§ 2. Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники

Світова господарська практика (при обчисленні суспі- льного продукту) виходить з того, що маса створених економічних благ включає не лише матеріальні блага, а й послуги банків чи держави, податкової служби тощо.

дукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, об- міні та споживанні. Крім того, вона дозволяє визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу «наявні ресурси — вико- ристані ресурси».

Теорію національного рахівництва протягом двох століть створювали багато економістів-теоретиків і практиків, серед яких слід відзначити таких вчених XX ст., як Р. Стоун, Е. Денісон, В. Леонтьєв (США), Ф. Перр (Франція), Дж. М. Кейнс, Дж. Хікс (Великобританія) та ін. Важливе значення вдосконаленню мето- дики СНР приділяють міжнародні організації, насамперед ООН.

З 1993 р. діє третя модифікація міжнародної стандартної сис- теми національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах^*. При розробці цієї системи були визначені межі «економічного виробництва», тобто сфери виробництва валового внутрішнього продукту, які охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком ведення домашнього господарства (приготу- вання їжі, прибирання житла, виховання дітей і т. п.) безпосеред- ньо членами сім’ї. До виробництва включена також діяльність з економічного захисту довкілля.

^* Стандартна СНР, розроблена Статистичною комісією ООН, застосовувалась з 1953 р. У 1968 р. була введена нова модель міжнародного стандарту СНР, яка про- існувала до 1993 р. і включала такі основні рахунки: зведені рахунки; рахунки ви- робництва; споживання та використання капіталу; рахунки доходів і витрат; рахун- ки фінансування капітальних затрат.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яку побудовано на таких принципах:

1) продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспі- льного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв’язані сторони єдиного процесу відтворення;

3) органічне поєднання обліку взаємопов’язаних товарно-вироб- ничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;

4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

Головна мета системи національних рахунків — це інформа- ційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. Ця система дає можливість зіставити економічні показники різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рі- шень на міжнародному і національному рівнях. СНР — це узго- джена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників. Такою систе- мою нині користується понад 100 країн — членів ООН.

З початку 90-х років у постсоціалістичних країнах, у т. ч. в Україні, здійснюється перехід від так званої системи балансу на- родного господарства (БНГ)^*, яка була запроваджена у 20-х роках XX ст., до міжнародної системи національних рахунків.

^* Система БНГ мала істотні обмеження при аналізі процесів суспільного відтво- рення, основними з яких були:

· недооцінка ролі та особливостей нематеріальної сфери в суспільному відтво- ренні;

· наявність подвійного рахунку (включення проміжного продукту до суспільно- го продукту);

· неврахування впливу на відтворювальні процеси таких видів діяльності, як фінансово-кредитна, рух доходів тощо.

Основними показниками СНР для національної економіки є

валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний про-

Одним з найбільш загальних макроеконо- мічних показників виступає ВВП, що ви-

значається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва. ВВП може бути обчислений за трьома методами.

Перший метод — за доходами. Підсумовуються доходи при- ватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво та ім- порт.

Другий метод — за витратами. Підсумовуються витрати на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупки (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій — це метод доданої вартості (виробничий метод): підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг всіх сфер економіки (факторні доходи та амортизаційні відраху- вання, які не є доходами).

Додана вартість — це вартість, яка створена в процесі вироб- ництва на даному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (то- вару, послуги), тобто заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо.

Вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і в створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Інакше кажучи, додана вартість — це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) за мінусом поточних витрат, але з включенням в неї відрахувань на амортизацію, оскільки основні фонди (основний капітал) підприємства частково «беруть участь» у створенні вар- тості виготовленої продукції.

Якщо уважно вчитатись у викладене, то слід зрозуміти, що ВВП можна підрахувати: 1) як суму первинних доходів усіх ін- ституціональних секторів (суб’єктів) економіки (домогоспо- дарств, підприємств, держави); 2) як суму витрат на кінцеве спо-

живання, нагромадження і надходження від чистого експорту;

3) як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки. У кожному випадку йдеться про одну й ту саму суму, хоча на практиці результати, як правило, дещо відрізняються. Це пов’я- зано з особливостями інформаційно-статистичної бази та викори- стовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за всіма трьома методами та узгодження отриманих результатів між собою ста- новить основний зміст СНР. Разом з тим подібний підхід дозво- ляє розглянути ВВП ніби з різних боків і отримати ціліснішу кар- тину функціонування економіки. Слід пам’ятати й те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.

не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку. Тіньова еко- номіка — це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто при- ховані від органів державного управління об’єкти соціально- економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окрем и- ми громадянами і соціальними групами. Ці відносини вклю- чають усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

До структури тіньової економіки входять:

· кримінальна економіка — розкрадання; підпільна, що при- ховується від усіх форм контролю, економічна діяльність: нарко- бізнес, азартні ігри, проституція; загальнокримінальна форма по- заекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна;

· фіктивна економіка — економіка, що надає недостовірні ре- зультати, які відображаються у діючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

· неформальна економіка — система неформальних взаємодій економічних суб’єктів, які базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалі- зації економічних зв’язків;

· нелегалізована економіка — приховування від контролю ви- дів індивідуальної чи кооперативної діяльності, яка або заборо- нена законом, або нормативно не зареєстрована в установленому порядку.

За сучасних умов до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредитів комерційними банками за со- лідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Зо- крема, за 90-ті роки, як вважають фахівці, з України було вивезе- но від 20 до 40 млрд дол., які здебільшого легалізовані в офшор- них зонах.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р. за межами банківської системи зна- ходилося 52 % грошової маси в національній валюті. Ці кошти широко використовуються для розрахунків у тіньовому секторі економіки, перетворившись на постійний інструмент незаконних валютних операцій.

Характерно те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростають- ся, особливо за перехідної економіки, тому їх нерідко важко від- різнити один від одного. Але держава повинна сформувати таке правове поле для господарської діяльності суб’єктів, яке б мак- симально обмежувало можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності.

Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростан- ням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім краї- нам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють понят- тя номінального та реального ВВП.

ВВП, який обчислений у поточних ринкових цінах, називаєть- ся номінальним. Для визначення дійсної величини ВВП, — тобто реального ВВП, необхідно «очистити» номінальну його величину від впливу інфляції, а саме застосувати індекс цін. Останній ви- ражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за відповідний період. Він визначається за формулою:

Індекс цін поточного року =

Ціни поточного року Ціни базисного періоду

?100 % .

Щоб показати реальну величину ВВП, нівелювати рівень ін- фляції при зіставленні виробництва двох конкретних періодів, використовують дефлятор ВВП. Він усуває всі цінові (інфляцій- ні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Індекс цін _- Індекс цін

_{Дефлятор ВВП =} поточного року базового року _{?100 % .}

Індекс цін базового року

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. Інакше кажу- чи, якщо до ВВП додати доходи громадян даної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отри- маємо показник ВНП. Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП — це вартість продукції, яка є власністю громадян даної країни, де б вони не перебували і не діяли.

Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна. Але для розвинутих країн ВНП, як правило, більший від ВВП. Наприклад, для Швейцарії, Люксембургу різниця між цими показниками дося- гає 10 %. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує між- народне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існують також інші взаємо- зв’язані макроекономічні показники, які можуть бути розраховані на основі ВВП чи ВНП.

Для ліквідації повторного рахунку вводиться показник ЧНП — чистого національного продукту, який включає доходи власників факторів виробництва: капіталу, землі, праці, підприємницьких здібностей. ЧНП — це створений ВНП за вирахуванням тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного ка- піталу), що були зношені в процесі виготовлення продукції (амо- ртизаційні відрахування, тобто А). Отже, ЧНП = ВНП – А.