Державне регулювання економіки: суб’єкти, об’єкти, мета та функції

Державне регулювання економіки - це комплекс форм та засобів цен­тралізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її розширеного відтворення.

Найважливішими напрямами державного економічного регулювання народного господарства, а отже, й встановлення рівноваги національного ринку, є:

1) регулювання системи продуктивних сил загалом, у тому числі кож­ного з її елементів (засобів праці, науки та ін.);

2) регулювання відносин економічної власності, в тому числі її окремих форм (акціонерної, державної та ін.);

3) регулювання техніко-економічних відносин, зокрема процесу кон­центрації виробництва, його спеціалізації тощо;

4) регулювання організаційно-економічних відносин і передусім марке­тингу.

Суб’екти державного регулювання - це носії та виконавці господар­ських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галу­зеві та регіональні інтереси.

Насамперед, це наймані працівники (профспілки), власники підпри­ємств (спілки підприємств та промисловців, політичні партії), фермери і земельні власники (латифундисти), управлінці (менеджери), акціонери, інвестори і т. д.

Об’єкти державного регулювання - це сфери, галузі економіки, ре­гіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути проблеми, які не вирішуються автоматично. Об’єктами державного регулювання є: економічний цикл, секторна, галузева та регіональна структури народного господарства, умови нагромадження інвестиційного капіталу, зайнятість населення, грошовий обіг, платіжний баланс, ціни та умови конкуренції, підготовка та перепідготовка кадрів, навколишнє середовище, зовнішньоекономічні зв’язки. Ці об’єкти охоплюють макроекономічні процеси, господарський цикл, нагромадження капіталу в масштабах країни та ін.

До основних функцій держави належать: законотворча; гарант віль­ної та добросовісної конкуренції; підтримання національної валюти, а за необхідності - її емісія; захист національного виробника та проведення розумної зовнішньо-торговельної політики; захист інтересів споживачів; виробництво суспільних товарів; компенсація зовнішніх витрат; стабі­лізація макроекономічних коливань, встановлення соціальних гарантій; розподіл та перерозподіл доходів.

10.3.