§ 2. Стадії руху суспільного продукту

Люди виробляють продукти для того, щоб задоволь- няти свої потреби, тобто споживати. Функціональне призначення виробництва — забезпечувати споживання. Без виробництва, звичайно, не може бути споживання, проте і без споживання ви- робництво втратило б будь-який смисл, виявилося б безцільним.

Продуктивне споживання — це процес виробництва: спожи- ваються фактори виробництва.

Особисте споживання, навпаки, відбувається за межами ви- робництва, воно є споживання самими людьми. Це — їжа, одяг, взуття, житло і т. д. Саме особисте споживання мається на увазі, коли йдеться про те, що виробництво повинно служити спожи- ванню.

У продуктивному споживанні продукт створюється, а в особи- стому — «знищується»; у виробництві споживаються засоби ви-

робництва, а люди споживають предмети споживання (хліб, одяг, взуття і т. п.).

Засоби виробництва, як і предмети споживання, також є ре- зультатом виробництва. Це — два види функціонально різнома- нітних економічних благ, вироблених людьми. Предмети спожи- вання призначаються для безпосереднього задоволення особис- тих потреб людей. Засоби виробництва створюються для потреб самого виробництва. Виробництво засобів виробництва настільки ж необхідне, як і виробництво предметів споживання, оскільки без засобів виробництва неможливе й створення предметів спо- живання. Проте якщо мати на увазі цільове призначення вироб- ництва, то виробництво засобів виробництва послуговується ви- робництву предметів споживання (а не навпаки) і насамкінець — особистому споживанню.

Яким же є взаємозв’язок між виробництвом і споживанням? Виробництво має пріоритет над споживанням. Ця першість,

або примат, проявляється насамперед у тому, що виробництво створює реальні речі для споживання, без яких останнє неможли- ве. Потім виробництво породжує потреби у виготовлених проду- ктах, що створює новий імпульс для споживання. Наприклад, розвиток потреб у широких верств населення у холодильниках, пральних машинах, телевізорах та інших речах був спричинений виробництвом цих речей.

Виробництво веде за собою споживання, визначаючи врешті- решт його обсяг та асортимент. Історичний розвиток виробницт- ва супроводжується зростанням потреб людей. У свою чергу, споживання має активний зворотний вплив на виробництво. Це виражається насамперед у тому, що річ, непотрібна для спожи- вання, втрачає значення корисного продукту і її перестають ви- робляти. Крім того, споживання яких-небудь продуктів знову і знову потребує їх створення, оскільки відтворюється потреба в них. До того ж у міру задоволення «старих» потреб у людей роз- виваються нові. Тим самим споживання спонукає, генерує нове виробництво.

Визначальна роль виробництва полягає не тільки в тому, щоб виробити, розподілити, обміняти і спожити економічні блага. Іс- тотніше інше: соціальний тип і характер виробництва, що зале- жать від форми власності, які визначають соціальний тип і харак- тер усіх інших фаз відтворення. Так, соціальна нерівність людей у виробництві визначає нерівність у розподілі і споживанні. Тому утопічними є будь-які спроби змінити характер виробництва шляхом впровадження різноманітних реформ у розподілі або об-

міні. У той же час у рамках даного засобу виробництва стан роз- поділу й обміну аж ніяк не пасивно відбиває зміни у виробницт- ві, а активно впливає на нього.

Йдеться тут про сфери і галузі виробництва, економічні регіони, підприємства. У той же час розподіл утворює особливу стадію в ру- сі продукту, на якій встановлюються частки різних класів, прошар- ків, соціальних груп та індивідуумів у виготовленому продукті.

Цілком очевидно: розподілити можна лише те, що виготовле- но. Проте проблема полягає не тільки в тому, що розподіляти, але й в тому, як це робити. Принципи розподілу, його характер від- повідають формам власності на умови виробництва. Клас, що панує у виробництві, одержує левову частку і при розподілі продукту.

Принципи, відповідно до яких здійснюється розподіл, так са- мо як і його організація, є стимулом, спонукальним мотивом впливу на виробництво. Якщо організація розподілу суперечить об’єктивним законам, це може серйозно гальмувати, стримувати розвиток виробництва.

Розподіл продуктів не тільки визначається виробництвом. Він залежить від нього. І ця залежність багатогранна. І хоча вона насамперед виражається вже згаданою істиною, що розподіляти- ся може лише те, що вже зроблено, справа ще й у тому, що роз- поділ продуктів залежить від інших видів розподілу, що містять- ся у самому виробництві та визначають його утримання.

Виступаючи проти тих економістів, які намагалися розглядати розподіл продуктів як самостійну сферу, К. Маркс писав, що пе- ред тим, як розподіл стає дійсно розподілом продуктів, він є:

1) розподілом знарядь виробництва і 2) розподілом членів суспі- льства по особливих видах виробництва. Розподіл продуктів є лише результатом розподілу названих факторів виробництва.

Розподіл засобів виробництва і людей за видами трудової дія- льності і по різноманітних галузях виробництва відповідає ви- значеним формам суспільного поділу праці. Він засвідчує той факт, що в суспільстві існує спеціалізація виробництва, диферен- ціація суспільної праці. Крім того, він визначає і склад суспільно- го продукту, тобто є основою розширення асортименту зробле- них продуктів. Зрозуміло, що розподіл цих продуктів виходить з того, які корисні речі зроблені, в якому виборі та в якій кількості.

Але розподіл засобів виробництва і людей по галузях вироб- ництва не пояснює того, яким чином розподіляються продукти виробництва між членами суспільства: кому, за яким принципом, в якій кількості.

але і за межі галузей народного господарства. Основа такого роз- ширення — у розвитку поділу праці, у спеціалізації виробництва.

Всередині підприємства обмін діяльністю відбувається між працівниками різних фахів, між робітниками та інженерно-тех- нічним персоналом. Тут продукт створюється загальними зусил- лями, отже, кожний з працівників підприємства робить свій вне- сок у виробництво економічного блага.

Обмін діяльністю може відбуватися й іншим шляхом — через обмін продуктами. Такий обмін відбувається між працівниками різних галузей виробництва, наприклад між швейниками і маши- нобудівниками, хліборобами і мебельниками і т. д. Обмін здійс- нюється шляхом руху речей від місця їх виробництва до місця їх споживання і є реальним зв’язком між різноманітними видами праці, засобом їх включення до загального процесу створення рі- зних матеріальних благ.

Подібний вид обміну діяльністю є і результатом, і зворотною стороною поділу праці в суспільстві. Він констатує той факт, що виробництво, яке вбачається органічною сукупністю спеціалізо- ваних галузей, підприємств, господарств, є одне ціле. При цьому поєднання всіх його частин в єдиний механізм шляхом обміну ді- яльністю (продуктами) відбувається як через зв’язок виробництва з особистим споживанням, так і без цього зв’язку, не виходячи за рамки самого виробництва. Це залежить від того, який продукт виробляється — засіб виробництва чи предмет споживання.

Якщо якісь підприємства виробляють сировину або засоби праці, то використання цих продуктів є не що інше, як продов- ження процесу виробництва на інших підприємствах. Отже, ви-

робництво на кількох підприємствах фактично зливається в один процес, що складається з різноманітних стадій. Обмін діяльністю в даному разі між працівниками, що роблять засоби виробництва, цілком укладається у межах самого виробництва і становить зміст цього виробництва.

З того, що виробництво як безупинний процес відтворення включає обмін, розподіл і споживання у повному їх обсязі, можна скласти висновок, що виробничі відносини охоплюють не тільки відносини самого виробництва у вузькому смислі цього слова, але також і всю сукупність відносин, що виникають між людьми на ґрунті обміну, розподілу і споживання.

За певних умов обмін продуктами набуває форми обміну то- варами. Це особливий вид обміну, пов’язаний з відособленістю окремих виробництв одне від одного, що становить купівлю і продаж товарів.

Отже, виробництво, обмін, розподіл і споживання тісно пов’я- зані один з одним. Їх невірно розглядати як самостійні, що існу- ють поряд, але незалежно одна від одної сфери. По-перше, обмін і розподіл частинами входять у безпосереднє виробництво і скла- дають його істотні риси. По-друге, обмін, розподіл і споживання залежать від безпосереднього виробництва й у тих випадках, ко- ли вони виходять за його межі. Отже, виробництво, обмін, розпо- діл, споживання утворюють частини одного цілого, в якому ви- значальна роль належить виробництву.

Ще чіткішою вбачається єдність виробництва, обміну, розпо- ділу і споживання, якщо розглядати виробництво як безупинний процес. Виробництво, взяте як постійно повторюваний процес, є відтворення. Якщо виробництво відбувається з року в рік у тих самих розмірах, то говорять про просте відтворення. Якщо ж об- сяг виробництва зростає, то це означає, що здійснюється розши- рене відтворення. З позицій відтворення особисте споживання виступає невід’ємним елементом виробництва, а виробництво розширює свій зміст, включаючи й особисте споживання. Остан- нє являє собою «виробництво» найважливішого елемента самого виробництва робочої сили. Споживаючи продукти харчування, предмети побутового призначення, духовні, естетичні блага, лю- дина відновлює свої духовні і фізичні сили, розвиває їх. Звичай- но, особисте споживання є виробництво іншого роду, ніж вироб- ництво продуктів. Ці два види виробництва треба чітко розріз- няти. У противному разі зростання суспільного багатства виявилося б рівномірним як щодо виробництва, так і щодо осо- бистого споживання, а функція особистого споживання — про-

дуктивною функцією. Крім того, зникло б будь-яке цільове при- значення виробництва продуктів як матеріальної основи життя людей. Тому розбіжності між виробництвом та особистим спо- живанням мають принципове значення і ніколи не повинні випу- скатися з уваги.

Проте якщо виробництво безупинно поновлюється, постає пи- тання про постійну наявність усіх елементів виробництва: засобів виробництва і робочої сили. З цих позицій і виробництво продук- тів, і особисте споживання виступають як елементи одного ціло- го. І це ціле дістало назву виробництво в цілому, на відміну від власного виробництва або безпосереднього виробництва.

Виробництво в цілому є органічна єдність виробництва та особистого споживання, а, отже, єдність виробництва, обміну, розподілу і споживання. Безпосереднє виробництво в цій єдності відіграє головну роль.