§ 3. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах

Відповідно до цієї ознаки, асамезалежно від часового інтервалу, протягом якого формуються витрати виробництва, вони поділяються на “витрати виробництва у короткостроковому періоді" та “витрати виробництва удовгостроко-вому періоді".

Це обумовлено тим, що підприємство (фірма) в процесі виробництва певного обсягу продукції має витрати, які залежать від можливих змін кількості використаних ресурсів. Але різні ресурси можуть бути замінені в процесі виробництва в різний термін (період) часу: одні (сировина, матеріали, паливо, джерела енергіі, трудові ресурси тощо) можуть бути замїїгені швидко і відносно легко, інші (нові виробничі площі, устаткування, технологічні лінії тощо) -потребують значного відрізку часу. Виходячи із тривалості часу (періоду), необхідного для залучення тих чи інших ресурсів у виробництво, і виділяють такі періоди як короткостроковий і довгостроковий.

Короткостроковий період визначається таким відрізком часу, якого замало, щоб підприємство (фірма) встигло змінити свої виробничі потужності, але достатньо для зміни інтенсивності використання цих фіксованих потужностей. У межах короткострокового періоду виробничі потужності підприємства (фірми) залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змїїгений шляхом залучення більшої чи меншої кількості ресурсів, необхідних для досягнення такої мети (сировина, матеріали, паливо, додаткові трудові ресурси 178 тощо). Це, в свою чергу, може привести до більш інтенсивного використання у короткостроковому періоді існуючих виробничих потужностей.

Довгостроковий період визначається таким відрізком часу, який достатній для підприємства (фірми), аби змінити кількість всіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. Такий період має бути достатнім для господарюючого суб’єкта, щоб він мав змогу залишити одну галузь і перейти в іншу (змінити спеціалізацію виробництва), атакож для того, щоб могли виникнути і вступити до галузі нові підприємства (фірми).

Не слід вважати, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізни -ються один від одного певною кількістю років, бо такий поділ визначає концептуальний підхід щодо формування витрат виробництва в часі. У зв’язку з цим доречно зазначити, що малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності задосить короткий час (від кількох тижнів до кількох місяців) і ця їх здатність має велике значення для підвищення ефективності всієї еконо -міки. Ось чому так званий “малий бізнес” відіграє провідну роль в економіці розвинутих країн і користується постійною, всебічною підтримкою держави. В тойже час галузям важкої промисловості (металургія, машинобудування, енергетика тощо) для цього потрібні роки.

Крім того, слід мати на увазі, що витрати виробництва в короткостроковому періоді залежать не тільки від цін на необхідні (змінні) ресурси, а й від засобу їх обробки та переробки, тобто від вибору, застосування відповідної технології. Це - технологічний підхід щодо формування витрат виробництва.

Звичайно, підприємство (фірма) протягом короткострокового періоду може змінити обсяг виробництва шляхом поєднання різної кількості з наявними, фіксованими потужностями. Тому цілком доречно може виникнути запитання: яким чином буде здійснюватись обсяг виробництва, якщо більша кількість змінних ресурсів буде приєднуватись до фіксованих ресурсів виробництва? Виявляється, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає спадний додатковий або граничнгпг прод укт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Ця закономірність отримала назву закону спадної віддачі (спадного граничного продукту). Закон спадної віддачі - один із законів ринкової економіки, зміст якого полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне поєднання одиниці змінного ресурсу дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Крім того, граничні і середні витрати, про які вже йшла мова раніше, відіграють вирішальну роль при виборі підприємством (фірмою) обсягу вироб-179

ництва. Особливо це треба враховувати в умовах відчутних коливань попиту, бо якщо підприємство (фірма) сьогодні здійснює випуск продукції у такому обсязі, коли граничні витрати різко зростають, то невизначеність попиту в майбутньому може примусити підприємство (фірму) змінити виробничий процес і, можливо, вдатись до додаткових витрат сьогодні, щоб уникнути зростання витрат завтра.

На відміну від короткострокового у довгостроковому періоді підприємство (фірма) може міняти всі чинники виробництва, які ним використовуються. У зв’язку з цим будуть змінюватись і середні загальні витрати: спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватись зниженням середніх загальних витрат, але після введення певних додаткових потужностей приведе врешті-решт до зростання середніх виробничих витрат. Тому підприємець, щоб забезпечити найменші витрати на одиницю продукції має враховувати цю закономірну залежність і зробити оптимальний вибір щодо обсягу виробничих потужностей (розміру підприємства).

Зазначену закономірність не можнапояснити дією закону спадноївіддачі, бо він діє лише за незмінної кількості одного з використовуваниху виробництві ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді допускається зміна кількості всіх ресурсів, що використовуються. Цю залежність міждовгостроковими середніми витратами і обсягами виробництва економісти називають позитивним і негативним (від’ємним) ефектами зростання масштабів виробництва, або ефектами манггабу.

Позитивний ефект масштабу виробництва полягає в тому, що в міру зростання розмірів підприємства (фірми) ціла низка чинників починає діяти в напрямку зниження середніх витрат виробництва. До таких чинників відносять, зокрема, спеціалізацію праці, ефективне використання капіталу, виробництво побічних продуктів тощо.

Щодо негативного (від’ємного) ефекту масштабу виробництва, то його вирішальною причиною є труднощі управлінської діяльності, які виникають при намаганні ефективно контролювати і координувати діяльність підприємства, що переросло “ критичну масу" і стало некерованим. За таких умов слід брати до уваги і можливі негативні наслідки існування такого “ монстра-виробника" д ля навколишнього середовища. Результати конкретних досліджень свідчать про те, що у більшості випадків існуючий рівень промислової концентрації не може бути виправданим ефектом масштабу і потребує конкретного критичного не тільки економічного, соціального, а й екологічного аналізу.

Розгляд питань, що характеризують зрізних сторін багатофакторний процес формування витрат виробництва, є необхідною передумовою з’ясування змісту кінцевих результатів підприємницькоїдіяльності, їх оцінки. 180