Тема 10 Суспільний сектор економіки як Об’єкт державного регулювання
Програмна анотація
1. Сектор загального державного управління та його ефективність.
2. Джерела фінансування діяльності сектору загального державного управління.
3. Кошторис доходів і видатків установ сектору державного управління.
4. Фінансування установ сектору загального державного управління.
*Сектор загального державного управління та його ефективність
Наявність суспільного сектору в змішаній економіці обумовлена зобов’язанням держави надавати суспільні товари та послуги, які приватний сектор не продукує, або виробляє в недостатній кількості.
Згідно із системою національних рахунків до сектору загального державного управління належать державні установи та організації, що фінансуються головним чином, з державних та місцевих бюджетів. До їх складу входять установи та організації:
- загального управління;
- державних та місцевих фінансів;
- регулювання економіки;
- науково-дослідної діяльності;
- охорони навколишнього природного середовища;
- оборони;
- підтримання внутрішнього порядку;
- безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва, соціального забезпечення.
Для установ і організацій державного сектору, як і для інших секторів економіки, необхідно відшкодування здійснених витрат, їх суспільний облік і контроль. Ці організації та установи є споживачами результатів праці секторів економіки і постачальниками в них різних послуг. Таким чином, вони включені в систему суспільного поділу праці і їхня діяльність має фінансово-господарський характер.
Формування і реалізація стратегії розвитку сектору загального державного управління в Україні здійснюється за допомогою соціально-економічних прогнозів, Державного та місцевих бюджетів, Державної програми економічного і соціального розвитку України та інших державних регіональних і галузевих програм.
Основними показниками, що характеризують функціонування державного сектору являються:
- питома вага загальної суми державних доходів і витрат у ВВП;
- питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров’я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього середовища у державному бюджеті та ВВП;
- обсяг державних видатків за відповідними напрямками на душу населення;
- нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ (прожитковий мінімум, розмір мінімальної заробітної плати, пенсії, гарантований мінімум послуг у галузі освіти, охорони здоров’я і т.п.);
- показники рівня життя населення.
Обґрунтування заходів, спрямованих на досягнення цілей розвитку суспільного сектору передбачає:
1) прогнозування доходів і видатків державного бюджету та державних позабюджетних фондів;
2) планування обсягів продукції (робіт, послуг);
3) формування проектів державних контрактів на поставки продукції (робіт, послуг).
Приймати обґрунтовані рішення дає змогу аналіз ефективності у суспільному секторі, де до уваги беруться спільні інтереси громадян (платників податків). Тому компоненти витрат і складові результатів необхідно оцінювати з урахуванням позитивних і негативних екстерналій (побічних наслідків).
Для оцінки ефективності у суспільному секторі використовують такі 3 методи:
1) аналіз витрат і результативності;
2) аналіз витрат і корисності;
3) аналіз витрат і вигод.
Перший метод передбачає можливість визначення обсягу витрат і ресурсів на досягнення певної мети за умовою порівняння однорідних результатів. Він не дозволяє визначити оптимальний варіант використання ресурсів, якщо мають місце не порівняльні результати. Наприклад, збільшення кількості студентів чи будівництво нового санаторію.
Другий метод доцільно використовувати, коли оцінці підлягає діяльність, що дає широкий спектр результатів, а також, коли результати суттєво відрізняється один від одного і за кількістю, і за якістю. Цей метод можна розглядати як ускладнену модифікацію методу аналізу витрат і результативності.
Різниця полягає в тому, що під час аналізу витрат і корисності використовується умовне порівняння близьких за характером результатів. Це досягається, як правило, за допомогою вагомих коефіцієнтів, які визначаються експертним шляхом на підставі наперед визначених пріоритетів.Метод аналізу і витрат – це сукупність оцінних процедур, які уможливлюють порівняння витрат і результатів проектів в універсальній вартісній формі. Використання цього методу пов’язане з труднощами, оскільки не всі суспільні блага можна вартісно оцінити (збільшення тривалості життя, зменшення злочинності і т.п.)
Спорідненість методів вирішення соціально-економічних проблем суспільства дає можливість широкого використання програмно-цільового методу планування.
*Джерела фінансування діяльності установ сектору загального державного управління
Специфіка господарської діяльності установ і організацій, що обслуговують населення, полягає в тому, що одна частка суспільних послуг надається за рахунок платників податку, а інша частина оплачується населенням зі своїх доходів.
За умов змішаної економіки головна частина фінансових ресурсів обертається за межами сектору державного управління. Держава безпосередньо оперує тільки власними фінансами, а на фінанси інших секторів економіки вона може справляти лише обмежений вплив.
Характер джерел фінансування діяльності установ і організацій сектору державного управління значною мірою залежить від специфіки суспільних благ. Державні фінанси забезпечують надання:
- чистих суспільних благ, гарантованих конституцією;
- змішаний суспільних благ у межах нормального рівня споживання.
Кошти підприємств, громадських організацій і населення забезпечують фінансування змішаних суспільних благ у тій частині, що перевищує встановлений державою нормативний рівень споживання. Головним джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору є державний бюджет. За умов дефіциту фінансових ресурсів слід обґрунтовано визначити забезпечення витратних статей наявними ресурсами, скорочувати державні витрати і забезпечувати ефективне використання коштів.
Для цього необхідно впровадження таких заходів:- здійснення державних закупівель товарів, робіт, послуг на конкурсній основі;
- розробка державної інвестиційної програми, що пов’язує державні джерела фінансування з недержавними;
- розробка і реалізація програм адресного надання пільг, субсидій, дотацій та інших соціальних допоміг окремим категоріям громадян з урахуванням рівня їх доходів;
- заборона нецільового використання державних коштів.
Одночасно треба запроваджувати заходи, щодо поповнення державного бюджету. При цьому перевага повинна бути надана не підвищенню податкових ставок, а розширенню податкової бази за рахунок зростання доходів населення, підприємств і установ.
*Кошторис доходів і видатків установ сектору загального державного управління
З метою підвищення ефективності використання бюджетними установами і організаціями коштів, що надходять на їх утримання, Кабінетом Міністрів України затверджено “Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації” (1997р).
Єдиний кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження і щоквартальний розподіл коштів установи. Його формування здійснюється на підставі показників лімітної довідки про основні дані фінансово-господарської діяльності, яку вища організація направляє всім підпорядковим установам у двотижневий термін після її затвердження, з чого і починається фінансування установи.
Єдиний кошторис складається всіма установами на календарний рік і затверджується вищими організаціями не пізніше як через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Разом із кошторисом на затвердження подається штатний розклад установи, включаючи структурні підрозділи, що працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послуги.
Кошториси і штатні розклади міністерств та інших центральних органів виконавчої та законодавчої влади затверджуються кабінетом Міністрів України після попередньої експертизи в Міністерстві фінансів.
Єдиний кошторис, крім асигнувань з бюджету, включає також і позабюджетні кошти. Він складається з двох розділів – доходів і видатків. Дохідна частина складається з бюджетних асигнувань та позабюджетних коштів. Видаткова включає витрати, які здійснюються за рахунок позабюджетних асигнувань, і витрати, які здійснюються установами за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні.
Визначаючи суму коштів, використовують спеціальний документ – кошторис видатків, який відображає обсяг витрат, джерела їх покриття та напрямки використання. Кошторис видатків – це основний плановий документ, що визначає розмір, цільову спрямованість й щоквартальний розподіл коштів, направлених із бюджету на утримання установ. У кошторисах передбачаються витрати тільки на поточне утримання бюджетних закладів та організацій. Капітальні вкладення фінансуються за окремими кошторисами.
Сучасна бюджетна класифікація включає такі основні статті видатків:
1. Заробітна плата.
2. Нарахування на заробітну плату (внески із соціального страхування).
3. Канцелярські і господарські витрати (на опалення, освітлення, комунальні послуги та ін.).
4. Службові відрядження та роз’їзди.
5. Витрати на навчання персоналу і науково-дослідницькі роботи.
6. Стипендії.
7. Витрати на харчування (в спеціальних установах освіти та охорони здоров’я).
8. Витрати на придбання ліків установами охорони здоров’я.
9. Витрати на придбання інвентарю, спецвзуття, спецодягу, обмундирування, виходячи з існуючих норм і нормативів.
10. Витрати на придбання устаткування й механізмів.
11. Витрати на капітальний ремонт будинків і споруд.
12. Інші витрати.
Конкретний склад статей кошторису видатків обумовлений специфікою бюджетної установи. *Фінансування установ сектору загального державного управління
Розрізняють 6 основних напрямків фінансування суспільного сектору економіки:
- фінансування органів влади та управління;
- фінансування оборони;
- фінансування освіти;
- фінансування охорони здоров’я;
- фінансування соціально-культурних закладів;
- фінансування заходів із соціального захисту населення.
Фінансування органів влади та управління здійснюється виключно за рахунок Державного і місцевих бюджетів. Фінансування органів влади та управління провадиться відповідно до кошторисів витрат на рік з їхньою щоквартальною розбивкою та бюджетним розписом і твердим додержанням бюджетної класифікації. У межах одного кварталу перерозподіл витрат забороняється. Якщо має місце економія витрат, то вона наприкінці кварталу не закривається, а використовується на фінансування наступного кварталу.
Фінансування оборони – це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних Сил України згідно з кошторисом витрат Міністерства оборони на рік він включає витрати на придбання зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, інвентарю та ін. Аналогічно бюджетну класифікацію кошторисів витрат розробляють установи Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону.
Фінансування освіти здійснюється як з Державного і місцевих бюджетів, так і за рахунок недержавних джерел. Це пов’язано з тим, що освіта є змішаним суспільним товаром. Завдяки фінансуванню освіти створюється цілий спектр позитивних екстерналій :
- поліпшуючи якість робочої сили, освіта збільшує норму прибутку від інших інвестицій і стимулює економічне зростання;
- освіта створює великі можливості для творчої праці і сприяє прогресивному економічному розвитку;
- освіта зміцнює національну свідомість, стимулює самоосвіту, формує адекватні соціальні моделі поведінки.
Через Державний бюджет фінансуються, як правило, навчальні заклади третього та четвертого рівнів акредитації. Через обласні бюджети фінансуються деякі педагогічні вузи, технікуми, коледжі, професійно-технічні училища. Більшість середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, дошкільних закладів фінансуються з міських, районних та селищних бюджетів. Основним напрямком діяльності держави щодо установ, котрі надають освітні послуги, є контроль за додержанням ними державних стандартів в галузі освіти.
Фінансування охорони здоров’я також здійснюється з різних джерел, оскільки продуктом діяльності галузі є змішаний суспільний товар. Планування адекватної системи охорони здоров’я має бути зорієнтоване на визначення:
- послуг, ефективне надання яких повинен забезпечити державний сектор;
- послуг, які може надати приватний сектор за допомогою державних субсидій;
- послуг, які можна цілком залишити за приватним сектором.
Приватний сектор має перебувати під державним контролем у зв’язку з інформаційною асиметрією на ринку даних послуг і диктатом виробника.
Установи охорони здоров’я, що фінансуються з державних джерел, поділяються на три групи:
1) лікувально-профілактичні установи (лікарні, поліклініки, лікарські та фельдшерські пункти, станції швидкої медичної допомоги, переливання крові);
2) санітарно-профілактичні установи (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції);
3) інші установи і заклади (обслуговування інвалідів війни, потерпілих від стихійного лиха і т ін.).
Фінансування соціально-культурних закладів спрямоване на забезпечення підвищення культурного рівня населення. За рахунок Державного бюджету України утримуються соціально-культурні заклади загальнодержавного значення, що належать до системи Міністерства культури та мистецтва. За рахунок місцевих бюджетів фінансується широка ланка культурно-освітніх закладів, театрів, клубів, бібліотек, музеїв, стадіонів та інших. Деякі установи та заклади перебувають на балансі великих підприємств. Нині ця сфера послуг частково комерціалізується.
Контрольні питання
1. Які установи та організації належать до сектору загального управління згідно із системою національних рахунків?
2. Які основні показники характеризують стан та завдання розвитку суспільного сектору?
3. Які методи використовують для оцінки ефективності діяльності суспільного сектору?
4. Які заходи сприяють підвищенню ефективності використання державних коштів за умов дефіциту фінансових ресурсів?
5. Назвіть основні статті видатків згідно сучасної бюджетної класифікації.
6. Охарактеризуйте специфіку державного фінансування оборони України.
7. Які особливості має фінансування освіти та охорони здоров’я в України?
Література
1. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога. Державне регулювання економіки – К: Атіка, Ельга – Н, 2000, – С. 233-241.
2. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / С.М.Чистов, Никифоров А.Е., Куценко Т.Ф. та ін. – К.; КНЕУ, 2000, – С. 93-102.
3. Стігліц Д.Е. Економіка державного сектору / Пер з анг. – К: Основи, 1998. С. 189-271.
4. Лебедева В.К. Выйти из круга традиций: экономическое эссе грядущей эпохи. – Х.: Бизнес Информ, 2001. – С. 71-76. – http://zaf/by.ru/lvk/.