Основні макроекономічні показники. Методика розрахунку основних макроекономічних показників

Основні показники, які використовуються в макроекономічному аналізі, можна поділити на три групи:

• потоки;

• запаси;

• показники економічної кон’юнктури.

Потоки - це економічні параметри, які відображають передачу цінностей суб’єктами один одному в процесі економічної діяльності і вимірюються в одиницях за певний період часу, як правило, у розрахунку за рік (заощадження, інвестиції, дефіцит бюджету та ін.).

Запаси - це економічні параметри, які відображають нагромадження та використання цінностей суб’єктами і вимірюються на конкретний момент часу, на певну дату (капітал, державний борг та ін.).

Між показниками запасу і потоку існує взаємозв’язок:

• запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;

• потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.

До потокових величин відносяться: національний обсяг виробництва (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий національний продукт (ЧНП), національний доход (НД), особистий доход (ОД) та ін.

До показників запасів відносяться: майно (реальний капітал, земля, цінні папери, ліцензії та ін.), національне багатство (сукупні активи, які належать сектору домашніх господарств, підприємницькому сектору та державі), реальні грошові залишки (у формі готівки).

Показниками економічної кон 'юнктури є: ставка процента (і), рівень цін (Р), інфляція (R), рівень безробіття (P₆) та ін.

Макроекономічний аналіз передбачає використання великої кількості економічних показників, які надаються статистикою, зокрема, системою національних рахунків (СНР). У межах останньої визначаються основні статистичні агрегати, які широко використовуються як показники економічної активності на рівні економіки в цілому.

Одним із основних макроекономічних показників, який оцінює результати економічної діяльності, є валовий внутрішній продукт (ВВП). Динаміка ВВП дозволяє оцінювати ефективність функціонування національної економіки.

ВВП (валовий внутрішній продукт) вимірює ринкову вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами даної країни за певний період часу.

Кінцевими товарами та послугами виступають ті з них, які використовуються на кінцеве споживання, накопичення та експорт.

До ВВП не входять проміжні товари, тобто ті, що використовуються для виробництва інших товарів: сировина, матеріали, паливо, електроенергія та ін.

ВВП є внутрішнім продуктом, оскільки виробляється резидентами даної країни. Резидентами вважаються всі економічні одиниці (підприємства, домашні господарства) незалежно від їхньої національної приналежності та громадянства, що мають центр економічного інтересу на економічній території даної країни.

Існує три методи розрахунку ВВП:

1) за доданою вартістю (виробничий метод);

2) за видатками (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

При обчисленні ВВП виробничим методом розраховується додана вартість, створена на кожній стадії виробництва кінцевого продукту. Додана вартість - це різниця між вартістю вироблених товарів та послуг (випуском) і вартістю товарів і послуг, які повністю споживаються у виробничому процесі (проміжне споживання):

ВВП = ВВ - МВ + НП - С,

де: ВВ - валовий випуск;

МВ - матеріальні витрати (проміжне споживання);

НП - непрямі податки;

С - субсидії.

При розрахунку ВВП за видатками додаються витрати на кінцеве споживання товарів та послуг домашніх господарств, держави, валові внутрішні приватні інвестиції та чистий експорт. Фактично мова йде про сукупний попит на вироблений ВВП:

ВВП = C + Ig+ G +Xn,

де: С - особисті споживчі витрати, які складаються з витрат домашніх господарств на придбання товарів тривалого використання та поточного споживання, послуг, але не включають витрати на придбання житла;

Ig - валові внутрішні приватні інвестиції, що включають виробничі капіталовкладення, або інвестиції в основні виробничі фонди. Валові внутрішні приватні інвестиції є сумою чистих внутрішніх приватних інвестицій і амортизації:

Ig = I∏ ⁺ A,

де: I_g - валові внутрішні приватні інвестиції;

I∏ - чисті внутрішні приватні інвестиції;

А - амортизація.

G - державні закупки товарів і послуг - наприклад витрати держави на будівництво та утримання шкіл, доріг, утримання армії та державного апарату управління. Однак це лише частина державних витрат, які включаються до державного бюджету. Сюди не входять трансфертні платежі - це виплати державних органів, не пов’язані з рухом товарів і послуг. Трансферти перерозподіляють доходи держави, отримані від платників податків, через пенсії, допомогу, виплати з соціального страхування та ін.

X_n - чистий експорт за кордон, який розраховується як різниця експорту та імпорту:

X∏ = Ех - Im,

де: Ех - національний експорт;

Im - імпорт на територію країни.

У ВВП не враховуються витрати на придбання товарів, вироблених у попередні роки (наприклад, купівля будинку, побудованого в минулих роках, придбання акцій і облігацій уже функціонуючих корпорацій), а також витрати на купівлю проміжних продуктів, що дозволяє запобігти подвійного рахунку. Серед компонентів ВВП найбільшими зазвичай бувають споживчі витрати (С), а найбільш мінливими - інвестиційні витрати (І).

При підрахунку ВВП за доходами (розподільчий метод) додаються первинні доходи, виплачені з доданої вартості виробничими одиницями - резидентами. До таких доходів відносять:

- оплата праці найманих працівників (заробітна плата, включаючи премії, надбавки, нараховані у грошовій або натуральній формі, розраховані до виплати податків та інших утримань); відрахування роботодавців на соціальне страхування;

- податки на виробництво та імпорт за відрахуванням субсидій (чисті непрямі податки), куди включають ПДВ, акцизні збори, податки на продаж, на землю, фонд оплати праці та ін.;

- валовий прибуток та валові змішані доходи або чистий прибуток та чисті змішані доходи плюс споживання основного капіталу (амортизація).

Валовий прибуток та валові змішані доходи представляють собою частину валової доданої вартості, яка залишається у виробників після відрахування видатків, пов’язаних з оплатою праці найманих працівників та сплатою податків на виробництво та імпорт.

Змішаними доходами називають доходи некорпоративних підприємств, що належать домашнім господарствам (індивідуально чи сумісно з іншими особами), дрібних магазинів, ферм, товариств.

Податки на виробництво та імпорт (непрямі податки) у новій версії СНС розглядаються як первинний дохід органів державного управління.

Інша трактовка ВВП, який розраховується за доходами, заснована на американській практиці розрахунку даного показника, передбачає додавання наступних видів первинних доходів: оплати праці, прибутку корпорацій, що залишається після виплат робітникам та кредиторам (в ньому виділяють дивіденди, нерозподілений прибуток та податок на прибуток), ренти, відсотку (окрім відсотків по державному боргу), доходів некорпоративних підприємств (вони називаються доходами власників, чи доходами від власності). До цих доходів додаються дві статті, що не вважаються доходами - це непрямі податки та споживання основного капіталу:

де А - амортизація основного капіталу;

Tp - непрямі податки на бізнес;

W - зарплата найманих робітників;

R - рента та інші доходи від власності;

r - відсотки;

PR_g - валовий прибуток, що включає податок на прибуток, дивіденди і чистий прибуток.

Окрім ВВП існують й інші показники доходу та продукту. ВВП - це результат виробничої діяльності резидентів країни (підприємств, організацій). Проте не всі працівники цих організацій є резидентами. Тому частина вартості, створеної в даній країні, сплачується нерезидентам. І навпаки,

резиденти даної країни можуть отримувати частину доходів із-за кордону (з доданої вартості, створеної в інших країнах), наприклад у вигляді заробітної плати. Аналогічні процеси відбуваються і з розподілом доходів від власності (відсотків, дивідендів).

Для врахування всіх первинних доходів, отриманих резидентами даної країни за участь у виробництві ВВП даної та інших країн, використовується показник валового національного доходу (ВИД).

Якісна різниця між показниками ВВП та ВНД полягає в тому, що ВВП вимірює потік кінцевих товарів та послуг, вироблених резидентами даної країни, а ВНД - потік первинних доходів, отриманих її резидентами. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих із-за кордону, тобто різницю між доходами резидентів даної країни, отриманих із-за кордону, та доходами нерезидентів, переданих за кордон із даної країни (сплачених резидентами даної країни нерезидентам).

ВИД = ВВП + Сальдо первинних доходів із-за кордону

Таким чином, ВВП та ВНД відносяться до всієї економіки, але один вимірює випуск (ВВП), а інший - дохід (ВНД).

Показник ВНД ідентичний показнику ВНП (валовий національний продукт), який використовувався у старій редакції СНР. Загалом, терміни «внутрішній» та «національний» можуть бути застосовані до обох показників - і ВВП, і ВНД. Але оскільки обидва терміни вже глибоко вкоренилися у теорії та практиці, то було запропоновано лише перейменувати ВНП у ВНД, так як ВНП в дійсності є категорією доходу, а не продукту.

Показники внутрішнього продукту та національного доходу можуть бути розраховані як на валовій, так і на чистій основі. Відповідно, у першому випадку ми маємо ВВП та ВНД, а вирахувавши з них споживання основного капіталу, ми отримуємо чистий внутрішній продукт (ЧВП) та чистий національний дохід (ЧНД).

Окрім зазначених вище показників існують показники особистого доходу та наявного особистого доходу.

Особистий дохід (ОД) розраховується шляхом віднімання з чистого національного доходу внесків на соціальне страхування, непрямих податків, нерозподіленого прибутку корпорацій, податків на прибуток корпорацій та додавання суми трансфертних платежів. Необхідно також вирахувати відсоткові доходи бізнесу та додати особисті доходи, отримані у вигляді відсотків, у тому числі відсотків по державному боргу.

Наявний особистий дохід (НОД) розраховується як різниця між особистим доходом та величиною прибуткового податку з громадян і деяких неподаткових платежів державі.

Наявний особистий дохід у кінцевому рахунку використовується домашніми господарствами на споживання та заощадження.

Для визначення валового внутрішнього продукту застосовують Класифікацію інституційних секторів економіки і Класифікацію видів економічної діяльності.

Інституційний сектор економіки - це сукупність інституційних одиниць, які мають схожі інтереси, функції та джерела фінансування, що обумовлює їхню подібну економічну поведінку.

Інституційними одиницями є господарюючі одиниці, які можуть від свого імені мати активи, брати зобов’язання, здійснювати економічну діяльність і операції з іншими одиницями. Інституційними одиницями можуть бути юридичні і фізичні особи (або їхні групи) у формі домашніх господарств.

Відповідно до міжнародних стандартів СНР інституційні одиниці групуються в п’ять секторів економіки: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; сектор загальнодержавного управління; некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства; сектор домашніх господарств.

Для макроекономічного аналізу тенденцій розвитку економіки країни виділяють номінальні і реальні значення ВВП.

Номінальний ВВП - це обсяг виробництва. Який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

де q₁ - обсяг виробництва і-го товару в поточному році;

p₁ - ціна і-го товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:

1) динаміка обсягу виробництва;

2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП - це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.

де qι - обсяг виробництва і-го товару в поточному році;

р₀ - ціна і-го товару в базисному році.

Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (І_р):

Якщо величина індексу цін менша за одиницю, то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю, то відбувається дефлювання - коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Індекси цін використовуються для оцінки зміни темпів інфляції, динаміки вартості життя. Індекс споживчих цін (ІСЦ) або CPI в англійській абревіатурі - consumer price index - показує зміну середнього рівня цін „кошика” товарів і послуг, звичайно використовуваних середньою родиною. Склад споживчого кошика фіксується на рівні базисного року.

ІСЦ розраховується за типом індексу Ласпейреса, або індексу цін з базовими важелями (набором благ, фіксованим за базовим роком):

Індекс даного типу не враховує зміни у структурі важелів поточного періоду в порівнянні з базовим, це дещо корегує результат. Так, ІСЦ, де використовується споживчий кошик базисного року, не враховує зміни у структурі споживання поточного періоду, наприклад, заміну більш дорогих благ більш дешевими в умовах зростання цін. Це призводить до завищення росту вартості життя, якщо в якості оціночного показника використовується ІСЦ.

Індекс цін - неявний дефлятор ВВП, або як його коротко називають дефлятор ВВП, розраховується за типом індексу Пааше, тобто індексу, де в якості важелів використовується набір благ поточного періоду:

На відміну від індексу Ласпейреса, індекс Пааше дещо занижує ріст рівня цін в економіці, оскільки не враховує динаміку структури важелів, проте фіксує її вже в поточному періоді. Якщо за його допомогою оцінювати зростання вартості життя, то не буде враховано вплив на споживачів підвищення цін на блага, які були присутні в наборі базисного року.

Індекс Фішера ліквідує недоліки індексів Ласпейреса і Пааше, усереднюючи їх значення:

3.1.3