§ 1. Соціалістична ідея та основні етапи її розвитку

Відомо, що ідея соціальної рівності, справедливого суспільства існує стільки, скільки існує людство. Буквально всі народи світу мають легенди, в яких описуються ідеальний сус- пільний устрій та характерні для нього риси соціальної рівно- сті людей.

ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбачен- нях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи фор- мування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціа- лізм. Його найбільш яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої планової системи у масш- табах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної влас-

ності та всієї капіталістичної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв’язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап — перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап пов’язаний з формуванням об’єктивних передумов та умов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К. Маркс і Ф.

Третій етап історії соціалізму пов’язаний з кризою традицій- них уявлень про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна «інвентаризація» накопиченого досвіду знань, їх пере- осмислення. В першу чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи.

раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважа- ли, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхідна до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За марксизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпо- середньо суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринку, через акт реалізації товару. Суспільство заздалегідь ве- де облік потреб по основних позиціях, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і матеріальні ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни) з кожного виду про- дукції і визначає їх корисний ефект.

комерційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витра- ченої ними праці. Працівники — колективні власники, господарі виробництва; вони нікому не продають свою робочу силу, адже перебувають в однаковому становищі стосовно загальнонарод- них засобів виробництва. Притаманна працівникам колективна заінтересованість у примноженні багатства забезпечить неухиль- не зростання продуктивності праці, підвищення ефективності су- спільного виробництва. Головним соціально-економічним резуль- татом колективної праці стане зростання добробуту і гармонійний розвиток особистості всіх членів суспільства.

Описану вище модель можна звести до шести ключових еле- ментів, з яких один (економічне зростання і добробут) фіксує стратегічну мету соціалізму, а п’ять інших (суспільна власність на засоби виробництва; безпосередньо суспільна праця; планомір- ність; відмирання товарної форми робочої сили; розподіл за пра- цею) — засоби її досягнення. У теорії соціалізму Маркса і Енге- льса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має анти- ринковий характер. Соціалізм доводиться як устрій вільних і рів- них асоційованих виробників. Модель, реалізована на практиці, від-

різняється визначальною роллю держави в економіці, яка діє як головний організатор усіх господарських процесів. Ця модель ді- стала назву державного соціалізму.

У СРСР остаточно економічна модель державного соціаліз- му сформувалась у роки індустріалізації і колективізації в обстановці масового беззаконня і терору, хоча мали місце і масштабні успіхи країни, яка з аграрної у короткий термін пе- ретворилася на індустріальну державу. Вони виявились ре- зультатом героїчних зусиль народу і могли би бути значно бі- льшими, якби не авантюристична політика сталінського керівництва, націлена на руйнування традицій і культури віль- ного підприємництва.

У передвоєний період сталінська модель державного соціаліз- му була канонізована, а у повоєнні роки перенесена на націона- льний ґрунт ряду інших країн Східної і Центральної Європи та Азії, а пізніше Куби. Одержавлений соціалізм, з одного боку, був грубим спотворенням самої ідеї соціалізму, в центрі якої має зна- ходиться не держава, а людина праці. З іншого боку, державний соціалізм виявився непоганим ідеологічним прикриттям тоталі- тарного сталінського режиму. Тому сучасна економічна наука

оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства.