2. 3. Підходи до оцінювання економічної складової забезпечення соціального розвитку та збалансування показників соціального розвитку

Ключовим елементом забезпечення успішного розвитку соціальної сфери є її економічне забезпечення. Обґрунтування й дотримання цієї умови мотивує необхідність оцінювання її економічного потенціалу і економічної діяльності територіальної громади.

Вирішення проблеми оцінювання стану й рівня соціально-економічного розвитку за низкою не тільки соціальних, а й економічних показників належить до питань, які активно підтримуються органами державної влади. Питання оцінки розвитку територіальних соціально-економічних систем знайшли відображення в нормативно-правових актах нашої держави. Зокрема, з метою визначення оцінки соціально-економічного становища малих міст і селищ, своєчасного виявлення негативних тенденцій їх розвитку та забезпечення прийняття управлінських рішень було прийнято Постанову Кабінету Міністрів Украйни «Про моніторинг соціально-економічного розвитку малих міст і селищ» [109]. Також Постановою Кабінету Міністрів України була затверджена Методика проведення оцінки результатів діяльності Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за якою Державна служба статистики України, на ґрунті отриманої від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України узагальненої інформації, здійснює розрахунки рейтингової оцінки (ранжування) регіонів з урахуванням показників за визначеними напрямами та загальної рейтингової оцінки за всіма [105]. Але попри спроби завершити в Україні процес формування комплексної оцінки розвитку територій, яка б сприяла позитивним змінам, багато питань залишають не розв’язаними.

Незважаючи на достатню прозорість методичних засад (чіткий перелік показників, визначеність способів їх розрахунку, періодичності і строків надання), склад показників повністю не відображає рівень досягнення економічної складової цілей соціального розвитку. Методика передбачає врахування рівня безробіття, новостворених робочих місць, середньомісячної заробітної плати, частки працівників, яким нараховується заробітна плата, нижча за прожитковий мінімум, та темпів змін заборгованості із заробітної плати.

У нормативно-правовому забезпеченні економічного й соціального розвитку територіальних громад в Україні досить чітко визначені правові умови економічного й соціального існування міст. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [108] визначені функції міських рад, їх виконавчих органів та голів міських рад у містах районного значення щодо економічного забезпечення соціальних процесів життєдіяльності.

Важливим нормативно-правовим актом щодо забезпечення організації процесів розвитку міст є і Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [102].

- аналіз соціально-економічного розвитку міста за попередній і поточний роки та характеристику головних проблем розвитку його економічної бази;

- оцінку стану використання природного, виробничого, науково-технічного, трудового потенціалу та екологічної ситуації;

- визначення резервів для розв’язання головних проблем розвитку соціальної сфери міст, у т. ч. економічних;

- систему стратегічних і поточних заходів органів місцевого самоврядування щодо реалізації обраних стратегій і програм із зазначенням термінів виконання, виконавців, джерел фінансування й очікуваних результатів. Це потребує поглибленого аналізу економічних характеристик соціальних процесів на первинному рівні – у територіальних громадах і муніципальних утвореннях.

Як було відзначено, процеси суспільного розвитку визначаються в українській статистиці низкою економічних і соціальних складових, і хоч їх чітке розмежування майже неможливе, розглянемо їх склад на прикладі трьох найрозвиненіших областей західного, центрального і східного регіонів згідно з державною статистикою і за визначеними середніми темпами росту (табл. 2. 3).

Розрахунки середніх темпів зростання показників за період 2009 – 2011 рр. свідчать, що досягнуті за цей час рівні економічного й соціального розвитку не корелювали між собою, а саме середні темпи зростання валового регіонального продукту, обсягів реалізованої продукції, інвестиції в основний капітал були меншими, ніж темпи зростання показників наявного доходу на душу населення, середньої місячної плати тощо.

Останнє дозволяє зробити висновок, що за період, який розглядається, провідні регіони України були економічно неспроможними в питаннях забезпечення підвищення темпів зростання соціальної сфери. Це не створювало умов для сталого економічного розвитку, хоча загалом інтегральні індекси соціально-економічного розвитку й були більшими за одиницю (відповідно до 1,11; 1,09; 1,13).

Таблиця 2. 3

Середні темпи росту показників соціально-економічного розвитку областей

за 2009 – 2011 рр. [1]

Показник темпів економічного зростання за період, який аналізується, визначався за формулою

Х = nO Х1 * Х2 * Х3 …Хn , (1)

де – Х – інтегральний індекс соціально-економічного розвитку;

– Х1, Х2, Х3,… Хn – річні темпи зміни (річні індекси росту) показників, які уключені в масив для розрахунку інтегрального індексу;

– n – число років у періоді.

Визначення середніх темпів розвитку кожного показника здійснюється за формулою:

Х = nO Хn / Х0 , (2)

де – Хn – кінцевий член динамічного ряду;

– Х0 – базовий, абсолютний рівень (початковий член) динамічного ряду чи ряду динаміки;

– n – кількість років у досліджуваному періоді (без базового).

Ширше уявлення про співвідношення економічних показників соціального розвитку з показниками економічного розвитку можна отримати, аналізуючи рівень економічної захищеності громадян України, а саме достатку населення (табл. 2. 4), показників економічної бази формування соціальної безпеки країни і Дніпропетровської області (табл. 2. 5), характеристики граничних індикаторів соціальної безпеки (табл. 2. 6).

Таблиця 2. 4

Характеристика достатку населення України і Дніпропетровської області

за 2000-2010 рр. [2]

Одним із чинників, який сприятиме прискоренню темпів соціального розвитку, є створення умов і дотримання збалансованості економічних і соціальних параметрів розвитку регіонів і міст під час розробки стратегічних і поточних планів розвитку, чому, до речі, сприяє використання методу програмно-цільового управління. Саме тоді прогнозовані значення збалансованості показників очікуваних результатів досягнення соціальних і економічних цілей можуть стати керованими параметрами управління цілями з боку органів влади на всіх рівнях: міст, держави, регіонів. Як приклад надаємо динаміку зміни показників економічної діяльності, які створюють економічне підґрунтя соціального розвитку (див. табл. 2. 5).

Таблиця 2. 5

Показники економічної бази формування соціальної безпеки України

і Дніпропетровської обл. за 2000-2010 рр. [3]

Наведені дані свідчать, що темпи зростання реальної заробітної плати в Україні не корелюють із темпами зростання ВРП, з індексом споживчих цін. Результати такої незбалансованості показників негативно впливають на формування рівня соціальної безпеки громадян України, що можна уявити за характеристиками граничних індикаторів соціальної безпеки.

Таблиця 2. 6

Характеристика граничних індикаторів соціальної безпеки

за 2000-2010 рр. [4]

Динаміка наведених показників свідчить, що в Україні і Дніпропетровській області тільки рівень безробіття, розрахований за методологією Міжнародної організації праці, не перевищував граничні мінімально допустимі норми соціальної захищеності громадян, тоді як інші її показники свідчать про недосягнення стану соціальної безпеки життя до граничних рівнів, визначених світовою спільнотою. Зазначене дає підстави стверджувати, що економічні показники соціальної безпеки формуються стихійно і надто повільно, якщо за 8 років вони не досягли граничного значення, яке, до речі, у розвинутих країнах уже давно перевищене. Пояснити такий стан можна, але мова має йти про його найшвидшу зміну, тому що негативний вплив соціальної складової розвитку на економічну складову стане гальмом для суспільного розвитку загалом.

Соціально-економічні показники міст державного значення, обласних центрів та міст обласного значення за 2007 – 2010 рр. свідчать про відсутність єдиної системи оцінювання показників соціального й економічного розвитку та про недосконалу процедуру ведення місцевої статистики.

У процесі дослідження проблемні питання соціального розвитку були розглянуті в розрізі Дніпропетровської області з адміністративним центром м. Дніпропетровськ. В області функціонують 22 райони, 1 504 населені пункти міського і селищного типу, 13 міст обласного підпорядкування, 8 – районного значення [141].

Проаналізовані результати економічної діяльності області й окремих міст [62; 92; 117; 118; 136] свідчать, що, незважаючи на окреслені законодавством вимоги до розробки соціальних і економічних показників соціального розвитку в програмах соціально-економічного розвитку, їх досягнення перебуває на вкрай низькому рівні. Так, програми соціально-економічного розвитку м. Дніпропетровська, м. Дніпродзержинська, м. Вільногірська, м. Кривого Рогу хоча й містять низку показників економічного й соціального розвитку, але не всі показники узгоджені зі станом розвитку окремих галузей соціальної сфери і напрямами діяльності. Так, кожне місто окремо складає власну систему показників, які не можуть у повному обсязі дати характеристику стану економічного й соціального розвитку.

Темпи росту інвестицій в основний капітал по містах обласного значення Дніпропетровської області хаотичні, крім того, спостерігається значне зниження обсягів інвестицій в області загалом, особливо у 2009 р. (додатки Ж, К). Значно зменшилися обсяги введення в експлуатацію житлових будівель – у 2010 р. майже вдвічі порівняно з аналогічним показником 2004 р. (додаток Л). Ще гірша ситуація спостерігається в діяльності загальноосвітніх навчальних та лікарняних закладів. Так, з 2009 р. жодного закладу взагалі не було введено в експлуатацію (додаток М). Проте позитивну динаміку мають показники безробіття: у 2009 – 2010 рр. спостерігається значне зниження цього показника, окрім міст Вільногірськ і Жовті Води, де показник рівня зареєстрованого безробіття має стійку тенденцію до зростання (додаток Н). Незважаючи на те, що показники середньомісячної номінальної заробітної плати найманих працівників по містах Дніпропетровської області постійно зростають, їх значення менше і не відповідає середньому рівню в економіці України, окрім міст Кривий Ріг, Орджонікідзе і Тернівка (додаток П). Така ситуація пояснюється тим, що переважна більшість зайнятого населення цих міст працює в особливо складних умовах праці. А показники забезпеченості населення закладами культури по містах обласного значення Дніпропетровської області взагалі не відображають повної картини і мають уривчастий характер (додаток Р) [137 – 141].

Для порівняння у табл. 2. 7 і 2. 8 наведено показники соціально-економічного розвитку за 2011 – 2012 рр. міст Вільногірська та Дніпродзержинська Дніпропетровської області [62; 92].

Стратегічні програми розвитку міст, незважаючи на спробу місцевих органів влади використовувати програмно-цільовий підхід під час їх розробки, складаються із ряду самостійних, існуючих окремо один від одного проектів. Їх показники включають обсяги витрат на проект і терміни здійснення проектів без детальних розрахунків показників очікуваних результатів, у складі яких повинні бути обґрунтування не тільки економічної а й соціальної вигоди для міста і безпосередньо для соціальної сфери.

Таблиця 2. 7

Основні показники програми економічного і соціального розвитку м. Вільногірська за 2011 – 2012 рр.

Таблиця 2.8

Основні показники економічного і соціального розвитку м Дніпродзержинська за 2011 – 2012 рр.

Відсутність аналітичного супроводу витрат, що плануються, та обґрунтування очікуваних вигід сучасними ринковими методами ускладнює визначення рівня підвищення показників розвитку соціальної сфери територіальних громад, ставить під сумнів пріоритетність вирішення соціальних проблем у межах окреслених стратегічних орієнтирів. Останнім часом у містах з’являються програми, які конкретно спрямовані на вирішення проблемних питань соціальної сфери. Розроблені окремі програми розвитку культури, освіти, охорони здоров’я тощо, але термін їх виконання не конкретизується.

Відсутні й очікувані показники розвитку окремих галузей. Управління їх здійсненням окремими структурами органів місцевого самоврядування обумовлює і таке явище, як дублювання функцій відділів, служб органів місцевого самоврядування і незважений розподіл коштів бюджету розвитку. Споріднена цілеспрямованість процесів галузей соціальної сфери територій і їх господарська розрізненість не дає повного уявлення про їх спільні досягнення та спільні можливості щодо покращення діяльності за рахунок інноваційних технологій, управлінського, організаційного та інституційного забезпечення. Основними вимогами до показників розвитку соціального сфери муніципальних утворень повинно стати відображення в них соціальних умов життя, виявлення змісту й напрямів соціальної зорієнтованості, тенденцій зростання соціальних та економічних параметрів соціального розвитку територіальної громади. Утім, різноманіття процесів життєдіяльності населення, що характеризують соціальні процеси, не завжди можна перевести на мову кількісних параметрів. Ті з них, які відображаються в статистичній, обліковій звітності чи формуються в процесі соціологічних обстежень поки недостатні і не дають узагальненої динаміки соціального зростання. А такі показники, як зміна стану фізичного й духовного здоров’я соціуму, психічного і соціального здоров’я, соціальні зв’язки і соціальні структурні угруповання систематизуються вибірково, поверхово й несистемно. Безумовно, удосконалення систем муніципальної соціальної статистики та моніторингу якості перебігу соціальних процесів, яке поступово запроваджується, може сприяти появі детальнішої, змістовнішої і достатньої для глибоких висновків обґрунтованої системи показників розвитку, але сьогодні перелік даних у статистичних збірниках міст є недостатнім. Хоча у державному статистичному збірнику «Статистичний щорічник України» показників більше, ніж на обласному рівні, а на обласному рівні їх більше, ніж у статистичних збірниках міст.

Умова зіставлення обраних показників соціального розвитку може бути забезпечена різними видами показників (абсолютні, відносні, структурні показники питомої ваги тощо) і методами їх розрахунку. Найпристосованішими для цього, як було проілюстровано вище, є індексний метод планування зростання чи приросту існуючих показників за рік і їх зміни в динаміці протягом певного періоду часу. Виходячи із зазначеного, можна стверджувати, що до показників, які насамперед можуть свідчити про підвищення рівня розвитку соціальної сфери та досягнення соціальних цілей міст, повинні бути віднесені не тільки соціальні, а й показники виміру економічних характеристик. Сутність і прояв соціального розвитку територіальної громади як суспільного явища розкривається за допомогою сукупності показників, які формуються під його впливом. Потім шляхом використання показників стану розвитку, як аналітичного підґрунтя розробки стратегічних програм і планів розвитку, що визначаються як темпи їх зростання, об’єктивуються в цільових завданнях і функціях щодо їх виконання і стають рушійною силою розвитку в майбутньому. Під час вирішення проблеми підвищення темпів соціального розвитку територіальних громад на особливу увагу заслуговують показники, які відображають його рівень. Крім рівня досягнення його суто соціальних характеристик і параметрів ураховується низка економічних показників, які характеризують стан економічного забезпечення соціального розвитку, з одного боку, а іншого – відображають його економічні характеристики.

У складі цих показників: темпи зростання середньої заробітної плати, житлові умови, показники витрат населення на харчування тощо. На зростання економічних характеристик соціального розвитку суттєво впливає справедливість розподілу економічних благ і збалансованість витрат на розвиток економічних і соціальних процесів, дотримання збалансованості запланованих темпів економічного й соціального розвитку.

Для забезпечення гармонійного розвитку територіальної громади темпи зростання економічних показників повинні бути збалансованими. Вони мають відображати рівномірність, поступовість і зваженість здійснюваних заходів щодо економічного забезпечення соціального розвитку. Такий стан може бути забезпечений співвідношенням темпів зростання економічних і соціальних показників. Пропонований перелік таких показників, які можуть дати чітке уявлення про рівень збалансованості економічних і соціальних характеристик і параметрів соціального розвитку, наведений у табл. 2. 9. Ці показники можуть слугувати «індикаторами» під час їх прогнозування та розробки стратегій і планів соціально-економічного розвитку міст і регіонів. Авторське уявлення про бажану позитивну величину економічних характеристик для цілей аналізу і рівня розвитку подана в першому наближенні. А їх визначення здійснено приблизно на рівні граничного значення. Але в стратегічному плануванні й програмуванні розвитку значення наведених показників повинно бути виваженим і обґрунтованим, відповідати реальним можливостям та обраному типу розвитку економічних систем регіонів. Тобто очікувана величина рівня досягнення показників має бути заздалегідь прогнозованою, систематично контрольованою і за необхідності регульованою.

Безумовно, склад пропонованих показників, перелік і систематизація яких існує в державній статистиці економічних видів діяльності, не є вичерпним чи достатнім. Його перелік треба поповнювати й обґрунтовувати. Аналіз показників результатів економічного забезпечення соціального розвитку муніципальних утворень тісно пов’язаний з економічними характеристиками і властивостями процесів життєдіяльності, що здійснюються суб’єктами різних видів економічної діяльності на території муніципальних утворень. Тому, на нашу думку, доцільно було б включити в ці показники існуючі показники виконання програм, проектів, планів і завдань суб’єктів господарювання на території міст.

Таблиця 2. 9

Економічні і соціальні показники та характеристики соціального розвитку територіальних громад

№ з/п	Назва показника	Метод розрахунку	Бажане позитивне значення показника
1	Показник збалансованості економічної активності суб’єктів муніципального господарювання з видатками місцевого бюджету на соціальну сферу		JПа > 1
2	Показник співвідношення інвестиційної складової видатків соціального бюджету із ростом ВРП на душу населення		JПс ? 0,5 (не менше 1)
3	Показник збалансованості економічних інтересів жителів (ПЕ) МУТ	Співвідношення доходів 10 % найзабезпеченішого населення і 10 % найменше забезпеченого	8 разів (порогове значення) [5,6]
4	Показник збалансованості інтересів житлових умов людей або питома вага жителів, що мешкають у гуртожитках (ПЖ)	ПЖ1 – наявність житлового фонду в середньому на 1 особу ПЖ2 – питома вага жителів, що мешкають в гуртожитках (не мають власного житла)	JПж1 – не менше 25 м2 [5,6] IJж2 – не > 5%
5	Показник відтворення потенціалу людського капіталу населення (ПЛК)		JПлк > 1
6	Показник формування знанієвої складової людського капіталу (ПЗ)		JПз = 1
7	Показники ділової активності установ соціальної сфери (ПДА)	Продовження табл. 2.9	JДА ? 0,5
8	Показники соціальної активності жителів територіальних громад (ПА)		JПА = 0,5
9	Показник фінансової забезпеченості соціальних програм і планів розвитку (ППП)		IJ = 1
10	Показник інноваційного розвитку соціальної інфраструктури (ПІР)		JІР ? 0,3
11	Показник витрат і пільг на душу населення (ПП)		JП = 1
12	Показник споживання основних продуктів харчування на душу населення (ПСП)		JСП = 1
13	Рівень безробіття		JБ £ 10%

Сьогодні статистикою міст не передбачені всі види послуг, що виробляються на замовлення місцевих рад для соціальної сфери. Їх види і номенклатура досі остаточно не впорядковані як за об’єктами соціальної інфраструктури, так і за характеристиками якості, ресурсомісткості, видами соціальних інвестицій та іншими показниками, що також погіршує можливості зіставлення темпів збалансованості економічного й соціального зростання.

Узагальнюючи вищенаведені результати, можна дійти таких висновків:

1. Як головний показник під час аналізу економічного забезпечення розвитку соціальної сфери доцільно розглядати темп руху величини ВРП або обсягу виробництва на душу населення (індекс росту).

2. Вибір видів і кількості показників для аналітичної оцінки економічних і соціальних складових соціального розвитку повинен здійснюватись за умов якомога різнобічнішого охоплення соціальних та економічних показників і результатів процесів життєдіяльності територіальних громад. Їх кількісне визначення шляхом використання індексного методу буде сприяти розгляду ряду сценаріїв майбутнього розвитку й обґрунтуванню найприйнятніших співвідношень між ними.

3. Пропонований перелік показників збалансування економічного й соціального розвитку соціальної сфери міст і методи їх розрахунку доцільно використовувати в системі оцінювання рівня розвитку галузей соціальної сфери територіальних громад для визначення шляхів підвищення збалансованості економічного й соціального розвитку міста загалом для обґрунтування заходів, що включаються в програми й плани стратегічної і поточної діяльності. Ці узагальнюючі показники можуть використовуватись і під час визначення рейтингової оцінки міст і регіонів. Для цього доцільно використовувати не тільки запропоновані, а й інші модифіковані варіанти наведених формул.

4. Необхідність вирішення проблем вимірювання рівня як соціальних, так і економічних характеристик соціального розвитку є очевидною. Не здійснюючи оцінювання соціальних явищ і процесів, неможливо сприяти цим процесам й управляти ними. Тому своєчасна й об’єктивна оцінка економічних та соціальних результатів процесів за обраною системою показників і аналіз їх динаміки повинні стати дійовим важелем впливу на забезпечення й підвищення темпів зростання результатів трансформаційних процесів у суспільстві. Порівняння темпів зростання економічних та соціальних характеристик і показників розвитку дозволить обирати й обґрунтовувати умови пропорційності, збалансованості й узгодженості запланованих управлінських, економічних, технічних та інших заходів подальшого розвитку, виокремлювати найефективніші напрями діяльності та вдосконалювати методи й механізми організації та управління цими процесами.