Держава як суб’єкт ринкового господарства

Сучасні погляди на роль держави в ринковій економіці базуються на визнанні доцільності поєднання ринкових стимулів економічного розвитку і активної ролі держави в регулюванні соціально-економічних процесів.

Економічними функціями держави є головні напрями державного впливу на економіку, сукупність яких розкриває зміст її економічної ролі.

Держава виконує такі виключні функції:

1. Створення законодавчо-правових засад функціонування економіки.

2. Подолання неспроможностей (провалів) ринку - певного обмеження регулюючої ролі ринку, що є причиною виникнення ситуацій, коли ринковий механізм координації поведінки економічних суб’єктів не забезпечує максимізації суспільної корисності (монополізм, недосконалість інформації, циклічна форма відновлювального процесу).

3. Необхідність виробляти товари суспільного споживання (національна оборона, державне управління, охорона правопорядку, національна система комунікацій єдина енергетична система, фундаментальна наука). Суспільні блага не зорієнтовані на ринковий попит, тому задоволення їх є функцією держави, яка фінансує їх виробництво за рахунок видатків із державного бюджету.

4. Подолання зовнішніх ефектів (позитивні та негативні екстерналії), тобто екологічних і техногенних катастроф, які потребують суттєвих коштів і адміністративних заходів.

5. Здійснення соціальних програм (боротьба з бідністю, функції соціального забезпечення та соціального захисту).

6. Забезпечення соціально-політичної стабільності і державного суверенітету.

7. Представництво в міжнародних організаціях.

Зовнішні ефекти (екстерналії) - витрати і вигоди, пов’язані з виробництвом і споживанням будь-якого блага тими суб’єктами, які не є учасниками певної ринкової угоди.

Зовнішні ефекти набувають форми позитивних і негативних.

Позитивні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага приносить некомпенсовані вигоди третім особам.

Негативні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага зумовлює некомпенсовані витрати третіх осіб.

Наслідком позитивних екстерналій є перевищення суспільної корисності благ над індивідуальною корисністю. Це перевищення не компенсується ринком. Тому ринок спрямовує на виробництво цього блага недостатньо ресурсів.

Наслідком негативних екстерналій є скорочення фактичних витрат підприємця, що зумовлює розширення пропозиції цих благ понад рівноважний рівень і зниження ціни порівняно з оптимальним рівнем. Тому ринок спрямовує ресурси на виробництво благ із негативним ефектом понад їх оптимальний обсяг.

Англійський економіст Артур Пігу в результаті дослідження природи екстерналій запропонував введення державою податку для усунення екстернальних ефектів.

Сучасна ринкова економіка - це економіка змішаного типу, яка поєднує гнучкість ринкового механізму, цілеспрямованість корпоративного регулювання та загальносуспільну орієнтованість державного впливу на економіку. Державне регулювання економіки не заміщує, а доповнює та захищає ринковий механізм. Поєднання зазначених механізмів координації сприяє ефективній реалізації соціально-економічних цілей суспільства, макроекономічному зростанню, забезпеченню соціальної справедливості. На практиці не існують чисте ринкове саморегулювання і абсолютне державне втручання. Головна проблема - оптимальний перерозподіл сфер впливу між державними і недержавними суб’єктами.

Державний вплив поділяється на 2 рівні:

• діяльність загальнодержавних органів;

• діяльність органів місцевого самоврядування.

Розподіл функцій між центральними і місцевими суб’єктами спирається на державно-адміністративний поділ країни (у федераціях США, Німеччина, Росія - органи влади управління штатів, земель, областей мають широкі повноваження; в унітарних державах (Україна) - діють на місцях органи місцевого самоврядування і представники центральної влади).

Співвідношення ринкового, корпоративного та державного механізмів координації в різних країнах неоднакове.

Економічна роль держави в умовах сучасної ринкової (змішаної) системи охоплює такі основні напрями її діяльності:

- загальна координація соціально-економічного розвитку на базі розробки та здійснення довгострокової стратегії - структурної, науково- технічної, інноваційної;

- діяльність, спрямована на розвиток людського капіталу, підвищення рівня та якості життя населення, захист інтересів виробників та споживачів благ;

- макроекономічне регулювання;

- створення та удосконалення загальних інституціональних умов для господарювання економічних суб’єктів;

- регулювання виробничого та рекреаційного навантаження на природу, стимулювання економії природних ресурсів;

- захист інтересів країни та зміцнення її позицій у світовому господарстві, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків;

- участь у розв’язанні глобальних проблем;

- розвиток соціального партнерства, погодження соціальних дій з інститутами громадського суспільства та бізнесом.

Діяльність держави в економічній сфері має дві головні складові. Перша - це діяльність держави як власника засобів виробництва.

Державний сектор економіки утворюють сукупність підприємств, організацій, установ, що перебувають у державній власності й управляються державними органами або призначеними ними юридичними особами. Державна власність зосереджена насамперед у стратегічних галузях економіки, де приватні інвестиції не можуть забезпечити реалізацію довгострокових проектів: аерокосмічна промисловість, атомна енергетика, інші капіталоємні та наукоємні виробництва, фундаментальна наука. До державного сектору (у різних формах і масштабах) належать також галузі інфраструктури: залізничний транспорт, пошта, телекомунікації.

Другою складовою діяльності держави в економічній сфері є регулювання економіки - сукупність заходів державного впливу на об’єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб’єктів національної економіки, узгодження їх інтересів і дій для реалізації суспільних цілей.

Основні напрями державного регулювання економіки виявляються в його функціях (рис. 2.1).

Рис. 2.1 - Функції державного регулювання економіки

Нині склалося кілька моделей державного регулювання економіки:

• американська - державне регулювання зводиться до використання правових та опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва;

• японська - система взаємодії державних органів та корпорацій, спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці;

• шведська - активне втручання держави у процес розподілу та перерозподілу доходів з метою створення сильної системи соціального захисту населення;

• німецька - система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів та створення на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян. Для Західної Європи взагалі характерне поєднання великої частки державних витрат у ВВП з наявністю значного державного сектору.

Державне регулювання економіки має кілька основних форм.

1. Бюджетно-податкове регулювання, пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами (стимулювання окремих напрямів підприємництва, розвиток науково-технічного прогресу, вирівнювання економічного розвитку регіонів, галузей, соціальних груп).

2. Кредитно-грошове регулювання, спрямоване на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою, підтримання рівноваги на грошовому ринку.

3. Регулювання цін та заробітної плати з метою стримування інфляції, регулювання цін на компенсаційній основі (за рахунок засобів державного бюджету, коли сторона, що зазнає збитків, отримує дотації з бюджету).

4. Адміністративно-економічне регулювання, яке передбачає створення умов для функціонування ринкової системи та реалізації соціальних цілей суспільства. Держава встановлює на базі законотворчої діяльності правові засади економічної поведінки суб’єктів господарювання, сприяє формуванню правового середовища підприємницької діяльності.

Державне регулювання здійснюється за допомогою методів, серед яких:

- економічні та адміністративні;

- імперативні та індикативні;

- прямі і непрямі (опосередковані).

Економічні методи державного регулювання пов’язані зі створенням державою фінансових або матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання й обумовлювати їх поведінку. До інструментів економічних методів належать ставки податків, облікова ставка, митні тарифи, норми амортизації тощо.

Адміністративні методи базуються на використанні сили державної влади, засобів заборони, дозволу або примусу. До них належать і правові методи, за допомогою яких держава регламентує діяльність суб’єктів господарювання. Інструментами адміністративних методів державного регулювання є укази, декрети, розпорядження, ліцензування, квотування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, економічних, харчових, фармацевтичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів, контроль за додержанням законів та правил, а також санкції за їх порушенням.

Імперативні методи державного регулювання - це владні, адміністративні методи. На відміну від них, індикативні методи мають орієнтований, рекомендаційний характер (наприклад, індикативні ціни). Як правило, це економічні методи.

За допомогою прямих методів держава безпосередньо втручається в економічні процеси. До них можна віднести адміністративні методи (крім правових методів, які є непрямими методами державного регулювання економіки), а також такі інструменти, як держконтракт і держзамовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду. Непрямі методи - це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на економіку.

Державне регулювання економіки відбувається згідно з економічною політикою держави - системою практичних заходів, що здійснюються державою, урядом у сфері управління економікою з надання економічним процесам спрямованості відповідно до мети, завдань та інтересів країни на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди. Головне завдання економічної політики держави, це досягнення параметрів, які визначені нормативною політекономією.

Найважливішими засобами формування і реалізації стратегії соціально- економічного розвитку є прогнозування, макроекономічне планування та державне програмування.

Прогнозування, тобто довгостроковий розрахунок діяльності.

Програмування, тобто створення докладних стратегічних заходів щодо виконання конкретних завдань.

Планування як сума тактичних дій, щодо виконання програм і прогнозів.

Директивний план, тобто закон, який не підлягає змінам. Індикативний план, тобто рекомендації по виконанню конкретних завдань (індикативні ціни на експортну продукцію - це вилка з мінімальними та максимальними величинами, валютний коридор з мінімальними й максимальними цифрами коливань).

Економічна політика держави може бути макроекономічною (національною), регіональною (спрямованою на розвиток окремих територій країни), галузевою, зовнішньоекономічною та ін.

За своїм спрямуванням економічна політика держави може бути анти циклічною, конкурентною (антимонопольною), структурною, інвестиційною, науково-технічною, інноваційною, амортизаційною та ін. Держава здійснює також фіскальну (бюджетно-податкову), монетарну (кредитно-грошову) та цінову політику.

Макроекономічна політика може мати властивості стабілізаційної політики та політики економічного зростання.

Стабілізаційна політика - це діяльність держави, спрямована на відновлення реальних обсягів виробництва за умов наближення до повної зайнятості (або природного рівня безробіття), тобто до рівня потенційного ВВП, та забезпечення помірної інфляції. Стабілізаційну політику можна назвати антициклічною, стабілізаційною, антиінфляційною. Економічна стабілізація включає також фінансову стабілізацію, яка виявляється через стан державного бюджету та платіжного балансу, а також через параметри грошового ринку.

Політика економічного зростання передбачає: а) стимулювання сукупної пропозиції шляхом збільшення потенційного ВВП на базі залучення в економічний обіг більшої кількості ресурсів, науково-технічного та технологічного прогресу; б) утримання темпів зростання сукупного попиту на рівні темпів зростання сукупної пропозиції і потенційного ВВП, оскільки від цього залежить рівень інфляції.