§ 2. Трудові відносини: сутність, структура та їх характерні риси у сучасній економічній системі

Процес поєднання і функціонування факторів вироб- ництва здійснюється передусім на рівні окремих підприємств (фірм), організацій, установ тощо. Тут відбувається включення індивідуального працівника до складу трудового колективу, де формується і відповідний рівень трудових відносин.

Перша, техніко-економічна, пов’язана з використанням працівником речових фак-

торів виробництва незалежно від того, чи є він їх власником чи ні. Головне в даному процесі — домогтися раціонального їх ви- користання на своєму робочому місці. Подібний аспект розгляду трудових відносин, з точки зору політекономічного аналізу, мож- на залишити поки що поза увагою, оскільки вивчення його взага- лі для студентів-економістів ще у перспективі.

Соціально-економічна сторона трудових відносин детерміну- ється в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Так, на державних, колективних (коо- перативних, частково акціонерних) підприємствах тощо безпосе- редні продуценти виступають також співвласниками підприємст- ва і відповідно створеного продукту. Одночасно вони є і безпосе- редніми виробниками цього продукту.

Докорінно змінюється зміст трудових відносин, коли речові фактори виробництва перебувають у руках капіталістів (інди- відуальних чи асоційованих). За таких умов поєднання найм а- ного працівника з речовими факторами виробництва відбу- вається через купівлю та використання його робочої сили під контролем та управлінням капіталіста. Соціально-економіч- ний аспект трудових відносин і є об’єктом політекономічного аналізу.

Завдяки суспільному характеру виробництва процес праці здійснюється шляхом формування на підприємствах відповідних трудових колективів, які перебувають у відносній економічній відокремленості (самостійності).

основі трудового договору (контракту), а також інших правових норм, що регулюють трудові відносини працівника і підприємства. У політико-економічному розумінні трудові відносини — це багатоаспектна система взаємовідносин між роботодавцями і най- маними працівниками, підприємствами (фірмами) та їх працівни- ками, державою і працездатним (у т. ч. й непрацездатним) насе- ленням, а також громадськими організаціями (зокрема профспілками) і основними господарюючими суб’єктами — під- приємцями (їх різними угрупованнями), державою. Вони факти- чно охоплюють усі соціально-економічні відносини, які виника- ють у процесі підготовки до праці, протягом усього періоду її здійснення, а також після завершення трудової діяльності. Ці від- носини мають велике значення для функціонування підприємст- ва, оскільки від них залежать рівень продуктивності праці як окремих працівників, так і трудового колективу в цілому, резуль- тативність використання капіталу, конкурентоспроможність гос-

подарюючого суб’єкта на ринку тощо.

Трудовий колектив — це суб’єкт економічних відносин (на- самперед відносин власності), а також сукупний працівник, кот- рий забезпечує раціональне використання наявних факторів ви- робництва з метою створення і привласнення відповідної частки доходу. Трудові відносини, включаючи ринкові та неринкові фа- ктори, впливають на кінцеву величину ціни робочої сили. Вони безпосередньо охоплюють проблеми умов праці та життя пра- цюючих, якісні характеристики формування їх здатності до праці.

Сучасний етап НТР, що характеризується інтенсивним впро- вадженням її досягнень у масове виробництво, безперервно змі- нює умови праці та життя трудівників. У них постійно з’яв- ляються нові різнобічні потреби, що зумовлюють певні проблеми. Зокрема, в Україні серед багатьох проблем сучасного стану перехідної економіки на наступні кілька десятиліть клю- човою, на нашу думку, виявиться проблема підвищення трудо- вої мотивації населення.

Трудова мотивація пов’язана з внутрішніми спонукаль- ними мотивами людини до змісту праці та справедливою оцін- кою і винагородою за її результати. Мотивацію не можливо декларативно диктувати, оскільки вона формується у відпо- відному соціально-економічному середовищі, яке охоплює всю

сукупність поточних і перспективних (рівень зарплати, пен- сій) форм винагороди, трудове і соціальне законодавство. Звід- си — роль трудових колективів, держави, профспілок у фор- муванні та розвитку трудових відносин.

боти підприємства є отримання прибутку; заробітна плата ж входить у витрати виробництва. Тож, виникає суперечність між цілями підприємця (роботодавця) і працівниками. Зрозуміло, що роботодавці бажають знизити ці витрати, а безпосередні праців- ники — підвищити зарплату та отримати соціальні пільги. А це, як відомо, веде до зростання витрат. Розв’язання цієї супереч- ності на відповідному періоді полягає в укладанні колективних угод і погоджень між трудовими колективами та їх представ- ницькими організаціями (профспілками та ін.) і роботодавцями (в т. ч. їх асоціаціями).

Правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні і професійні відносини між роботодавцями і працівниками на під- приємстві, в організації, установі, називається колективним до- говором. Він містить права та обов’язки роботодавця і працівни- ка з таких питань: форма, система і розмір оплати праці; виплата грошових доплат і різних компенсацій; механізм регулювання оплати праці при підвищенні цін за умов інфляції та досягнення показників, визначених у трудовому договорі; зайнятість, пере- кваліфікація та умови вивільнення працівника згідно з чинним законодавством; термін робочого часу і відпочинку, відпусток; добровільне медичне і соціальне страхування; охорона здоров’я працівника, екологічна та інша безпека на виробництві; контроль за виконанням колективної угоди, забезпечення нормативних умов функціонування профспілок чи інших уповноважених пра- цівниками представницьких органів; регулювання умов прове- дення страйків тощо.

Як правило, колективна угода укладається на термін від 1 до 3 років і діє до тих пір, поки сторони не укладають нову або не доповнять офіційно діючу. Порядок оформлення таких угод у кожній країні визначається відповідним національним законо- давством.

Боротьба найманих працівників за свої права призвела до створення професійних спілок. Профспілкові організації викону-

Профспілки, як правило, виступають від імені своїх трудових колективів не лише

при укладанні колективних угод і під час розв’язання різних спірних ситуацій порушення прав працівників на підприємстві, але й на більш представницькому рівні, наприклад при укладан- ні так званих генеральних угод. Такі угоди мають тристоронній характер — між представниками уряду країни, національними об’єднаннями професійних спілок та об’єднаннями підприємців (роботодавців). У межах таких угод встановлюються загальні принципи узгодженого проведення соціально-економічної полі- тики, зокрема з питань: сприяння повній зайнятості населення, розвитку ринку праці, регулювання рівня життя, гарантування економічної безпеки тощо. При визначенні та забезпеченні ме- ханізму реалізації таких цілей на загальнонаціональному рівні важлива роль відводиться конструктивному діалогу між держа- вними, підприємницькими структурами з активним підключен- ням до нього інших громадських інститутів: профспілок, партій і рухів.

Вплив держави на трудові відносини здійснюється через пра- вові урядові органи. Зокрема, законодавча діяльність держави лі- мітує тривалість робочого тижня, регулює зайнятість населення, регламентує використання праці жінок і молоді, визначає гаран- тований мінімальний рівень заробітної плати тощо.

У нашій країні основними нормативними документами, які регулюють трудові відносини, є Закони України: «Кодекс законів про працю», «Про зайнятість населення», «Про оплату праці»,

«Про колективні договори і угоди» та ін.

ганізації праці (МОП) та хартію «Основних соціальних прав ро- бітників ЄЕС». Наприклад, з появою хартії, підписаної свого часу керівниками урядів країн ЄЕС (нині ЄС), формування єдиного

економічного простору в Європі дістало чіткіший соціальний ви- мір: свободу міграції робочої сили, унормованіших питань зайня- тості робочої сили та її винагороди за працю, покращання умов життя і праці, соціальний захист, рівні права чоловіків і жінок тощо.

У своїй діяльності МОП дедалі частіше орієнтується на по- шуки компромісу між працею і капіталом, що знаходить свій вияв у поширенні в розвинутих країнах ідеї соціального парт- нерства як інтегрального елемента трудових відносин у рин- ковій економіці.

Партнерство передбачає співробітництво, пошуки консен- сусу між роботодавцями, найманими працівниками та держа- вою. Багато соціально-економічних проблем сучасного суспіль- ства як на національному, так і міжнародному рівні, розв’я- зується ефективніше, якщо сторони виступають як партнери, а не протиборствують, орієнтуються на співпрацю, а не на кон- фронтацію.

Одне з центральних місць у системі трудових відносин посі- дає категорія «заробітна плата» як специфічна форма доходу ос- новної маси найманих працівників. Регулювання багатьох проце- сів в економіці пов’язано саме з рухом зарплати.