Капітал, витрати, ціна і прибуток

Капітал - це один із факторів виробництва, що визначається як сума матеріальних, грошових та інтелектуальних засобів, які використовують­ся для здійснення підприємницької діяльності.

За визначенням Карла Маркса:

Капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість. Звідси гро­ші стають капіталом лише при умові, що вони приносять додаткову вар­тість.

Додаткова вартість - це різниця між кінцевим та авансованим ка­піталом.

Капітал - це виробниче відношення між найманими працівниками і власниками капіталу, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості є засобами експлуатації - привласнення частки чужої, не- оплаченої праці. Капітал виступає як виробничі відносини через те, що:

1) він має суспільний зміст; 2) він володіє речовим змістом.

Суспільний зміст капіталу має такі форми: 1) самозростаюча вар­тість; 2) вартість, що приносить додаткову вартість; 3) вартість, що вті­лює в собі додаткову вартість. У речовому змісті капітал набуває таких форм: 1) певна сума грошей; 2) певна сума засобів виробництва; 3) певна сума товарів.

Отже, капітал - це самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід.

Матеріально-речовий зміст капіталу формують речові та особисті, фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його про­дукти (товари і послуги), які обслуговують процес створення економіч­них благ та їх просування у сфері виробництва, обміну, споживання.

Соціально-економічну форму капіталу визначає взаємодіючий рух підприємницької та особистої власності економічних суб'єктів у процесі їх виробничо-господарської, комерційної діяльності та отримання відпо­відних доходів.

Рис. 7.1 Види капіталу

Постійний капітал (С) - частина авансового промислового капіталу, яка вкладається в засоби виробництва і переноситься конкретною пра­цею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості.

Змінний капітал (V) - частина авансового промислового капіталу, вкладена в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі вироб­ництва і є джерелом додаткової вартості. Тобто це та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змі­нює свою вартість (оплата праці):

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу, що перемно­жується на 100%, називається нормою додаткової вартості:

де, M - норма додаткової вартості;

m - додаткова вартість;

V - змінний капітал.

Цей показник характеризує, скільки найманий працівник працює на себе, а скільки - на роботодавця.

Власний капітал - капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

Залучений капітал - створюється за рахунок розміщення цінних па­перів та отримання банківського кредиту.

Реальний капітал - обслуговує насамперед рух промислового ка­піталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал (від лат. - вигадка) не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється в цінні папери (акції, облігації) та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктив­ний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

Оборот капіталу - це безперервно повторюваний кругооборот ка­піталу, в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

У процесі кругообороту капітал поступово перетворюється з однієї форми а іншу і перебуває на трьох стадіях, втілюючись на кожній у відповідну функ­ціональну форму: засобів виробництва, готової продукції, грошових коштів.

Стадії кругообороту капіталу:

1) грошовий капітал перетворюється на продуктивний шляхом закупівлі засобів виробництва. Частина грошових засобів використовується на заробітну плату робітників. Ця стадія відбувається у сфері обігу. Зна­чення її для підвищення ефективності виробництва досить велике.

2) це процес виробництва матеріальних благ і створення нової вартості, в ході якого капітал з продуктивної форми переходить у товарну. Ця стадія є найважливішою в процесі кругообороту, тому що, на відміну від першої, де формуються передумови виготовлення матеріальних благ і створення нової вартості, тут вони матеріалізуються. Саме тут створюються споживні вартості, які задовольняють виробничі по­треби суспільства, його членів, а також формується вартість, виро­бляється необхідний продукт, завдяки якому забезпечується відтво­рення робочої сили і додатковий продукт, який задовольняє спільні потреби суспільства як в частині поточного споживання, так і в час­тині нагромадження.

3) виробничий капітал виконує функцію реалізації створеної нової про­дукції. При цьому вартість капіталу із товарної форми перетворюєть­ся на грошову, тобто знову набирає своєї первісної вихідної форми. Третя стадія завершує процес кругообороту доведенням створеної продукції через сферу обігу до споживача. Саме на цій стадії відбу­вається перевірка, з одного боку, чи відповідають створені в процесі виробництва споживні вартості суспільним потребам (споживачам), а з другого - чи відповідає рівень витрат підприємства на створення одиниці продукції суспільнонеобхідним витратам.

Таким чином, кругооборот капіталу - це послідовне його перетворен­ня з однієї форми на іншу до повернення у вихідну. Всі три стадії круго­обороту виробничого капіталу тісно пов'язані між собою і взаємозалежні. Одна стадія постійно змінюється другою. Результатом цього процесу є створення споживчої вартості і зростання вартості.

Кругооборот капіталу можна зобразити схематично:

де, В - виробництво, в процесі якого вартість спожитих засобів ви­робництва переноситься конкретною працею на продукт, що виробляєть­ся, і створюється нова вартість;

Т ' - готова продукція для реалізації, яка містить у собі додатковий продукт;

Г ' - кошти від реалізації продукції.

Будь-яке виробництво пов'язане з витратами. Основне завдання під­приємця полягає в мінімізації витрат і максимізації доходів фірми.

Витрати - це затрати ресурсів, що набули на ринку вартісної ознаки. Витрати - це частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва.

Виділяють такі види витрат:

1) суспільні витрати виробництва - це сукупність затрат живої і уре­чевленої праці, які знаходять своє вираження у вартості готової про­дукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат на ви­робництво продукції та її реалізацію. Ці витрати в грошовій формі

називаються собівартістю продукції, що показує, чого коштує підпри­ємству виробництво і реалізація продукції. Тому кожне підприємство здійснює облік своїх витрат, визначає їхню загальну суму і калькулює собівартість одиниці продукції;

2) постійні витрати фірми - це ті, які не залежать під обсягу вироб­ництва. Вони залишаються незмінюваними для фірми. До них відно­сять: витрати на опалення та освітлення приміщень, заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу, орендну плату, аморти­заційні відрахування, відсотки за кредит тощо. Ці витрати повинні бути оплачені навіть у випадку зупинки підприємства;

3) змінні витрати - це витрати, які безпосередньо залежать від кіль­кості виробленої продукції, хоча в розрахунку на одиницю продукції вони залишаються незмінними. До змінних відносяться витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, тару та інші витрати чисто виробничого призначення. Змінними витратами підприємець може управляти, змінюючи обсяги виробництва;

4) середні витрати: а) середні загальні витрати дорівнюють частці від ділення загальних витрат на кількість виробленої продукції; б) се­редні постійні витрати визначають діленням загальних постійних витрат на кількість виробленої продукції; в) середні змінні витрати утворюються шляхом ділення загальних змінних витрат на кількість виробленої продукції.

Поняття середніх витрат важливе для визначення прибутковості фірми. Якщо ціна дорівнює середнім витратам, то фірма має нульовий ефект, прибутку немає. Якщо ціна менша від середніх витрат, то фірма несе збитки і може збанкрутувати. Якщо ж ціна більша від середніх ви­трат, то фірма має прибуток у розмірі цієї різниці;

5) бухгалтерські витрати - це фактичні витрати виробництва на виго­товлення певної кількості продукції за цінами їх придбання. Витрати підприємства в бухгалтерській і статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції. Але одні й ті самі ресурси можна ви­користати в різних альтернативних цілях;

6) альтернативні витрати - це та сума грошей, яку можна отримати при найбільш вигідних із усіх можливих альтернативних ресурсів. З точки зору надходження засобів витрати поділяються на зовнішні і внутрішні (явні і неявні);

7) зовнішні витрати - це грошові затрати фірми на придбання сирови­ни, матеріалів, обладнання, транспорту, тобто постачальників, які не входять до складу підприємства (фірми). Саме ці витрати враховує бухгалтерія.

8) внутрішні витрати - це витрати, які пов'язані з використанням фір­мою своїх власних (внутрішніх) ресурсів.

Суму зовнішніх (явних) і внутрішніх (неявних) витрат виробництва економісти називають економічними витратами.

9) граничні витрати - це додаткові витрати, які необхідні для забезпе­чення приросту одиниці продукції. Вони дуже важливі для визначен­ня стратегії фірми;

10) трансакційні витрати - це витрати на пошук інформації про ринки і умови руху товарів та послуг; витрати на визначення якості товарів і послуг, витрати на розробку системи стандартів, на охорону фірмо­вих знаків; витрати на розробку правил ведення контрактів; збитки за рахунок невиваженої поведінки на ринку і т. д.

Показник, який визначає витрати підприємства, називається собівар­тістю. За своєю суттю він наближається до середніх затрат.

Собівартість являє собою сумарні затрати в грошовій формі на вироб­ництво і реалізацію продукції. Фактична собівартість включає реальні затрати підприємства. Розрахункова собівартість передбачає норматив­ні затрати. Велике значення для аналізу собівартості має визначення її структури - відсоткового співвідношення складових частин собівартості. Основним серед них є затрати на сировину і основні матеріали, корми, допоміжні матеріали, паливо і енергію, амортизацію і ремонт основних засобів, заробітну плату, страхові платежі та ін.

Ціна - це економічна категорія, що включає суму грошових коштів, за яку продавець хоче продати, а покупець згоден купити товар, роботу чи послугу.

Відповідно до марксистської економічної теорії ціна є грошовим ви­разом вартості товару. Величина вартості визначається кількістю сус- пільнонеобхідних затрат праці.

Функції цін:

1) обліково-інформаційна - за допомогою цін проводиться вираження в єдиній грошовій формі різноманітних за натуральною формою ре­сурсів, затрат і результатів;

2) розподільча - ціни визначають розподіл вартості суспільного продук­ту і національного доходу, відшкодування витрат, утворення доходів і нагромадження у галузях, регіонах, на підприємствах, а також впли­вають на формування доходів певних соціальних верств населення;

3) стимулювальна - за допомогою цін заохочуються, насамперед, ті під­приємства, які досягають кращих кінцевих результатів. Так, ціни за­охочують виробників, що збільшують випуск і реалізацію продукції завдяки зростанню маси прибутку, який одержують ті підприємства, які знижують витрати порівняно з діючою ціною, застосовують пере­дову техніку, технологію і організацію виробництва, отримують до­датковий прибуток.

Види цін:

1) оптові - це ціни, за якими реалізується промислова продукція та які функціонують у відносинах між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами, а також цих підприємств з оптово- торговельними організаціями;

2) роздрібні - це ціни, за якими цінами товари реалізуються населенню;

3) закупівельні - за такими цінами закуповується сільськогосподарська продукція державою;

4) кошторисні - це ціни на продукцію будівництва, які використову­ються для розрахунків з будівельними організаціями за споруджені об'єкти;

5) особливі ціни (тарифи) - це ціни, за допомогою яких ведуться розра­хунки за різні послуги як виробничого, так і споживчого призначення (транспорту, зв'язку, комунально-побутового господарства і т.д.);

6) міжнародні тарифи - це система митних ставок на товари, що перево­зяться через кордон, і міжнародні послуги на основі міжнародних угод;

7) національні - це ціни, що діють у межах національного ринку;

8) світові - це ціни, що діють в межах світового ринку;

9) біржові - це ціни, за якими реалізуються товари на біржах;

10) вільні - в ринковій економіці ціни встановлюються фірмами само­стійно.

Ціноутворення - це процес формування цін на товари та послуги.

В сучасній західній економічній науці можна виділити два основні підходи до ціноутворення:

1) ґрунтується на поєднанні теорії попиту і пропозиції і теорії витрат виробництва. Згідно з ним попит, як правило, визначає максималь­ну ціну, яку фірма може запросити за свій товар. Мінімальна ціна визначається витратами фірми, щоб вона повністю покривала всі ви­трати на виробництво і реалізацію, “включаючи справедливу норму прибутку за докладені зусилля і ризик”. Ціна встановлюється, вихо­дячи із собівартості продукції та націнки;

2) грунтується на теорії маржиналізму (теорії граничної корисності), тобто встановлення ціни на товар на основі споживчої цінності то­вару. Основним фактором ціноутворення фірми є не витрати вироб­ництва, а сприйняття з боку споживача, тобто суб'єктивна корисність товару. Ринкова ціна визначається граничною корисністю - корис­ністю граничного (останнього) екземпляра даного блага, що задо­вольняє найменш значиму (останню) потребу у ньому.

Виділяють такі методи регулювання цін:

1) нагляд за цінами з боку державних органів і їх соціальних партнерів (науково-дослідні центри профспілок, спеціальні незалежні комісії, дослідницькі фірми, університети і т.п.);

2) непрямий вплив на ціни - суть методу полягає в тому, що вводяться або скасовуються ті чи інші кількісні і митні обмеження у зовнішній торгівлі, змінюються облікові ставки, розмір податків, обсяг емісії грошей і т.п.;

3) державне втручання в процес ціноутворення - передбачає санкціону­вання урядовими органами завищення витрат виробництва: у собі­вартість включаються завищені норми амортизаційних відрахувань, а також відрахування в інші фонди;

4) лідерство в цінах - це явище має місце в тих сферах виробництва, де держава виступає крупним покупцем чи замовником (будівництво, виготовлення зброї і продукції для військово-промислового комп­лексу тощо);

5) прямий державний вплив на ціни - це досягається шляхом надання державних субсидій, що знижують витрати індивідуальних виробни­ків; встановлення податку на додану вартість і ціни на акцизні товари (предмети масового споживання, а також послуги);

6) встановлення фіксованих пільгових цін і тарифів на товари та послу­ги, що виробляються у державному секторі економіки (наприклад, ціни на мінеральну сировину, що добувається на державних підпри­ємствах, на електроенергію з державних електростанцій, залізничні, поштово-телеграфні тарифи тощо);

7) урядовий контроль за цінами у формі їх фіксації чи встановлення межі їх підвищення;

8) передача наднаціональним органам права встановлення і контролю за цінами на певні види товарів (наприклад, тимчасова фіксація цін на сільськогосподарську продукцію в ЄС, уніфікація транспортних та­рифів, податків в інтеграційних об'єднаннях тощо).

Прибуток - у широкому розумінні це різниця між отриманою виго­дою і понесеними при цьому затратами, у вузькому - це дохід від реаль­ного капіталу.

За визначенням Карла Маркса:

Прибуток - це додаткова вартість представлена не як приріст змінно­го капіталу а як породження всього авансового капіталу.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у його функціях.

Функції прибутку:

1) облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми, що в умовах ринку визначає, що, як і в яких обсягах виробляти;

2) розподільча - характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм та суспільства в цілому, тобто прибуток є основою для створення фондів грошових засобів, що забезпечують фінансування програм і проектів, які реалізуються фірмою, підтримання оптималь­ної структури капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства;

3) стимулювальна - визначає прибуток як потужний генератор еконо­мічного розвитку, зниження витрат виробництва, впровадження ін­новацій та здійснення інвестицій.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

1) є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

2) сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

3) є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження на­ціонального багатства та задоволення соціальних потреб суспільства. Виділяють такі види прибутку:

1) бухгалтерський прибуток - визначається як різниця між валовим до­ходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зо­внішніми) витратами виробництва;

2) економічний прибуток - визначається як різниця між валовим до­ходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нор­мальний прибуток) витратами виробництва;

3) нормальний прибуток - звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжу­вати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу;

4) монопольний прибуток -прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величи­на) та норма (якісний відсотковий показник).

Напрями розподілу прибутку, що одержує фірма (підприємство) не­залежно від форм власності, принципово не відрізняються, що зумовлено самою природою прибутку і потребами розширеного виробництва.

Розподіляючи чистий прибуток, фірма (підприємство) повинна ви­значити оптимальне співвідношення між фондом нагромадження і фон­дом споживання. Кошти фонду споживання спрямовуються на виплати премій за підсумками виробничої діяльності, матеріальної допомоги, дивідендів, здійснення житлового будівництва, зміцнення матеріаль­ної бази соціально-культурної сфери, культурно-масових заходів і за­доволення інших соціальних потреб підприємства. Кошти фонду на­громадження є основним джерелом фінансування науково-дослідних і конструкторських розробок, поновлення і розширення основних фондів, приросту оборотних засобів та інших цілей розширеного відтворення.

Маса прибутку - це абсолютний розмір прибутку в грошовому ви­раженні.

Фактично величина прибутку виражається в різниці між продажною ціною товарів і витратами на їх виробництво. Одним із показників ефек­тивності розвитку підприємства є норма прибутку.

Норма прибутку - це відношення величини прибутку до авансовано­го капіталу.

32" class="lazyload" data-src="/files/uch_group34/uch_pgroup100/uch_uch1310/image/image032.jpg">

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонуван­ня авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, в тому числі від швидкості обо­роту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Рівень ефективної роботи фірми (підприємства) характеризує рен­табельність, що визначає відносний рівень прибутковості. При цьому використовуються такі показники:

1) загальний показник рентабельності - це відношення прибутку до суми основних виробничих фондів і нормованих оборотних засобів. Цей показник характеризує ефективність використання всього наяв­ного виробничого потенціалу фірми (підприємства);

2) рентабельність окремих видів продукції - це відношення прибутку до собівартості продукції. Цей показник характеризує ефективність по­точних витрат фірми (підприємства).

7.4.