банк і спокійно жити, отримуючи проценти). Будівництво будівель і споруд на землі, витрати, пов’язані з пок­ращанням родючості, розвиток інфраструктури призводять до того, що в складі орендної плати дедалі більшу частку складають амор­тизація і процент на капітальні вкладення — рента «розбухає». Ві­дбувається це тому, що земельний власник намагається врахувати ці вкладення, підвищуючи орендну плату.

Чим коротший у часі контракт, тим швидше можна підвищити орендну плату, мотивуючи це покращеними якостями землі або ро­звинутою інфраструктурою господарства. Тому орендарі намага­ються здійснити такі вкладення, які повністю окупляться за період оренди. Звідси відома протилежність інтересів. Власники землі на­магаються скоротити строки оренди, а орендарі намагаються її збі­льшити. Невипадково у Західній Європі склалася традиція здавання землі під будівлі строком на 99 років. За цей період вартість могла бути цілком списана, а сама будівля приходила у повну непридат­ність. Орендний договір у Бельгії (де на початку 90-х років оренду­валося 68 % всіх земель) укладається, зазвичай, на строк не менше 9 років, хоча у цій країні існує практика договорів і на більш трива­лий строк.

Сучасна економічна теорія поняття орендної плати відносить не лише до землі, але і до решти факторів виробництва, маючи на ува­зі, що кожний фактор використовується у певний час і береться не­мов би на прокат. У цьому значенні виступає ціна праці як ціна ви­користання робочої сили за певний час. Ціна засобів виробництва розглядається як своєрідна прокатна оцінка. Таким чином, орендна плата має на увазі ту ціну, яку слід сплачувати за користування будь-яким фактором виробництва. Такий підхід дозволяє вичлени- ти чистий дохід підприємця, який повинен піднятися над цими ве­личинами, забезпечуючи підприємству необхідну конкурентоспро­можність.

Неокласична школа розширила розуміння рентних відносин, вони довели, що їх не можна обмежувати лише послугами землі і розповсюдили принципи формування ренти на усі види ресурсів, пропозиція яких є обмеженою (фіксованою). З цих позицій, еконо­мічна рента— не просто дохід від виробничого фактора землі, а дохід від будь-якого ресурсу виробництва, пропозиція якого є нее- ластичною.

Представники неокласичної школи (А. Маршалл) вважають, що повна рента створюється за допомогою трьох факторів:

— природна родючість ґрунту;

— поліпшення землі за рахунок капіталовкладень;

— фактори, що впливають на місцезнаходження земельної ді­лянки (шляхи, залізниці тощо).

Маршалл вважав, що капітал буде вкладатися до того моменту, поки додаткові капіталовкладення не перестануть давати додатко­вий дохід. Витрати на капіталовкладення включаються в ціну про­дукції і повертаються до підприємця. Така ситуація характерна для довготривалого періоду часу. А для короткого періоду часу, на йо­го думку, характерна квазірента.

Квазірента — це додатковий дохід підприємця за використання агротехніки та інтенсивне використання землі, її ще називають до­ходом на поточні інвестиції.

Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий до­датковий прибуток у короткостроковому періоді, який одержують внаслідок того, що не доводиться здійснювати «основні» витрати на придбання засобів виробництва, тому що вони уже були здійс­нені попередньо. Якщо людина володіє виключними природними здібностями і обдаруваннями, які не є результатом її особливих зу­силь чи жертв, здійснених заради майбутніх вигод, це дозволяє їй одержувати додатковий дохід порівняно із тим, який очікують зви­чайні люди за аналогічних витрат праці і капіталу.

Отже, доходи від рідкісних здібностей неокласики розглядають як квазіренту. Наприклад, оперні співаки чи професіональні футбо­лісти одержують квазіренту завдяки своїм рідкісним здібностям. Футболіст, що заробляє 2 мли доларів на рік, добре грав би і за 50 тис. доларів, якби це було звичайною ціною за його послуги. Рі­зниця у 1,95 мли доларів і буде квазірентою, яку футболіст одержує завдяки нееластичності (обмеженості) пропозиції гравців його класу.

Економічна рента, за неокласичними уявленнями, — це різниця між фактичним доходом, який одержує власник виробничого ресу­рсу, і тим нормальним доходом, який даний ресурс міг би принести за умов його альтернативного використання.

Світова квазірента означає надприбуток, який отримують THK, країни і цивілізації, які першими освоїли нові, більш ефективні ви­находи та іновації, покоління техніки і технології (технологічна квазірента), способи ведення господарства і форми підприємництва (організаційно-господарська квазірента), фінансові і валютні меха­нізми (фінансово-валютна рента) і ін. Квазірента— тимчасове явище: вона реалізується до того часу, поки нові технології, спосіб господарювання, фінансовий механізм не стануть загальнопошире- ними, такими, що визначають рівень світової ціни на товар чи пос­лугу, які реалізуються на світовому ринку. Інша картина спостері­гається у формуванні і розподілі світової квазіренти, яку присвоюють країни, що постачають на світовий ринок більш ефек­тивні прилади, устаткування, сучасні матеріали, високотехнологіч- ні послуги. Частка цих товарів і послуг на світовому ринку швидко збільшується, як і об’єм технологічної квазіренти.

Сучасна економічна теорія твердить, що рента— це дохід від фактора, пропозиція якого нееластична. Це означає, що рента мож­лива лише при фіксованій кількості певного ресурсу. Вона створю­ється завдяки тому, що альтернативна вартість капіталовкладень в інші галузі буде нижчою. Рентні відносини можуть виникати у різ­них галузях, де ресурси дуже обмежені. Тому говорять про різні види ренти. Гірська рента виникає при використанні родовищ ко­рисних копалин; екологічна рента створюються завдяки якості на­вколишнього середовища, наприклад, на ринку житла, рекреацій­них зон тощо; рента рідкісності стосується використання таланту або виняткових здібностей певних людей.

Рента може виникнути також при штучному підтриманні обме­женості ресурсів (зміна прав власності, введення тарифів на корис­тування певними благами, квотування, ліцензування тощо). Ренту, яка виникає під впливом політичних факторів, називають фальши­вою. Вона виникає, наприклад, у вигляді хабарів або витрат на по­літичні кампанії за право отримати державні субсидії або право придбати певні ресурси тощо.

Ціна землі залежить від поточної вартості її граничного продук­ту та від вартості її граничного продукту в майбутньому. Це озна­чає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині банківської процентної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за таку суму, яка, будучи покладеною в банк під проценти, буде давати дохід не менший, ніж рента.

Питання для самоконтролю:

1. Що ви розумієте під інфраструктурою ринку? Як вона формується?

2. Чи може бути ефективною економіка неринкового типу?

3. Чому існує об’єктивна необхідність переходу України до ринкової економіки?

4. Яке значення має співвідношення ринкового попиту і ринкової про­позиції для формування мікро- і макроекономічних пропорцій?

5. Чим зумовлюється напрям і нахил графічних кривих ринкового по­питу і ринкової пропозиції?

6. Яка роль ціни рівноваги у формуванні економічних зв’язків вироб­ника і споживача?

7. Як розраховуються коефіцієнти еластичності попиту і пропозиції в залежності від ціни?

8. Які товари «еластичні» а які «нееластичні» і від чого це залежить?

9. Що таке маркетинг підприємства та які його функції?

10. Перелічіть складові економічного середовища діяльності підприєм­ства в умовах ринкового господарювання.

11. Що таке менеджмент фірми?

12. Які рівні управління характерні для підприємства?

13. Які фактори впливають на мотивацію поведінки фірми?

14. Що відноситься до факторів виробництва?

15. Чим відрізняється бухгалтерська та економічна оцінка діяльності фірми?

16. Дайте визначення альтернативних витрат.

17. У чому відмінність зовнішніх та внутрішніх витрат?

18. Охарактеризуйте сутність постійних витрат.

19. Побудуйте графік сукупних витрат.

20. У чому полягає сутність механізму витрат?

21. Розкрийте економічний зміст граничних витрат.

22. Покажіть відмінність економічного та бухгалтерського прибутку.

23. Дайте кількісне та якісне визначення категорії «прибуток».

24. Який економічний зміст норми прибутку? Назвіть чинники, що впливають на його норму.

25. У чому полягає необхідність і особливість розподілу доходу між державою і підприємством?

26. У чому полягають переваги і недоліки монопольної організації ри­нку над організацією типу досконалої конкуренції?

27. З якими економічними процесами пов’язане формування олігопо- лістичної структури ринку?

28. Охарактеризуйте роль держави в регулюванні ринково-

конкурентних відносин.

29. Чому конкуренція обов’язкова для ринкової економіки?

30. Які форми і методи здійснення ринкової конкуренції?

31. Якими методами фірма-лідер галузі утримує своє монопольне ста­новище?

32. Чому відбувся перехід від монополістичної ринкової системи до сучасної «змішаної» економіки?

33. Розкрийте сутність заробітної плати.

34. Що визначає розмір мінімальної заробітної плати?

35. Які є форми і системи заробітної плати?

36. Чому вирішальним мотивом діяльності підприємства ринкової економіки є зростання капіталу?

37. Які умови необхідні для зростання капіталу?

38. Назвіть відмінні риси між марксистським і неокласичним підхода­ми до встановлення джерел зростання капіталу.

39. Чим займаються комерційні банки? їх відносини з центральним банком.

40. Що таке кредит? Охарактеризуйте його основні форми і функції.

41. Що економічна теорія відносить до природних ресурсів?

42. Чи знизяться потреби в економічних ресурсах, якщо буде відбува­тися економічне зростання?

43. Що таке абсолютна рента? З чим пов’язане її існування?

44. Що таке квазірента?

45. Наведіть формулу визначення ціни землі.

46. Назвіть основні завдання аграрної реформи в Україні.