Нові підходи до протидії глобальним соціально- економічним викликам як основа подолання патологічних явищ у розвитку економіки України

Ігор МАНЦУРОВ,

директор Інституту системних статистичних досліджень

Дмитро МАНЦУРОВ, начальник відділу Міністерства фінансів України

Яна ХРАПУНОВА, доцент кафедри статистики ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Концепція інклюзивного зростання як основа протидії глобальним викликам сучасності.

Сучасний етап розвитку глобальної економіки характеризується уточненням теоретичних концепцій, наростанням протиріч, появою нових глобальних проблем, посиленням взаємозалежності всіх учасників і складових світової економічної системи. Глобалізація світової економіки створює нове «навколишнє середовище» для економічного зростання країн, визначаючи нові орієнтири їх економічної політики. Динамічні зміни у світовому господарстві являють собою «глобальні виклики» багатьом країнам, як розвиненим, так і тим, що розвиваються.

З метою ефективної протидії цим викликам національні уряди і міжнародні організації розробляють принципово нові концептуальні підходи, механізми та технології, використання яких повинно сприяти послідовному вирішенню таких базових питань:

• визначенню типології моделей та видів економічних викликів, які сприяють зародженню, розвитку та поглибленню соціально-економічних і фінансових криз за різними ознаками;

• розробленню концептуальних підходів до вимірювання впливу окремих показників на процес формування різного роду викликів, виникненню та поглибленню економічних криз тощо;

• розробленню різних стратегій і базових моделей, які використовуються в різних країнах світу для протидії глобальним соціально-економічно викликам, подолання кризових явищ тощо з метою адаптації цих стратегій до конкретних умов тієї чи іншої країни;

• науковому аудиту та верифікації розроблених стратегій та базових моделей на глобальному, регіональному та національному рівнях.

Особливий інтерес викликають нові підходи ОЕСР до протидії економічним викликам, розроблені міжнародною Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) (Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD)), яка об'єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим рівнем доходу громадян та високим значенням Індексу людського розвитку і які розглядаються як розвинені.

Зазначені вище підходи агреговано викладено у програмному документі, який був прийнятий на сесії Ради ОЕСР на міністерському рівні у 2012р. Цей документ має назву «Нові підходи до протидії економічним викликам (New Approaches to Economic Challenges - NAEC) та формує важливий системний процес, спрямований на розроблення та послідовне поліпшення аналітичної діяльності та інструментарію, які мають використовуватися міжнародними організаціями та урядами окремих країн з метою вирішення питань, окреслених вище^[119].

Поштовхом для розроблення такого програмного документу стала глобальна фінансово-економічна криза 2008-2010рр., хоча потреба у такій роботі назріла набагато раніше^[120].

На сьогоднішній день державна політика країн-членів і партнерів ОЕСР стикається з неймовірно великою кількістю ризиків і викликів соціально- економічного характеру. До таких викликів належать, наприклад, невпевнене посткризове відновлення національних економік, міграційна криза, яка охопила більшість європейських держав, стійкий рівень безробіття, зростаюча соціальна диференціація, нестабільність сектору міжнародних та державних фінансів. На поточний момент існує об'єктивна потреба у пошуку нових джерел зростання для досягнення стійкого інклюзивного економічного розвитку з метою підвищення добробуту суспільства, на чому, зокрема, було наголошено на останньому Всесвітньому економічному форумі в Давосі у 2018р.

Термін «нові підходи» у трактуванні ОЕСР відображає розуміння того, що добробут суспільства складається не лише з росту реального ВВП і матеріальних доходів населення, але й є поняттям багатовимірним, що включає в себе й такі сфери життя людини, як освіта, охорона здоров'я, особиста безпека, екологія та багато інших.

В ідеальному розумінні інклюзивне зростання повинно надавати людям рівні можливості для реалізації свого потенціалу незалежно від соціально- економічних умов, статі, місця проживання та етнічного походження.

У методологічному плані термін «нові підходи» включає в себе кілька аспектів. По-перше, необхідно переглянути деякі базові поняття та установки економічної теорії, наприклад, постулат саморегуляції ринків. По-друге, потрібно розглянути питання вдосконалення існуючого інструментарію для структурного аналізу між компонентами сталого розвитку, тобто зв'язків між економічним зростанням, соціальним розвитком, у т.ч. з метою подолання соціальної диференціації та вирішення екологічних проблем. Нарешті слід проаналізувати взаємозв'язки між роллю держав у подоланні глобальних викликів, взаємодії політичних драйверів тощо й кінцевою зміною рівня добробуту, оскільки ці аспекти суттєво варіюють у різних країнах^[121].

Організаційна рамка процесу NAEC включає три взаємопов'язані категорії, кожна з яких має свої окремі напрями роботи:

• аналіз минулих криз і витяг викликів з метою поліпшення роботи ОЕСР, перегляд політичних пріоритетів і розроблення нових підходів та інструментів економічної' політики, без реалізації яких подолання криз є утопією.

• аналіз компромісів і синергетичних ефектів в рамках економічної політики між її драйверами й зміною суспільного добробуту з акцентом на вирішення питань інклюзивного розвитку у нерозривній взаємодії складових економічного зростання, подолання соціальної нерівності й вирішенням екологічних проблем, а також довгостроковими світовими тенденціями та політичними викликами, що з'являються.

• питання інституційного та управлінського характеру для раннього попередження криз і подолання довгострокових викликів, пов'язаних із підвищенням взаємозалежності національних економік.

Використання ідеології інклюзивного зростання в Україні як основа державної антикризової політики. У сучасній макроекономічній науці сформувалися високорозвинені економічні школи, які досліджують означені вище проблеми. Багато уваги у цих наукових працях присвячено узагальненню сучасних наукових поглядів до визначення сутності і форм прояву кризових явищ в економіці. Обґрунтовано, зокрема, концептуальний підхід до уточнення понятійного апарату щодо економічних категорій, які є предметом дослідження, визначено роль та функції інформаційно-аналітичного забезпечення державної антикризової економічної політики.

За результатами аналізу сучасних теорій економічного та соціального розвитку, в т.ч. в умовах глобальної фінансово-економічної кризи, автори визначають місце економічних криз у системі категорій економічної динаміки та надають власне трактування кризи як органічно'складової та однієї з важливих кількісних характеристик еволюції, прогресу, трансформації та економічного розвитку у форматі довго- та середньострокових циклів розвитку економічних систем.

Автори вважають, що економічні кризи є складним явищем, у процесі виникнення та розвитку якого відбувається стрімкий злам тенденції економічного зростання, перехід економічної системи до якісно нового стану, нової інституційної, інноваційної, галузевої та територіальної структури.

Продовжуючи здійснювати ревізію концептуальних підходів, автори наполягають, що кризи, окрім руйнівної ознаки, мають певну позитивну характеристику, оскільки в результаті їх перебігу розв'язуються накопичені протиріччя і нівелюються диспропорції Як результат, економічна система, набувши нових якісних характеристик, формує принципово нову модель інноваційного розвитку, виходить на нову, більш прогресивну його траєкторію.

Таким чином, кризи є діалектичною формою еволюційного (а інколи - революційного) розвитку складних соціально-економічних систем.

Теоретичний аналіз сутності зазначених економічних категорій дозволив авторам розробити засади якісного та кількісного оцінювання загрози виникнення, тривалості та інтенсивності перебігу економічних криз. Ці засади ґрунтуються на концептуальній схемі системного дослідження явищ у їх взаємозв'язку з типом економічного відтворення (інтенсивного чи екстенсивного), ефективністю використання ресурсного потенціалу та умовами функціонування економіки тощо під впливом ендогенних та екзогенних факторів.

Здійснюючи ревізію інструментарію державної регулятивної політики з метою ефективного поєднання цілей фіскальної, економічної, соціальної та екологічної складових державної політики, автори вважають, що кожна криза виникає у результаті впливу загальних та специфічних для кожної країни як екзогенних, так і ендогенних факторів, які потребують дослідження у конкретних умовах часу і простору.

На основі вивчення антикризових стратегій зарубіжних країн, обґрунтовано, що для успішного подолання кризи, уряд України неминуче має перейти від принципів ліберального регулювання економіки до більш жорстких, але об'єктивно необхідних принципів планового управління економікою. Складовими механізму державної антикризової політики є інструменти й заходи макроекономічної, бюджетно-фінансової, грошово- кредитної, валютної, інноваційно-інвестиційної, виробничої та зовнішньоекономічної політики.

Ступінь втручання держави в економіку визначається, як відомо, насамперед формами власності і лежить у межах від 0% до 100%. Втручання держави в економіку на рівні 0% відповідає моделі вільного ринку, або класичного капіталізму, а повне (близько 100%) — моделі державного соціалізму. Оскільки втручання держави в економіку не може бути меншим 0% та більшим 100%, то в цій системі координат одразу стає видно межі (крайнощі), в яких розвивається суспільство. З одного боку, це класичний (дикий) капіталізм, а з іншого — державний соціалізм.

Очевидно, що між цими межами знаходиться простір змішаної економіки - модель розвинутих країн. Якщо для ринкового фундаменталізму, що реалізується через програму «шокової терапії», вільний ринок — це і мета, і ідеологія, і філософія реформ, то для розробників нового суспільства капіталізм (вільний ринок) — лише один з інститутів суспільства, покликаний забезпечити гідні умови для життя, але який не повинен бути метою життя.

Якщо периферійний капіталізм або ринковий фундаменталізм — це однофакторна модель максималізації прибутку, що будується лише на одній основі — інституті вільного ринку, то модель змішаної економіки (в ідеалі відкрите суспільство) є багатофакторною моделлю, що будується на таких концептуальних засадах:

1) інституційно-економічна основа — інститут вільного ринку, що регулюється державою і забезпечує прогресивний розвиток та економічне зростання на основі національних інтересів з опорою на наукомісткі високі технології, на інтелектуальну економіку;

2) технологічна основа — прогресивні устрої (5-го та 6-го укладу), які забезпечують високий рівень інноваційності економіки, що дає можливість виробляти високоінтелектуальну продукцію з високою часткою доданої вартості;

3) соціальна основа — високоосвічені члени суспільства, які, постійно підвищуючи свій освітній та професійний рівень, забезпечують ефективне використання сучасної технологічної основи;

4) екологічна основа — сучасні норми збереження довкілля;

5) політологічна основа - розбудова громадянського суспільства на принципах демократії, виходячи з інтересів національної безпеки в усіх сферах і підпорядкування інтересів свободи громадянина національним інтересам;

6) соціологічна та культурологічна основа — суспільний капітал, що враховує менталітет народу, його культуру та освіту і відстоює соціальну справедливість, нормальний стандарт життя тощо.

Таким чином, ідеологією та філософією реформ розвинутих країн є не вільний ринок, а національна ідея та національні інтереси.

Зазначимо, що реалізація конкурентних переваг Портера та інноваційної теорії М.Туган-Барановського можуть бути ефективними лише за втручання держави в економіку, тобто за умов ефективного державного регулювання.

Віддаючи дань певним позитивним зрушенням у процесі відновлення національної економіки України протягом останніх двох років, слід окремо відмітити, що, на жаль, в країні не досягнуто тих мінімальних рівнів соціального захисту, соціальної безпеки та стратегії розширення соціального забезпечення, яких, згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП), повинні дотримуватися держави-члени цієї впливової міжнародної установи.

У першу чергу, йдеться про заходи державної соціальної політики, які повинні базуватися на солідарності в галузі фінансування та прагнути до забезпечення оптимального балансу між обов'язками та інтересами тих, хто фінансує системи соціального забезпечення, і тих, хто ними користується.

Але ці агреговані показники не дають можливості здійснити аналіз досягнень, а краще - втрат у форматі інклюзивного розвитку країни.

З метою здійснення такого аналізу авторами розроблено відповідну систему статистичних показників, за допомогою якої оцінюються ступінь ризику виникнення кризової ситуації, інтенсивність її перебігу, економічні та соціальні наслідки. Запропоновано принципово новий методичний підхід до якісного та кількісного оцінювання загрози зародження кризи, а в разі її виникнення - тривалості та глибини, за яким аналізу підлягають співвідношення фактичних значень частинних та інтегрального показників загрози виникнення кризи з відповідними пороговими рівнями.

Методичні підходи до формування порогових рівнів частинних та інтегрального показників полягають у наступному.

За результатами аналізу антикризових стратегій розвинутих держав і країн СНД та інформаційного забезпечення цих стратегій було сформовано перелік спеціальних показників кризової ситуації держави, який налічує близько 80 абсолютних і відносних показників. Усі ці показники розраховуються та використовуються у практиці органів державної статистики України, що уможливлює побудову довгих динамічних рядів. При цьому, кожен із показників характеризує певну сторону економіки у форматі її інклюзивного розвитку.

Для усереднення значень частинних показників оцінки загрози виникнення кризи з метою розрахунку інтегрального показника запропоновано використати метод головних компонент, згідно з яким частинні показники - компоненти G_j - визначаються, спираючись на зв'язок їх з первинними показниками

m z = Σ OjG_i,

1

де z_j - стандартизовані значення і-го показника; a_j - факторне навантаження j-ої компоненти на і-й показник, оцінює щільність зв'язку між ними.

Співвідношення значення інтегрального показника з еталонним значенням, яке приймається за 100, слугує індикатором загрози виникнення кризи. Еталонне значення інтегрального показника оцінки загрози виникнення кризи відповідає стану економіки країн, які динамічно і пропорційно розвиваються і, таким чином, позбавлені суттєвого впливу ризиків виникнення кризових явищ. Чим ближче реальне значення інтегрального показника до 100, тим менше загроза виникнення кризи. Якщо реальне значення інтегрального показника знаходиться в інтервалі [91-100], стан економіки визнається безпечним, в інтервалі [71-90] - задовільним, в інтервалі [51-70] - передкризовий. Коли інтегральний показник набуває значення 50 і нижче, стан економіки класифікується як критичний.

На основі порогових та фактичних значень показників оцінки загрози виникнення кризи в економіці України розраховано кількісні та якісні оцінки стану економіки України (таблиця «Якісні показники оцінки стану економіки України...»^[122]).

Передкризовому стану економіки відповідають відносно невеликі відхилення фактичного значення інтегрального показника. Мірою зростання цих відхилень, стан економіки трансформується спочатку у критичний, а потім у позакритичний.

Такого роду кількісні зміни у повній відповідності до закону діалектики щодо перетворення кількісних змін в якісні, неминуче призводять до формування якісно нового стану економіки, який слід класифікувати як патологічний, тобто такий, апофеозом динаміки якого є розпад системоформуючих економічних взаємовідносин (що аналогічно смерті живої істоти).

Автори пропонують розглядати термін патологічного стану економіки як складову нової галузі економічної науки - патоекономіки, об'єктом якої повинні стати критично небезпечні тенденції та закономірності, що неминуче призводять до формування відцентрових сил такої інтенсивності, які роблять подальше існування економічної системи неможливим.

Якісні показники оцінки стану економіки України з точки зору можливості виникнення кризи

Патоекономіка покликана також займатися: проблемами об'єктивної зумовленості вибору цільових орієнтирів економічних систем; що аналізуються, класифікацією цих орієнтирів; виявленням закономірностей, форм і методів переходу до нового стану; розробкою оптимальної стратегії виходу з патологічного стану і переходу до іншого, якісно нового стану, що характеризується відносно високими, а головне стійкими темпами зростання, заснованого на принципово нових джерелах і синергії інтенсивних факторів.

Патологічні процеси в розвитку (а краще, занепаді) економіки неминуче призводять з певним лагом до погіршення соціальних стандартів, падіння рівня життя народу, іншим негативним наслідкам, в т.ч. таким як міграція найбільш продуктивної частини населення за кордон, депопуляція, соціальна нерівність тощо.

З метою визначення рівня соціальної безпеки суспільства розраховуються частинні та інтегральний показники загрози виникнення кризи у соціальній сфері. Методологія оцінювання кількісного рівня соціальної безпеки та якісних ознак загрози виникнення кризи у соціальній сфері ідентична методології оцінювання ступеня ризику виникнення кризової ситуації в економіці.

Результати розрахунку частинних та інтегрального показників якісної оцінки рівнів соціальної безпеки наведені у таблиці «Якісні оцінки рівня соціальної безпеки в Україні».

Якісні оцінки рівня соціальної безпеки в Україні

Значення інтегральних показників економічної та соціальної безпеки, 2001-2016рр.

Особливий теоретичний та практичний інтерес має порівняння значень інтегральних показників економічної та соціальної безпеки. Динаміку значень цих двох показників відображено на діаграмі «Значення інтегральних показників економічної та соціальної безпеки». Аналізуючи зміни цих значень, автори роблять важливий висновок відносно того, що негативні зміни стану економіки з невеликим лагом (півроку-рік) неминуче призводять до ще глибших за своєю інтенсивністю негативних наслідків у соціальній сфері.

Так, наприклад, тільки наближення у 2008р. економіки до передкризового стану призвело до потрапляння соціальних стандартів вже у критичну зону. Аналогічно, падіння значення інтегрального показника стану економіки у 2015р. до критичного рівня призвело падіння соціальних стандартів у позакритичну зону.

Висновки та рекомендації

Серед різноманіття моделей функціонування національних економік існують дві, які слід класифікувати як антагоністичні - це модель інклюзивного зростання, ціллю якої є підвищення добробуту якомога ширших верств населення на тлі безпечного та ефективного використання ресурсів оточуючого середовища та модель патологічного стану економіки, параметри якої формуються в результаті поглиблення глибоких кризових явищ.

Кризовий стан іманентно притаманний будь-якому різновиду соціально- економічної системи. Світова історія не знає випадків безкризового розвитку будь-якої країни.

Очевидно, що економічні кризи є породженням безлічі причин. Їх роль і значення, як правило, неоднозначні. Більше того, «питома вага» впливу одних і тих самих факторів виявляється різною, залежно від конкретних умов, комбінацій, в яких вони вступають у взаємодію з іншими факторами.

Тому, для того щоб зрозуміти причини кризи та запропонувати механізми виходу з неї, необхідні детальні дослідження. Ними, на думку авторів, повинна займатися нова область знання - патоекономіка.

Автори пропонують розглядати цей термін для визначення науки про кризові та/чи перехідні соціально-економічні процеси і стани економічних систем, параметри функціонування яких мають всі ознаки глибокої кризи.

Визначення об'єкту дослідження цієї науки приведено вище. Предметом дослідження патоекономіки є процес становлення нової галузі знань, програмно-методологічні аспекти формування її як науки, аналіз і класифікація системних факторів кризи, типологізація її форм і видів, виявлення шляхів і методів виходу з кризи, вивчення загальних закономірностей і специфічних особливостей кризових станів тощо.

Патоекономіка не може не спиратися на досягнення всього комплексу економічних наук, не оперувати сформованим категоріальним апаратом, хоча, звісно, саме виокремлення її в окрему галузь знань передбачає появу і специфічних термінів, і особливих сфер дослідження. Так, однією з найважливіших проблем, що має вивчати патоекономіка, є визначення кількісних і якісних параметрів-характеристик норми і патології економічних процесів.

Автори вважають, що це дозволить не тільки глибше зрозуміти причини формування аномальних соціально-економічних процесів і явищ, що мають ознаки патологічного стану, але й здійснить істотний вплив на розвиток таких розділів економічної теорії, які допоможуть не тільки і не стільки зафіксувати ознаки патологічного стану економічних систем, скільки допомогти знайти вихід з кризового стану.

І справа тут не тільки в поглибленні теоретичних досліджень, але і в суто практичній потребі суспільства, що опинилося у владі кризи. Не останнє місце в даному контексті посідає проблема вибору в якості норми, що відповідає конкретним соціально-економічним умовам, такої національної моделі розвиненої ринкової економіки, яка дозволила б припинити лавиноподібний розвиток (на кшталт розвитку раку у живих істот) патологічних ознак, усунути причини, що сприяють їх формуванню і вийти, як результат, на експоненту стійкого економічного зростання.

Таким чином, проблема визначення норми і патології економічного стану вкрай актуальна для вибору науково обґрунтованих цілей подальшого розвитку економічних систем, так і суспільства в цілому.

При цьому автори виходять з наукової гіпотези, що поняття «норма» є взагалі неоднозначним. Найбільш поширеним, мабуть, залишається для багатьох розуміння норми як, по-перше, чогось середнього, усталеного, що не виділяється з маси і, по-друге, найбільш пристосованого, адаптованого до навколишнього середовища.

З огляду на те, що принаймні дві обставини унеможливлюють однозначне визначення нормального і патологічного (множинність соціальних спільнот, «соціумів», і неоднорідність пропонованих кожним таким «соціумом» вимог), деякі дослідники, по суті, заперечують наявність об'єктивних підстав для розрізнення норми і патології.

Беручи це до уваги, автори вважають, що такий погляд в науковому плані є не що інше, як спроба зняти проблему з'ясування суті норми і визначення її параметрів, капітуляція перед її складністю і перехід до опису будь-якого таксономічного об'єкта тільки як особливого, унікального в своєму роді.

Чи не звідси усталений вираз, відповідно до якого умови розвитку України розглядаються виключно як унікальні, притаманні лише одній країні.

Така крайня, на погляд авторів, точка зору неправомірна, бо незважаючи на складнощі пізнавального процесу в самій об'єктивній реальності є передумови для розрізнення норми і патології. Так, незважаючи на значні відмінності в системах господарювання США, Японії, Великої Британії та інших розвинених країн, включаючи таких «самобутніх» як Китай, Сінгапур, Малайзія, В'єтнам та ін., всі вони сприймаються як нормально функціонуючі економічні системи.

Таким чином, поняття норми - відносне. Це означає, що, по-перше, абсолютно нормальних систем в реальності не буває; по-друге, нормальність виявляється лише в порівнянні. Таким чином, методологічні засади теорії норми значно пов'язані з діалектичним трактуванням категорії «міри».

У цій області до переліку найбільш істотних труднощів належить визначення меж норми і патології, тобто, практично, розроблення методології визначення якісних і кількісних параметрів, що характеризують кризові і «нормальні» характеристики стану соціально- економічних систем.

Найважливішим завданням патоекономіки є також аналіз безпосередньо пов'язаної з питанням визначення «норма-патологія» проблеми наукової обґрунтованості вибору цільових орієнтирів переходу до розвиненого стану.

Своєю чергою, ця тема безпосередньо примикає до проблеми здійснення наукової типологізації і класифікації соціально-економічних систем. Визначаючи доцільність переходу до розвинених ринкових відносин в якості цільової установки, на наш погляд, слід враховувати ряд нюансів.

Виходячи з сучасного науково-технічного рівня, вважають автори, одночасне існування (а краще, співіснування) у світі значного числа високорозвинених ринкових держав - така сама утопія, як і ідея про настання загальної ери комунізму. У зв'язку з цим можна навіть сформулювати принцип необхідності існування у конкретному часовому інтервалі держав з різними господарськими системами, саме в результаті якого певна категорія швидко розвиваються як економічно, так і технологічно, а інші - виконують роль сировинного придатку і економічного відстійника, вельми необхідного розвиненим країнам.

Завдяки дії цього принципу, ринкові відносини самі по собі можуть сприяти як підвищенню економічної ефективності розвинутих країн, так і посиленню економічної залежності тих, які виконують роль сировинного придатка.

При цьому автори доходять висновку, що через низький рівень розвитку економіки, а найголовніше, беручи до уваги стан перманентної економічної кризи, який призводить до вкрай низьких темпів розвитку, а нерідко і до різкого зниження обсягів виробництва, Україні світовою спільнотою (так і хочеться сказати - світовим урядом) відведена роль сировинного придатку і, що ще гірше, постачальника кваліфікованої, але дешевої робочої сили.

Перехід від кризового до нормального стану підпорядковується загальним закономірностям. Так, авторами було встановлено, що перехідні процеси підвладні таким законам, як їх хвилеподібний характер, надмірно високий рівень невизначеності середовища під час перехідного періоду і ряду інших.

Працюючи над проблемами визначення шляхів виходу з кризи, автори припускають одночасно здійснювати дослідження за двома напрямами:

а). розробки перспективної моделі розвиненої ринкової економіки в цілому;

б). оперативної моделі перехідного періоду з патологічного у відносно нормальний стан економіки.

Оскільки перехідні стани включають елементи вихідної та кінцевої систем, вельми актуальним є вивчення процесів соціально-економічної адаптації. Адаптація (або вимушена зміна) становить одну зі сторін пристосування, пов'язану зі зміною структури і функції системи під впливом середовища.

Слід при цьому враховувати, що адаптація - двосторонній процес, що полягає не тільки у пристосуванні системи до даного середовища, а й у пристосуванні її до себе.

Для аналізу явища соціально-економічної адаптації важливо враховувати три її складових: 1) об'єкту (носія адаптаційних властивостей); 2) форми його організації та детермінацію процесу; 3) конкретні умови здійснення адаптації.

Патоекономіка, на думку авторів, повинна займатися не тільки розпізнаванням, діагностикою економічних хвороб і пошуком методів їх лікування, але й профілактикою, недопущенням захворювання економічного організму.

У зв'язку з цим, особливий інтерес викликають дослідження, які мають на меті визначення та виявлення моменту (точніше, тимчасового інтервалу) переходу від норми до патології, пов'язані з визначенням меж того та іншого стану.

Це також є важливим і необхідним завданням дослідження патологічного стану економіки як вищого прояву системної фінансово-економічної кризи, в якій наразі знаходиться Україна.

Невиконання цього завдання у найближчий час, на думку авторів, неминуче призведе до подальшого поглиблення патологічних процесів в економіці та соціальній сфері, що, в свою чергу, поглибить вже існуючі протиріччя у розвитку економічної та соціальної систем, посилить дії відцентрових сил, розпад країни та зникнення її з політичної карти світу.