14.9.3. Державна програма економічного і соціальної о розвитку України - основа програми розвитку регіонів

Важливе місце в системі державного регулювання розвитку регіонів належить регіональному плануванню, однією із форм яко­го є індикативне планування. Індикативне планування не стримує ініціативу приватного бізнесу, допомагає визначити напрями роз­витку господарського комплексу, інформує зацікавлені сторони про потенційний попит, стан справ у суміжних галузях, стан рин­ку робочої сили тощо.

Індикативне планування передбачає: підготовку макроекономічних планів-прогнозів, де визначені головні орієнтири, масш­таби, пропорції і кінцеві цілі розвитку галузей економіки регіону;

формування рішень, які впливають на структуру господарства шляхом розподілу централізованих інвестицій та інших контро­льованих державою (регіоном) ресурсів; розміщення державних і регіональних замовлень; розробку програм припинення функ­ціонування неефективних галузей і виробництв; врегулювання соціальних проблем. Індикативний план є основою для прийнят­тя відповідних рішень, які у подальшому реалізують згідно із чин­ним законодавством.

Крім того, індикативний план конкретизує напрями, масш­таби, темпи, пропорції розвитку науково-технічного потенціалу та визначає інноваційні пріоритети держави з огляду на головні

538

положення Концепції науково-технічного та інноваційного роз­витку України.

Індикативний план повинен узгоджувати пріоритети розвит­ку науки і технологій із сучасними і перспективними загальнона­ціональними цілями розвитку країни з урахуванням світових тен­денцій, ресурсних можливостей, соціальних та культурних тра­дицій України.

Програма економічного і соціального розвитку-регіону (інди­кативний план) складається з двох частин: концептуальної систе­ми та системи показників. План розробляється на основі Держав­ної концепції науково-технічного розвитку України.

Перехідні та стратегічні цілі науково-технічного розвитку передбачають таке:

підвищення рівня конкурентоспроможності виробництва шляхом використання сучасних технологій, поліпшення викори­стання робочої сили та підвищення її кваліфікації;

залучення капіталовкладень у реконструкцію; оновлення і створення інфраструктури виробництва за допомогою податко­вих пільг, зміни норм амортизації, введення пільгових інновацій­них кредитів, розширення системи гарантій;

стимулювання потреб виробництва в інноваційній діяльності, державну підтримку фундаментальних досліджень та розробок ринкової орієнтації, сприяння розвитку малого бізнесу;

захист ринку шляхом забезпечення державних замовлень, ви­користання системи непрямих заходів захисту споживачів;

сприяння розвитку експорту, використання експортного по­тенціалу як головного регулятора національного платіжного ба­лансу з метою урівноваження експорту та імпорту; забезпечення в стратегічному плані випереджувального зростання експорту наукомісткої продукції;

поглиблення інтеграції в загальноєвропейський науково-тех­нологічний простір, розширення в національних інтересах співро­бітництва з зарубіжними країнами на двосторонній основі.

Програма економічного і соціального розвитку регіону по­винна відображати, насамперед, науково-технічні та інноваційні

539

пріоритети держави, з огляду на прогнозування стратегії науко­во-технічної та інноваційної політики, їхнє моделювання та вибір пріоритетних напрямів розвитку науки і технологій.

Програма передбачає відповідні структурні зміни в економіці регіону, державний вплив на науково-технічний розвиток у країні, розвиток національної науково-технічної системи, розрахунок по­казників впливу НТП на соціально-економічний розвиток.

У процесі формування індикативного плану регіону прогно­зують низку економічних показників. Для цього використовують систему методів, зокрема, таких:

метод екстраполяцій, за допомогою якого на перспективу поширюється тенденція розвитку економіки в минулому;

метод статистичних залежностей, на підставі якого плано­вий чи прогнозований показник визначають як залежну змінну величину від незалежних чинників, що її формують;

методи виробничих функцій, що описують статистичну за­лежність результатів виробництва від витрат живої та уречевленої праці з урахуванням впливу на них науково-технічного прогресу;

експертний метод, за яким інформаційний масив даних для прогнозу формують шляхом заповнення експертами таблиць і ан­кет, що відображають ставлення експертів до можливостей роз­витку того чи іншого напряму науково-технічного прогресу;

аналогові та пошукові методи, які передбачають, головно. використання досвіду інших країн у галузі розвитку найефектив­ніших напрямів науково-технічних розробок;

методи оптимального моделювання, за допомогою яких ви­рішують завдання пошуку максимально можливого рівня прогноз­ного показника за наявності певних соціально-економічних об­межень для його досягнення в прогнозованому періоді.

Для сучасного перехідного періоду формування ринкових відносин з нестабільною економікою найраціональнішим є метод аналогових пошуків та техніко-економічних розрахунків з ураху­ванням факторів формування економічних показників.

540

1. Перелік головних інноваційних пріоритетів, що характерні для регіону, кількість, питома вага у загальному обсязі.

2. Приріст або питома вага ВВП за рахунок інвестиційних пріоритетів регіону, %.

3. Приріст продуктивності праці завдяки використанню інно­ваційних пріоритетів регіону, грн./тис. працівників, %.

4. Зниження собівартості продукції регіону за рахунок НТП та використання інноваційних пріоритетів.

5. Додаткова кількість робочих місць у господарстві регіону, що виникає внаслідок структурних змін у регіоні, кількість місць.

6. Кількість робочої сили, яка вивільняється в регіоні внас­лідок інтенсифікації інноваційних пріоритетів регіону, осіб.

7. Очікуваний економічний ефект від використання визначе­них інноваційних пріоритетів регіону, млн грн./рік.

Методи і важелі державного впливу на розвиток економіки регіону передбачають розробку системи регуляторів для процесів, що не належать до сфери прямого державного (регіонального) контролю. Ці регулятори повинні підтримувати стабільний харак­тер економічного розвитку. Ними є: кредитно-грошова політика, податки, дотації, принципи і методи ціноутворення, митні прави­ла тощо.

Законом про місцеве самоврядування передбачено, що на рівні сіл, селищ, міст також розробляють індикативні плани, які називаються програмами економічного, соціального і культурно­го розвитку села, селища, міста.