12.4 Економічне зростання і економічні цикли

З того часу, як велика машинна індустрія стала пануючою формою суспільного виробництва (перша половина 19 ст.), поступальний розвиток господарства спочатку в окремих країнах, а потім і в цілому світі став періодично „пробуксовувати”.

Безперешкодна реалізація сукупного суспільного продукту теоретично можлива. Це зумовлюється наявністю економічної рівноваги між різними частинами суспільного виробництва. А саме: а) між першим і другим підрозділами; б) між галузями; в) між виробництвом і споживанням; г) між сукупним попитом і сукупною пропозицією. В той же час кризи, починаючи з 1825 р. відбуваються в економіці постійно. Лише у 20 ст. у розвинутих країнах заходу мали місце 12 циклічних криз. З часу першої такої кризи в економічній теорії з’явилося до 200 концепцій причин її виникнення та сутності.

Так, англійській економіст У.Джевонс виникнення економічних криз та їх періодичність пов’язував з появою темних плям на сонці. Американський економіст Г.Мур пояснював кризи змінами ритму руху планети Венери. Француз А.Афталіон причиною криз вважав нерівномірність технічного прогресу, а його співвітчизник Симон де Сисмонді - недостатнє споживання населення. Український економіст М.Туган-Барановський причину економічних криз вбачав в диспропорційному розвитку окремих галузей економіки. Американці Й. Шумпетер та Х.Елвін пояснювали кризи використанням у виробництві важливих нововведень. Англійські економісти А.Пігу і Д.Кейнс трактували кризу як наслідок песимістичних або оптимістичних настроїв населення.

Класифікуючи різноманітні теорії економічних криз, американський економіст П.Самуельсон зводить їх у дві великі групи: екстернальні теорії (зовнішні) і теорії інтернальні (внутрішні).

Екстернальні теорії. Їх автори вбачають головні причини економічних криз у коливаннях факторів, що лежать за межами економічної системи: поява темних плям на сонці, війни й революції, природні катаклізми тощо.

Інтернальні теорії. Прибічники цих теорій причини економічних криз обумовлюють факторами, що знаходяться в середині економічної системи: недостатнє споживання населення; диспропорційність між галузями економіки; розширення або звуження банківського кредиту, тощо.

Отже, одні економісти пояснюють виникнення економічних криз випадковими обставинами, інші визнають кризи як явище галузевого характеру - неполадки у грошово-кредитній сфері, у сфері розподілу, в капіталовкладеннях. Тому, на їх думку, навівши порядок у цих сферах можна уникнути економічних криз. Проте, як показує історичний досвід, навіть при відносно ідеальному порядку в кредитно-грошових та розподільчих відносинах у розвинутих країнах світу економічні кризи все одно періодично виникають. Тому згодом певна частина науковців стала визначати, що кризи - явище властиве ринковій економіці за умов, коли вона стає великомасштабною й складною. І взагалі кризи - це не кризи, а цілком закономірні спади виробництва, зумовлені циклічним характером економічних процесів. А тому слід дбати не про те, як їх уникнути, а про те, як не допустити глибоких спадів і великих піднесень економічної кон’юнктури.

На інших позиціях стояв К.Маркс. Для нього економічні кризи-явище загальноекономічне, але не обов’язкове для ринкової економіки. Справжня причина криз лежить не в тих чи інших економічних, технічних, природних чи політичних негараздах, а в специфічній суті виробничих відносин і суперечностей ринкової системи, основаній на приватній власності на засоби виробництва. Тому в рамках цієї системи кризи неминучі. В той же час, змінивши економічну основу існуючого суспільного ладу - приватну власність на засоби виробництва, можна позбутися кризи.

Наявність цих суперечностей веде до постійного порушення необхідних пропорцій відтворення, що в умовах великого й складного виробництва робить економічні кризи неминучими.

Неминучість економічних криз в умовах ринкової економіки проявляється в їх періодичності. Отже, сучасна світова економіка розвивається циклічно, тобто від однієї економічної кризи до іншої. Цей період розвитку від кризи до кризи отримав назву економічного циклу.

По тривалості виділяють: а) малі цикли - короткочасні коливання ділової активності, що продовжуються 3-4 роки; б) середні цикли - терміном 7-11 років; в) великі цикли, періодичність яких становить 40-60 років; г) вікові циклічні коливання.

Усі кризи різняться між собою, бо кожна з них історично неповторна й індивідуальна. Проте майже для всіх середніх циклів характерним є проходження через чотири фази - криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Визначальною фазою економічного циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий. Основними напрямками кризи є:

- перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;

- різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них;

- різке скорочення обсягів виробництва;

- масові банкрутства підприємств;

- значне зростання безробіття й зниження заробітної плати;

- потрясіння кредитної системи.

Криза змінюється депресією, характерними рисами якої є:

- поступове зменшення товарного надлишку в результаті відновлення й реалізації товарів;

- призупинення різкого падіння цін;

- припинення спаду виробництва;

- падіння позичкового процента.

Наступними фазами економічного циклу є пожвавлення й піднесення. Ці фази характеризуються зростанням виробництва, різниця лише в тому, що під час пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутий перед кризою, а під час піднесення обсяги виробництва перевершують докризовий рівень. Найбільш важливою з цих двох фаз є фаза піднесення, основними рисами якої є:

- швидке зростання виробництва;

- значне підвищення товарних цін;

- скорочення розмірів безробіття;

- підвищення заробітної плати;

- кредитна експансія, тобто розширення розмірів кредиту, що надається банками.

Але саме у цей найбільш сприятливий для економіки період в її надрах зростають передумови майбутнього спаду.