§ 1. Суспільне виробництво та його основні чинники. Продукт виробництва

Матеріальне виробництво — це основа людського суспільства. Люди продукують матеріальні блага, певним чином діючи та спільно обмінюючись між собою результатами власної діяльності.

Щоб суспільне виробництво стало можливим, необхідна взає- модія кількох чинників: по-перше, це вихідні природні матеріали; по-друге, жива людська праця; по-третє, суспільно-економічні чинники (організація економічної діяльності, політична система, культура, національні традиції і соціально-психологічний стан людей і т. д.).

Економічною основою будь-якого виробництва є суспільний поділ праці та взаємний обмін його результатами. З розвитком такого поділу праці змінювалася і форма обміну, що безпосеред- ньо впливало на розвиток економічних відносин. З першим ваго- мим суспільним поділом праці виник і перший значний поділ сус-

пільства на класи. Так, з появою рабовласницького ладу на основі подальшого прогресу продуктивних сил набув розвитку другий великий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від зем- леробства. Третій суспільний поділ праці характеризується виок- ремленням торгівлі від виробництва і формуванням класу купців.

нею економічних благ. Під робочою силою розуміється здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і духовних сил, яки- ми потенційно володіє людина і які вона спроможна задіяти у процесі виробництва для створення відповідних споживчих благ. Праця, таким чином, є не що інше, як витрата фізичної, нервової, розумової енергії людини з продуктивною метою.

Перед тим, як стати до праці, робітник ставить перед собою цілком визначену мету, уявно розробляє план своїх дій, контро- лює за допомогою мозку дію своїх органів — рук, ніг, порівнює плоди праці із заздалегідь сконструйованим у голові ідеальним варіантом майбутнього продукту. Така властивість людської пра- ці складає виняткове надбання людини.

Інша визначальна особливість праці полягає в тому, що люди- на створює і вживає для виробництва продуктів певні знаряддя праці. Говорячи про цю особливість, К. Маркс наводить слова Б. Франкліна про те, що людина є «твариною, яка робить знаряд- дя праці». Таким чином, праця — це свідома, цілеспрямована ді- яльність людей з приводу створення матеріальних благ і послуг. Праця, як і саме виробництво, має суспільний характер і може виступати в різних соціально-економічних формах, що різняться як за змістом, так і за характером.

Зміст праці розкриває взаємодію людини з природою, визна- чає сукупність якісно визначених трудових функцій і видів дія- льності. За змістом розрізняють просту, складну, ручну, машинну (індустріальну), фізичну і розумову працю. Суспільну форму пра- ці, її суспільний смисл виражає категорія «характер праці». За останньою розрізняють приватну і суспільну; вільну, примусову, необхідну і додаткову, живу і матеріалізовану; абстрактну і конк- ретну працю. Ступінь ефективності людської праці встановлю- ється за її продуктивністю та інтенсивністю.

Якщо взяти до уваги, що праця є визначальним чинником сус- пільного виробництва, то для повної характеристики його в істо-

ричному аспекті потрібно використовувати всі відомі економічні закони, що характеризують сам зміст виробництва. Але обме- ження проблеми лише працею як процесом споживання робочої сили, а отже, його соціально-економічними характеристиками не- доцільне за сучасних умов. Варто виокремити певні економічні закони, що безпосередньо регулюють процес праці. Це, зокрема, закон поділу праці, закон усуспільнення праці, переміни праці і т. п. Суспільне виробництво за своїм матеріальним змістом є процес перетворення первинної природної речовини на необхідний людині продукт.

людини, тобто процес споживання його робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних можливос- тей людини. Робоча сила завжди застосовувалася у визначеній суспільній формі і встановленій суспільній комбінації, що скла- дає сукупну робочу силу суспільства.

Речовинний чинник суспільного виробництва охоплює два мо- менти процесу праці: предмети праці та засоби праці. В сукупно- сті вони становлять засоби виробництва. Якісне вдосконалення засобів праці — найвищий показник технічного прогресу в роз- витку людства в цілому, оскільки економічні епохи можна розрі- зняти не тільки за тим, що виробляється, а, у першу чергу, за до- помогою яких знарядь праці.

Речі або їх комплекс, за допомогою котрих людина впливає на природу, — це засоби праці. Фізичні, хімічні, біологічні власти- вості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів. Засоби праці поділяються на ряд видів. Вирі- шальне місце серед них належить механічним засобам праці, або власне знаряддям праці, — інструментам, машинам. Цей вид за- собів праці Маркс образно назвав «кістковою і мускульною» сис- темою виробництва. Їх ефективність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьми стихійними силами природи, ступінь їх підкорення для виробництва матеріальних благ. Розвиток знарядь праці — першорядний показник технічно- го прогресу, і тому виступає мірилом розвитку самої робочої си- ли. Отже, головна відмітна ознака кожної історичної епохи виро- бництва полягає насамперед у тому, наскільки розвинуті знаряд- дя праці.

До засобів праці належать виробничі споруди, а також заліз- ничні, шосейні дороги, канали і т. п. Земля теж є засобом праці. У

цій ролі вона виступає насамперед як місце, на якому відбуваєть- ся будь-який процес виробництва, і як джерело природних влас- тивостей, використовуваних, наприклад, у землеробстві для ви- рощування різноманітних культурних рослин.

До засобів праці належать й інші застосовувані природні сили, які поставлені на службу виробництву, наприклад пар, електрика, хімічні, ядерні реакції і т. п. У сучасному виробництві викорис- тання цих сил дістало значного поширення.

Предмети праці —це матеріали, що можуть бути опосередко- вані людською працею. Їх можна поділити на два види. Перший — це речовини, які вперше виокремлюються працею від природи, що перетворює їх на продукт, наприклад вугілля, руда, нафта. Другий вид — предмети праці, які були вже опосередковані пра- цею людей. Такі предмети праці називаються сировиною, або си- рим матеріалом, наприклад залізна руда (агломерат), вугілля (кокс) у доменному виробництві, метал на машинобудівному за- воді, пряжа в ткацькому виробництві тощо. Отже, джерелом про- дукту є не тільки жива праця, а й природа.

Засоби і предмети праці, взяті разом, складають засоби вироб- ництва. Без них процес праці неможливий. Але й без праці людини засоби виробництва «мертві» і нічого створити не можуть. Праця є тим елементом, що «оживляє» засоби виробництва, змушує їх фу- нкціонувати і сприяти здійсненню цілей людини. Впливаючи за допомогою праці на природу і змінюючи її, людина змінює в той же час і саму себе, розвиває свої фізичні і духовні можливості.

На рівень розвитку продуктивних сил впливають численні чинники, серед яких варто назвати насамперед такі: освітній і кваліфікаційний рівень і ступінь майстерності працівника; дис- ципліна праці на всіх рівнях виробничої і технологічної ієрархії; наукова організація праці; дотримання режиму економії; рівень суспільної комбінації виробничого процесу; якість і кількість за- собів виробництва; характер природних умов; рівень розвитку науки і техніки та ступінь їх технологічного застосування.

Розвиток продуктивних сил, як і кожне економічне явище, ре- гулюється економічними законами. За сучасних умов важливу роль тут відіграють організаційно-технологічні чинники вироб-

ництва. До них належать: а) організація виробництва як система внутрішніх виробничих зв’язків, що забезпечує єдність і впоряд- кованість усього процесу виробництва; б) технологія виробницт- ва, що являє собою конкретні засоби використання предметів праці та визначений порядок виробничих процесів. Знання су- часних технологій — ключ до ефективного виробництва. Харак- терною рисою нових (або «високих») технологій є їх націленість на широке застосування у виробництві комп’ютерів, тобто того інформаційного фактора, який у сучасному виробництві відіграє значну роль. В міру розвитку НТР потік інформації дедалі збіль- шується. Це дозволяє вченим говорити про так звану «інформа- ційну революцію» і перехід розвинутих країн від «індустріаль- них» до «інформаційних» суспільств.

лення тих або інших власних потреб.

Суспільний продукт може бути представлений у формах. Пе- релічимо лише деякі з них.

Валовий суспільний продукт являє собою сукупність усіх спожитих вартостей, створених у суспільстві в цілому. Він міс- тить витрати всієї сукупної суспільної праці у всіх ланках суспі- льного виробництва. До складу суспільного продукту входять рі- зноманітні матеріальні і нематеріальні блага і послуги. Вони створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Ця частина не містить елементів повторного рахунку і відповідно до економічного змісту служить важливим джерелом відтворення суспільного виробництва. До розміру кінцевого продукту народ- ного господарства досить наближений так званий валовий націо- нальний продукт, який розраховується за методологією ООН, що буде розглянуто в наступних темах.

Якщо цілком «очистити» сукупний суспільний продукт від матеріалізованої праці минулих років, одержимо чистий продукт. Він відповідно менший за кінцевий продукт. З огляду на натура- льно-речовинну форму чистий продукт — це суспільний про- дукт, за винятком тієї його частини, що спрямовується на від- шкодування витрачених при його виготовленні засобів вироб- ництва. Отже, чистий продукт складається в основному з предметів споживання, призначених переважно для задоволення

особистих потреб, а також із засобів виробництва, використову- ваних для подальшого розширення цього ж виробництва. Чистий продукт правомірно характеризувати як результат знову докла- деної в даному році «живої» праці.

У політичній економії та сучасній обліково-статистичній прак- тиці чистий продукт називають національним доходом.

Важливе значення з точки зору політекономічного аналізу має розподіл чистого продукту на необхідний і додатковий. Перший з них — це та частина чистого продукту, що потрібна для норма- льного відтворення робочої сили. Додатковий продукт — функ- ція від необхідного. Це — перевищення результату праці людини над тим, що необхідно для підтримки її існування. Додатковий продукт виник на певному щаблі розвитку людського суспільст- ва, при досягненні відповідного рівня продуктивності праці, коли людина одержала можливість своєю працею створювати благ бі- льше, ніж це було потрібно для простого відтворення її життя.