§ 2. Підприємство (фірма) - основна ланка економіки, його основні риси

Підприємницька діяльність може здійснюватись у певній організаційній формі і вибір такої форми є одним із відповідальних етапів формування підприє -мництва. Звичайно, кожний підприє мець намагається обрати найдоцільнішу організаційну форму діяльності, яка б відповідала меті діяльності, її конкретним умовам, найбільш повно захищала майнові інтереси її учасників та враховувала фінансові можтивості підприє мця.

Домінуюче місце серед організаційних форм на мікроекономічному рівні належить підприємству (фірмі)²¹. Правовий статус підприємства (фірми) в Ук-раїїгі регулюється законами “Про підприємництво”, який вже згадувався вище, а також “ Про підприє мства в Украші"²², “ Про господарські товариства"²³.

Маємо зазначити, що підприємство (фірму) можна розглядати, зодного боку, яксистему соціально-економічнихвідносин,які складаютьсяна нижчому, первинному (мікроекономічному) рівні суспільного виробництва, аздругого—як систему організаційно-технічнихта організаційно-правових відносинуцій ланці. Звичайно, для економічної теорії визначальними є саме соціально-економічні відносини. В економічній та юридичній літературі підприємство (фірма) розгля-даєтьсяяксамостійний господарюючий суб’єкт, який має свій статут, права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну (торговельну) діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Одже, виходячи з вищенаведеного визначення, підприємству притаманні такі риси:

1) це самостійний господарюючий суб’єкт;

2) воно має власний статут, який затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу; статут визначає предмет і цілі діяльності підприємства, його органи управління, компетенцію та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна підприємства (до статуту можуть включатися також положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства);

3) підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, передбаченим його статутом;

4) мета діяльності будь-якого підприємства—отримання прибутку (доходу).

Кожне підприємство повинно мати:

а) самостійний баланс;

б) розрахунковий та інші рахунки в установах банків;

в) печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак.

Майно, необхідне підприємству для здійснення діяльності, передбаченої статутом (основні фонди, оборотні фонди, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства), може формуватись шляхом:

1) грошових та матеріальних внесків засновників підприємства;

2) доходів, одержаних від реалізації продукції, атакожіншихвидівгоспо-дарської діяльності;

3) доходів від цінних паперів;

4) кредитів банків та інших кредиторів;

5) капітальних внесків і дотацій з бюджету;

6) надходжень від роздержавлення та приватизації об’єктів власності;

7) придбання майна іншого підприємства (організації);

8) благодійних внесків, пожертвувань від підприємств, організацій, громадян;

9) інших джерел, які не заборонені чинним законодавством.

Підприємство може розпоряджатися належним йому майном на праві власності або на праві повного господарчого відання. В останньому випадку це стосується державного підприємства, яке має право розпоряджатися закришеним за ним державним майном на свій розсуд і здійснювати щодо майна будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Підприємство створюється:

1) згідно з ріїпенням власника (власників) майна чи уповноваженого ними органу або за ріїпенням трудового колективу;

2) в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу;

3) внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства Укра'іни.

Здійснення господарської діяльності підприємством може мати місце тільки після його реєстрації в органах державної влади у порядку, передбаченому чинним законодавством. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, виділення, перетворення) підприємства проводиться зарішенням власника, в окремих випадках, передбачених Законом України “ Про підприємства в Україні” — за рішенням власника та трудового колективу, а також—за рішенням суду або господарського суду.

Крім зазначених випадків, підприємство може припинити діяльність у разі:

а) прийняття рішення про заборону його діяльності через невиконання умов, встановлених законодавством;

б) визнання у судовому порядку недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;

в) визнання його неплатоспроможності - банкрутом.

Згідно з Законом України “ Про банкрутство”¹ банкрутами можуть бути визнані ті підприємства, які неспроможні своєчасно виконати свої зобов’язання перед кредитором або бюджетом. Проте підприє мство стає банкрутом тільки за рішенням господарського суду, а до цього моменту йому надається можливість вийти зі стану неспроможності. Підставою для порушення справи про банкрутство є заява до господарського суду будь-кого з кредиторів, самого боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби. Достовірність та повнота бухгалтерського обліку, іншої інформації про фінансове і майнове становище боржника повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) незалежно від підстав, з яких порушено справу.

Водночас, у місячний термін з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство громадяни і юридичні особи можуть взяти участь у санації боржника (“санація” в перекладі з латинської - “оздоровлення, лікування”). Якщо ж протягом місяця не буде вжито заходів по санації боржника, тоді арбітражний суд приймає остаточне рішення щодо визнання підприємства банкрутом. У разі, коли недобросовісний підприємець визначає себе банкрутом з метою приховати незаконне витрачання коштів не за призначенням (в т.ч. розкрадання), ліквідувати, реорганізувати чи приватизувати підприємство (фірму) зі зміною форми власності на нього (фіктивне банкрутство) або навмисно приховує банкрутство, то він має нести кримінальну відповідальність.

Підприємець (підприємство) має здійснювати свою діяльність у повній відповідності з чинним законодавством. Держава ж, у свою чергу, гарантує додержання прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів, в т.ч. охороні відо-

Див.: ВідомостіВерховної Ради України. — 1992. — № 31. — Ст. 440.

мостей, які складають комерційну таємницю²⁴, забезпечує підприємству, фірмі (незалежно від форми власності) рівні правові та економічні умови господарювання. Вона забезпечує пільгові умови підприємствам, які впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, що потребують соціального захисту, стимулює розвиток малих підприємств (малого бізнесу), оскільки останні відіграють значну роль вумо-вах ринкової економіки. Свої відносини з підприє мствами держава будує, використовуючи економічні методи (податкове і митне регулювання, шляхом формування та реалізації кредитно-фінансової структурної та інвестиційної політики, здійснення антимонопольних заходів тощо).