Особливості сучасного соціально-економічного стану України: моделі трансформацій, етапи і тривалість перехідного періоду

Розглядаючи сьогоднішній скрутний соціально-економічний стан України, варто нагадати, що свого часу наша держава була однією з найбільш індустріально і науково розвинутих республік колишнього СРСР.

З кінця 80-х років ХХ ст. соціально-економічний розвиток України відбувався складно і суперечливо, перебуваючи в стані економічної кризи. Близько 80 % усього промислового виробництва не мало завершеного технологічного циклу. Окрім того, лише 28 % становила частка галузі групи «Б» (виробництво товарів народного споживання), а 72 % - частка галузі групи «А» (виробництво засобів виробництва). Майже 50 % становила застарілість основних фондів у промисловості, особливо у базових галузях - вугледобувній і металургійній. З поглибленням кризових явищ у 1988-1989 рр. починається руйнація господарства, спад виробництва. Старий командно-адміністративний механізм управління економікою руйнується, а нового, заснованого на ринкових засадах, ще немає. У 1990 р. стагнація економіки переходить у тяжку кризу, виникає товарний голод та тотальний дефіцит товатів. Погіршення життєвого рівня населення та зростання соціальної напруги у суспільстві, глибока політикна криза у 1990-1991 рр.

З другої половини 1991 р. в розвитку економіки України починається новий етап. Стартові умови для відродження економіки виявилися надзвичайно важкими, до чого спричинив ряд обставин, а саме:

- значний відсоток промисловості України працювало на ВПК, а для її структурної перебудови потрібні були величезні кошти;

- провідні галузі української економіки (вугільна, металургійна) були низькопродуктивні і потребували значних інвестицій;

- скорочення і розрив господарських зв’язків з колишніми республіками СРСР;

- сильна залежність економіки України від російської та туркменської нафти і газу;

- уповільненість темпів економічних реформ.

Саме ці обставини, а також суб’єктивні причини, до яких можна віднести серйозні прорахунки керівництва в економіці та політиці, та відсутність у них волі у проведенні реформ, не дозволяли досягти помітних позитивних результатів впродовж тривалого періоду часу. І лише у 1999 р. проявилися чіткі ознаки економічної стабілізації (подолання падіння ВВП), а з 2000 р. відбулося зростання ВВП. Позитивні зрушення в економіці спостерігалися впродовж до кінця 2008 року. Але в цілому соціально-економічна ситуація залишилася складною і неоднозначною.

Протягом 2009-2015 рр. Україна фактично перебуває у стані фінансово- економічної кризи, про що свідчать її основні макроекономічні показники (ВВП, рівень безробіття, рівень інфляції, торгівельне сальдо, стан гривні, політична нестабільність і соціальна нерівність населення).

У 2014-2015 роках соціально-економічна ситуація значно погіршилася, що проявилося у стрімкому падінні обсягів виробництва всіх основних видів економічної діяльності. Посилилося зростання інфляційного тиску на економіку, що супроводжувалося падінням реальних доходів населення і зниженням його купівельної спроможності.

Серед основних чинників, що зумовили негативні тенденції з 2014 року, були анексія АР Крим та воєнні дії на сході України, розрив міжрегіональних зв’язків, звуження як зовнішнього, так і внутрішнього попиту на продукцію вітчизняного виробництва, скорочення державного фінансування, погіршення фінансових результатів фірм і банківської системи тощо.

Особливу увагу варто звернути саме на зменшення виробництва, оскільки цей фактор є ключовим при розв’язанні проблем, отриманих внаслідок кризи.

Криза в Україні характеризується порушенням налагоджених зв’язків між ключовими елементами фінансової та економічної систем держави, систематичною незбалансованістю доходів і видатків бюджету, невпинним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових платежів тощо.

Поширення негативних тенденцій у світовій економіці, падіння попиту та цін на світових сировинних ринках зачепило також Україну і вкрай негативно позначилося на становищі реального сектору економіки.

Глибока українська криза, яка ускладнилася впливом світової фінансово- економічної кризи, зумовлена, насамперед, серйозними внутрішніми причинами, котрі виходять за межі фінансових проблем, які переросли в економічний спад виробництва, зростання безробіття, зниження рівня життя широких верств населення.

Зокрема, упродовж тривалого часу в Україні посилено підтримувалася політика, спрямована на підвищення грошових доходів населення, що не враховувала показників зростання продуктивності праці і яка не брала до уваги можливостей товарного забезпечення (насамперед, продовольчими та іншими товарами народного споживання).

У 2014 році, порівняно з 2000-м роком, доходи населення зросли у 5 разів, водночас як виробництво товарів народного споживання - тільки удвічі. Прогнозування впливу фінансово-економічної кризи на Україну та пошук шляхів її подолання є одним з основних завдань діяльності економістів сучасності. Потрібно зосередитися на пошуку шляхів виходу з цієї ситуації.

Основними рисами сучасного економічного становища України є:

- значна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств зарубіжним країнам;

- відставання сектору економіки, який виробляє товари, від сектору економіки, який їх споживає;

- паливно-енергетична залежність від закордону;

- надмірний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектору, що виробляє товар;

- криміналізація стосунків між державним установами і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

- «відірваність» України від світової економіки.

У кризових умовах постає нагальне питання про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки. Ті, що мають найбільшу рентабельність, можуть отримати карт-бланш для виведення України на міжнародні ринки. Україна за два десятиріччя так і не змогла визначити своє місце, власну «нішу» у світовій системі виробництва, хоча мала для цього всі можливості. Імовірними пріоритетними напрямами, окрім уже наявних металургії та хімії, могли б стати науково-прикладні розробки в космічних технологіях, комп’ютерному програмуванні та інтернет-технологіях, виробництво екологічно чистої харчової продукції, ефективне використання рекреаційних зон тощо. Якщо для розвитку пріоритетних напрямів доведеться позбутися малорентабельних секторів господарства, то це варто зробити.

Україна має потенціал конкурентоспроможності, який є основним резервом для системних зрушень соціально-економічного середовища, незважаючи на негативну динаміку світових рейтингів. Головними рушійними силами структурних змін в економіці України можуть стати реформи державних і громадських установ, інфраструктури й макроекономічного середовища, що зумовить покращення її показників у міжнародних рейтингах та, безумовно, стане імпульсом для інших перетворень. Щоб ефективно використати цей потенціал, Україна повинна в довгостроковому періоді використати три головні переваги: великий внутрішній ринок; достатньо високий рівень освіти населення; високу здатність до інновацій

2.