§ 4. Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Еконо- мічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівно- ваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвит- ку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

зу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє ос- таточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів

можна побачити за рядом ознак — показників економічної акти- вності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибут- ки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності цикліч- ного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіт- тя. Зниження платоспроможності населення ще більше усклад- нює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через

«омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен- та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробниц- тва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається висо- ким, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного ско- рочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибут- ковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивні- шу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й еко- номіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг ви- робництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає висо-

кими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується за- йнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, до- ходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 4, де ОА — загальна лі- нія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг вироб- ництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Рис. 4. Фази економічного циклу

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових ре- гуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і про- позицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіт- тя тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виро- бництва за ці роки становило понад 3/5.

Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли (які ще називають промисловими, або бізнесовими). Вони розрізняються за гли- биною падіння економіки та терміном, протягом якого вона повертається у передкризовий стан.

1) циклічні коливання, зумовлені специфі- кою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К.

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зрос- тання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробниц- тва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і неста- чею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіта- лом і пропозицією (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як поро- дження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причи- нами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального еконо- мічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію ро- бочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів після Другої світової війни є:

· по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’я- зано із посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;

· по-друге, необов’язковість послідовного проходження тра- диційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза;

· по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагро- маджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів, на відміну від циклів середньої тривало- сті (які відтворюють спосіб функціонування основного капіталу), матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері гро- шових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивніс- тю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (серед- ні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже по- над століття багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить росій- ському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х роках XX ст. опублікував ряд аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток даного напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами у 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ та підвищення професійно-кваліфікаційного рі- вня працюючих. По-третє, в структурі довготривалих циклів М. Кондратьєв виокремив два етапи, або дві фази розвитку, — висхідну і спадаючу.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного підне- сення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 25 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон’юнктури.

Спадаюча фаза довгого циклу — період зміни базисних техні- ко-технологічних засад виробничої системи. Такий період триває 20—25 років і для нього характерні перебудовчі процеси еконо- мічної структури, адекватної технологічному оновленню.

Щодо нашої країни, то її економіка протягом 90-х років пере- бувала і перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні цик- лічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад, спричинений: по-пер- ше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по- друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу у рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою та технічно неякісного); по-третє, практичною некерованістю транс- формаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно йде про- цес державотворення. Є багато й інших причин всеохоплюючої соціально-економічної кризи в Україні, які будуть розкриті в на- ступних темах.