§ 1. Домашнє господарство як суб’єкт економічних відносин

Серед безлічі учасників господарювання сучасна еко- номічна теорія виокремлює три основні групи суб’єктів еконо- мічних відносин:

· домашні (сімейні) господарства;

· підприємства (фірми) різних видів, форм і господарської спеціалізації;

· держава з її розгалуженим апаратом управління та захисту.

сунками і ведуть спільне господарство для сімейного спожи- вання. Тому саме поняття «домогосподарство» близьке до по- няття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім’я —

це люди, пов’язані родинними зв’язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім’я може складатись і з однієї людини).

Отже, домашнє господарство — це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних міс- цем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і поста- чальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життє- діяльності.

Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а та- кож капітал, землю тощо. Формування в домашніх господарствах споживчого попиту — необхідна умова стимулювання розвитку будь-якої економіки.

Домашнє господарство є одним з найактивніших суб’єктів економічних відносин суспільства, оскільки саме в ньому виника- ють первинні економічні потреби, формуються первинні економі- чні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін «домогосподарство» об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.

обхідне для задоволення матеріальних потреб здобувалось, виро- блялось членами родини. Неодмінними супутниками натураль- ного сімейного виробництва були нерозвинутість, обмеженість потреб. Отже, домогосподарство як економічний суб’єкт було замкненим. Воно не брало або майже не брало участі в обміні, оскільки практично все, що вироблялось, споживалось на місці. За таких умов домогосподарство практично не мало залишків продукції для продажу, а відповідно — коштів для «широкого» придбання потрібних промислових товарів. Воно фактично не користувалося або майже не користувалося товарами, послугами інших виробників.

У процесі подальшого розвитку продуктивних сил суспільства та ринкових відносин суттєво змінювались й економічні функції домогосподарства. Поступово економічний прогрес об’єктивно призводив до того, що домогосподарствам було вигідніше відмо- влятися (за незначними винятками) від ведення натурального ви-

робництва. Для них ефективнішою виявилась участь у розгалу- женій системі суспільного поділу праці та її кооперуванні, ніж самозабезпечення навіть первинних потреб (в їжі, одягу, житлі), в тому числі шляхом малопродуктивної праці у традиційному підсобному господарстві. Про це переконливо свідчить досвід економічно розвинутих країн. Наприклад, згідно з американсь- кою статистикою, 80 млн домашніх господарств виробляють ме- нше 4 % ВНП, а споживають понад 70 % його обсягу. Це дозво- ляє дійти висновку про те, що сім’я виступає важливим спожива- чем. Разом з тим вона — базова пріоритетна одиниця суспільного життя. В ній відбувається розвиток самої людини, формується її індивідуальність.

Тому не слід вважати закономірним процесом один із па- радоксів пострадянського періоду, коли продекларований рух до ринку в країнах СНД, в т.

цінення вкладів населення, масове (явне і приховане) безробі т- тя дуже швидко зробили бідними і жебраками мільйони людей як на селі, так і в місті. Тому, аби вижити, люди почали шука- ти порятунку власними силами. Багато сімей, нещодавніх ви- хідців із села, які часто мешкали в містах у відомчих гурто- житках, втративши роботу, почали повертатись в село. Еконо- мічний занепад сільськогосподарських підприємств, багатомі- сячні затримки з виплатою заробітної плати та пенсій змусили сільські домогосподарства майже повністю перейти на самоза- безпечення. Натуральне виробництво на селі знову стало домі- нуючим.

За даними статистичного обстеження бюджетів сімей в Укра- їні протягом 1997 р., частка оплати праці в середньодушовому сукупному доході порівняно з 1990 р. скоротилася в 1,5 раза, а частка надходжень від особистого присадибного господарства зросла приблизно в 3 рази. Сільські сім’ї майже всі свої потреби в харчуванні забезпечують за рахунок надходження продуктів з особистих підсобних господарств, в яких наприкінці 90-х років вироблялось більше половини всієї сільськогосподарської про-

дукції в Україні. Значну частину спожитої картоплі, близько по- ловини овочів і баштанних, фруктів, ягід та винограду, більше чверті яєць, кожний шостий кілограм м’яса і м’ясопродуктів та восьмий молока і молочних продуктів міські сім’ї отримують з підсобних господарств та від родичів, які мешкають у сільській місцевості.

Таким чином, майже 10 років перехідного періоду до ринку вітчизняні сільські домогосподарства прямували не до нього, а від нього. В усіх розвинутих країнах завдяки ефективному коопе- руванню такі домогосподарства чітко зорієнтовані на товарне, а не натуральне виробництво.