§ 3. Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні

Ще одним важливим макроекономічним показником є НД — національний дохід. З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

ку.

ємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробу- ту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вва- жалося, що НД — це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транс- порті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв’язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери не- матеріального виробництва^*.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах понад половини працівників зайнята у сфері послуг, тоб- то велика частина доходів надходить саме від їх надання. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного до- ходу залишається за матеріальним виробництвом, головним на- прямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсив- ного типу виробництва.

Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кін- цевого споживання.

Створення національного доходу відбувається у галузях мате- ріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення проду- ктивності праці. Фактори зростання національного доходу поді- ляють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих фак- торів).

Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибут- ку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через меха- нізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, вне- ски до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД

^* Ряд вітчизняних економістів, спираючись на марксистську політекономію, за- перечують проти «економічно недоцільного», на їх думку, включення до НД дохо- дів від діяльності юриста, працівника масової інформації, спортсмена, державного чиновника тощо, оскільки представники таких професій надають специфічні послу- ги, які не мають відношення до процесу суспільного виробництва і збільшують по- казник НД приблизно на 1/5.

формуються вторинні доходи. Основними формами таких дохо- дів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офі- ційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний, перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.

Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхід- ним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного націона- льного доходу.

Велике значення для збільшення величини національного до- ходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношен- ня між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення за- лежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.

На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціаль- не страхування, податки на доходи підприємств, а також прибу- ток, що використовується для розширення виробництва (нероз- поділений прибуток підприємств) і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу й виплати по безробіттю, різнома- нітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо, то отри- маємо суму так званого особистого доходу. Правомірно зауважи- ти, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особис- тому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

Слід зазначити, що для конкретнішої об’єктивної оцінки соці- альної та економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення необхідно розраховувати розглянуті показники СНР не лише в сукупності, але й на душу населення. Ці показники реаль- но характеризують ступінь розвитку країни, рівень добробуту її громадян.

§ 4. Національне багатство: зміст, структура

Кожна людина має бути зацікавлена в зростанні сус- пільного продукту, оскільки саме від нього залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (збільшення масштабів виробництва), рівень добробуту населення та національного ба- гатства країни.

Національне багатство безпосередньо пов’язане і з виробниц- твом національного доходу та його відтворенням. Воно збільшу- ється передусім за рахунок вказаного доходу, який відтворюється на розширеній основі.

Національне багатство — це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукуп- ність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю істо- рію функціонування національної економіки. Існує два концепту- альні підходи до його розуміння і визначення.

По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарс- тва національне багатство — це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею лю- дей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне ба- гатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх гос- подарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріаль- них благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вирахо- вуються фінансові зобов’язання).

У широкому розумінні слова до національного багатства на- лежить усе те, чим так чи інакше володіє нація. За такого тракту- вання до нього відносяться не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. Однак усе це досить складно підрахувати через ряд об’єктивних причин.

У практиці економічного аналізу використовується показник національного багатства у вузькому розумінні його змісту. До

нього входить все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне ба- гатство країни — це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент.

Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

· основних виробничих і невиробничих фондів;

· оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та ре- зервів;

· природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до ньо- го в найближчій перспективі.

Водночас цей класичний підхід до трактування національного багатства потребує доповнення. Справа в тому, що представники класичної школи свої висновки робили, виходячи з реальних по- треб життя. Ці потреби диктувались періодом, який називають індустріальним. Нині людська цивілізація вступає у постіндуст- ріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, в першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизаці- єю суспільства та якісним зростанням його добробуту.

З економічної точки зору інформація — це не просто відомос- ті (знання), а «сировина» і основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково- технічна, стає не лише вирішальним фактором суспільного і гос- подарського розвитку, але й одним з важливих елементів націо- нального багатства. Так, світовий обсяг виробництва інформа- ційних технологій збільшився з середини 80-х до середини 90-х років більше ніж у 4 рази (до 1200 млрд дол.) і становив понад 13 % національного багатства, яке вироблялось у промислово розвинутих країнах.

Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.