§ 1. Зміст процесу суспільного відтворення

Однією з головних цілей макроекономічної теорії, як уже було зазначено вище, є забезпечення стабільних темпів економічного зростання. Але зрозуміти в чому суть даної проблеми можна лише на основі розгляду процесу відтворення на макроекономічному рівні (суспільного відтворення).

Суспільне відтворення — це процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, як безперевний ланцюг взаємопов’язаних актів щорічного створення суспільного продукту. Дане визначення характеризує відтворення саме на макроекономічному рівні, хоч процеси відтворення можна спостерігати і на рівні мікроекономіки, коли безперервність, повторюваність реалізується в межах окремого підприємства, фірми.

Розгляд процесу суспільного виробництва в динаміці, за ряд років дозволяє глибше проникнути у його сутність, побачити набагато більше, ніж при аналізі створення суспільного продукту протягом одного року.

Аналіз виробництва річного продукту суспільства дає можливість оцінити потужність наявних продуктивних сил, дати кількісну таякісну характеристику засобам виробництва, робочій силі, їх розподілу за підрозділами суспільного виробництва та окремими галузями, побачити результат їх функціонування (за даний проміжок часу), втілений у сукупному продукті і отримати уявлення про те, як цей продукт розподіляється між суб ’єктами економічної діяльності та яким чином споживається. Але аналіз суспільного виробництва за один рік не дозволяє відповісти на питання: звідки взялися ці продуктивні сили; чому саме вони мають таку галузеву структуру; чим пояснити існуючий розподіл створеного сукупного продукту; як його цьогорічне споживання позначиться на процесі виробництва наступного року? Відповіді на всі ці питання можна знайти тільки в дослідженні процесу суспільного від творення.

Дослід ження суспільного відтворення дає змогу з’ясувати: під впливомяких чинників протягом багатьох років відбувались кількісні таякісні змінну суспіль-219

них продуктивних силах; що зумовило їх сучасну структуру; яке значення мають розподіл та споживання сукупного продукту сьогодні для продовження процесу виробництва завтра? Все це стає зрозумілим, коли процес виробництва розглядається не як одноразовий акт, аяк безперервний рух економіки протягом багатьох років.

Процес суспільного виробництва, взятий як окремий акт, часто ділять на чотири стадії: стадію власне виробництва товарів та послуг; стадії розподілу та обміну—під час яких товари і послуги, проходячи крізь сферу обігу, знаходять своїх кінцевих споживачів, та стадію споживання товарів і послуг, які були вироблені протягом року. Але тільки процес відтворення дозволяє побачити, що споживання є не лише кінцевим пунктом суспільного виробництва та передумовою його наступного циклу. Аналіз відтворення показує, що виробництво та споживання — це значною мірою тотожні поняття, які збігаються одне з одним і характеризують ті самі економічні процеси. Це стосується в першу чергу так званого виробничого споживання товарів та послуг.

Виробниче споживання — це процес використання засобів виробництва і робочої сили ддя виготовлення суспільного продукту. Тобто, з одного боку, процес , у ході якого люди за допомогою своєї праці та відповідного устаткування перетворюють природні матеріали чи напівфабрикати у потрібні їм кінцеві продукти — безперечно є процесом виробництва. З другого — це процес споживання їх послуг праці, а також згаданого устаткування та використаних матеріалів. Як бачимо, уданому разі, процес виробництва і процес споживання виступають як тотожні поняття.

Дещо інакше ми повинні підходити до розгляду особистого споживання. Особисте споживання—процес використання людиною товарівта послуг для задоволення потребфізіологічноготасоціально-культурного плану. Особистеспоживання не може ототожнюватись із процесом виробництва людини (бо такого виробниц-тване існує),хочайрозглядаєтьсяякнеобхідна умова відтворення особистого фак-тораускладі суспільних продуктивних сил—робочої сили. Прицьому слід пам’ятати, що у процесі особистого споживання беруть участь усі жителі країни, а до робочоїсили відносять, всучаснихумовах, лише близько половини населення (виключаючи неповнолітніх, людей пенсійного віку, інвалідів, непрацюючих власників економічних ресурсів та ін.). Тож особисте споживання значною мірою відрізняючись від виробничого споживання, безперечно, відіграє не менш важливу роль у процесі суспільного відтворення (виступаючи основою відтворення населення країни в цілому та робочої сили зокрема).

Виходячи з усього сказаного, суспільне відтворення можна розглядати як процес постійного одночасного виробництва і споживання, в ході якого відновлюються всі необхідні чинники процесу виробництва — робоча сила, засоби праці та предмети праці. Відповідно, для забезпечення безперервності цього процесу першочергового значення набувають: 1) встановлення потрібного 220

співвідношення між виробництвом і споживанням; 2) підтримка необхідної пропорційності між основними підрозділами суспільного виробництва; 3) утворення певного міжгалузевого балансу в економіці. Правильне розв’язання перелічених проблем є життєво необхідним з погляду забезпечення нормальних умов процесу суспільного відтворення. Саме цим пояснюється та увага, що приділяється проблемам пропорційності економічного розвитку в теорії макроекономіки.

Втім, усвідомлення проблеми пропорційності суспільного відтворення та перші спроби її розв’язання відбулись задовго до того, як економічну теорію почали розділяти на макро- та мікроекономіку. Ще у 1758 р. фізіократ Ф.Кене у своїй знаменитій ’’Економічній таблиці ’’ проаналізував склад сукупного суспільного продукту, рух його елементів як необхідну умову нового процесу виробництва і відтворення класів у соціально-економічній структурі суспільства.

Ф.Кене поділив суспільство натри класи: 1) продуктивний клас (фермери

1 сільськогосподарські наймані робітники), який, обробляючи землю, щороку відтворює багатство нації і сплачує орендну плату власникам землі; 2) клас власників (землевласники, король, духовенство), який живе на “чистий продукт’’ землеробства; 3)’’безплідний’’, або непродуктивний, клас (промислові купці, ремісники, наймані робітники у промисловості та ін.), витрати якого оплачують два попередніх класи.

На початок господарського року, за схемою Ф.Кене, перелічені класи володіють такими запасами продуктів і готівки:

1) продуктивний клас має запас землеробських продуктів на 5 млрд ліврів;

2) клас власників має запас готівки на 2 млрд ліврів, отриманих ним від продуктивного класу як орендна плата;

3) ’’безплідний" клас має запас промислових виробів на 2 млрд ліврів.

“Економічна таблиця" описує процес обміну між трьома зазаначеними

класами у вигляді ряду послідовних актів купівлі-продажу. При цьому продукти і гроші рухаються у протилежному напрямі.

1 -й акт—клас власників купує у продуктивного класу сільськогосподарської продукції на 1 млрд ліврів для власного споживання;

2- й акт — клас власників на залишок готівки в сумі 1 млрд ліврів купує у непродуктивного класу промислову продукцію для власного споживання;

3- й акт — непродуктивний клас на отриману від власників за свої вироби готівку (1 млрд ліврів) купує у продуктивного класу продукти харчування;

4- й акт — продуктивний клас купує у непродуктивного класу на 1 млрд ліврів промислових виробів для відновлення основного капіталу;

5- й акт — непродуктивний клас на 1 млрд ліврів купує у продуктивного класу сировину для промислової переробки.

Отже, з 5 млрд ліврів сукупного продукту реалізовано 3 млрд, і гроші в сумі

2 млрд ліврів повернулися до продуктивного класу. Pe????a2 млрдлівріврічно-

го продукту витрачається в землеробстві. Оборот річного продукту в натуральній і грошовій формі забезпечує можливість безперервного, періодичного повторення виробничого процесу, тобто відтворення. Але наведена схема руху сукупного продукту суспільства протягом даного року не дає відповіді на питання — яким буде його обсяг у наступному році? Справді, якщо весь суспільний продукт спожито без залишку , чи дає це змогу збільшити його виробництво у майбутньому і за рахунок чого?

На ці запитання “Економічна таблиця” Ф.Кене не могла дати відповідь, описуючи, по суті, умови для так званого простого відтворення. Просте відтворення — це відтворення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Просте відтворення було досить характерним для докапіталістичної епохи, і тому пояснення Ф.Кене щодо руху сукупного продукту цілком влаштовували його сучасників. Але розвиток капіталістичних відносин, що супроводжувався стрімким зростанням щорічного обсягу виробництва, потребував теоретичного обгрунтування процесу постійного розширеного відтворення.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Умови розширеного відтворення в капіталістичній економічній системі було детально проаналізовано К.Марксом у другій половині ХІХ ст. Розглянемо найважливіші положення Марксової теорії відтворення сукупного суспільного продукту.

Згідно з даною теорією сукупний суспільний продукт є результатом діяльності двох підрозділів суспільного виробництва. Перший підрозділ включає всі галузі, що виробляють засоби виробництва, другий — галузі, де виробляються предмети споживання. Тож, за своєю натурально-речовою формою сукупний продукт складається: з призначених для виробничого споживання засобів виробництва та з призначених для особистого споживання предметів споживання. Вартість продукції, створеної кожним підрозділом, а відповідно й загальна вартість суспільного продукту, складається з трьох частин: вартості спожитого в процесі виробництва постійного капіталу (за сучасною методикою підрахунку ВНП — амортизаційні відрахування), вартості використаного в цьому процесі змінного капіталу (витрати на заробітну плату найманих робітників) та додаткової вартості (доходи власників факторів виробництва).

Схематично це може бути представлено як

222

де:

І. — виробництво засобів виробництва;

ІІ. — виробництво предметів споживання;

ССП — сукупний суспільний продукт;

С — вартість постійного капіталу;

У — вартість змінного капіталу;

М — додаткова вартість.

На думку К.Маркса, необхідна умова як простого, так і розширеного відтворення — наявність певних пропорцій між І та ІІ підрозділами суспільного виробництва. Ці пропозиції проявляють себе в процесі обміну результатами діяльності названих підрозділів, який відбувається у формі реалізації створеної ними продукції (тому цю теорію називають ще — теорією реалізації сукупного суспільного продукту).

Просте відтворення, як вже було сказано, не передбачає зростання обсягу виробництва у наступному році. Проте навіть для повторення процесу виробництва у тих же самих масштабах сукупний продукт повинен бути розподілений між підрозділами суспільного виробництва таким чином, щоб повністю компенсувати завдані ними витрати в ході його створення. Тобто, повинні бути виконані такі умови:

1.) Вся продукція І підрозділу повинна дорівнювати спожитим протягом року засобам виробництва в І та ІІ підрозділах -

І (С + V + М) = ІС + ІІС;

2.) Вся продукція ІІ підрозділу повинна дорівнювати спожитим протягом року предметам споживання у І та ІІ підрозділах —

ІІ (С + V + М) = І (V + М) + ІІ (У + М) ;

3.) Виходячи з перших двох умов — надлишок продукції І підрозділу, по-наднеобхідну для поновлення засобів виробництва у ньому самому, повинен дорівнювати засобам виробництва, спожитим у ІІ підрозділі —

І (V + М) = ІІС,

Виконання даних умов означає, що сукупний продукт реалізовано без залишку таким чином, що відшкодовано всі чинники виробництва, витрачені в ході його створення. Як бачимо, в даному разі, виробництво дорівнює споживанню.

Розширене відтворення не може відбуватись за умов, коли обсяг сукупного виробництва дорівнює обсягу суспільного споживання. Тому умови розширеного відтворення являють собою певні нерівності:

1. ) Вся продукція І підрозділу повинна бути більшою ніж спожито протягом року засобів виробництва у І та II підрозділах—

I(C + V+М) > ІС + ІІС;

2. ) Звідси—надлишок продукції І підрозділу, понад необхідної для поновлення засобів виробництва у ньому самому, повинен бути більшим за засоби виробництва, спожиті у II підрозділі —

I(V+M)>IIC;

3. ) Відповідно сума надлишку продукції І підрозділу, понад необхідної для його власних потреб та продукції II підрозділу, що споживається у ньому самому, повинна бути більшою за всю продукцію II підрозділу—

I(V + M) + II(V+M)>II(C+V+M).

Виконання даних умов означає, що на відшкодування використаних протягом року чинників виробництва витрачається не увесь створений сукупний продукт. В даному разі обсяг суспільного виробництва перевищує обсяг поточного споживання. Це означає виникнення у суспільстві певного надлишку засобів виробництва та предметів споживання порівняно з попереднім роком, що й забезпечує збільшення обсягу виробництва у наступному році. Тобто наведені нерівності є умовами процесу розширеного відтворення суспільного виробництва.

К. Маркс особливо підкреслював, що в процесі суспільного відтворення відбувається відновлення не тільки матеріально-речових чинників виробництва, ай існуючих виробничих відносин, класової структури суспільства. Кругообіг процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів та послуг відбувається таким чином, що відтворює в кожному наступному циклі капіталіста як капіталіста, а найманого робітника як найманого робітника. Відтворюється і такий спосіб поєднання найманої робочої сили із засобами виробництва, який дозволяє капіталістам привласнювати (у вигляді прибутку) податкову вартість внаслідок експлуатації робітничого класу в цілому.

Не з усіма положеннями теорії суспільного відтворення К.Маркса можна погодитись сьогодні. Вона відбила реальні умови воробництва та рівень розвитку економічної науки у XIX ст. Проте окремі висновки з даної теорії зберігають своє значення і в сучасних умовах.