§ 1. Перехідна економіка: сутність, необхідність і характерні риси

На межі 80—90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що при- йшли до влади, постало завдання проведення глибоких економі- чних реформ.

та його послідовники вважали, що капіталістична система на пе- вному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутрі- шні стимули для подальшого розвитку. Головну причину вони вбачали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечності між працею і капіталом, породжує періодичні економічні кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий економічний лад — на їх думку, соціалізм. Соціалістичне виробництво, за Марксом, має ґрунтуватись на суспільній власності на засоби виробництва, централізованому плануванні, розподілі за кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, пануватиме соціальна спра- ведливість. Соціалістична теорія доводила, що соціалізм, який

прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків та антагонізмів останнього.

Реалізація марксистських ідей уможливила побудову суспіль- ства, яке дістало назву соціалістичного. Таке суспільство й від- повідну йому економіку було створено в СРСР, а потім і в ряді інших країн Східної і Центральної Європи, Азії та на Кубі^*.

Практична реалізація економічної теорії соціалізму, як здава- лося спочатку, підтверджувала справедливість висновку про ви- соку ефективність нового способу виробництва, його прогресив- ність.

Але з часом, особливо у 70—80-х роках, динаміка прогресу іс- тотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростан- ня; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворю- вального процесу в суспільстві.

Основні причини негативних соціально-економічних явищ були очевидними. Вони крилися в самій адміністративно-командній сис- темі: тотальному одержавленні власності на засоби та умови вироб- ництва, абсолютизації централізованого планування, обмеженні то- варно-грошових відносин і витратному ціноутворенні, наявності елементів зрівнялівки в оплаті праці, глибоких диспропорціях сус- пільного виробництва і хронічному дефіциті, пануванні бюрократи- зованих відносин і залежності економіки від ідеології та політики.

Таким чином, адміністративно-командна система містила «ту- гий Гордіїв вузол» соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це супе- речність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апа- ратом. По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задово- лення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одно- го боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ — з іншого. По-третє, між необхідністю госпо- дарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв’язку

^* У вітчизняній літературі існує й інша точка зору: «У жодної з країн, що буду- вали соціалізм, включаючи й СРСР, соціалістичне будівництво не було заверше- ним», оскільки «об’єктивна мета соціалізму — забезпечення всім громадянам умов добробуту і всебічного розвитку» не була досягнута.

(від споживача) та політично-волюнтаристським підходом до розв’язання економічних проблем. По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрів- няльним розподілом благ за її результатами. Розв’язання всього комплексу суперечностей об’єктивно потребує переходу до ін- шої, нової системи господарювання.

ка цього періоду зазвичай має назву перехідної.

За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку еко- номіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої еко- номічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарю- вання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливіс- тю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціаль- ної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.

Природно, що економічна трансформація є органічною скла- довою глибоких принципових змін у суспільстві — в політично- му, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внут- рішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична транс- формація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та Балтії.

У навчальній літературі також розрізняють посттоталітарну трансформацію — це кардинальні реформи в Китаї та В’єтнамі, де передбачається розширення ринкових відносин при збережен- ні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму.

Багато науковців вважають, що для формування стійких та ефективних ринкових відносин потрібен період 10—15 років. Дій- сно, у розвинутіших східноєвропейських державах — Угорщині, Польщі, Чехії — ці процеси завершаться найближчим часом. Але у пострадянських державах вони відбуваються набагато важче.

В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються генетично різнорідні (соціальні та економі- чні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» са- мих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По- друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновлен- ням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.

Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-полі- тичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто устале- ної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосеред- нього її функціонування та вдосконалення.

Перша. Наявність у ній перехідних еко- номічних форм, в чому власне і виявляєть- ся одночасне співіснування елементів гос-

подарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового.

Суттєве методологічне значення має і те положення, що самі ці форми тому й перехідні, оскільки не є і не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди були, є і будуть засобом її (основної мети) досягнення, займаючи проміжне становище між відповідними системами (у даному випадку між адміністративно-командною і змішаною). Наприклад, в економіці сучасної України мають місце відносини оренди з викупом, які є перехідними формами власності: від державної до колективної, кооперативної або приватної.

У своїй діалектиці перехідні форми економічних відносин ви- ражають взаємозв’язок, суперечливість, стрибкоподібність, але тенденцій розвитку.

Квінтесенцією боротьби між суспільною (що відходить) і приват- ною (що приходить) формами власності є процеси роздержавлення і приватизації та глибоке розшарування українського суспільства.

Друга. Перехідна економіка історична, оскільки вона має об- межений характер у часі, тобто визначається в системі координат

«від» і «до»: від демонтажу командної системи і до початку функ-

ціонування змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні — Польщі, Росії, Україні та ін.

Третя. Перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрі- шньо нестійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. (Тут ми абстрагуємось від здатності економі- ки до глибоких криз. Ця проблема буде розглянута з іншого боку: як закономірність.) У ній немає певного стрижня — рівноваги, яка б постійно автоматично генерувала відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою су- перечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал. На- приклад, сертифікатна приватизація в Україні^*, коли «вичерпала свої можливості» (яких, до речі, і не було), перейшла у відкриту стадію грошової приватизації.

Четверта. Альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ри- нкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. Так, в Україні тісно переплели- ся старі форми — адміністративне управління занадто великим державним сектором, з новими економічними формами, зокрема приватним сектором. Значного розвитку набули такі деформовані явища, як тіньова економіка (до 50 % ВВП), безконтрольна з боку суспільства приватизація, масштабна корупція серед управлінсь- ких структур різного рівня, силові (і навіть злочинні) методи економічного спілкування. Тому за умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і на- дання цьому прогресу цивілізованого характеру, незалежно від того, що говорять і під якими прапорами, гаслами виступають їх різні ідеологи.

Виокремлюючи риси перехідної економіки, не слід забувати й про те, як взагалі функціонує економіка, тим паче перехідна. Одна з аксіом економічної теорії постулює: економічні закони діють у фо- рмі тенденції. Це знаходить свій вияв в інерційності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці неприпустимо.

Інерційність економічного розвитку об’єктивно призводить до збереження в перехідній економіці старих, відмираючих еконо-

^* З нашої точки зору, сертифікатна приватизація — досить сумнівний задум і безплідний захід для основної маси народу. Більше того, елементарне його погра- бування.

мічних форм протягом відповідного періоду. Тому виникає об’єк- тивна необхідність поступової перебудови існуючої системи гос- подарювання, тобто економічного механізму старої системи. Очевидно, таке завдання непідсильне суспільству ні «за 500 днів», ні за 5 років. Порушувати питання таким чином — прояв елемен- тарної економічної некомпетентності та авантюризму.

Уся сутність інерційності полягає в забезпеченні спадкоємності перехідної економіки із висхідним станом і забезпеченні плавної його трансформації, еволюції в цілісну нову, досконалішу систему.

Перехідні процеси можуть різнитися залежно від того, чи вони є цілеспрямованими і керованими з боку суспільства (держави), чи природно-еволюційними (стихійними) або стрибкоподібними.