§ 3. Економічні потреби суспільства: сутність і класифікація. Економічні інтереси

Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий Робінзон) так чи інакше повинно розв’язати три ос- новні взаємозалежні економічні проблеми:

· що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрі- бно зробити і в якій кількості)?

· як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і

технологій?

· для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання — основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів.

потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з

кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідно- сті вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В ці- лому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті ви- роби, хутра, яхти тощо.

Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних про- шарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий ви- нахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб.

Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в еко- номічному смислі людина має необмежені потреби в економіч- них благах і послугах. У цьому суть економічного закону зрос- тання потреб.

Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує пра- гнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мо- тиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спо- нукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — по- вітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцін- ні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; су- спільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.

Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і по- треби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживан- ня і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають

єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Відома класифікація потреб Маслоу. Вона будується за кри- терієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізації тощо.

диною ресурси, що використовуються у виробництві. Різнома- нітні ресурси можна класифікувати відповідно до різних підхо- дів. Зокрема, виокремлюють такі види: матеріальні ресурси — земля (або сировинні матеріали — корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) і капітал; людські ресурси — праця і підприємницька діяльність.

Потреби необхідно задовольнити, що з об’єктивною немину- чістю і невідворотністю наштовхується на лімітованість ресурсів, а, отже, на обмежені можливості задоволення потреб на всіх рів- нях. Уся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямована на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам подаровані природою і вже через те обмежені внаслідок нашого власного розвитку: праця, знання, вміння, кваліфікація, вид вико- ристовуваної енергії і т. д. Деякі з ресурсів мають відтворюваль- ну властивість і тому регулюються з боку людини.

Тож, земля — це насамперед просторово-географічний чин- ник. На землі живе людина, народ. На ній розташовуються краї- ни, держави. Історично склалося так, що одні країни маленькі, інші — великі. Проте території всіх країн мають свої кордони, хоча ступінь обмеженості різноманітний. Земля до того ж і сама є виробничим чинником або ресурсом. На ній вирощують врожай — де більший, де менший. Крім цього, у надрах землі ховаються не- зліченні багатства у вигляді мінералів, газу, нафти і т. д. Але й вони обмежені за своєю природою. Зробити або нагромадити зе- млю неможливо.

Під капіталом розуміють засоби виробництва: сировину, ма- теріали, машини, устаткування, будинки, споруди, транспорт, зв’язок. Вони всі є продуктом праці і вже через це мають обме- жений характер. Крім того, їх лімітованість визначається обме- женістю землі та її надр, звідки добуті врешті-решт усі наші ма- теріальні блага.

Капітал до того ж має властивість старіти, зношуватися. Отже, частина нового капіталу йде на заміну старого. Тому процес по- долання обмеженості цього ресурсу стикається з великими скла- днощами, хоча людина постійно переборює їх. Капітал, на відмі- ну від землі, є ресурсом економічним.

У процесі праці людина реалізує всю сукупність своїх фізич- них і духовних можливостей: знання, вміння, кваліфікацію, тоб- то усе те, що дало їй суспільство відповідно до рівня його істо- ричного і культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо, оскільки в кожний даний момент наш досвід, знан- ня упираються у свої межі. Ми намагаємося перетинати їх, ру- хаємося вперед — межа відсувається, але не зникає. У цьому й полягає суть обмеженості ресурсів. Тому суспільству потрібно завжди вибирати, що виробляти, а від чого відмовлятися. Це по- рушує проблему раціонального ефективного господарства (ви- робництва).

Оскільки потреби суспільства безмежні, а засоби їх задово- лення завжди обмежені, перед суспільством у кожний даний мо- мент, а значить так само завжди постає проблема вибору. Вини- кає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагалі жертвувати: збільшувати виробництво одного продукту, але з одночасним скороченням виробництва іншого, чи шукати інший шлях, спосіб, метод. Виникає проблема виробничих можливос- тей. Звідси — розвиток виробництва на основі задоволення по- треб за рахунок реалізації системи економічних інтересів.

льні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задо- волення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економіч- ні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Взагалі інтерес — ка-

тегорія об’єктивно-суб’єктивна. За ознакою суб’єктивності ін- тереси можна класифікувати як: особисті, групові, колективні, національні, відомчі, регіональні, загальнолюдські, суспільні. З цього погляду економічні інтереси являють собою господар- ську мотивацію, у разі реалізації якої суб’єкт відносин забезпе- чує самостійність взагалі, самостійність спрямування, самостве- рдження, саморозвиток.

У системі інтересів виокремлюють ключові (головні) і друго- рядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифіку- вати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін.

З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточ- ні і перспективні, з позиції усвідомлення вони бувають істин- ні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіями інтересів є ін- дивіди, групи, класи, соціальні прошарки, господарюючі су- б’єкти і т. д.

У реальному житті єдність інтересів досягається через реалі- зацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не бу- де реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.