§ 1. Зміст суспільного відтворення і сукупний суспільний продукт

Результатом економічної діяльності є надзвичайно велика кількість товарів і послуг. У процесі їх створення бе- руть участь різні фактори виробництва, власниками яких ви- ступають загальновідомі основні господарюючі суб’єкти, різ- номанітні за формами власності та організації.

діл, обмін та споживання товарів і послуг.

В економічній літературі відповідно до існуючої практики ви- окремлюють такі типи суспільного відтворення: просте, розши- рене та звужене.

Просте відтворення — це відновлення виробництва з року в рік практично в незмінних масштабах і на практично незмінній

техніко-технологічній основі. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств, де темпи зростання суспільного виробни- цтва низькі, і як наслідок — уповільнений соціально-економічний прогрес. Подібне явище має місце і нині у багатьох країнах світу.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва у ко- жному наступному періоді у зростаючих масштабах та на постій- но змінюваних техніко-технологічних засадах. Для такого від- творення в кожному наступному проміжку часу потрібні додаткові або якісніші виробничі ресурси.

З огляду загальної тенденції розширеного відтворення за окремі періоди може мати місце і зменшення його масштабів, тобто звужене відтворення. Причинами такого стану є фізичне та моральне зношення основного капіталу, а також порушення (де- стабілізація) зв’язків між господарюючими суб’єктами. У літера- турі це відомо як трансформаційний спад, що притаманний бага- тьом країнам з перехідною економікою.

Реальні потоки Грошові потоки

Рис.

Процес суспільного відтворення органічно включає відтво- рення трьох його елементів: сукупного продукту, робочої сили, економічних відносин.

В аспекті процесу відтворення в політекономії нині прийнято говорити також про економічний кругообіг доходів і витрат у масштабах національної економіки (див. рис. 3).

З наведеної (абстрактної) схеми циркуляції реальних благ і грошових потоків у національній економіці видно, що за годин- никовою стрілкою від домогосподарств через ринок ресурсів надходять послуги факторів виробництва (праці, капіталу, землі, підприємництва). У свою чергу, через ринок економічних благ від підприємств до домогосподарств ідуть різні матеріальні та нематеріальні блага. Цей процес так само відбувається за годин- никовою стрілкою. Рух даних реальних потоків ресурсів і кінце- вої продукції опосередковується (сплачується) грошовими пото- ками. Тому проти годинникової стрілки пунктирною лінією пока- зано зустрічний рух грошових коштів.

протягом певного періоду (як правило, року). Вихідним момен- том його руху є виробництво, а кінцевим — споживання. Розпо- діл та обмін опосередковують зв’язок між великою чисельністю продуцентів (виробників) і споживачів ССП. Ці зв’язки знаходять свій вираз і в схемі економічного кругообігу доходів і витрат у народному господарстві.

Донедавна (у СРСР) показник ССП статистично розрахову- вався як результат матеріального виробництва, а сфера послуг (транспорту, зв’язку, торгівлі) враховувалась лише частково: до уваги брався їх безпосередньо продуктивно-створювальний ре- зультат (виробничий транспорт, упаковка та розфасовка товарів тощо).

Економісти, які займалися теорією суспільного відтворення, вбачали своє завдання насамперед у тому, щоб розкрити струк- туру ССП у натурально-речовій і вартісній формах та обґрунту- вати їх функціональне призначення.

А. Сміт також виділяв у структурі сукупного продукту засоби виробництва і предмети споживання. На основі такої структури сукупного продукту К. Маркс обґрунтував поділ суспільного ви- робництва на два відповідних підрозділи: І — виробництво засо- бів виробництва; ІІ — виробництво предметів споживання.

Такого ж підходу до аналізу суспільного відтворення додер- жувався і Дж. М. Кейнс, проте лише стосовно сфери обігу. Особ- ливість його підходу полягає в тому, що при визначенні обсягів споживання він відраховував з усієї сукупності продажів засоби виробництва (за визначенням Кейнса, це те, що підприємці ку- пують один в одного), що дозволяє отримувати обсяг реалізації предметів споживання.

Нині в економічній теорії та практиці господарювання відпо- відно до натурально-речової форми ССП і згідно з функціональ- ним призначенням відповідного блага сукупний продукт також поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Це зу- мовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання ви- конують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, то другі — для відтворення людсь- кого фактора виробництва.

Проблема співвідношення першого і другого підрозділів сус- пільного відтворення має величезне значення для розвитку еко- номіки. Стосовно промисловості виокремлюють групу «А» (за- соби виробництва) і групу «Б» (предмети споживання).

Структура народного господарства, що склалася нині в Украї- ні, характеризується значним переважанням галузей групи «А», які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що най- ближчим часом у національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для Украї- ни це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також ефек- тивного функціонування багатьох добре оснащених підприємств підгалузей харчової та легкої промисловості.

Від сфери матеріального виробництва слід відрізняти сферу нематеріального виробництва. До останньої належать галузі, де створюються нематеріальні блага — духовні та інші цінності, та надаються нематеріальні послуги — освіта, охорона здоров’я, наукове обслуговування тощо. У сукупності виробництво мате- ріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

Крім поділу на матеріальне і нематеріальне виробництво, у західній літературі існує також поділ виробництва на первинне,

вторинне і третинне відповідно до характеру виробничих функ- цій. До первинного виробництва належать добувні галузі та сіль- ське господарство (землеробство, тваринництво і т. п.). Вторинне виробництво базується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, а також будів- ництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вто- ринного і пов’язане зі створенням різноманітних послуг, які, в свою чергу, поділяються на такі, що обслуговують або виробниц- тво, або окремих осіб, тобто на виробничі та особисті послуги.

Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру (виробничий транспорт, зв’язок, а також у даному аспекті торгівлю, фінансово-кредитні установи). У розвинутих країнах сфера виробничих послуг постійно зростає і є високоефективною галуззю суспільної діяльності.

Вартісна структура суспільного продукту — це важлива про- блема аналізу суспільного відтворення, і зокрема суспільного продукту в натурально-речовій і вартісній формах. Перше досить повне уявлення щодо даної економічної категорії наводить К. Маркс у другому томі «Капіталу». Він показав, що структура вартості суспільного продукту, як й окремого товару, складається з двох частин, а саме: матеріальних затрат (С) і новоствореної ва- ртості (V + M). Остання включає необхідний (для відтворення робочої сили) і додатковий продукт (необхідний для розширення виробництва, а також задоволення суспільних потреб).

Вартісну структуру суспільного продукту розглядав також Дж. Кейнс. Але й тут, як і при аналізі натурально-речового скла- ду суспільного продукту, Кейнс виходив не лише з процесу ви- робництва, а й із процесу обігу, де вартісна структура цього про- дукту мала більш повний вигляд.

В економічній літературі та господарський практиці мають місце два підходи до обчислення обсягу суспільного продукту. Згідно з одним з них, який базується на марксистській теорії, ССП — результат матеріального виробництва, а тому невироб- ничі послуги не включаються у вартість даного продукту. За та- кої методики підрахунку ССП не був вільний від повторного об- ліку, оскільки проміжна продукція могла враховуватись кілька разів. Під проміжною продукцією розуміють товари та послуги, які проходять подальшу переробку (наприклад, залізна руда, щоб матеріалізуватись у верстати, машини, проходить процеси збага- чення (агломерації), виплавки чавуну, потім сталі та виробництва прокату і подальші виробничі операції аж до готового продукту (верстата).