2. 1. Організаційно-аналітичне забезпечення соціального розвитку територіальних громад

Соціальний розвиток, як складне, багаторівневе явище структурних перетворень із традиційним підходом до прискорення власної динаміки (оптимізація і відтворення ресурсів соціальної сфери, покращення фінансування, інвестиційні заходи тощо), має враховувати інституційні, організаційні, управлінські та правові аспекти суспільних трансформаційних процесів, з якими він тісно пов’язаний.

У ринкових умовах господарювання соціальні інтереси соціально визначеної людини розширюються, а темпи їх появи прискорюються, тому їх повне задоволення повинно бути в центрі уваги влади, а серед шляхів їх досягнення необхідно розглядати об’єднання колективних інтересів і зусиль територіальної громади, що передбачає своєчасну трансформацію всіх елементів системи організації і управління соціальним розвитком.

Обґрунтування й аргументований вибір напрямів подальшої трансформації окремих елементів управління розвитком соціальної сфери як цілісної системи самоврядування має здійснюватись на основі глибокого і всебічного аналізу її складових елементів, управлінських технологій і механізмів, стратегій і програм розвитку та інших складників, які формують умови соціального розвитку територіальної громади.

Для здійснення системного аналізу соціальної сфери необхідна наявність повної інформації про характер, особливості, зміст, технологію та результати соціальної діяльності та її конструктивну оцінку і творче використання результатів.

Особливістю процесів розвитку складних явищ є те, що їх елементи, зміст і технології регулювання постійно знаходяться в стані руху. У теорії систем під «рухом» розуміється зміна стану системи, обумовлена зовнішніми і внутрішніми причинами. Спостерігаючи за рухом (зміною) системи, можна отримати інформацію, що дозволяє прогнозувати її розвиток. Поняття «розвиток» уключає розуміння зміни стану системи від деякого зафіксованого моменту часу. На момент часу спостереження розвиток повинен забезпечувати незворотність змін, оскільки формує нову якість і стан «об’єкта», його структуру, властивості поведінки, зв’язків та інших якісних і кількісних змін. Змінюючись, система зберігає себе, але не безкінечно. За певних умов вона може розпастись, надавши місце новій системі, новим функціям, новій інфраструктурі. Але кількісна зміна складу обсягів соціальних послуг, що створюються в соціальній сфері взаємозв’язків, які відображає поняття «темп росту», повністю не ототожнюється з поняттям «розвиток», якщо не здійснились якісно нові позитивні зміни (нові види послуг, нові зв’язки, нові технології тощо).

Стан соціальної сфери міста можна описати сукупністю складових, елементів і параметрів, що її характеризують, або визначальними ознаками, які можуть стати об’єктами її очікуваних змін у процесі впливу різних змінних чинників. Останні можуть стосуватись економіки, фінансового і матеріально-технічного, нормативно-правового й інституційного забезпечення та інших чинників, які розкривають чи формують той чи інший аспект можливого розвитку соціальної сфери або занепаду.

Компоненти соціальної системи міста схильні до флуктацій (коливань, змін, збурень). Флуктаціями називають малі випадкові збурення, які створюють фон будь-якого процесу, тому в науковій літературі вони розглядаються як такі, що не здатні завдати шкоди [99, с.

Водночас чим складніша система, тим більше в ній біфуркаційних значень параметрів, у яких може виникнути нестійкість. Народжуються флуктаціями і процеси самоорганізації, які відбуваються в точках біфуркації (виникнення порядку з хаосу). Передбачення «хаосу» і заходи щодо зниження його появи з метою досягнення загальносистемних цілей соціального розвитку обумовлює необхідність узгодження цілей її окремих складових. Це здійснюється через збільшення між ними тісноти зв’язків, вибір сценаріїв розвитку з низки можливих, знищення неконструктивних і неефективних чи баластних гілок та структур і сприяння виживанню тих елементів, які здатні змінюватись відповідно до вимог сучасності, підвищення гомеостатичності процесів, яка здатна утримувати життєво важливі параметри системи в допустимих межах.

Аналіз і оцінка рівня соціального розвитку, стану соціальної сфери та інфраструктури, які його забезпечують, а також руху процесів соціального розвитку як надзвичайно складного об’єкт-суб’єкта суспільної життєдіяльності може бути здійснено шляхом використання наукових методів діалектико-матеріалістичної методології, системного, процесного, програмно-цільового та інших підходів, які мають загальнонаукове значення і позначаються терміном «системний аналіз».

Системний аналіз, на відміну від техніко-економічного аналізу результатів діяльності, який системно здійснюється фахівцями-аналітиками в системах управління керованими об’єктами за певний чітко встановлений період часу, окремих видів діяльності виконується епізодично, залежно від появи проблем або необхідності визначення стратегії зміни ключових векторів діяльності, чи пошуку шляхів підвищення швидкості «руху» системи в напрямі досягнення поставлених цілей.

Склад, мета об’єкт-суб’єктів системного аналізу, предмет і сфери його застосування залежать від поставленої мети аналізу існуючих проблем у реальних умовах діяльності. Відповідно і методи його аналізу обираються адекватними до завдань і не можуть бути однаковими для різних ситуацій.

Сукупність методів і засобів, які спрямовуються на вирішення системних складних комплексних проблем, обирається з існуючого складу загальнонаукових методів дослідження пізнання дійсності, загальних принципів та інструментів.

Особливістю явища «соціальний розвиток» є те, що він не має жорстко виокремлених процесів, відрізняється багатопредметністю та багатосуб’єктністю, має багатоаспектний зміст і результати та повинен описуватись у межах певних концептуальних очікуваних сценаріїв розвитку проблеми та передбачуваних тенденцій, визначення динаміки та характеру процесних змін, які можуть стати основою для глибшого розуміння причин проблемних ситуацій. Водночас можуть використовуватись методи порівнянь, зіставлення, SWOT-аналіз, методи бенчмаркінгу та інші методи сучасного аналітичного інструментарію, інформаційно-комп’ютерні технології і моделі.

Системний аналіз стану соціального розвитку муніципальних утворень здійснюється за умови розуміння не тільки складності соціальної системи міста, а й урахування того, що вона є невід’ємною складовою місцевої економічної системи, пов’язана з усіма її структурами і складовими економічних видів діяльності, ресурсами, що використовуються, суб’єктами управління ними і через взаємозв’язки у внутрішньому і навколишньому середовищі.

Під час функціонального дослідження проблеми соціального розвитку визначаються динамічні характеристики перебігу соціальних процесів: темпи змін, результативність та інші змінювані показники, характеристики і параметри, які за незмінної структури системи залежать від властивостей їх складових, взаємовідносин і взаємозалежностей між ними. Утім, слід відзначити, що системно-структурні дослідження такого явища як «соціальний розвиток» територіальної громади міста, зіштовхується з великими труднощами: недостатньо теоретико-методологічних знань системного аналізу «об’єкта», наявність у складі характеристик і показників «об’єкта» таких, які, у свою чергу, мають риси систем, що самоорганізуються, недостатня визначеність чинників впливу на рівень розвитку і «сили» їх впливу на позитивний перебіг процесів та їх динаміку, розосередженість місць «формування» результатів процесу тощо.

Виходячи із вищезазначеного, системний аналіз стану розвитку соціальної сфери доцільно почати з визначення її складових, опису їх характерних рис та інституційних засад, що створюють підґрунтя для розвитку системи або обмежують параметри її розвитку. Основні етапи проведення системного аналізу соціальної сфери та їх характеристику наведено в табл. 2. 1.

Таблиця 2. 1

Етапи системного аналізу соціальної сфери

Головне призначення і роль системного аналізу – це виявлення системних тенденцій і закономірностей розвитку явищ, що аналізуються. Оскільки процеси «соціальної сфери» територіальних громад слабо структуровані, а параметри, які могли б бути віднесені до загальних, універсальних чи спеціальних характеристик на стадії формування методологічних засад аналізу на його першому кроці в повному обсязі визначити надзвичайно складно. Так, до складу рис, що відзначаються, можна включити характеристики й показники, наведені в табл. 2. 2.

Таблиця 2. 2

Основні аналітичні характеристики для опису

суб’єктів і об’єктів соціальної сфери

Основою системного підходу вважається функціонально-структурний аналіз, який дозволяє уявити системну сукупність функцій, які реалізуються. Організаційні форми їх здійснення дозволяють визначити адаптаційні можливості системи управління щодо пристосування до змін у зовнішньому і внутрішньому навколишньому середовищі шляхом якісного оновлення, появи чи доповнення існуючих функцій. У свою чергу, зміна функцій веде до відповідних структурних змін у системі управління складними процесами. У соціальній сфері змінам передують зростання потреб і вимог суспільства до якості життя, його економічного і соціального забезпечення в нових умовах функціонування.

Зміст функціонально-структурного підходу можна уявити у вигляді «дерева функцій», «дерева цілей», «дерева завдань» аналізу діяльності органів місцевої влади щодо забезпечення позитивної динаміки розвитку. Алгоритм реалізації функціонально-структурного підходу під час здійснення системного аналізу повинен передбачати чітке визначення існуючих і додаткових функцій місцевого самоврядування в напрямі розвитку соціальної сфери, декомпозицію соціальних функцій і завдань за ієрархічними і складовими організаційними структурами органів місцевої влади. Функціонально-структурний підхід передбачає визначення тенденцій змістовно-функціональних структурних змін у підрозділах, які займаються вирішенням соціальних завдань місцевої влади, оновлення чи коригування методів і механізмів управління соціальним процесом, розробку матриць розподілу відповідальності за досягнення цілей соціального розвитку. У своїй діяльності вони мають дотримуватись вимог оптимальної мінімізації витрат часу і ресурсів та збільшення результативності діяльності соціальної сфери, ефективності використання її ресурсів, розширення можливостей і поглиблення змісту завдань соціального розвитку в місцевому самоврядуванні. Цього можна досягти шляхом передбачення умов майбутнього розвитку та очікуваних тенденцій змін з метою визначення соціальних стратегічних цілей та заходів щодо підвищення гнучкості й адаптаційної спроможності соціальної сфери та суб’єктів соціального управління.

Системоутворювальним та інтегруючим фактором розвитку є забезпечення цілісності системи, що характеризується щільністю об’єднання окремих елементів в єдиний керівний орган. Розрізнені об’єкти далеко не завжди можуть мати достатньо ресурсів для досягнення цілей у соціальному обслуговуванні жителів громади, а об’єднуючись у цілісний організм, вони набувають нових інтегрованих властивостей.

Виходячи з аналізу змісту методики системного аналізу стану й розвитку територіальних громад, що пропонується, для ефективного проведення різних заходів, розробки і реалізації стратегій розвитку соціальної сфери, її диверсифікації, необхідно, щоб обрані напрями змін, модернізація і реформаторські заходи охоплювали всі системні компоненти існуючого суб’єкт-об’єкта, щоб вони були націлені на всі важливі компоненти системи місцевого самоврядування.

Під час оцінки готовності й спроможності міста до інноваційних перетворень, у даному випадку в соціальній сфері, і виявити можливі джерела їх підтримки (або опір змінам) треба шляхом здійснення системного аналізу стану й рівня розвитку системи і господарюючих у ній суб’єкт-об’єктів. Серед чинників позитивних зрушень слід розглядати насамперед креативну здатність керівників і жителів міста, організаційно-комунікативну структуру керованих об’єктів, компетенції, професійно-кваліфікаційні структури трудового потенціалу міста, загальногосподарські стратегії, тактики організаційно-економічних перетворень, інноваційність існуючих технологій і технічної бази, а також можливості їх використання.

Особливу роль під час проведення системного аналізу необхідно приділяти досконалості методів аналізу, що використовуються. У ринкових умовах господарювання їх арсенал надзвичайно широкий і результати їх використання дозволяють отримати вичерпну інформацію щодо оцінювання ступеня відповідності внутрішніх можливостей і резервів системи до подальшого розвитку та її адаптаційній здатності до якісно нових, ефективних змін. До специфічних властивостей системного аналізу соціальної сфери можна віднести:

- необхідність визначення узагальнюючої оцінки не тільки окремих корисних результатів перебігу соціальних процесів, а і їх спільний приріст порівняно з обраним попереднім періодом;

- здатність його результатів забезпечити зіставлення показників, що аналізуються, а під час здійснення висновків і передбачень майбутнього обирати найкращі показники для порівняння;

- передбачення використання для аналізу системи комплексних показників, розрахунок складного інтегрального критерію «показник рівня соціального розвитку», у який повинні ввійти найзначніші його складові (показники чи критерії окремого соціального розвитку).

Для оцінювання швидкості зростання (чи зниження) результуючих показників соціального стану територіальної громади, як правило, використовується динаміка відносних показників – темпів росту. Також можуть розраховуватись середньогеометричні показники соціального зростання, середні темпи росту, приросту тощо. Найдоцільнішим для розрахунку комплексного показника соціального розвитку вважається використання інтегральних індексів.

У процесі побудови й аналітичного оцінювання стану і розвитку соціальної сфери попередньо слід ураховувати, що секторальні і галузеві складові соціальної сфери розвиваються окремо. Для їх об’єднання і раціонального управління потрібен пошук нових концепцій і способів їх реалізації.

Наведений методичний підхід до організації проведення системного аналізу визначає його як дійовий інструмент дослідження шляхів вирішення проблеми подальшого розвитку соціальної сфери для забезпечення стійкої позитивної динаміки соціального розвитку та її інституційних та організаційних засад.