Суспільний продукт та його структура

У масштабах країни тісно переплітаються окремі галузі і регіо­ни, виробники і споживачі, ресурси, попит і пропозиція товарів та послуг, утворюючи національну економіку, а будь-яка економіка, оскільки вона функціонує, має свої закономірності, особливості і призводить до певних результатів.

Показником виробничої діяльності і суспільства виступає суку­пний суспільний продукт (ССП) або валовий суспільний продукт (ВСІІ) Це сума матеріальних і духовних благ, створених суспільст­вом за певний проміжок часу, як правило за рік.

Крім того, результати будь-якого виробництва називають ефек­том виробництва — (абсолютним результатом) або ефективніс­тю виробництва — відносним результатом. Ефективність вироб­ництва — це якісна оцінка ефекту виробництва, яка показує, у що обходиться суспільству виробництво тих чи інших благ. Для того, щоб оцінити цей результат, треба співставити його з тими затрата­ми усіх ресурсів, які були затрачені (вкладені) у виробництво цього результату (продукту). Тому існує такий показник як продуктив­ність виробництва, що є якісною оцінкою ефекту виробництва.

Продукти суспільного виробництва існують у двох формах — матеріальній (речовій) або в духовній.

Продукт в матеріальній або речовій формі — це матеріальне благо. Продукт в духовній формі (знання, духовні цінності то­що) — це духовне благо.

Різновидом форми продукту є послуги, які існують не у формі речей, а у формі матеріальної діяльності (праця шевця, пекаря, то­каря тощо) і у формі духовної діяльності (праця лікаря, адвоката, викладача).

Продукт у будь-якій формі має дві властивості', з одного боку, задовольняє певну людську потребу, а з іншого — є втіленням сус­пільної праці людини, яка є однією з двох сторін праці як процесу, що створює даний продукт.

Конкретна праця відрізняється певними конкретними формами, характером трудових операцій, знаряддями і предметами праці, своїм конкретним результатом.

Водночас слід підкреслити, що праця — це не єдине джерело створення корисних благ (споживчих вартостей). У процесі їх ство­рення своїми ресурсами бере участь і природа. Тому корисне благо є результатом спільної дії людської праці і природи.

Вартість або суспільна сторона продукту є втіленням людської праці взагалі, незалежно від її конкретної форми. Її матеріальною основою (субстанцією) є праця в фізіологічному розумінні — ви­трати м’язової, нервової і розумової енергії людини. Цю сторону праці назвали абстрактною працею. Вартість або цінність продук­ту показує, чого варта та чи інша споживча вартість суспільству, а у кінцевому результаті — чого коштує суспільству задоволення тієї чи іншої людської потреби. Цінність (вартість) проявляється як властивість продукту, що знаходиться в товарній формі, тобто при­значений для обміну і продається на ринку, тому існує поняття продуктивної і непродуктивної праці. З цього приводу існують дві точки зору.

Згідно марксистського підходу, праця продуктивною є лише то­ді, коли створює матеріальні блага, а вся інша праця — непродук­тивна. З точки зору сучасної економічної науки продуктивною є будь-яка праця, що приносить дохід, тобто праця викладача і сто­матолога, юриста і актора, архітектора і банкіра, бухгалтера і пере­кладача є також продуктивною працею. А будь-яка продуктивна праця створює продукт.

Тому в економічній теорії для визначення суспільного продукту існує дві концепції— звужувальна і розширювальна (детальніше про це див. у главі 4).

При визначенні макроекономічного ефекту виробництва засто­совують ряд показників, найбільш загальним з яких є валовий (су­купний) суспільний продукт (ВСП). Розраховують сукупний суспі­льний продукт по-різному. В залежності від того, які елементи включають до його складу, слід розрізняти: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт і валовий національний про­дукт.

При визначенні величини валового суспільного продукту зав­жди стикаються з повторним рахунком окремих виробничих за­трат. До його вартості включається не лише готовий, а й проміж­ний продукт (сировина, паливо, матеріали), причому один і той же проміжний продукт враховується декілька разів. Наприклад, заліз­на руда спочатку включається у валову продукцію гірничодобувної промисловості, а потім у вартість виготовленого з неї металу, ма­шин, верстатів тощо.

ВСП має як натурально-речовий, так і вартісний вираз. За мате­ріально-речовою формою ВСП складається із засобів виробництва і засобів споживання, тобто усіх корисних благ. Виходячи із функці­онального призначення різних частин ВСП його структуру можна подати таким чином:

де ФЗ — фонд заміщення;

ФС — фонд споживання;

ФН — фонд нагромадження.

Фонд заміщення використовується для заміни тих засобів ви­робництва, що протягом даного року вибули з процесу виробниц­тва через зношення. Він складається виключно із засобів вироб­ництва.

Фонд споживання — це та частина ВСП, що використовується протягом даного року на особисте споживання. До його складу входять лише предмети споживання.

Фонд нагромадження — це та частина ВСП, яка використову­ється для розширення масштабів суспільного виробництва шляхом залучення додаткових засобів виробництва і додаткової робочої си­ли. За своєю натуральною формою він складається як із засобів ви­робництва, так і з предметів споживання для додаткової робочої сили.

За вартісною формою (у ціновому виразі) ВСП має таку струк­туру:

де C — стара або перенесена вартість;

V + m — нова або добавлена вартість;

V — необхідний продукт;

m — додатковий продукт.

Перенесена вартість складає ту частину вартості ВСП, яка про­тягом даного року переноситься із засобів виробництва на створе­ний продукт.

Добавлена вартість — це та частина вартості ВСП, що створю­ється заново протягом даного року і добавляється до старої, пере­несеної вартості.

Оскільки вона створюється живою працею, її називають новою або новоствореною вартістю. Вся нова або добавлена вартість створює чистий продукт суспільства, який є результатом добавле­ної у даному році праці.

Чистий продукт суспільства поділяється на необхідний і дода­тковий.

Необхідний продукт складає ту частину чистого продукту, яка використовується для відтворення робочої сили, тобто підтримання її працездатності, включаючи і продукт для підтримання життєдія­льності членів сім’ї працівників, підготовки нового покоління ро­бочої сили. З необхідного продукту покриваються витрати на хар­чування, одяг, взуття, утримання житла і комунальні послуги, освіту, лікування, відпочинок, культурні потреби, транспортні ви­трати тощо.

Додатковий продукт — це та частина чистого доходу, що ство­рюється понад необхідний продукт. Додатковий продукт викорис­товується на розширення виробництва, утримання непрацездатних членів суспільства, державні витрати на оборону, управління, соці­альну допомогу тощо.

Питома вага необхідного продукту повинна бути якомога мен­шою, тобто скорочуватися за рахунок вдосконалення технологій, зниження кількості працюючих, оновлення обладнання, економії ресурсів тощо. При таких умовах покращуються можливості для відтворення робочої сили за рахунок зростання заробітної плати, збільшується частка додаткового продукту і можливості країни у нарощуванні суспільного виробництва, оборонній могутності, соці­ального захисту населення.

У такому суспільстві економіка розвивається динамічно, тому що вкладаються великі капітали на розширення виробництва і соці­альні потреби.

Співвідношення додаткового і необхідного продукту називають нормою додаткового продукту. Вона розраховується за такою фор­мулою:

Важливим показником, що характеризує результат суспільного виробництва, є кінцевий продукт суспільства. У вартісній формі він є грошовим виразом сукупної праці як минулої, так і добавленої — на всіх стадіях виробництва без врахування вартості проміжного продукту і вартості незавершеного виробництва. Тобто мова йде про вартість продукту, призначеного для кінцевого споживання.

Показник кінцевого продукту суспільства застосовується для усунення із ВСП так званого повторного рахунку, який виникає то­ді, коли одна і та ж вартість кілька разів враховується при обчис­ленні суспільного продукту. Повторний рахунок є характерною ри­сою, а тому й значним недоліком обрахунку суспільного продукту за принципами системи національних балансів — СНБ.

СНБ — це така система народногосподарського (макроекономі- чного) обліку, яка відповідає звужувальній концепції трактування суспільного продукту.

У цій системі існують і інші види обліку — оперативний, бухга­лтерський, статистичний. Сьогодні в Україні відбувається поступо­ва зміна системи народногосподарського обліку, що наближає її до системи національних рахунків (CHP). Відповідні зміни відбува­ються і в інструментах макроекономічного обліку — в оперативно­му, бухгалтерському і статистичному обліку.

2.