§ 1. Соціально-економічний зміст категорії «капітал». Альтернативні теорії капіталу

Економічна категорія «капітал» та її різноманітні фо- рми прояву є надзвичайно часто вживаними як в економічній на- уково-навчальній літературі, так і в повсякденному житті людей.

З точки зору дидактики, проблема вивчення економічного зміс- ту категорії «капітал» ускладнюється концептуально різними тра- ктуваннями її марксистською політекономією, з одного боку, та представниками західної політекономії (нині економікс), з іншого.

ші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах. Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і

Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевле- ною працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для пода-

льшого функціонування у виробництві та іншій економічній дія- льності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отри- мання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту по- няття «капітал».

Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність даної економічної категорії.

Непринципова відмінність між класичною буржуазною політ- економією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) на- громадженої праці (багатоаспектна виробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття назива- ють «людським капіталом» (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від «фізичного капіталу». Часто в західній літературі капітал ото- тожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима — С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть з часом, який роз- глядається як специфічний фактор виробництва, що створює до- хід.

Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж. С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факто- рів виробництва, що приносять дохід.

З точки зору трактування матеріально-речового змісту капіта- лу до такої позиції дуже наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними є принципові відмінності, особ- ливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу та їх ролі у створенні вартості.

К. Маркс також виходив з того, що у процесі збільшення вартості бере участь увесь капітал, але відіграє при цьому різ- ну роль. Так, засоби виробництва служать лише засобами ви- користання робочої сили і матеріалізації її праці у виробленій продукції (товарах). Їх вартість завдяки робочій силі лише пе- реноситься на виготовлений товар, залишаючись в його варто- сті незмінною, тобто без приросту над їх первісною вартістю.

Цю частину капіталу, яка перетворюється на засоби виробниц- тва, К.

За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлу- атації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить дода- ткову вартість.

Ці положення вченого знаходять своє відображення у визна- ченні поняття «капітал» як «самозростаючої вартості, створюва- ної найманим робітником». Виробництво і привласнення цієї ва- ртості передбачає та охоплює своєрідні відносини між підприємцем (капіталістом) та найманим працівником. У зв’язку з цим К. Маркс писав: «Капітал — це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче від- ношення, яке представлене в речі та надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал — це не просто сума матеріаль- них і вироблених засобів виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло... — грішми». «Отже, — пише він далі, — ми маємо тут певну, на перший погляд дуже мі- стичну, суспільну форму...».

До того ж капітал, навіть дещо містично, змінює свою еконо- мічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової проду- кції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як сус- пільні відносини. Адже функціонування (дія) того чи іншого фа- ктора виробництва (засобів виробництва, землі, робочої сили) ор- ганічно пов’язані зі стосунками між людьми.

Як бачимо, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різ- ними економічними концепціями, теоріями та науковими напря- мами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповніше су- тність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі

форму суспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса.

Масовими і панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва. Згідно із загально- економічною точкою зору для даного виробництва (капіталістич- ної економіки) характерні такі принципові обставини:

· по-перше, наявність юридичної свободи працівника, з од- ного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці — робочої сили) — з ін- шого;

· по-друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання;

· по-третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємоді- єю факторів, які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії — продукт виробництва (товар, послуга) — належить капіталісто- ві. Для нього немає принципового значення, які товари (спожи- вчі блага) виробляти, оскільки він організує їх виробництво то- му, що вони є носіями вартості, і перш за все нової вартості, яка для безпосереднього процесу виробництва більша за авансову вартість на відповідну величину (приріст).

що він спочатку авансував на придбання факторів виробництва. Достатньо ґрунтовну відповідь було дано К. Марксом в пер-

шому томі «Капіталу». Аналіз загальної формули капіталу та її суперечностей довів життєздатність формули: гроші — товар — гроші (Г—Т—Г), тобто гроші обмінюються на товар, який знову обмінюється на гроші. На перший погляд, дана формула не має змісту, оскільки гроші розрізняються лише кількістю. Тобто да- на формула матиме сенс за умови, коли отримані гроші після продажу товару будуть кількісно більші від тих грошей, які бу- ли витрачені на купівлю попереднього товару. Це можна вира- зити так:

Г—Т—Г¹,

де Г¹ = Г + D приріст (наприклад, 100 гр. од. — Т — 110 гр. од., де приріст 10 гр. од).

Дану формулу Маркс назвав загальною формулою капіталу. З неї виходить, що приріст грошей виникає з обігу, але саме це, за марксизмом, суперечить закону вартості (еквівалентному обмі- ну), оскільки сам обіг вартості не створює^*. У той же час приріст грошей не може виникнути поза обігом. У цьому — сутність су- перечності загальної формули капіталу. Скільки гроші в обігу

«не крути», їх сума, з точки зору всього суспільства, не змінить- ся. Може відбутися лише перерозподіл цієї суми між суб’єктами процесу купівлі-продажу. Так, один купив товар за 100 гр. од., а продав за 110 гр. од., тобто «виграв» 10 гр. од. як продавець. Але з часом, щоб продавати, він повинен теж купувати, а тому ті 10 гр. од., що він додатково отримав як продавець, даний суб’єкт втратить, коли стане покупцем.

Як же розв’язується в «Капіталі» ця суперечність? Маркс ви- ходить з того, що такий приріст вартості може виникнути лише зі споживчої вартості товару, який купується. Таким товаром, спо- живча вартість якого має оригінальну властивість бути джерелом вартості, є робоча сила (здатність людини до праці). Специфіка цього товару полягає у здатності робочої сили створювати вар- тість, яка перевищує її власну вартість.

Процес споживання робочої сили є одночасно і двоїстим про- цесом виробництва та створення додаткового продукту. Тому ва- ртість створеного товару більша за вартість робочої сили на ве- личину додаткового продукту.

Наймаючи працівників, підприємець (капіталіст) купує не ли- ше їхню здатність до праці (чи послуги праці), а й найголовніше — здатність до створення додаткового продукту. За Марксом, домі-

^* Слід зазначити, що дане положення не варто як абсолютизувати, так і припи- сувати лише марксизму, що має місце в поширеному викладі трудової теорії варто- сті без зв’язку останньої з корисністю.

За умов ринку відбувається зіставлення суспільно необхідних затрат праці і результатів суспільної корисності товарів. Тому згідно з маржиналістською кон- цепцією вартості (цінності) остання створюється не лише у виробництві, а й у процесі обміну, де головну роль відіграє корисність. Часто це ілюструють на та- ких прикладах.

Припустимо, що є два виробника: пан «X» і пан «Y». Перший виготовляє моло- ко, а другий — хліб. За день «Х» випиває літр молока і отримує відповідне задово- лення своїх потреб в їжі, «Y» — з’їдає кілограм хліба і теж отримує задоволення ча- стки своїх потреб. Постає запитання, а чи буде для кожного з них відповідно така сама корисність (цінність) від споживання другого літра молока і другого кілограма хліба, як і в перший раз? Ні, не буде. Але якщо вони зможуть організувати обмін 1 літра молока на 1 кілограм хліба, то обидва отримають збільшення розмірів кори- сності (цінності) своїх продуктів, в результаті чого зросте рівень їхнього задово- лення. У той же час затрати праці, закладеної в кілограмі хліба і літрі молока, не змінились.

нуючою, узагальнюючою формою цього продукту при капіталіз- мі є додаткова вартість, яку він позначив буквою M (від нім. mehrwert — додаткова вартість).

то необхідного продукту. Така особливість продуктивної діяль- ності притаманна людям за всіх часів, оскільки без цього суспі- льство не змогло б взагалі існувати, а тим більше розвиватися. Так, якби в первісному суспільстві продуцент (здобувач) їжі сам усе споживав, то звідки було б узяті засоби для утримання і роз- витку дітей? Адже вони самі цього робити ще не можуть.

Таким чином, у політекономічному трактуванні необхід- ний продукт — це частка суспільного продукту, що створена працівниками в сфері виробництва, потрібна для нормального, з точки зору існуючих соціально-економічних умов, відтво- рення фізичних і духовних здібностей працівників та членів їх сімей.

Додатковий продукт — це частка суспільного продукту, що створюється безпосередніми виробниками понад величину необ- хідного продукту.

Додатковий продукт завжди відігравав особливу роль у роз- витку людського суспільства. Всю ініціативу, свої фізичні та духовні здібності люди врешті-решт завжди спрямовували на виробництво і привласнення додаткового продукту. З да- них позицій цілком можна стверджувати: розвиток історії люд- ства — це розвиток форм виробництва і розподілу цього про- дукту.

Багатство народів, благополуччя їх держав є лише формою матеріалізації додаткового продукту. Держава, підприємці (бізнес- мени) організовують свою справу з однією метою: виробити та отримати додатковий продукт у тій чи іншій грошовій формі: прибутку (в т. ч. й торговельного), ренти, позичкового процента. Без цього немає ні суспільного виробництва, ні підприємницької ініціативи.

Грошовий вираз додаткового продукту при капіталізмі, як уже зазначалось, марксистська політекономія трактує як неоплачену працю працівника, або додаткову вартість. Остання, як і вся но- востворена вартість (V + M), за Марксом, є продуктом виключно

живої праці. Процентне відношення додаткової вартості до змін- ного капіталу називають нормою додаткової вартості (m¹), або рівнем експлуатації робочої сили. Рівень експлуатації визнача- ють також через процентне відношення додаткової праці до не- обхідної праці^*.

У західній економічній теорії існує й інша концепція щодо виняткової ролі живої праці у створенні нової вартості, в т. ч. і додаткового продукту. Так, економікс трактує нову вартість як винагороду капіталіста (підприємця) за організацію виробницт- ва, ініціативу, ризик тощо. Ця винагорода — функція від ви- користання всіх факторів виробництва. При цьому, згідно з роз- рахунками американських дослідників проблем економічного зростання (модель Кобба—Дугласа), внесок живої праці у ново- створену вартість становить близько 3/4, решта факторів — 1/4. За таких різних підходів до механізму утворення нової вартості, навіть у назвах її складових, виявляється класово ідеологічний підтекст.

Так, марксистська політична економія стійко не визнавала (і не визнає) економічно справедливим привласнення капіталіс- том додаткового продукту у формі додаткової вартості. На цій основі в першому томі «Капіталу» К. Маркса і була сформульо- вана об’єктивна необхідність соціалістичної революції на основі експропріації приватної власності, оскільки «експропріаторів» потрібно «експропріювати».

Західні ж економісти-теоретики не менш затято не добачали і досі не добачають механізм виробництва додаткової вартості, а досліджують прибуток (дохід) як природну функцію та вла с- тивість капіталу. Вони навіть не вживають такі терміни, як

«додаткова вартість» або «вартість». Подібна «штучна сліпо- та» часто стає незрозумілою з точки зору навіть здорового глу- зду, а не тільки економіста-дослідника. Так, прибуток підпри- ємця є винагородою за організацію ним виробництва, його ініціативу, новаторство і ризик, але джерело цієї винагороди

^* З цього приводу в марксистській літературі робочий день поділяють на: а) необхідний робочий час (період, за який працівник створює еквівалент вартості необхідного продукту (або вартості робочої сили); б) додатковий робочий час (період, за який створюється вартість понад вартості робочої сили).

З розвитком НТП співвідношення між ними змінюється на користь останнього. А це свідчить і про зростання норми експлуатації. У сучасній літературі викладено її різні розрахунки: від 300 % і більше до приблизно 170 %. Але в західній літерату- рі термін «експлуатація» не вживається. Наприклад, Дж. Гелбрейт вважає, що вона мала місце лише в традиційних суспільствах.

спочатку потрібно створити, а потім вже привласнювати. Саме завдяки додатковому продукту первісна людина відмовилась від канібалізму, тобто перестала поїдати собі подібних. Стало доцільніше і вигідніше примушувати людей працювати. Таким чином, первісне суспільство перейшло на іншу стадію розвит- ку — рабовласницьку.

З появою і збільшенням додаткового продукту з’явився вільний час для науки, розвитку мистецтва тощо, тобто роз- витку духовної сфери людства. Ось чому, відкинувши класово- ідеологічні «шори» при аналізі цієї проблеми, на думку ряду авторів, немає сенсу відмовлятись від категорій додаткової праці та додаткового продукту, так само як і від узагальнюю- чої форми його грошового виразу — додаткової вартості. Остання в реальній економіці знаходить своє відображення у таких конкретних формах, як прибуток (у т. ч. торговельний), підприємницький дохід, рента, позичковий процент, які вив- чають і марксистська політекономія, і економікс.

економічного розуміння сутності та змісту категорії «капітал» важливо враховувати, що перетворення грошових знаків на капі- тал передбачає наявність ряду як техніко-організаційних, так і со- ціально-економічних умов. Перша з них — це можливість і необ- хідність власника потенційного капіталу вступати у відносини з іншими продуцентами (виробниками) з приводу купівлі факторів виробництва. Друга — це те, що за умов недостатньої наявності хоча б одного зі згаданих факторів для організації ефективного виробництва, він може звернутись до відповідних ринкових ін- ституцій (банків, інвестиційних фондів, трастів, лізингових ком- паній тощо).

Отже, перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб’єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існу- вання не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші (відповідну плату). Тобто капітал — це економічна категорія, котра виражає не стільки техніко-організаційні, скіль- ки соціально-економічні відносини. Найрельєфніше вони вияв- ляються у трудових відносинах.