§ 1. Сутність та об’єктивні умови підприємницької діяльності

Однією з найважливіших проблем реформування економічної системи України, створення поля дії ринкових законів є становлення та розвиток підприємництва. У ринковій економіці будь-якої країни підприємництво — основа процвітання і людей, ідержави.

Тому підприє мництво слід розглядати як провідну, об’єктивно обумовлену форму реалізації власності і, насамперед, власності на засоби виробництва, бо той, хто є власником засобів виробництва, може, здійснивши найм робочої сили (або без нього: сам чи зусиллями своєї родини), організувати процес виробництва, керувати цим процесом або доручати керівництво якомусь іншому працівнику, привласнювати результати цього виробництва і розпоряджатись на свій розсуд тією часткою прибутку, яка залишиться після сплати податків і платежів до бюджету. Таким чином, поза підприє мницькою діяльністю власність на певне майно не може бути реалізована (воно залишається, так би мовити, “річчю у собі") і тільки підприємництво дає змогу власнику, орендарю, особі, яка володіє майном, здійснити дії (заходи), які дозволять отримати від цього майна якусь користь (прибуток, дохід). Діяльність підприє м ця не потребує втручання з боку держави, за прибутки або збитки від своєї діяльності він несе відповідальність сам, тобто діє на свій власний ризик.

У сучасній економічній літературі підприємництво розглядається як невіддільний елемент ринкової системи і характеризується такими рисами: це — діяльність самостійна, ініціативна, пов’язана з ризиком, здійснюється у будь-яких організаційних формах і сферах на вибір підприє мця і має за мету отримання прибутку (доходу). Зазначені риси такої діяльності закріплені в Законі України “Про підприємництво”, який регламентує та регулює всі сторони підприємництва.

Особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, має керуватись такими принципами:

1) вільний вибір видів діяльності;

2) залучення на добровільних засадахдо здійснення підприємницькоїдіяль-ності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін на неї;

4) вільний найм працівників;

5) залучення і використання всіх видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено чинним законодавством;

6) вільне розпорядження прибутком, який залишається після сплати податків та внесення платежів;

7) самостійне здійснення підприємцем—юридичною особою зовнішньо-економічноїдіяльності—використанняналежноїйому частки валютної виручки на свій розсуд.

Сутність підприємницької діяльності може бути з’ясована в процесі виконання ним певних функцій, а саме:

1) підприємець бере на себе ініціативу поєднання факторів виробництва, тобто організувати процес виробництва товарів (послуг) з метою отримання прибутку¹;

2) підприємець визначає стратегію і тактику діяльності підприємства (фірми) і бере на себе відповідальність за результати такої діяльності;

3) підприємець - це новатор, який, застосовуючи комерційний підхід, впроваджує нові види продукції (послуг), нові технології, нові форми організації справи;

4) підприємець - людина, яка не боїться ризику і свідомо йде на нього заради досягнення мети - отримання прибутку.

Як бачимо, щоб успішно виконувати зазначені функції, цій людині повинні бути притаманні певні здібності, серед них - ініціативність, здатність самостійного мислення та прийнягтярішень, завзятість щодо досягнення мети, вміння організувати та вести за собою колектив, зробити цей колектив групою однодумців. Значну увагу, коли мова йде про характеристику особи підприємця, приділяють етичній стороні його діяльності, необхідності дотримання даного слова, виконання взятих зобов’язань, порядності у стосунках, тобто етиці ділових відносин.

Сучасний підприє мець повинен добре розуміти сутність економічних процесів, які відбуваються у суспільстві, орієнтуватись в обставинах, що швидко змінюються, вміти приймати нестандартні рішення, розбиратись в людях, правильно оцінювати їхні позитивні якості та недоліки.

Безумовно, підприємець не може обійтись без відповідної сукупності економічних та правових знань у тій чи іншій сфері діяльності, без достатнього досвіду та практичних навичок. Інакше йому буде дуже важко (іноді неможливо) з належним ступенем вірогідності оцінити отриману інформацію і прийняти найбільш оптимальне рішення, а це — обов’язкова передумова будь-якої підприємницькоїдіяльності.

Підприємництво може мати місце у будь-якій економічній системі. Проте, якщо воно здійснюється в умовах командно-адміністративної системи, якій притаманні глибока деформація відносин власності (домінує одна форма — державна) і монополізм (знов-таки—державний) у всіх сферах господарських

Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — С. 168

відносин, то й підприємницька діяльність фактично мала право на існування лише в державному секторі (так званий кооперативно-колгоспний сектор також був одержаатений) і була вкрай обмеженою, бо регламентувалась безліччю різних положень, наказів та інструкцій.

Ринкова ж система надає широкі і грунтовні можливості для розвитку підприємництва у будь-якій формі, у будь-якому секторі економіки, і насамперед чергу, колективному і приватному.

Тому основними формами підприємницької діяльності в умовах ринку є приватна та колективна, які створюються та функціонують на основі власності громадян, а також майна, яке одержане та використовується на законній підставі. Вона може здійснюватись як без використання найманої праці, так і з її використанням.

Виділяють три основних види підприємницькоїдіяльності: виробничу, комерційну (торговельну) та фінансову.

Виробнича підприємницька діяльність охоплює фазу виробництва та фазу споживання товарів (послуг).

Комерційна (торговельна) - пов’язана з проведенням операцій та угод з перепродажу товарів (послуг). Вважаєтьсядоцільною, якщо чистий прибуток складає не менше 20-30% грошової виручки.

Фінансова - передбачає купівлю-продаж грошей, валюти, цінних паперів. Цей вид підприємницькоїдіяльності буде доцільним, якщо фінансові угоди забезпечуватимуть прибуток на рівні не нижче 5-15%.

Відповідно до Закону України “Про підприємництво” держава має створювати сприятливі організаційні та економічні умови для розвитку підприємництва, особливо тоді, коли мова йде про мале підприє мництво.

В той же час держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницькоїдіяльності. Свої відносини з підприє мцями держава будує, використовуючи виключно економічні важелі, шляхом формування фінансово-кредитної та податкової політики, розробки і впровадження окремих нормативів, науково-технічних, економічних та соціальних республіканських і регіональних програм.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутись до суду чи господарського суду з заявою про визнання такого акта недійсним.

Органи внутрішніх с прав як складова частина органів державної влади також беруть активну участь у створенні відповідних умов для розвитку підприє -150

мництва. Спираючись на положення Закону України “ Про міліцію”²⁰, вони, з одного боку, забезпечують захист всіх форм власності від злочинних зазіхань, а з другого - мають виявляти, розкривати злочини, скоєні в сфері економіки, та вживати профілактичних заходів щодо їх запобігання. Особливо це стосується діяльності таких спеціальних служб, як Державна служба боротьби зі злочинністю у сфері економіки та податкова міліція.

Нарешті, маємо з’ясувати, що будь-який вид підприємницькоїдіяльності передбачає існування певної організаційної форми, тобто створення якогось підприємства (фірми).