4.2. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИ0ОСП ЛІБЕРАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

Оскільки економічний лібералізм базується на принципах са­морегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи, то і його національні моделі найбільш повно й ефектив­но діють в умовах тих країн, де розвинуті ринкові відносини та відповідні їм ринкові інституції — законодавчі, організаційні, банківські, фінансово-кредитні.

Зміст кожної моделі економічного розвитку оцінюється за певними критеріями, які служать також і для порівняння націо­нальних економічних систем. Серед них найголовнішими є:

— структура форм власності;

— спосіб координації та управління економічною діяльністю;

— межі й методи державного втручання в економіку,

— джерела та масштаби фінансування економіки, її іннова­ційний механізм;

— структура капіталів компаній;

— ступінь відкритості економіки;

— динаміка, структура та управління зовнішньоекономічними зв’язками тощо.

Якщо ж необхідно провести порівняльний аналіз національ­них моделей економіки, розкрити їх економічний потенціал, то найважливішими критеріями є такі макроекономічні показники, як обсяг, структура і динаміка ВВП, величина ВВП на душу на­селення, національний дохід, індекс зростання споживчих цін, рі­вень продуктивності праці, питома вага країни у світовому про­мисловому виробництві, закордонних прямих приватних інвес­тиціях, експорті тощо. Узагальнюючим критерієм ефективності моделі, як економічної, так і соціальної, є показники зростання економічного потенціалу та добробуту населення.

Ліберальна, неоліберальна чи приватно-корпоративна модель характерна для таких країн, як США, Велика Британія, Ірландія, Нова Зеландія Найрозвиненішою країною, в якій ця модель по­дана у найчистішому вигляді і яка є еталоном ліберальної моделі, безумовно є США, хоча часто її називають англо-американською.

Кількісні параметри економіки США допомагають зрозуміти, чому саме американська модель економічного розвитку стала зразком як для розвинутих, так і для нових індустріальних країн. Зокрема, питома вага у сукупному ВВП світу більша за 25 %. Особливістю США є також те, що саме на них припадає 45 % світового виробництва продукції новітніх технологій Багатство ресурсної бази, високий ступінь самозабезпечуваності стали ос­новними передумовами високої ефективності і лідерства еконо­міки США.

Розвиваючись тривалий час в умовах дефіциту трудових ре­сурсів, США забезпечили значно вишу заробітну плату, ніж в інших розвинутих країнах, а це, в свою чергу, обумовило при­плив висококваліфікованих спеціалістів. Водночас науково-тех­нічний прогрес був спрямований на створення працезберігаючої техніки. Одним із сприятливих чинників розвитку економіки США стало швидке зростання ємкості внутрішнього ринку за рахунок виробництва предметів споживання, шо стимулювало зростання обсягів виробництва засобів виробництва, прискорення економіч­ного розвитку, нарощення міжнародної конкурентоспроможності. Цьому сприяла також всебічна і системна підтримка з боку дер­жави підприємницьких ризиків та винахідництва.

Проте головна перевага економіки США полягає не тільки, і не стільки в потужному виробничому потенціалі, оскільки в то­му, що країна — лідер науково-технічного прогресу, особливо в галузях інформаційно-комунікаційної сфери. Як відомо, 70 % на­укової інформації міститься в американських банках даних. Екс­порт ліцензій на винаходи, відкриття та розробки забезпечує ефект залежності решти країн від США, поглиблює технологіч­ний розрив між ними і дає змогу країні-лідеру завдяки своєму ін­новаційному потенціалу отримувати інноваційну ренгу внаслідок монополії на нові знання.

Кожна національна модель за всієї своєї стійкості має своєрід­ний життєвий цикл, коли спостерігаються періоди тривалого (за­звичай не менше 10 років) стабільного і динамічного зростання. 60-ті рр XX ст. у розвитку економіки США є прикладом актив­ного застосування кейнсіанських методів державного регулю­вання з метою прискорення економічного зростання та підви­щення ефективності використання всіх його чинників, боротьби з інфляцією, скороченням безробіття тощо.

Однак уже в 1970-ті рр. маятник економічного розвитку від­хилився в протилежний бік — втручання держави не тільки не підвищувало ефективність функціонування економіки, а, навпа­ки, призвело до сповільнення економічного зростання, гальму­вання конкурентоспроможності американських товарів, скоро­чення «технологічного розриву» між США та їх суперниками, підвищився рівень безробіття та інфляції, знизився рівень продук­тивності праці, почалося падіння норми прибутку. Стало цілком очевидним, що кейнсіанські рецепти економічного здоров’я вже нездатні тримати економіку США в тонусі. Тому абсолютно за­кономірним було впровадження у 1980-х рр. неоліберальної кон­цепції монетаризму, ядром якої є домінуюча роль ринку в регу­люванні господарства і послаблення прямого втручання держави в економіку Нова економічна програма Рейгана «Новий початок для Америки Програма економічного відродження» повинна бу­ла дати новий імпульс швидкому економічному зростанню, впро­вадженню інновацій, досягненню оптимальної ефективності. І справді 1990-ті рр. стали показовими з точки зору поєднання ди­намічного зростання виробництва! низького рівня інфляції.

Основу ринкової економіки США становить приватна влас­ність. У свою чергу, базою приватного сектору є:

1) домогосподарства (-65 млн), які є основними постачальника­ми всіх економічних ресурсів і розподіляють свій загальний дохід на індивідуальні податки, заощадження та споживчі товари;

2) ділові підприємства—одноособові володіння — 13 млн, або 73 % від загальної кількості, партнерства, корпорації (3,2 млн).

Загальна чисельність фірм у приватному секторі CUIA стано­вить понад 18 млн. Найефективнішою формою організації бізне­су є корпорації, які, становлячи лише 18 % від усіх фірм, вироб­ляють понад 90 % загального обсягу промислової продукції. Це пояснюється тим, що значна кількість галузей виробництва по­требує суттєвих коштів для інвестицій у основний та оборотний капітал, зокрема це стосується таких галузей, як металургійна, автомобільна, електротехнічна тощо. Великі корпорації займають також панівне становище у таких сферах економіки, як фінанси, банки, страхування, транспорт, комунальні послуги. Проте це аж ніяк не применшує роль і значення малого бізнесу, який дає близько половини приросту національного доходу та дві третини приросту нових робочих місць, а його частка в експорті США становить близько 55 %. Більшість малих та середніх фірм діють самостійно, знаходячи свої ніші на ринку Проте все частіше інтереси великих корпорацій та малого і середнього бізнесу пе­реплітаються, особливо зважаючи на підвищену маневреність останнього, його гнучку адаптацію до запитів ринку, можливість економії на багатьох видах витрат. А малий та середній бізнес притягується до корпорацій як до стійкого ринку, джерела поста­чання, фінансування, новітніх технологій через контрактну сис­тему, субпідряд, технологічну залежність. З огляду на те, що в американській економіці зростає роль венчурного капіталу, на дрібні компанії покладається функція випробування ризикованих наукових пошуків. І хоча частка невеликих фірм у загальних ви­тратах приватного капіталу на НДДКР не перевищує 5 %, на їх рахунку в США близько половини винаходів.

Приватна власність домінує не тільки в промисловості, але й у сфері послуг. Наскільки це великий сектор сучасного господар­ства США, куди входить таке розмаїття послуг, як транспорт, ін­формація, торгівля, кредитно-фінансові заклади, страхування та операції з нерухомістю, житлово-комунальне та готельне госпо­дарство, рекреаційні, юридичні та ділові послуги, ремонт і сервіс­не обслуговування автомобілів, кіноіндустрія, державний апарат управління, охорона здоров’я, освіта, свідчить те, що в цій сфері працює близько 75% усіх зайнятих і виробляється 65% ВНП (без урахування транспорту і зв’язку).

Сільське господарство США також є одним із вагомих секто­рів економіки. Зокрема, частка агропромислового комплексу США у ВВП перевищує 20 %. Основною організаційною фор­мою сільськогосподарського виробництва є ферма. Наприкінці 90-х років XX ст. їх нараховувалось 2,1 млн, але ця кількість змен­шується щороку через збільшення заборгованості фермерів і ма­сові банкрутства. Ферми з річним доходом до 50 тис дол вироб­ляють 9 % сільськогосподарської продукції. Незважаючи на це, конкуренція, зменшення витрат виробництва, викликане впро­вадженням біотехнологій, застосуванням новітніх інформацій­них систем, зумовили значне зростання продуктивності праці Якщо в 1947 р. один сільськогосподарський працівник забезпе­чував продовольчими продуктами 14 громадян, то сьогодні — близько 100.

Основну роль у сільському господарстві відіграють надвеликі підприємства індустріального типу (дохід понад 0,5 млн дол.). Якщо виходити з правових форм організації власності, то основ­ну частину виробництва забезпечують партнерства (товариства) та корпорації. У розпорядженні партнерських господарств (10% від загальної кількості) 17% сільськогосподарських земель, що дає їм можливість виробляти 19 % продукції. Корпорації, станов­лячи лише 4% від загальної кількості господарств, зосереджують 18,3 % земель і 25 % виробництва. В американській моделі дер­жава не відіграє значної ролі як власник засобів виробництва та сукупний підприємець. Частка державного сектору у ВВП стано­вить близько 4 %, а разом із підприємствами місцевої влади — близько 13 % ВВП. У ньом)' зайнято близько 14—15 % робочої сили Проте є сфера діяльності держави, де їй належить значна частина власності, — це підприємства інфраструктури.

Визначальну роль держава відіграє у відтворенні робочої си­ли, охороні навколишнього середовища, розвитку наукової сфе­ри, виконує ті суспільно важливі функції, які або не приносять швидкого доходу, або не є оптимальними для приватного капіта­лу. Структура державного сектору економіки США є гетероген­ною, оскільки являє собою взаємодію і взаємопроникнення при­ватного і державного секторів, у якому успішно функціонують такі основні типи державних підприємств: державні корпорації, державні підприємства неакціонерного типу, державні підприєм­ства і служби у сфері соціальної інфраструктури, змішані держав­но-приватні підприємства. Незважаючи на те, що ринок у лібе­ральній моделі розглядається як найбільш досконалий і ефектив­ний механізм економічної діяльності, це не виключає усвідом­лення потреби у державному регулюванні. Його суть зводиться до політики ліквідації всілякого роду недосконалостей, які утруд­нювали природний перебіг господарських процесів, до послаб­лення прямого втручання держави в економіку і переходу до ши­рокої державної підтримки приватного підприємництва і ринку.

Основне місце в економічній політиці 1980—1990-х рр., окрім скорочення інфляції, посилення конкурентоспроможності амери- камських товарів на світових ринках, займає структурна перебу­дова економіки на основі досягнень НТП Ключовим моментом цієї політики стала податкова реформа, якою вводилась 25-від- соткова податкова знижка з капіталовкладень у ННДКР для сти­мулювання технічного переоснащення промисловості. Скорочен­ня строків амортизаційних списань у середньому на 40 % дало поштовх оновленню основного капіталу. Саме тоді були закла­дені основи стрімкого розвитку «нової економіки», що базується на інформаційних, наукоемких та високих технологіях. Сьогодні частка цього сектору у виробництві промислової продукції ста­новить понад 30%. Темп зростання продукції високотехнологіч- ного сектору у 2,5 раза перевищує темп зростання усієї' обробної промисловості. Унікальність економіки США полягає ще й у то­му, що з шести відомих технологічних укладів у ній уже ствер­дились два останні — п’ятий і шостий, які пов’язані зі значним поширенням автоматизованого виробництва, гнучких та інтеїро- ваних виробничих систем, інформаційних технологій. Окрім то­го, що це сприяє подовженню періоду піднесення економіки, США мають можливість органічно включати національне вироб­ництво у глобальні виробничі, інноваційні, фінансові та інші ме­режі.

Державна підтримка приватного підприємництва знайшла своє відображення в послабленні державної регламентації під­приємницької діяльності (скорочення кількості правил і форм звітності, послаблення вимог до охорони навколишнього середо­вища, техніки безпеки тощо), що привело до оздоровлення еко­номіки — слабкі, неспроможні існувати в умовах жорсткої рин­кової конкуренції компанії поступились місцем сильним. Прак­тично нанівець було зведено антитрестівське законодавство та обмеження на будь-які операції великого капіталу

Одним із найдієвіших шляхів забезпечення економічного лі­дерства СІЛА у цей період стало проведення обмежувальної грошово-кредитної політики, спрямованої на послаблення інфля­ції. Ціла низка жорстких антиінфляційних заходів, починаючи із заморожування державних асигнувань, скорочення або анулю­вання 250 соціальних програм до підвищення процентних ставок (що дало імпульс припливу іноземного капіталу), дала змогу не тільки збити темпи інфляції, а й скоротити бюджетний дефіцит практично до нуля. Суттєвий приріст ВВП (в 1987 р. — 7 %), зростання продуктивності праці обумовили скорочення безробіт­тя, а кількість нових робочих місць наприкінці 1990-х рр стано­вила 20 млн.

Окрім змін в оподаткуванні, амортизаційної системи політики, ефективним засобом державного регулювання стали видача суб­сидій та позик, навчання робочої сили. На сприяння структурній перебудові у США щорічно витрачається 100—200 млрд дол Використовуючи прямі й опосередковані (останні переважають) методи, держава надає всебічну підтримку приватним фірмам з метою зміцнення їх конкурентоспроможності. Серед найважли­віших пріоритетів — прискорений розвиток цивільних техноло­гій, що сприяють зростанню продуктивності праці і забезпечують перспективи стабільного економічного зростання. Для цього бу­ли введені податкові субсидії для тих фірм, які розширювали на­укові дослідження та розробки, зменшені податкові ставки для капіталу, значно скорочені строки амортизації для наукового об­ладнання, передбачені податкові пільги для промислових капіта­ловкладень в університетську науку.

Як відомо, у СІЛА діють три основні закони — Шермана, Клейтона і про Федеральну торговельну комісію, які регламен­тують протидію монополізмові, сприяють відновленню відносин конкуренції й ефективного ринкового механізму. У 1980-ті роки було здійснено ряд кроків для зняття законодавчих обмежень, які перешкоджали посиленню концентрації в галузі експортно- імпортних операцій.

Будучи найбільшим експортером капіталу у формі прямих ін­вестицій, США спрямовують зусилля держави на створення лібе­ральної інвестиційної системи для американських інвесторів і за­хист їхньої власності. Причому для іноземних прямих інвестицій встановлено національний режим. Результатом цього стало те, що у 1980—90-ті рр. США стали найбільшим реципієнтом пря­мих іноземних інвестицій — їх ввезення перевищило вивезення американських. На іноземних підприємствах було зайнято 4 % робочої сили, а в обробній промисловості — 10,8 %, на них виго­товлялось близько 25 % товарного експорту. Держава не пере­шкоджала цьому процесу, оскільки іноземні підприємства ство­рювались в менш технологічних секторах господарства, а це давало змогу американському капіталу переходити у сучасніші сектори, підвищуючи конкурентоспроможність національної економіки. Державне регулювання зовнішньої торгівлі і донині спрямоване передусім на форсування експорту через видачу і га­рантування експортних кредитів, державне фінансування поста­вок за програмами допомоги Причому підтримка експортної ді­яльності здійснюється на різних рівнях — загальнодержавному, регіональному, на рівні штатів і навіть великих міст

Політика у сфері імпорту відбиває структурні зрушення в еко­номіці і сприяє їх здійсненню. США — це одне з найефективні­ших господарств у світі, оскільки вони є найбільшим експорте­ром наукоємкої продукції. їм належить близько 10 % усього ринку такої продукції за межами країни Водночас частка науко­ємкої продукції у вартості всього імпорту США — близько 14 %. Причиною постійної й ефективної підтримки державою галузей, які базуються на інформаційних, наукоемких і високих техноло­гіях (питома вага яких у продукції американської промисловості становить близько ЗО %), є те, що саме ці гдлузі сприяють подов­женню періоду піднесення економіки країни, забезпечують 1 — 2 місця у світі за рівнем конкурентоспроможності. Темп зростан­ня продукції високотехнологічного сектору в 2,5 разу перевищує темп зростання обробної промисловості США.

Значна увага з боку держави приділяється процесам концент­рації і централізації капіталу, що має сприяти посиленню міжна­родної конкурентоспроможності THK. Адже загальновідомо, що за своїм виробничим, науково-технічним, фінансовим потенціа­лом «друга економіка» США не знає собі рівних. Забезпечуючи виробництво товарів і послуг на суму понад 4 трлн дол., амери­канські THK справляють суттєвий вплив як на економіку США, так і на економічні процеси у світовому господарстві. З приходом до влади нових адміністрацій переглядалися деякі пріоритети економічного розвитку, проте загальний курс на неоліберальний режим залишався незмінним. Зокрема, у період президентства Б. Клінтона акцент в економічній політиці було зроблено на роз­в’язання соціальних проблем — підвищення рівня доходів мало­забезпечених верств населення, поліпшення медичного обслуго­вування, подальша комп’ютеризація шкіл. Крім того, була реалі­зована програма заохочення довгострокових державних і при­ватних інвестицій у провідні галузі економіки, запроваджені за­ходи для скорочення воєнних витрат і зменшення дефіциту бю­джету. Натомість Дж Буш, різко змінивши курс після 11 вересня 2001 року, почав підвищувати воєнні витрати, що викликало зро­стання бюджетного дефіциту. Разом з тим було продовжено курс на зниження ставок оподаткування, нарощування соціальних ви­трат. З метою стимулювання економічного зростання було запро­ваджено політику, спрямовану на зниження курсу долара та про­центної ставки ФРС.

Структурна перебудова економіки США на засадах відмови від постулатів кейнсіанства і широкого впровадження неолібе­ральної моделі розвитку безумовно спричинила технічний і тех- нелогічний прогрес, набагато динамічніший, ніж в інших країнах. Оптимальні відносини між економікою і державою, об’єднані зу­силля приватного бізнесу і держави привели до того, що амери­канська модель адаптації національного господарства до сучас­ного рівня науково-технічного прогресу і продуктивних сил ви­явилась найбільш ефективною.

Криза попередньої моделі державного регулювання призвела на початку 1980-х рр. до змін і в економічній теорії та практиці у Великобританії. Британським варіантом неолібералізму став тет- черизм, основною ідеєю якого було створення таких базових умов, які гарантували б вільне і безперебійне функціонування ринку як найбільш досконалого й ефективного механізму орга­нізації економічної діяльності, а саме — стійкість купівельної спроможності грошей, непохитність прав власності, конкуренція. Незважаючи на те, що впродовж тривалого часу з кінця 1945 р. значна частка національного доходу Великобританії перерозпо­ділялась через державний бюджет, що збільшувався завдяки державному сектору як за рахунок націоналізації збиткових галу­зей, так і за рахунок створення нових галузей, наприклад атомної промисловості, прихід М. Тетчер супроводжували зміни форм, акцентів та цілей державного регулювання. Тетчеризм, який фор­мувався і втілювався в життя під впливом монетаристської кон­цепції М. Фрідмена, неоліберальної ідеї Ф. Хайєка та їхніх анг­лійських послідовників — А. Уотерса, прихильників концепції «раціональних очікувань», зокрема П. Мінфорда, «міжнародного монетаризму» — Т. Бернса, до низки своїх успіхів передусім чер­гу відводить скорочення утричі інфляції, яка стрімко зростала до початку 1980-х рр.

Особливість ліберальної моделі у Великобританії полягає в тому, шо на відміну від США, де принцип індивідуалізму є на­ріжним каменем соціально-економічного механізму, аж до кін­ця 1970-х рр. особливе місце належало корпоративній культу­рі — узгодженій взаємодії держави, профспілок та підприємців. М. Тетчер, проголосивши себе ворогом корпоративізму, здійсни­ла ціннісну переорієнтацію на індивідуалізм. Новий вектор роз­витку ознаменував собою значну децентралізацію, яка почалася з приватизації значної частки державного сектору шляхом дена­ціоналізації (тобто прямого продажу підприємств) і лібералізації державних монополій з метою розширення сфери конкуренції. Досить часто приватному капіталу передавалися підприємства, які ставали прибутковими після державних дотацій. Про успіш­ність обраного курсу свідчить те, що до кінця 2003 року було приватизовано близько 100 державних компаній, у тому числі та­кі, як Британська аерокосмічна корпорація, Брітіш Телеком, Ен- терпрайз Ойл, Брітіш Ейруейз, Роллс-Ройс, унаслідок чого дер­жавний сектор скоротився на дві третини, а виручка від реалізації активів державних підприємств досягла 80 млрд ф. ст Процес приватизації став засобом фінансування бюджетного дефіциту, скоротив потреби державного сектору, створив замість держав­них монополій конкуруючі між собою приватні фірми. Збільши­лась кількість акціонерів — 24 % населення проти 7 % у 1979 ро­ці. Прагнучи до «демократії власників», уряд Великобританії запровадив розпродаж державного майна — демуніципалізацію, зокрема розпродано у приватне користування муніципальний житловий фонд, унаслідок чого 70 % із 20 млн британських сімей стали власниками будинків.

Одним із важливих напрямів упровадження ринкових засад у діяльності державного сектору стало контрактування підрядів на послуги, Попри акцентування на саморегулювальній природі капіталістичного господарства, англійська держава досить актив­но використовувала різні форми як економічного, так і адмініст­ративного регулювання. Серед економічних — насамперед бю­джетна та фінансова політика. Адміністративні використовува­лись переважно для вирішення регіональних проблем. Безумов­но, американська й англійська ліберальні моделі мають багато спільного, проте найважливіша відмінність між ними полягає в тому, що у США набагато менша роль держави і більше зна­чення приватного сектору та ринку в регулюванні економічних процесів.

Загалом можна вважати, що співвідношення держави і ринку у ліберальній моделі є оптимальним. Наразі не виникає питання про надмірне втручання держави в економіку або недостатні умови для розвитку ринкових відносин. Цілком очевидно, що причиною цього є те, що економіка США — одна з найефектив­ніших у світі, з високими темпами економічного зростання, домі­нуючими позиціями в розвитку багатьох наукоемких галузей, найбільш сприятливими умовами інвестування, наявністю ризи- кового (венчурного) капіталу, ефективною системою стимулю­вання робочої сили. Головна ж особливість американської інтер­претації ліберальної моделі — здатність вчасно і швидко при­стосовуватись до певних умов розвитку. Проте не можна конста­тувати, що функціонування ліберальної моделі американського типу — це приклад абсолютної ефективності. Свідченням цього є ознаки незбалансованості, загострення соціальних проблем і су-

часна фінансова криза, що охопила США та інші високорозвине- ні країни світу.

Контрольні запитання

1. Еволюція економічного лібералізму. Неолібералізм.

2. Концепція спонтанного порядку Ф.Хайєка.

3. Державна підтримка процесів економічної лібералізації.

4 Кількісні та якісні параметри економічного потенціалу США

5. Ліберальна національна економічна модель США і Велико­британії: конкурентні переваги і недоліки.

6. Особливості ліберальної моделі Великобританії.

Література

1. AmiKiUt А. Экономика США на исходе века: итоги и проблемы // МЭ и МО. — 1998. — № 1 ]. — С. 27—16.

2. t - hiκoβ П Либеральная эволюция // Экспсрт-Украина. — 2007. — № 14. — С. 72—78.

3. Економіка зарубіжних країн: Підручник / За ред. А.Філіпенка. — K.: Лнбідь, 1996. — 365 с.

4 Зименков Р. И., Карпов Л H.. Пороховский А. А., Парканскиіі А. Б.. Портной М. А. Государство и рынок: американская модель. — M.: АНКИЛ, 1999. —236 с.

5. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. npo(∣). В П. Колесова. — M.: Флинта, 2000. — С. 214—229.

6. Ойкен В. Основные принципы экономической политики / Пер. с нем. — M.: Прогресс, 1995. — 369 с.

7. Сорос Дж. Кризис глобального капитализма. — M., 1998. — 180 с

8. Сулян В. Б. Американская экономика; особенности современной модели США // Канада: экономика, политика, культура. — 1999 — № 3 4. — С. 56—68.

9. Хайек Ф А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії / Пер. з англ. — Сфера, 2000 — 265 с. — (Т. 3; Політичний устрій вільного народу).

10. ^f-tvMHKθβ В І. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. — K.: КНЕУ, 2905. — 308 с.