§4. Прибуток. Рентабельність. Шляхи зниження витрат виробництва

Виходячи зі змісту підприємницької діяльності, її мета—отримання прибутку. Прибуток є одним з узагальнюючих оцінювальних показників діяльності і окремого підприємця,і підприє мства (фірми), і галузі,і економіки у цілому.

В економічній літературі підкреслюється, що прибутку притаманне виконання таких важливих функцій, як:

• визначення кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства (фірми), обсягу його грошових накопичень;

• бути головним джерелом фінансування витрат, спрямованих на виробничий та соціальний розвиток підприє мства (фірми);

• бути провідним джерелом формування фінансів держави - державного бюджету.

Тому основним завданням будь-якого підприє мства (фірми) є максималі-зація прибутку, а така максималізація прибутку водночас - провідний, безаль-тернативний шляхдо підвищення ефективності виробництва, зростаннядоб-робуту населення, поліпшення соціального клімату в суспільстві.

Якщо K,Map?c розглядав прибутокяк модифіковану (перетворену) форму додаткової вартості, а остання, в свою чергу, розглядалась як результат експлуатації капіталом найманої праці (робочої сили найманих робітників), то в сучасній економічній думці превалює погляд на прибуток як результат використання трьох факторів виробництва - праці, землі і капіталу.

У зв’язку із зазначеним прибуток визначається як:

• плата за послуги при здійсненні підприємницької діяльності;

• плата за новаторство, за талант в управлінні підприє мством (фірмою);

• плата за ризик, за невизначеність результатів підприє мницької діяльності;

• монопольний прибуток, який має місце уразі монопольного становища виробника (продавця) на ринку або наявності природної монополїї.

В процесі господарської діяльності підприє мству (фірмі) доводиться мати справу з різними видами прибутку, але найбільш узагальнюючими поняттями є.валовий (балансовий) прибуток і чистий прибуток.

Валовий (балансовий) прибутокявляє собою прибуток, який отримано від реалізацїї:

• продукції (робіт, послуг);

• основних фондів та іншого майна підприємства;

• позареалізаційних операцій (участі в діяльності інших підприємств, здачі майнаворенду, отриманнядивідендів іпроцентів заакціями, облігаціями та інши-

ми цінними паперами, сум, отриманиху вигляді відшкодування збитків, атакож інших операцій, безпосередньо не пов’язаних з діяльністю підприємства).

Величина валового прибутку визначається як різниця між загальною виручкою підприємства (фірми) від реалізації продукції та інших прибуткових операцій, витратами, які це підприємство мало за цейже період часу. Не слід ототожнювати валовий прибуток з валовим доходом. Останній — показник, який визначає ту частку валової прод укції підприє мства, яка залишається після покриття всіх матеріальних витрат, тобто це — новостворена на підприємстві вартість як результат використання живої праці колективу підприє мства. Новостворена вартість, в свою чергу, складається з вартості необхідного продукту та вартостідодаткового продукту. Валовийдохід, взятий у масштабі всього народного господарства, відповідає показникові “національний дохід країни”. Якщо з суми валового прибутку сплатити податки та інші обов’язкові платежі, то отримаємо чистий прибуток підприємства (фірми), який відповідно до ст. 5 Закону України “Про підприємництво’’ залишаєтьсяу вільномурозпорядженні підприємства (фірми).

Проте величина валового, або чистого прибутку, взята сама по собі, без урахування величини використаного капіталу чи витрат, які мали місце в процесі виробництва певної продукції, не дасть змогу зробити висновок щодо кінцевих результатів діяльності підприємства (фірми). Для цієї мети використовується такий показник, як “рентабельність”. При цьому відрізняють “рентабельність виробництва” та “рентабельність виробленої продукції”.

Показник “рентабельність виробництва” засвід чує, наскільки результативно використовується в процесі виробництва авансований основний та оборотний капітал, і розраховується як відношення (у відсотках) прибутку за рік до середньорічної сумарної вартості основних виробничих фондів та оборотних коштів підприє мства (фірми), а саме:

Рв = Пб / (Фо + Фоб) х 100, де

Рв — рентабельність виробництва (%);

Пб — балансований прибуток, гри;

Фо — середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн;

Фоб — вартість оборотних коштів, грн.

Показник “рентабельність продукції” відбиває результативність поточних витрат і розраховується як відношення (у відсотках) прибутку від реалізації продукції до собівартості реалізованої продукції, а саме:

Рп = Пп/Свх100,де

Рп — рентабельність реалізованої прод укції) %);

Пп — прибуток від реалізації продукції, грн.; 182

Св — собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність продукції може бути розрахована як у цілому по всій масі продукції, так і по окремих її видах.

Маємо зазначити, що в країнах з розвинутою ринковою економікою застосовуються інші показники, які поки що не використовуються підприємствами (фірмами) в Україні, але не виключено, що вони займуть належне їм місце у звітності нашої економіки в найближчи роки.

Так, основний коефіцієнт доходності (коефіцієнт рентабельності власного капіталу) розраховується як відношення (в %) чистого прибутку підприємства (фірми) до величини середнього власного капіталу, а саме:

Рд = (чистий прибуток / середній власний капітал) х 100.

Цей коефіцієнт показує ступінь відшкодування власного капіталу і характеризує необхідну умову існування та розвитку підприємства (фірми).

Використовуються також інші показники, які відіграють часткову роль порівняно з вищезазначеним. Так, коефіцієнт прибутковості інвестованого капіталу дозволяє мати уявлення про ефективність використання інвестованого капіталу (він розраховується як відношення (в %) оперативного характерного результату до середньої величини інвестованого капіталу), а коефіцієнт прибутковості—про ефективність виробництва, тобто про ефективність використання ресурсів стосовно отриманих результатів (він розраховується як відношення результатів оперативного характеру (в %) до чистих доходів від продажу).

Безперечно, що норма (коефіцієнт) рентабельності значною мірою буде залежати від величини витрат (собівартості продукції) того чи іншого підприємства (фірми). Тому мінімізація витрат і максимізація прибутку — першочергове завдання підприємця, що дозволяє йому і збільшити прибутковість своєї діяльності, і підвищити конкурентоздатність виробленої ним продукції.

До основних напрямків (шляхів) зниження витрат виробництва (собівартості продукції) відносять такі як:

• використання досягнень науково-технічного прогресу, що дозволить підвищити ефективність функціонування живої праці (це знаходить відбиток у зростанні продуктивності праці);

• економія матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива тощо), що дозволить зменшити питому вагу матеріальних ресурсів у структурі витрат (собівартості), тобто зменшити матеріаломісткість (матеріалоємність) продукції;

• удосконалення організаціі виробництва, що дозволить поліпшити використання основних виробничих фондів, підвищити якість управління тощо;

• державне регулювання підприємницької діяльності (звичайно, економічними методами) з метою створення оптимальних умов для досягнення в процесі такої діяльності високих результатів.

Кожний із зазначених напрямків потребує комплексного підходу і не може використовуватись ізольовано від інших. Провідну роль у формуванні та реалізації такої цілеспрямованої політики має відігравати держава, яка повинна ко -ординувати підприємницьку діяльність (зокрема створювати сприятливі умови для розвитку малого підприє мництва), орієнтуючись при цьому, як правило, на перспективу. Прикладом такого підходу може стати програма стратегічного соціально-економічного розвитку, розроблена урядом України, як “Україна2010”.

Отже, капітал — одна з провідних категорій економічної теорії, яка відбиває конкретний історичний етап розвитку товарного виробництва, певні за змістом відносини між товаровиробниками, коли просте товарне виробництво перетворюється у капіталістичне.

Виникнення та функціонування капіталу К. Маркс пов’язував з появою на ринку товару—робочої сили, її використанням у процесі виробництва, тобто з процесом експлуатації найманої праці.

У сучасній економічній літературі капітал визначається як ресурс тривалого використання, який створюється з метою виробництва більшої кількості товарів та послуг. На відміну від Марксового поділу капіталу на постійний та перемінний у крашах Заходу домінує поділ капіталу на “фізичний капітал" та “людський капітал”.

Оскільки процес виробництва і реалізації продукції завжди пов’язаний з використанням факторів виробництва, то витрати, які мають місце в процесі фактичного використання цих факторів виділяються вокрему категорію—“витрати виробництва". В Україні, як і в інших державах, які утворилися після розпаду СРСР, поки що домінує категорія “собівартість”, тоді як в крашах з розвинутою ринковою економікою існує інший підхід до класифікації витрат виробництва: їх поділяють на зовнішні та внутрішні, постійні і змінні, витрати виробництва у довгостроковому та короткостроковому періодах.

Найбільш узагальнюючим показником, який відбиває діяльність підприє -мства (фірми) в умовах ринкової економіки, є прибуток (він може бути валовий або чистий).

Проте величина прибутку, взята сама по собі, без урахування величини витрат, які мали місце підчас отримання даного прибутку, не дає змогу зробити висновок щодо кінцевих результатів діяльності підприє мтва (фірми). Для цієї мети використовується показник “рентабельність" або “коефіцієнт прибутковості", який відбиває співвідношення (в %) прибутку до витрат виробництва (авансованого капіталу).

Максималізаціїг прибутку, підвищення рентабельності підприємства (фірми) - провідна мета кожного господарюючого суб’єкта, а для цього треба постійно дбати про зниження витрат виробництва. Основними шляхами зниження витрат є:

184

• застосуваннядосягненьНТП;

• зниження матеріалоємності продукції;

• удосконалення організації виробництва;

• державне регулювання (звичайно, економічними методами) підприємницької діяльності.