§ 2. Основні риси економічної структури державного соціалізму

Вибір тієї майбутньої моделі, що буде характерною для України, передбачає критичний аналіз насамперед економіч- ної системи нашого минулого суспільного життя.

лась в результаті підміни реального усуспільнення виробництва формальним, пов’язаним зі зміною майнової приналежності за- собів виробництва. У СРСР 9 з кожних 10 підприємств перебува- ли у власності держави, яка опосередковувала більшість процесів привласнення.

Суспільство в цілому не може функціонувати як єдиний влас- ник, оскільки у даному разі господарська відповідальність не фі- ксується за конкретними суб’єктами, а ніби «розпливається» між всіма членами суспільства. За неефективні рішення, як правило, доводиться розплачуватись тим, хто не мав до них безпосеред- нього відношення. Відбувається відчуження працівників від за- собів виробництва: вони стають особами, що працюють за най- мом у держави, сама ж власність стає анонімною, «нічийною». Видати декрети про націоналізацію — ще не означає організува- ти виробництво на нових колективістських засадах, підкорити його потребам працюючих насправді. Трудові колективи та ок- ремі працівники почнуть діяти як дбайливі господарі лише тоді, коли зможуть самостійно виконувати більшість функцій управ- ління і розпорядження закріпленим за ними майном. Роздержав- лення економіки і приватизація майна значної частини держав- них підприємств своїм результатом матиме зміну структури від- носин власності — заміну монопольного положення однієї (державної) власності урізноманітненням форм іншої (приватної, групової, державної, змішаної).

Величезний вплив на формування моделі державного соціаліз- му справили існуючі відносини адміністративної залежності, що гальмують розвиток ринку. За цих умов більшість підпри- ємств перебуває у підпорядкуванні вищих органів управління, позбавлені можливості вести самостійне господарювання: фор- мувати виробничі програми, купувати необхідні ресурси, прода- вати продукцію за ринковими цінами, вільно розпоряджатись до- ходами і т. ін. Команди і розпорядження, що надходять підпри- ємствам «згори», обов’язкові до виконання; робота колективів оцінюється за ступенем реалізації планів; ринок не справляє сут- тєвого впливу на структуру виробництва. Управління ґрунтуєть- ся на силі влади, а не на господарському інтересі товаровиробни- ка, оскільки як інструменти регулювання господарських зв’язків використовуються команди, адміністративні розпорядження.

Супутником командної економіки виступає тіньова економіка, що не зважає на офіційні заборони і діє без правил, прийнятих у цивілізованій ринковій економіці.

Отже, відносини адміністративної залежності, коли вони ви- користовуються для позаекономічного залучення до праці та ор- ганізації суспільного виробництва, позбавляють економіку здат- ності до саморозвитку і саморегулювання; вони соціально мало- ефективні, адже виключають свободу трудової, підприємницької та споживацької діяльності.

Відмінною рисою даної моделі є її надмірна централізація сус- пільного виробництва, що зумовлює гіпертрофію вертикальних і нерозвинутість горизонтальних зв’язків підприємств і регіонів. У зв’язку з низькою ефективністю виробництва і надмірно вели- кою витратною частиною бюджету держава змушена концентру- вати у своїх руках надмірно високу частку виробленого продукту (у СРСР наприкінці 80-х років до 3/4 національного доходу і бли- зько 4/5 валового національного продукту). В результаті підпри- ємства і регіони міцно прив’язувалися до центру, опинялися у становищі прохачів ними ж зароблених коштів і ресурсів.

На деформації економічної структури соціалізму в СРСР по- значилась бюрократія управління, що перешкоджає реалізації са-

моуправлінських основ. Бюрократизм — це монополізація фун- кцій керівництва економічним і суспільним життям певним, осо- бливо визначеним колом осіб. Бюрократ — це чиновник, який використовує своє службове становище (довірену владу) на шко- ду справі, ставить корпоративні інтереси вище за суспільні і дер- жавні. Бюрократія — привілейований прошарок, не заінтересова- ний у проведенні радикальних демократичних перетворень у суспільстві. При збереженні спеціалізації у сфері управління бю- рократизм як явище не можна викорінити повністю, але цілком можливо обмежити його негативні сторони за рахунок налаго- дження дійового контролю «знизу». Розвиток відносин виробни- чо-господарської демократії не сумісний зі збереженням п’яти видів монополії бюрократичного апарату: на інформацію, ресур- си, кадри, прийняття управлінських рішень, на привілеї.

Ознакою деформованої моделі соціалізму стала і жорстка за- лежність економіки від ідеології та політики, що виникає вна- слідок прямого зрощення господарських і політичних структур, коли правляча партія виявляється глибоко «вмонтованою» в еко- номіку і починає діяти як кероване ядро економічної і політичної систем, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії, її апара- ту: коли керівники державних органів влади і господарських ор- ганізацій зобов’язані регулярно звітувати перед партійними ін- станціями про свою роботу, економічне життя заганяється у жорсткі ідеологічні рамки, ініціатива господарників паралізуєть- ся страхом втратити зайняте місце.

Як неринкова господарська система державний соціалізм роз- вивається за іншими законами, ніж світове товарно-ринкове гос- подарство, тому для нього характерні замкненість, слаба інтегро- ваність у світовий ринок, традиційна опора на власні сили. Самоізоляція не гарантує незалежності країни від поставок з-за кордону, але таїть у собі небезпеку відставання у галузі науково- технічного прогресу і добробуту народу. Ось чому без подолання економічної автаркії не можна перейти від адміністративно- командної системи, що повністю дискредитувала себе, до цивілі- зованої ринкової економіки, в рамках якої тільки й можливий со- ціально-економічний прогрес.

Таким чином, державний соціалізм — це суспільний устрій, що склався після перемоги ранньої соціалістичної революції в ре- зультаті наростання глибоких деформацій в економіці, політиці, соціальній і духовній сферах. Він являє собою систему застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними нормами права, політичними інститутами та ідеологічними уста- новками. «Витратна» господарська система державного соціаліз- му, пристосована до екстенсивного типу розвитку суспільства, дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси і спря- мувати їх на вирішення вузького кола проблем надзвичайної важ- ливості (ліквідація техніко-економічної відсталості, обороно- здатність, прориви на окремих престижних напрямах НТП і т. ін.), але не в змозі забезпечити ефективний розвиток за нормальних умов. Вона змогла проіснувати тривалий час завдяки паразиту- ванню на запасах природних ресурсів і традиційному аскетизму нашого народу.