3. 1. Концептуальні засади корпоративного управління розвитком соціальної сфери територіальних громад

Управління процесами соціального розвитку територіальних громад у перспективі є надзвичайно складним завданням. Це підтверджують різні існуючі підходи і концепції управління, які переажно орієнтовані на дослідження окремих напрямів і типових шляхів досягнення вищих результатів.

Обґрунтування доцільності використання теорії корпоративного управління і практики його впровадження в соціальну сферу міст з метою підвищення темпів соціального розвитку громади зумовлює необхідність виокремлення спорідненості корпоративних системних рис корпоративних відносин і відповідних рис місцевого самоврядування, які здатні створити умови для подальшого розвитку шляхом надання корпоративного статусу не тільки окремим підсистемам, а й муніципальним утворенням як специфічним корпораціям. Корпоративні риси місцевого самоврядування виходять зі змісту муніципальної влади, правових та економічних засад її діяльності.

У муніципальних утвореннях мають місце такі особливості:

- надане територіальним громадам право на самоврядування і наявність умов формування активних поведінкових установ особистості щодо розширення можливостей вибору типу власної поведінки у вирішенні проблеми покращання свого життя;

- активізація творчого потенціалу, соціальної активності та причетності всіх членів територіальної громади до вирішення питань, що мають не тільки особистий, а й колективний інтерес, як пріоритетний шлях розвитку муніципальних утворень і місцевого самоврядування;

- сфера активності членів територіальної громади пов’язана не тільки з добуванням економічних благ для власного розвитку, а передусім із задоволенням загальних соціальних потреб територіальної спільноти.

- послаблення впливу держави на вибір шляхів розвитку муніципальних утворень;

- головні напрями і зміст діяльності органів місцевого самоврядування щодо соціального розвитку реалізуються переважно в соціальній інфраструктурі;

- господарський порядок, що базується на відповідальному й вільному виборі громади і широкій участі її жителів у вирішенні питань саморозвитку, здатний ефективніше забезпечувати її економічну безпеку в результаті розширення громадою не тільки власних повноважень, а й шляхом самостійного взяття на себе відповідальності;

- на території муніципального утворення локальні суб’єкти інноваційної діяльності та інноваційно активні жителі, представники бізнесу і влади можуть об’єднуватись і створювати об’єкти інноваційного системного характеру, створюючи нові, продуктивніші сили розвитку міст.

Вибір Україною шляху побудови демократичної, правової держави, підґрунтям якої є пріоритети соціальних прав і свобод людини і громадянина, мотивує формування принципово нової моделі організації соціальних зв’язків і відносин у суспільстві. А бажання і здійснені кроки щодо вступу України до Європейського Союзу обумовлюють її нові зобов’язання щодо розвитку соціальної сфери територіальних громад, а отже, і місцевого самоврядування на всій території. Останнє також не може бути здійсненим без запровадження новітніх підходів і методів до їх реалізації. Одним з таких організаційних методів і пропонується обрати запровадження корпоративного управління соціальною сферою.

Можливості підвищення ефективності муніципального управління на корпоративних засадах ще недостатньо досліджені. У наукових розробках корпоратизм в управлінні територіями пропонується розвивати шляхом створення корпорацій, створення корпоративного фонду розвитку, випуску корпоративних цінних паперів (акції, облігації), заснування корпоративних інвестиційних, пенсійних і страхових фондів.

- самоврядування в колективах, які формуються на основі виборної або професійної діяльності, спільної політичної програми, спільних творчих прагнень, спільних соціальних та економічних інтересах і врахуванні спільних потреб;

- самоврядування територіальних спільнот людей – стійких колективів людей, об’єднаних системою зв’язків та відносин, що історично склались унаслідок їх постійного проживання в межах однієї території, які перебувають у перманентному розвитку [2, с. 6].

У першому випадку можна говорити про корпоративне самоврядування, у другому – про самоврядування територіальної громади, або місцеве самоврядування на корпоративних засадах. У науковій літературі вживається і термін «корпоративне управління», що стосується не територіальної громади, а поширюється на владу самоврядної організації людей. Але ця думка не суперечить розгляду можливостей і доцільності застосування корпоратизму як прогресивного способу організації спільної праці в соціальній сфері міст. Оскільки територіальна громада визначається як незалежна від держави органічна корпорація, яка склалася природним шляхом, можна стверджувати, що визначально корпоративну основу мали всі процеси життєдіяльності в громадах. Останнє і є базовим підґрунтям для розгляду, поглиблення, урізноманітнення й розвитку корпоративних відносин у соціальній сфері міст. Соціальна сфера і процеси соціального розвитку мають безпосередній вплив на швидкість та результативність діяльності в місцевому самоврядуванні. Узагальнені характерні риси корпоративних відносин у системі місцевого самоврядування можна структурувати у вигляді табл. 3. 1.

Таблиця 3. 1

Основні ознаки корпоративних відносин у соціальній сфері міст

Наведені ознаки корпоративних відносин у соціальній сфері як невід’ємної складової муніципальної економіки свідчать про об’єктивну необхідність застосування корпоративної концепції управління соціальним розвитком. Виявлення корпоративних соціальних відносин, що існують у середовищі муніципальних утворень, є не єдиним доказом доцільності запровадження корпоративного управління соціальним розвитком. Не менш вагомим є і характер якісних змін у взаємодії жителів і влади муніципальних утворень щодо підвищення якості соціальних послуг, впливу на розвиток соціальної інфраструктури й використання муніципальної власності і фінансових коштів.

Зміст корпоративних відносин у соціальній сфері обґрунтовує питання створення умов підвищення їх дієвості і цілеспрямованості їх впливу на соціальний розвиток. Ця особливість визначає необхідність використання нових підходів до організації суспільної праці, зокрема, переходу на корпоративний спосіб організації управління соціальною сферою і матеріальною власністю, що належить територіальній громаді.

Розглядаючи соціальну інфраструктуру, яка створює умови для функціонування соціальної сфери і сприяє соціальному розвитку, слід відзначити, що вона являє собою також об’єднання, але зі значно більшими зобов’язаннями перед громадою, ніж майнові. Імплементація соціальних корпоративних відносин у процеси формування й розвитку соціальної сфери створює умови для дотримання зобов’язань і відповідальності учасників у частині, що визначена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [108].

Мета передачі державою повноважень щодо управління муніципальною (комунальною) власністю із делегуванням прав і відповідальності територіальним громадам та їх представницьким виборним органам ґрунтується на корпоративній ідеології і соціальному змісті відносин. Така передача спрямована на забезпечення ефективного управління використанням і прирощенням благ, що належать усій громаді, шляхом контролю за виконанням функцій управління, збільшення продуктивності кожного структурного елемента соціальної сфери.

У муніципальних утвореннях є виняткові компетенції і права жителів стосовно визначення основних напрямів діяльності, внесення пропозицій і змін у статути територіальних громад, виборів і відкликання обраних (представницьких) органів влади, зміни керівників суб’єктів муніципального господарювання в економічній і соціальній сферах, вирішенні питань розподілу місцевого бюджету та питань стратегічного й поточного планування управління.

Розгляд соціальної сфери муніципального утворення як публічної соціальної корпорації виходить із сучасних підходів до підприємництва. Він полягає в здатності особливим чином поєднувати інші фактори виробництва, організовувати процеси їх відтворення на ініціативній, інноваційній, ринковій основі. Водночас створюється певна економічна відповідальність, яка дає можливість отримувати додатковий прибуток від підприємницької діяльності.

Загальні риси, особливості та відмінності муніципальних корпоративних об’єднань свідчать, що для створення організаційно-правової форми діяльності муніципальних підприємств та організацій існують об’єктивні умови. Зазначене створює можливості для появи нових організаційних схем і форм господарювання, підвищення гнучкості процесів життєдіяльності для вчасного реагування на зміни умов функціонування. Управління розвитком на корпоративних засадах збільшує коло зацікавлених учасників, представників демократичних соціальних інституцій некомерційного, частково комерційного, комерційного і соціально-комерційного форм організації їх життєдіяльності. Їх особливими ознаками стане спільна відповідальність за темпи соціального розвитку, ефективне використання муніципальних ресурсів і забезпечення незворотності позитивних змін.

Для прискорення розвитку корпоративних відносин та імплементації корпоративного управління соціальною сферою необхідний науково обґрунтований концептуальний підхід, що являє собою сукупність поглядів, які характеризують основні ідеї корпоратизму і формують вихідні положення змістовного наповнення понять, принципів, методичних аспектів і практичного використання цього способу організації суспільного життя.

Передумовою обґрунтування й розроблення концепції соціального корпоратизму в соціальній сфері муніципальних утворень є подальше закріплення демократичних перетворень у країні та розвиток громадянського суспільства. Останній сприяє зміцненню ринкової, соціально орієнтованої економіки та виступає одним із магістральних напрямів трансформації українського суспільства на шляху його наближення до відповідних європейських стандартів.

Розвиток корпоративних відносин у соціальній сфері має на меті системні зміни соціальної спрямованості процесів життєдіяльності, забезпечення участі суб’єктів господарювання і громадськості в процесах соціального розвитку та проведенні трансформаційних перетворень. Розуміння прямої залежності показників економічного розвитку, добробуту й економічної стабільності муніципальних утворень від мобілізації творчого, трудового, підприємницького і людського капіталу територіальних громад створює нове джерело їх розвитку – соціальну ділову активність.

Розглянемо основні складові концепції, що пропонується. У складі елементів концепції повинні бути виокремлені: місія соціального корпоратизму в соціальній сфері, його стратегічні й поточні цілі, принципи корпоративного управління, політика, стратегія, функції, завдання, методи, механізми та інші важелі.

Місія корпоративного розвитку соціальної сфери міст і її галузевих секторів в умовах розвитку може бути визначена так: ґрунтуючись на принципах соціального корпоратизму, корпоративне управління спрямовується на системне постійне забезпечення розвитку і якість соціальної інфраструктури, забезпечення дотримання соціальних стандартів, соціальних норм і нормативів життя, соціальної справедливості в розподілі соціальних благ і муніципальних економічних ресурсів, створення умов зростання якості соціальних послуг для розвитку й відродження людського капіталу як найпродуктивнішої сили і ключового фактору побудови громадянського суспільства.

Мета розвитку корпоративних соціальних відносин та імплементації корпоративного управління в розвиток соціальної сфери міст – сформувати дійові впливи і важелі, об’єднати можливості й зусилля соціальної спільноти, влади й бізнесу задля реалізації спільних соціальних інтересів, запровадження прогресивних соціальних стандартів, підвищення норм і нормативів до європейського рівня, соціального розвитку всієї громади й нагромадження соціального (людського) капіталу.

Першочерговим завданням реалізації наголошеної концепції є визначення соціальної політики муніципального утворення, стратегічних орієнтирів, векторів і пріоритетів, що знаходять своє відображення в стратегії, програмах і планах соціального розвитку, мотивують розширення соціальної інфраструктури, повне використання її потенціалу шляхом побудови інноваційних моделей корпоративного управління.

Серед стратегічних цілей корпоративного управління соціальним розвитком слід визначити:

- інституційне забезпечення корпоративного управління соціальною сферою, ураховуючи в ньому створення умов для зростання інтелектуального, культурного та духовно-морального потенціалу кожної особистості й соціуму територіальних громад;

- підвищення конкурентоспроможності жителів громади і її позитивний вплив на процеси структурних позитивних змін у соціальній інфраструктурі, спираючись на «економіку знань», що забезпечує динамічне соціальне та економічне зростання економіки й підвищує рівень і якість життя населення;

- побудову раціональної горизонтальної і вертикальної корпоративної мережі елементів соціальної інфраструктури, що дасть можливість сконцентрувати інтелектуальні й місцеві ресурси, прискорювати процеси спільного та ефективного їх використання;

- сприяння розширенню усвідомлених спільних соціальних цінностей і спільних соціальних інтересів територіальної громади;

- розвиток ринкових елементів у соціальних підсистемах;

- формування умов забезпечення рівних соціальних можливостей для виявлення соціальних ініціатив, самореалізації і включення людей у співпрацю з іншими людьми і владою через прозорі й доступні мережі соціальних корпоративних відносин;

- сприяння формуванню нових власних джерел розвитку громади й позитивних чинників;

- визначення і закріплення прав та обов’язків жителів громади як носіїв творчої ініціативи в питаннях подальшого соціального розвитку;

- використання соціально орієнтованих, здатних до самовдосконалення й розвитку моделей самоврядування громад;

- підвищення соціалізації і демократизації функцій місцевої влади в управлінні соціальною сферою;

- пріоритетне відтворення й підтримка соціального ресурсу як чинника конкурентних переваг соціальної сфери.

Місія і цілі розвитку корпоративних відносин і соціального корпоратизму розгортаються в соціальній муніципальній політиці корпоративного соціального партнерства.

Політика, як сукупність взаємопідпорядкованих дій усіх учасників діяльності соціальної сфери, повинна враховувати розвиток корпоративного характеру й умови взаємодії учасників різних організаційних форм діяльності, які спрямовують управлінські дії на реалізацію стратегічних і поточних цілей та рішень, які приймаються.

Формування й обґрунтування соціальної корпоративної політики розвитку соціальної сфери має враховувати розширення простору соціальної діяльності і сприяти формуванню суб’єктів реалізації соціального корпоратизму. Цьому передує прийняття громадою стратегії корпоративного соціального розвитку, яка має надати повне уявлення про перспективи соціального розвитку громади в майбутньому з використанням ідеології соціального корпоратизму. Стратегія має враховувати реальні можливості диверсифікації й організаційних змін в облаштуванні цієї сфери з використанням технологій корпоративного управління й активізувати розвиток інфраструктури і соціальних процесів у самоврядуванні громади.

Для розробки й обґрунтування муніципальної соціальної корпоративної політики перш за все необхідно мати структурно і змістовно організовані масиви інформації про склад, стан і умови функціонування суб’єктів соціальної сфери. У тому числі: склад і структура суб’єктів соціальної сфери за видами соціальних послуг; обсяги і «номенклатура» соціальних послуг; взаємозв’язки і взаємообумовленості організаційних дій між технологічними процесами створення послуг; існуючий характер і синергізм кооперування й комбінування процесів; економічні і трудові параметри; фінансові й інвестиційні ресурси; динамізм основних показників розвитку соціальної сфери за попередні роки; види трансформаційних змін; структура і характер організаційних змін; методи і механізми соціального управління та інша, необхідна в конкретних ситуаціях інформація.

Систематизований перелік основних зовнішніх чинників впливу на темпи соціального розвитку, наведений в табл. 3. 2, свідчить про їх полярність і різну спрямованість, що ускладнює передбачення їх безпосереднього впливу на результати соціальних процесів. Але значення зовнішніх чинників і експертне прогнозування наслідків їх дії дозволить ураховувати і можливі результати їх впливу.

Таблиця 3. 2

Основні зовнішні чинники впливу на темпи соціального розвитку

Отримання інформації про внутрішній стан і рівень розвитку соціальної сфери муніципальних утворень є необхідним, але недостатнім масивом вихідних даних для розробки соціальної політики. У складі інформації щодо прогнозування змін і визначення необхідних реформаторських заходів для прискорення темпів соціального розвитку важливе місце посідають чинники зовнішнього й внутрішнього впливу. Особливістю визначення внутрішніх чинників у даному випадку є виокремлення з їх об’єктивно існуючого складу тих, на що не тільки можуть впливати органи місцевого самоврядування й органи управління господарюючих у соціальній сфері суб’єктів, а й створювати умови щодо їх запровадження і впливу. Такі чинники у складі структурно-логічної моделі наведено на рис. 3. 1. Безумовно, їх перелік може бути суттєво розширеним, але на першому етапі формування інформаційно-аналітичної бази розробки муніципальної соціальної політики можна зупинитись на найвпливовіших із них.

Побудова моделі й організація розробки і формування змісту муніципальної політики соціального корпоративного розвитку яскраво ілюструє, що її можна розглядати як самостійне джерело реалізації національної соціальної політики і стратегії соціального розвитку країни в первинних осередках національної економіки.

На цьому рівні формуються і безпосередньо реалізуються відтворювальні процеси соціуму і створюються умови досягнення максимальних результатів соціалізації суспільства. Саме на цьому рівні формується, розвивається і використовується людський капітал, як авансована й інвестована «вартість», яка в процесі свого руху приносить більшу вартість суспільству, тобто сама зростає.

У процесі формування системи стратегічних цілей важливою умовою є визначення очікуваних показників їх досягнення, які будуть здатні свідчити про реальне зростання можливостей соціального та економічного розвитку і дозволять установити зв’язок між цілями, формами прояву та очікуваними результатами впровадження корпоративних відносин у соціальну сферу (табл. 3. 3).

Таблиця 3. 3

Цілі й очікувані результати розвитку корпоративних відносин

у соціальній сфері

Визначення основних показників досягнення соціальних цілей в умовах корпоративного управління і соціальних цінностей, які забезпечуються в процесі їх досягнення, дозволяє передбачити потрібні обсяги ресурсів і витрат на їх створення, визначити «ціну» соціальних благ у суспільстві й розробляти обґрунтовані заходи для їх збереження. Індикатори за допомогою яких пропонується оцінювати рівень соціального розвитку територіальних громад наведено у додатку С. У системному оцінюванні темпів соціального розвитку доцільно виокремлювати результати економічних складових соціальних корпоративних відносин, а саме: рівень ефективності використання й обсяги нарощування загальних ресурсів, людського капіталу; рівень витрат на утримання органів корпоративного управління; конкурентні цінності, що формуються в корпоративному секторі соціальної сфери в динаміці їх створення та інші показники, що розкривають складові, зміст і призначення розвитку корпоративних відносин за напрямами, сферами застосування й досягнутими результатами.

До функцій корпоративного управління соціальною сферою належать:

– визначення об’єктів спільних соціальних інтересів;

– формування й розвиток мережі соціальних установ та організацій, що можуть стати учасниками корпоративної соціальної співпраці;

– створення й розвиток соціальної інфраструктури;

– створення інституційного середовища корпоративної організації управління в соціальній сфері, співпраці та партнерства;

– створення структури органів корпоративного управління як складової системи управління соціальною сферою.

Функціональні завдання корпоративного управління повинні включати широкий спектр діяльності. У їх складі необхідно визначити:

- створення простору для самовиявлення й саморозвитку сутнісних сил людини й здатності до інноваційного господарювання;

- створення безперервного ланцюга взаємодії і взаємообумовленості соціальних процесів на території муніципального утворення з метою формування умов появи високорозвинутої творчої, соціально й економічно активної спільноти;

- формування стратегічного бачення і стратегічних завдань розвитку соціальної інфраструктури й соціальних процесів;

- створення умов формування і контроль за якістю процесів розвитку;

- забезпечення ресурсами й умовами розвитку реалізації соціальних процесів;

- чітке визначення й забезпечення соціальних і корпоративних прав жителів територіальних громад;

- розробка й обґрунтування здійснення стратегічних і поточних заходів з розвитку локальних та інтегрального соціальних процесів, формування й розвитку соціального людського капіталу;

- інституційне вдосконалення системи управління розвитком соціальної сфери;

- пошук нових можливостей і сегментів співтовариства та взаємодії соціальної підсистеми з іншими підсистемами міста й зовнішніми партнерами;

- розвиток соціальної активності, правил соціальної взаємодії, виховання соціальної свідомості і підвищення культурно-освітнього рівня населення;

- вибір і цілеспрямування діяльності в соціальних галузях на прогресивні форми соціального руху громади за обраним вектором і стратегічними напрямами;

- створення корпоративної інтегрованої системи управління формуванням і розвитком соціального ресурсу як найпродуктивнішої сили і ресурсу суспільства;

- постійний розвиток здатностей соціуму на муніципальному рівні до інноваційної діяльності і реалізації перетворень у первинних ланках суспільства.

Основними принципами корпоративного управління в соціальній сфері можуть бути визначені такі:

- початком створення усіх корпоративних відносин у соціальній сфері міст є муніципальне співтовариство;

- вирішення соціальних проблем, які виникають у соціальній сфері, починається з розкриття потреб максимальної реалізації можливостей кожної людини, її сім’ї і місцевого співтовариства як площини і підвалин соціального розвитку;

- зв’язок людини з людиною, організації з організацією і влади з усіма учасниками в місцевому співтоваристві на рівні муніципального утворення здійснюється відповідно до принципу «рівного і сумісного». Зв’язок одного суб’єкта соціальної сфери з іншим здійснюється відповідно до принципу «однакової рівності»;

- вирішення соціальних проблем жителів муніципального утворення можливе в разі максимальної реалізації соціальних цілей розвитку, коли влада йде назустріч інтересам кожної сім’ї, і поєднання спільних інтересів (інтересів колективу, підприємств, громадян та самої влади).

До принципів корпоративного управління також належать:

- принцип самостійності, який означає, що кожна соціальна галузь чи підсистема може приймати рішення з усіх питань розробки, проведення й практичного запровадження політики власного соціального розвитку, узгодженої із соціальною політикою в місті;

- принцип створення допоміжних джерел фінансування, який передбачає формування в соціальному секторі підприємницького початку, що дозволяє забезпечувати більші можливості реалізації рішень, які приймаються;

- принцип широкого залучення жителів муніципального утворення до участі в обговоренні й прийнятті програм і планів соціального розвитку, що зміцнює демократичні основи управління, породжує солідарну відповідальність і підвищує громадянську зрілість суспільства на муніципальному рівні;

- принцип соціальної ефективності програм і планів розвитку;

- принцип власного внеску і участі підсистем соціальної сфери в підтримці й розвитку соціальної інфраструктури муніципального утворення;

- принцип спільної і персоніфікованої соціальної відповідальності;

- принцип підзвітності й підконтрольності органів корпоративного управління і корпоративних структур місцевим органам влади і громаді [47, с. 255].

Механізм корпоративного управління в соціальній сфері розкривається комплексно, у змісті правових, фінансових, економічних і організаційних чинників, що забезпечують реалізацію концепції корпоративного управління. Його дія цілеспрямовується на конкретизацію змісту і форм реалізації корпоративних відносин, правил їх взаємодії в соціальній сфері, упорядкованою системою принципів корпоративного управління, а також їх безальтернативним дотриманням. Серед елементів механізму визначаються нормативно-правові акти, державні, місцеві норми права із захисту і збільшення соціальних прав жителів, у тому числі соціальних стандартів якості життя і соціальних норм, інституціалізація умов для формування різних форм партнерства, реалізація технологій корпоративних відносин, корпоративних способів та умов мобілізації економічних і фінансових ресурсів суб’єктів корпоративного соціального партнерства для збільшення коштів бюджету соціального розвитку міст.

Пріоритетною складовою механізму корпоративного управління в соціальній сфері міст, без сумніву, є соціальна, яка базується на ціннісних принципах і врахуванні особистої гідності людини, її свобод і прав на самовизначення, відповідальність за індивідуальний розвиток, постійний взаємозв’язок. Саме становлення кожної особистості розглядається як джерело інноваційного оновлення й підвищення якості суспільного життя. Реалізація концептуальних основ корпоративного управління в соціальній сфері здійснюється шляхом узгодження його складових, реалізується через механізми корпоративного управління, що являтимуть собою сукупність інституційних складових та організаційно-правових форм функціонування й розвитку.

Передумовою ефективної реалізації корпоративного управління також є концептуальне бачення ролі його органів. Вони призначені постійно і якісно здійснювати системний вплив на результат соціальних процесів, використовуючи мотивацію спільних інтересів у передбачуваних результатах їх досягнення.

Структура органів управління створюється шляхом об’єднання людей, здатних забезпечити своєчасний перебіг і коригування процесів розвитку в обраному напрямі. Традиційно структури органів управління пов’язані з чітко визначеними правилами, інструкціями, описом повноважень, штатними одиницями працівників, розподілом відповідальності й влади. Особливістю органів корпоративного управління є те, що вони значною мірою повинні відрізнятись динамічністю, гнучкістю, здатністю впливати на людей персонально і на цілі колективи, активізувати участь у прийнятті рішень, стимулювати творчу, ефективну і результативну співпрацю.

Менеджер з корпоративного управління повинен уміти думати й уявляти абстрактні ситуації, мати навички міжособистісного спілкування, бачити соціальну сферу як єдине ціле і взаємозв’язки її процесів, визначати місце кожного учасника корпоративних відносин у середовищі, де він працює. Здатність системно й комплексно мислити потрібна для оцінки взаємовідносин і правильного прийняття рішень щодо визначення цілей, вирішення проблем, що виникають, управління часом, управління конфліктами, небажаними відхиленнями. Менеджер має вміти спілкуватись з людьми, вести переговори, керувати ними, викликати ентузіазм і створювати атмосферу довіри, створювати ефективні групи, делегувати повноваження тощо. Системність корпоративного управління стверджує взаємозалежність і необхідність координування різних аспектів створення соціальних послуг, здатність визначати й оцінювати вплив факторів на їх якість, обсяг, своєчасність перебігу соціальних процесів, координування та інтеграцію багатьох видів діяльності для досягнення визначених цілей з урахуванням новітніх тенденцій сучасності, глобалізацію багатобарвності трудових ресурсів, їх культурних, релігійних, вікових відмінностей, етичної належності, соціальні та інші особливості розвитку інформаційних технологій, загального управління якістю, зниження організаційної ієрархії, підвищення корпоративної культури й етики.