6.2. Складові моделі соціального ринкового господарства

З метою пояснення структури моделі соціального господарст­ва в німецькій літературі виділяють такі основні складові [1]. По- перше, серед вихідних елементів (складових) моделі виділяється автономія приватної власності.

¹ Субсидіарний (або субсидарний) від лат. Subsidiarius резервний, допоміжний — угода, яка доповнює основну обставину. ватного права здійснено реальне відмежування приватної діяль­ності від абсолютизації державного на неї впливу. При цьому в Німеччині приватна автономія в економічній сфері базується на таких правилах та інституціях:

— захисті приватної власності — базового елементу ринкової економіки, — тобто унормуванні її як для приватногосподарсь­кого використання, так і на користь усього суспільства, що й по­роджує феномен соціальної відповідальності підприємництва,

— свободі укладення угод (договорів) між суб'єктами госпо­дарювання для реалізації своїх цілей та інтересів;

— свободі вибору місця життєдіяльності міграції (пересування);

— свободі виробу виду (роду) занять і професії, а також сво­боді громадських, політичних, корпоративних тощо об’єднань.

По-друге, оскільки в німецькій не лише лексиці, а й свідомості одним із домінантних понять є «порядок», то наступним елемен­том їхньої моделі визначається-Конкурентний порядок. Функціо­нальна дієздатність ринкових відносин залежить ШД наявності досконалої (відкритої) та ефективної конкуренції, тобто економіч­ного суперництва на все більшій кількості ринків.

Такі правила (положення) конкурентної боротьби в Німеччині були встановлені у спеціальному «Законі про недопущення об­межень конкуренції», який був прийнятий ще в 1958 році. З ча­сом до нього вносились відповідні корективи, але сутність його цільових функцій є стабільною. Зокрема, законом сформульова­ний ринковий порядок поведінки як приватних, так і державних підприємств, він залишається функціонально-правовою основою в діяльності спеціального державного органу щодо захисту кон­куренції — незалежного антимонопольного відомства. Останнє регулярно (раз на два роки) звітує перед бундестагом і громадсь­кістю. На жаль, така практика в Україні — «tabula rasa» (дещо неторкнуте, тобто чистий аркуш).

Згідно з положенням цього закону щодо недопущення обме­жень конкуренції встановлені правові нормативи для конкуренції з метою забезпечення свободи прийняття рішень учасниками гос­подарської діяльності відносно таких параметрів, як ціна, обсяг, якість, місця збуту тощо. Важливим напрямом конкурентної полі- гики в даному законі є антимонопольна політика. Мова йде про свідомо заздалегідь визначену і скоординовану поведінку суб’єктів на конкретному ринку. У системі забезпечення конкурентної полі­тики важлива роль належить нагляду за недопущенням зловжи­вань в економічний сфері. Це стосується обмежень конкуренції з боку тих чи інших суб’єктів господарювання, які панують на ринку.

Попередні заходи встановлення і підтримання конкурентного порядку німецьке законодавство передбачає як додатковий конт­роль за злиттям (об’єднанням) підприємств (фірми) Цей напрям передбачає встановлення контролю над процесом централізації виробництва і капіталу в ринкових умовах, щоб уникнути відпо­відних суб’єктів (виробників, споживачів), які диктували би свої умови на ринку¹.

По-третє, з позиції загальної економічної логіки відомо, що необхідною умовою дієвості, а відтак і ефективності соціальної ринкової економіки є стабільність вартості грошей У цьому ас­пекті важливим елементом німецької моделі соціального ринко­вого господарства є грошовий порядок. Значення забезпечення стабільної вартості грошей особливо рельєфно проявляється че­рез негативні економічні і соціальні наслідки інфляції. Контроль над грошовою масою, тобто грошовий порядок, відіграє ключову роль у здійсненні стабілізаційної політики в державі. Це проявля­ється в Німеччині в інституціональних рішеннях, які реалізують­ся в таких діях: за державою зберігаються повноваження видава­ти закони про грошово-валютну та казначейську системи, а також регулювати платіжний баланс з іншими державами, але за­безпечення економіки грошовою масою — це виключно компе­тенція Центрального Федерального банку. З метою виключення політичного впливу на грошове забезпечення економіки та під­порядкування цього завдання Центральному банку ще в 1957 р. був прийнятий «Закон про Німецький Федеральний банк», у яко­му було встановлено цілий комплекс положень про грошовий порядок, визначена вирішальна роль функціональної й кадрової незалежності цього банку. До речі, цей організаційний принцип було запозичено країнами ЄС при формуванні валютного союзу та відповідних банківських структур.

Отже, німецька модель у цьому аспекті базується в основному на тому', шо при виконанні своїх функцій Центральний банк мо-

' Інколи в дидактичи< - -ік)ііу.іяризато[х:ькій літературі можна зустріти твердження про «контроль над процесом концентрації на ринку» [8, с. 17]. але не змістовно- сіилістична неточність щодо трактування понять «ценіралізація» і «концентрація». же автономно (незалежно від Бундесрату і Бундестагу) приймати рішення відносно використання грошової стратегії, для підтри­мання загальної економічної політики країни та її цілей. Коло цих цілей фокусується навколо так званого «магічного квадрата»: стабільності грошей, раціональної зайнятості, збалансованості платіжного балансу та адекватного економічного зростання.

По-четверте, важливою складовою німецької моделі соціаль­ного ринкового господарства є соціальний порядок У даному ас­пекті, як було зазначено, маються на увазі законодавчі та інші ін- ституційні рамкові умови і правила, які спрямовуються на до­сягнення соціальних цілей діяльності приватних і державних аген­тів (суб’єктів) господарювання,)На самому початку орієнтації на формування соціального ринкового господарства у ФРН уявлен­ня про соціальний порядок було досить розмитим порівняно з ро­зумінням про конкурентний чи грошовий порядок. Однак у міру становлення відповідної моделі викристалізувались принципи формування соціального порядку. Вони й були систематизовані в німецькій науково-дидактичній літературі [8, с. 19—21; 11, с. 23]

Враховуючи взаємозалежність економічного та соціального розвитку, правомірно стверджувати: успішна економічна політи­ка одночасно є й хорошою політикою. Цей постулат отримав у літературі німецьких авторів назву поинципу формування соці­ального порядку. Адже та економічна політика, яка здатна забез­печити купівельну стабільність грошей, повну зайнятість та еко­номічне зростання, а відповідно на цих засадах зростання реаль­них доходів людей, одночасно буде хорошою соціальною полі­тикою у найширшому її розумінні.

Серед інших принципів побудови сучасного порядку слід ука­зати на такі:

— коригування результатів ринку, оскільки він сам по собі не вирішує багатьох соціальних проблем і до деяких взагалі нейт­ральний, ідо вивчається в курсі політичної економії;

— соціальний захист від загальних ризиків у житті: захворю­вання, нещасних випадків, безробіття тощо,

— соціальне партнерство в економіці, оскільки без нього со­ціальний порядок був би недостатньо конструктивним, а соціаль­на компенсація в суспільстві була б обмеженою. Німецька мо­дель соціальної ринкової економіки включає цілий спектр уре­гулювання існуючих конфліктів між найманими працівниками і роботодавцями. Для цього в Німеччині розроблені спеціальні правила діяльності представницьких органів на підприємствах, які законодавчо унормовані. Зокрема, це «Закон про представ­ницькі органи працівників на підприємствах», «Закон про участь працівників у прийнятті рішень», у яких передбачені процедури щодо розроблення системи тарифних угод, досягнення поро­зумінь при розв’язанні суперечок та конфліктних ситуацій;

— принцип рівних стартових можливостей для якомога біль­шої кількості людей і особливо молодих осіб. Адже якщо в ре­зультаті індивідуальної діяльності за умов досконалої конкурен­ції результати виявляються різними, то суспільство може з такою ситуацією погодитись, але лише у випадках, коли стартові умови були справді рівними для всіх, наприклад в отриманні освіти і професії, започаткуванні бізнесу, доступу до чинників виробницт­ва тощо.

Конструктивною політичною відповіддю на об’єктивно існу­ючу нерівність людей має бути створення і забезпечення рівних стартових можливостей для кожного індивіда, а також забезпе­чення гуманних шансів для його життя і розвитку. Так, модель соціального ринкового господарства німецького зразка передба­чає матеріальне стимулювання професійної освіти та підвищення кваліфікації. Особи, які навчаються у професійно-технічних за­кладах, отримують державні дотації, а студенти ВНЗ мають змо­гу отримати безвідсоткові кредити. Батьки, діти яких проходять професійне навчання або підвищення кваліфікації, користуються податковими пільгами [8, с. ЗО]. Цікавою формою заохочення до навчання, яка базується на принципі субсидіарності, є шефство приватних осіб, фірм, громадських організацій над безробітною молоддю, зокрема навчання на виробництві.

Досвід Німеччини щодо забезпечення рівності можливостей заслуговує на увагу і нашої держави, оскільки вихідним місцем докладання зусиль у створенні рівних можливостей є ринок пра­ці, але ринок — національний, а не той, за «високими горами, за далекими морями», на який нас виживають горе-політики уже близько 20 років.

Таким чином, резюмуючи певні узагальнення, важливо уясни- ти, що німецька модель соціального ринкового господарства ба­зується і функціонує не просто за рахунок реалізації чисельних соціальних програм, а передусім на тому, що в ній реалізується конструктивний конкурентний порядок — першооснова ефектив­ного функціонування будь-якого ринку. Адже, як зазначав один із фундаторів цієї моделі В. Ойкен, «найкраща соціальна політика не може дати жодних задовільних результатів, якщо продуктив­ність праці людини є невисокою». Хоча без останнього хорошою соціальною політика бути не може за визначенням. І далі цей класик моделі продовжує думку, з якою слід погодитись: «Ство­рення функціонуючої системи регулювання економічного поряд­ку, що базується на поділі праці, який з огляду на це є головною передумовою вирішення всіх соціальних проблем» [6, с. 405].

З концептуальної точки зору німецька модель економіки спро­ектована на постійний обов’язок соціального вирівнювання, який випливає з ідей самовідповідальності індивіда та солідарності у суспільстві. Тому завданням даної держави (як і будь-якої) є ви­рівнювання існуючої диференціації (нерівності) через створення якомога рівніших стартових можливостей. Проте в жодному разі — однакових кінцевих результатів. Особливо актуальна перша теза (формування умов для рівних можливостей) для сучасної ситуа­ції в Україні, яка вже понад два десятиліття перебуває у «мертвій петлі» розвитку. Хто за це має нести відповідальність? Читач не­хай шукає відповіді сам!

У руслі подальшого системного аналізу німецької господарсь­кої моделі на мікрорівні, зауважимо, що це модель, де економіч­на і політична свобода та максимізація добробуту' можуть бути забезпечені тільки через відмову від практики обмеження бізне­су, наявності дієвого регулювання функціонування монополії для обмеження їх (картелів) могутності та забезпечення конкуренції за допомогою різних методів і засобів економічної політики. Ни­ні соціальна ринкова економіка в країні — це її поєднання з ре­тельно опрацьованою ефективною системою соціального забез­печення.

Автори німецької моделі, враховуючи давні й вагомі позиції соціал-демократії в країні, виходили з наявності пріоритету соці­альних інтересів товаровиробників. Останні виражені не через концентрацію частин сукупного доходу в руках держави, а швид­ше через зростання ринку і добробуту для всіх. Поняття «ринок для всіх», «добробут для всіх» означають такий розвиток ринко­вих відносин, тобто таке зростання суми товарних вартостей, які протистоять одне одному як еквіваленти, що супроводжується зростанням доходів більшості суб’єктів ринку та підвищенням купівельної спроможності грошової одиниці. Отже, конкуренція — це не тільки боротьба за місце на ринку, а й взаємодія різних ла­нок суспільного поділу праці, яка дає поштовх розширенню мас­штабів ринку. Підтримка цієї (другої) сторони конкуренції 1 є об’єктом регулювання у рамках німецької моделі ринку.

Відмінністю цієї моделі є регулювання економіки через кре­дитно-грошову політику, а не бюджетну взагалі, що пов’язано з традиційно вищою організацією фінансового капіталу в Hi- меччині порівняно, наприклад, зі США. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється не через податко­ву систему (американська модель), а насамперед через підтрим­ку оптимального поєднання між величиною сукупного позико­вого капіталу і величиною капіталу, зайнятого у реальному ви­робництві.

Важливим напрямом регулювання ринку за німецькою модел­лю с фінансово-валютне регулювання Останнє здійснюється че­рез заохочення експорту як джерела валюти і сприяння такому імпорту, який через насиченість внутрішнього ринку і зміцнення купівельної спроможності грошей (у свій час марки) забезпечу­вав сприятливий валютний курс та підтримку позитивного торго­вельного і платіжного балансів.

Специфіка німецької моделі виявляється також у бюджетно- податковій політиці Розміри податків і держбюджету узгоджу­ються із зростанням економіки. Держава вилучає ту частину до­ходів, яка не може бути ефективно реалізованою на ринку без «перегріву» кон’юнктури. Податкова політика спрямована на стримування надмірного зростання у рамках сформованої струк­тури економіки і ставить безпосереднім завданням не перерозпо­діл доходів, а заморожування інфляційних доходів. Особливе міс­це в цій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава за­охочує доходи всіх продуцентів (власників і найманих працівни­ків), які роблять внесок у насичення ринку, включаючи його екс­портну частину та прогресивні структурні зрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому і окремих його груп зок­рема пов’язується зі збільшенням купівельної спроможності грошей на основі зростання продуктивності праці і насиченості внутрішнього ринку. При цьому здійснюються систематичні за­сади шодо недопущення надмірної диференціації у рівнях дохо­дів різних суб’єктів як чинника обмеження обсягу ринку.