§ 3. Основні закономірності перехідного періоду

Серед надзвичайно широкого комплексу змін у пост- соціалістичних країнах, що відбуваються при становленні ринко- вих відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності.

Перша закономірність — втрата державою функцій одно- особового розпорядження ресурсів — свідчить про те, що держа- ва перестає бути єдиним, всесильним розпорядником усіх матері- альних ресурсів і втрачає монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляється в таких основних аспектах.

По-перше, ринкове реформування призводить до такого ста- новища, за якого держава як джерело господарського законодав- ства діє згідно з установленими нею самою законами. Після при- йняття законодавчого акта ним мають керуватись всі державні органи, підприємства, так само як й інші суб’єкти ринку — при- ватні підприємства, громадяни.

По-друге, зміна економічного статусу держави передбачає фо- рмування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Адже в централізовано-плановій системі економічне управління здійснювалось за рахунок адресно-примусових роз- поряджень. За умов переходу до ринку держава вже може ви- користовувати гнучкі та, в принципі, дійовіші інструменти фі- нансового регулювання. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всієї маси суб’єктів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансо- вих регуляторів.

По-третє, для держави виникає необхідність компенсації провалів (фіаско) «народжуваних» ринкових відносин, що зму- шує її займатися традиційно успадкованими від колишньої сис- теми деякими виробничими функціями, а також фінансувати со- ціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.

Друга закономірність перехідної економіки — це бюджетна криза, що тісно пов’язана зі зміною стану держави в економіці. За роки панування адміністративно-командної системи в СРСР, в т. ч. й Україні, були створені потужна важка промисловість, ве-

лика соціальна сфера, чисельні збройні сили та управлінський апарат, які (за частковим винятком сфери виробництва) повністю фінансувалися з держбюджету. З початком ринкового реформу- вання, образно кажучи, ще збереглися «високі патерналістські зобов’язання» держави щодо фінансування цих сфер і видів дія- льності. Але дохідна частка бюджету з початку 90-х років у всіх країнах СНД різко скоротилася, що було зумовлено катастрофіч- ним падінням виробництва. Подібна ситуація у більшості пост- радянських країн погіршувалася також через недосконалі систе- ми оподаткування, істотне зростання тіньового сектора еконо- міки та відтік капіталу за кордон. Дефіцити державних бюджетів стали для них хронічними і практично неминучими.

Третя закономірність перехідного періоду — це трансформа- ційний спад (за термінологією угорського вченого Я. Корнаї). Та- кий спад пов’язаний з глибокою економічною кризою, яка зумов- люється відсутністю координації дій між економічними агентами (суб’єктами). Це пояснюється тим, що попередні директивно- планові механізми координації господарської діяльності вже бу- ли розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним ре- гулюванням, — ще слабі або відсутні взагалі. Поглиблюється та- кий спад також і тим, що адміністративно-командна економіка за своєю суттю нерівноважна, оскільки їй були органічно притаман- ні, з одного боку, дефіцит більшості товарів, а з іншого — значна кількість надлишкової продукції, яка не знаходила збуту. Харак- терними особливостями трансформаційного спаду є його масш- табність і глибина падіння економіки (наприклад, в Україні лише протягом 1991 р. — першої половини 1992 р. обсяг виробництва знизився на понад 40 %).

Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплексність та половинчатість ринкових захо- дів, що знижувало їх ефективність.

ку 90-х років академік НАН України Ю. Н. Пахомов. Так, він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності

ринкової економіки в Україні є здійснення державою цілеспря- мованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливо- го середовища для різних суб’єктів господарювання.

Основні серед них:

· програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з конституюючих умов переходу до ринку;

· структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями;

· переформування вищих ешелонів економічної влади з ме- тою подолання командних методів в управлінні економікою;

· формування інфраструктури ринкової системи, яка має пра- цювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв’язків;

· оздоровлення грошей та фінансів — незамінних регуляторів ринкових відносин;

· широку комп’ютеризацію економіки, що створить можливо- сті масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб’єктів товарно-грошових відносин;

· формування соціальних захисних механізмів, які виключають нецивілізовані форми грабунку та зубожіння основної маси насе- лення. З одного боку, зрозуміло, що в бідному суспільстві цивілі- зованого ринку бути не може, а з іншого — важливо створити в людей психологічно прийнятне ставлення до ринку.

Виходячи з викладеного, підкреслимо ще раз, що саме ці головні завдання стоять перед українською економікою у перехідний пе- ріод.

Інституціональна трансформація у перехідний період — це процес виникнення, розвитку та зміцнення ринкових правил еко- номічної поведінки і ринкових установ (організацій) та заміна ними старих інститутів (правил та організацій, які властиві адмі- ністративно-командній системі).

Між вченими-теоретиками і досі точиться дискусія про те, що розуміти під терміном інститути. Так, лауреат Нобелівської пре-

мії Д. Норт вважає, що до них належать формальні і неформальні правила економічної діяльності. Однак інші фахівці до таких ін- ститутів відносять не тільки правила поведінки суб’єктів, а й самі організації (установи), наприклад фірми, біржі, банки. Тому про інституціональну трансформацію перехідного періоду прийнято говорити не лише стосовно змін у господарському праві (зако- нах), але й відповідно до змін у структурі та змісті економічних організацій, в т. ч. роздержавленні, приватизації, реструктуриза- ції підприємств (погашенні заборгованості), розвитку різних форм малого бізнесу тощо.

Щодо України важливо, щоб практика трансформації не ігно- рувала принципову рису нашого історичного розвитку — над- звичайно суттєву роль держави. Ігнорування цієї обставини і на- мір одномоментно звільнити економіку від державного втручання обернулося значними невдачами ранніх ліберальних перетворень і не дозволило ринковим реформам просунутись так, як на це розрахували ініціатори. Аналогічна ситуація притаманна і всім без винятку країнам СНД.

Нині важливо й те, щоб ці інституціональні перетворення утворювали цільну і взаємопов’язану систему. Ізольовані ринкові інститути, як стверджує практика, не завжди «працюють» за за- конами ринку.

Серед інституціональних реформ провідне місце займають роздержавлення і приватизація як вихідні умови зміни відносин власності. Сутність, форми і проблеми трансформації державної власності було розглянуто в попередніх темах.

Поряд з цим важливо зміцнити нормативно-регулюючі функ- ції держави, оскільки невиконання законів і безладдя — одна з головних причин незадовільного функціонування ринкових від- носин в Україні.

В основі нового трансформаційного курсу має бути відповідна економічна політика. За своєю сутністю — це концентрована, на- уково обґрунтована діяльність держави щодо забезпечення раціо- нального та ефективного функціонування національної економі- ки як на макро-, так і мікрорівні. Її довгострокова мета — структурна перебудова економіки, формування суб’єктів ринку, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних вироб- ництв, перехід до стійкого економічного зростання.

За умов успішного руху в даних напрямах створюватиметь- ся реальне підґрунтя, аби протягом кількох перших десятиліть XXI ст. сформувати основи соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки і тим самим завершити перехідний період.