Досвід зарубіжних країн щодо впливу фіскального механізму на розвиток соціальної сфери

Сучасна економіка доводить, що ефективний соціально- економічний розвиток суспільства неможливий без його державного регулювання. Одним із найпотужніших механізмів регулювання є фіскальний.

діяльністю. Центральною підсистемою названих відносин вважається ринок праці, представлений у сукупності об'єктивних законів, функціональних механізмів та чинників впливу. Важливою передумовою розуміння соціально-трудових відносин є сприйняття людей одночасно як суб'єкта економічної діяльності та як індивіда, особистості. Роль людей у піднесенні економіки та розвиток продукуючих можливостей індивіда як наукова проблема вперше розглядалися У.Петті. Саме ним запроваджена категорія «живі діючі сили» та запропонована методика оцінки грошової вартості якостей особи, що характеризують здатність виробляти^[123]. Зокрема, він зазначав: «Було б розумно, щоб те, що ми називаємо багатством, майном чи запасом країни, і що є результатом попередньої праці не вважалося б чимось відмінним від живих діючих сил, оцінювалося б однаково»^[124]. Багатство суспільства вчений пов'язував з характером занять його членів. На розвиток зазначеного, А.Сміт вводить поняття «продуктивні робочі сили», «здатність робітників до праці», «фізичні сили робітників».

умов для розвитку самого індивіда. Соціально-трудові відносини передбачають взаємозалежність та взаємодію індивідів у процесі праці. Така взаємодія, перш за все, спрямовується на регулювання якості трудового життя. В цілому ж система соціально-трудових відносин включає до свого складу три елементи, блоки: відносини зайнятості, відносини організації та ефективності праці та відносини пов'язані з винагородою за працю. Оподаткування доходів фізичних осіб є одним із чинників, що поєднують між собою всі названі блоки та дозволяють регулювати відповідні відносини. Звідси слідує, що соціально-трудові відносини у сучасності виступають також в ролі механізму формування індивідуального прибуткового оподаткування, яке має слугувати створенню необхідних умов для розвитку індивіда в наведених трьох підсистемах. Саме на це одночасно спрямовуються і фіскальна, і регулююча функції даного перерозподільного механізму.

Однак, слід зазначити, що не лише оподаткування доходів фізичних осіб справляє відчутний вплив та може використовуватися державою в якості регулюючого механізму соціальної сфери.

При реалізації наявних та напрацьованих механізмів у бюджетно-податковому законодавстві України велику роль відіграє досвід зарубіжних країн як головне джерело накопичення практичних знань у сфері бюджетно-податкового регулювання. Безумовно, зарубіжний досвід має велике значення для удосконалення вітчизняного фіскального механізму, але можливості його практичної адаптації до України можуть бути обмежені. Враховуючи зазначене, фіскальний механізм розвитку соціальної сфери в зарубіжних країнах потребує детальнішого дослідження, особливо це стосується його інструментів та аналізу досвіду їх використання.

В кожній державі існують свої особливості розвитку економіки, власне законодавство, національні традиції, свій напрямок розвитку. Але виділяють три основні моделі фіскального механізму в соціально-економічних процесах: ліберальна

(американська), консервативно-корпоративна та скандинавська (соціал-демократична).

В ліберальній (американській) або обмеженій моделі основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів є фіскальний механізм. Соціальна політика зорієнтована на сприяння акумуляції та перерозподілу коштів громадян в цілому, збагаченню найбільш активного населення. Прийнятний рівень життя забезпечується за рахунок допомоги малозабезпеченим категоріям населення та за рахунок пільг. При цьому зростає соціальна диференціація, домінують виплати соціальної допомоги та помірковані програми соціального забезпечення, громадяни обирають послуги соціальної сфери відповідно до своїх доходів та соціального стану. Таким чином, в даній моделі соціальні виплати є занадто обмеженими.

Так, у Великобританії, як однієї з високорозвинутих країн ЄС, найбільше притаманна ліберальна модель фіскального механізму розвитку соціальної сфери, яка характеризується низьким рівнем оподаткування при широкому різноманітті видатків бюджету соціального характеру. При чому слід зауважити, що рівень оподаткування у Великобританії нижчий від середнього рівня в ЄС. Проте, такі країни, як Ірландія, Іспанія, Греція та Португалія, обравши ліберальну модель Великобританії та встановивши низький рівень оподаткування з метою створення умов для зростання ВВП, не змогли вирішити проблему покращення соціального розвитку. Причиною цього є те, що відносно низький показник ВВП на душу населення в зазначених країнах вимагає використання інших інструментів фіскального механізму розвитку соціальної сфери, ніж у високорозвинених країнах ЄС, які мають більше інструментів впливу щодо регулювання бюджетних видатків на складові соціальної сфери.

Варто зазначити, що найменша частка ВВП, яка перерозподіляється державою, стосується тих країн, які відносяться саме до ліберальної моделі розвитку. Так, наприклад, у США фіскальний механізм використовується як інструмент, за

44

допомогою якого створюються сприятливі умови соціального розвитку при низькому рівні податкового навантаження.

Консервативно-корпоративна (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Люксембург) модель характеризується збереженням соціальних відмінностей, елементами патерналізму, що базується на соціальному страхуванні, а католицька соціальна наука стимулює виникнення корпоративізму. Перерозподіл доходів бюджету, відповідно даної моделі, є незначним, великий вплив на даний процес має церква та традиційні сімейні цінності. Консервативна доктрина приймає таку систему оподаткування доходів фізичних осіб, коли від суми оподаткування віднімається величина доходу, призначена на кожного члена сім'ї, яка утримується зі спільного сімейного бюджету. При цьому держава не повинна ні заміняти сім'ю, ні ускладнювати останній виконання нею основних самоврядних функцій забезпечення своїх членів необхідними засобами існування^[127]. Таким чином, рівень оподаткування є невисоким, фінансування соціальної сфери здійснюється здебільшого за рахунок страхових комерційних організацій, а соціальні послуги надаються першочергово зайнятому населенню.

Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) характеризується стійкою соціально-орієнтованою політикою, яка передбачає встановлення високих ставок оподаткування, значне посилення перерозподільчої і соціальної ролі держави, забезпечуючи тим самим гармонійний розподіл національного доходу між економічними суб'єктами через інструменти фіскального механізму. Фіскальною основою даної моделі є державний бюджет, який дозволяє забезпечити високий рівень бюджетних витрат. Він формується за допомогою високого рівня податкового навантаження, здебільшого, для багатого населення. Так, максимальний корпоративний податок встановлений у розмірі 28%, а гранична ставка прибуткового податку становить 58%. Зокрема, у Швеції, Норвегії й Данії податкове навантаження становить 51-63% ВВП, а частка державних витрат на соціальні цілі у ВВП у цих країнах вище 40%^[128]. Головною особливістю даної

моделі в ринкових умовах є гранична соціалізація, де держава не стільки формує ВВП, а й перерозподіляє через фіскальний механізм доходи, які одержані в приватному секторі. Скандинавській моделі характерний рівномірний розподіл доходу, підтримка непрацездатних груп населення, високий ступінь соціального захисту і забезпечення населення, гарантоване всьому населенню право на високі життєві стандарти. Особливе значення займає тут справедлива система оподаткування та подальший перерозподіл суспільного доходу.

Загалом зарубіжний досвід скандинавських країн доводить, що фіскальний механізм є дієвим інструментом перерозподілу ВВП в соціальному, територіальному та галузевому аспектах, ефективним важелем впливу держави на розвиток соціальної сфери. Так, один із найвищих рівнів перерозподілу ВВП характерний для Швеції. Держава за рахунок активного втручання в економіку надає всім доступ до якісної освіти, охорони здоров'я, інших соціальних послуг, забезпечує практично повну зайнятість працездатного населення, достатній розмір пенсійного забезпечення та ін. У Швеції понад 60% ВВП витрачається на соціальні потреби, в тому числі близько 12% - на пенсійне забезпечення, 11 - на допомогу тимчасово непрацюючим, 7 - на перекваліфікацію, 5 - на житлову допомогу, 5 - на допомогу сім'ї, 2% - на виконання громадських робіт. У соціальній структурі населення переважну більшість складає середній клас, який є фактором гармонізації суспільства, основою його стабільності. Проте в умовах глобалізації та посилення конкуренції в світовому економічному просторі Швеція та багато інших європейських країн із високим рівнем державного втручання зіштовхнулися з проблемою сповільнення темпів економічного розвитку та зростання пасивності населення в сфері зайнятості, коли значний відсоток громадян надає перевагу одержанню соціальної допомоги, а не пошуку робочого місця. Виникла необхідність у проведенні реформи системи соціального захисту, скороченні соціальних програм і запровадженні механізмів стимулювання трудової активності^[129]. Найбільша частка податкових надходжень у ВВП властива саме скандинавським країнам, їм характерним є державне втручання у відносини розподілу, де в руках держави

46 ФІСКАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ зосереджена велика частка ВВП, яка в майбутньому виділяється на соціальний розвиток.

Отже, ліберальна модель має певні обмеження, які стосуються соціальних стандартів життя населення, її результатом є скорочення безробіття, зростання зайнятості, помірний є рівень оподаткування та, як наслідок, рівень витрат бюджету на соціальну сферу. Консервативно-корпоративна модель не має дієвого механізму підвищення рівня зайнятості, характеризується невисоким рівнем оподаткування, однак спрямована на ліквідацію бідності і соціально-економічних відмінностей, її формування відбувається під впливом культурних традицій і релігійних переконань. Натомість скандинавська модель, на нашу думку, заслуговує значної уваги, адже вона враховує потреби споживачів суспільних послуг, має диверсифіковану структуру зазначених послуг, високе соціальне забезпечення населення, соціальні гарантії при високому рівні бюджетних витрат, які забезпечуються за рахунок високих ставок податків здебільшого для багатого населення.

Враховуючи зазначене, більш детальнішого дослідження потребують конкретні інструменти фіскального механізму зарубіжних країн, виявлення особливостей і закономірностей їх впливу на розвиток соціальної сфери для вдосконалення та підвищення ефективності фіскального механізму розвитку соціальної сфери України. Так, як фіскальний механізм розглядається нами як сукупність бюджетного та податкового механізмів, що поєднує в собі розподільчі процеси від сплати податків до використання фінансових ресурсів держави на соціальні потреби країни, то необхідним є розгляд бюджетного устрою, міжбюджетних відносин зарубіжних країн, структури їх податкових систем тощо, що дасть можливість з'ясувати ефективність дії конкретних інструментів фіскального механізму тієї чи іншої країни на розвиток соціальної сфери та можливість їх імплементації до вітчизняних умов розвитку України.

Слід зазначити, що історія успіху використання інструментів фіскального механізму в розвитку соціальної сфери формувалася на основі впливу соціально-економічних концепцій. Так, у більшій частині зарубіжних країн на початку 70-80-х рр. ΧΧ ст. відбулися зміни у фіскальному механізмі, які були спричинені впливом двох головних економічних концепцій - неокласичної Дж.М. Кейнса та

економіки пропозиції А. Лафера. В тих країнах, де діє неокласична концепція Дж.М. Кейнса, здійснюється активний вплив держави на розвиток країни, тому і фіскальний механізм, в основному, спрямований на підвищення розмірів та ставок податків. І навпаки, в країнах, де діє концепція економіки пропозиції А. Лафера, фіскальний механізм орієнтований на зниження податкового навантаження на платника податку. Бюджет при цьому наповнюється за допомогою розширення податкової бази та збільшення платників податків. Згідно з цією теорією оптимальний рівень податків повинен бути в межах 30-35%. Але як свідчить практика, ставки в більшості країн значно вищі і виходять за визначені межі^[130]. Залежно від того, яку модель розвитку обрала країна і залежить вибір інструментів фіскального механізму розвитку соціальної сфери (табл. 1.4).

Аналізуючи дані табл. 1.4, можна відмітити, що в таких країнах, як Швеція, Фінляндія, Бельгія, Франція, Австрія спостерігається високе соціальне забезпечення населення. Це відбувається за рахунок високих ставок податків, прогресивного персонального оподаткування, застосування податкових знижок тощо. Варто зазначити, що, як від прямих податків, так само і непрямих залежить наповнення бюджету, його перерозподіл та соціальний рівень громадян країни. При цьому використання інструментів фіскального механізму та їх ефективність в зарубіжних країнах залежить від фіскальних традицій, соціально-культурних чинників, які впливають на свідомість населення і, відповідно, на обов'язок сплати податків та зборів.

Фіскальну ефективність податку на доходи фізичних осіб нами вже було досліджено в окремих працях у 2007 р. та у наступних, і визначено, що зазначений податок являє собою основний механізм акумуляції бюджетних надходжень розвинених країн. Фактично всі податкові системи Заходу орієнтовані на оподаткування особистих доходів громадян. Підґрунтям саме для такого їх стану є суспільний механізм розподілу створеного продукту, за яким основна частина виробленого надходить до приватних осіб і тільки потім з цих сум отримують свої доходи фінансові структури, сектор послуг та держава.

48

Таблиця 1.4 Інструменти фіскального механізму соціального розвитку в країнах ЄС

Разом з тим, із зароблених доходів громадян оподатковується лише та частина, яка залишається після задоволення основних життєвих потреб індивіда та сім'ї. Кошти на фінансування зазначеного виводяться з-під оподаткування за допомогою різних механізмів (неоподатковуваних мінімумів, знижок і т.д.). Останні розроблені так, щоб у результаті застосування вивільнялися фінансові ресурси фізичних осіб, необхідні для покриття вартості відтворення робочої сили. Таким чином, праця як фактор виробництва в розвинених країнах звільнена від оподаткування.

Але тоді постає питання щодо фіскальної ефективності аналізованого податку. Тут слід відзначити, що досягненню відповідного її рівня сприяють також конкретні форми та структура цього перерозподільного механізму.

На формування даного податку, крім інституту соціально- трудових відносин, впливає інститут сім'ї. Між цими трьома інститутами (соціально-трудових відносин, індивідуального прибуткового оподаткування та сім'ї) існує тісний взаємний зв'язок. Він полягає в тому, що діяльність індивідів на ринку праці піддається впливу процесів, які відбуваються в домогосподарствах. Рішення про пропозицію своєї робочої сили особа приймає, враховуючи думку та обсяги доходів інших членів сім'ї, рівень оподаткування, тощо. Податки ж у свою чергу виявляють вплив на рівень доходів сім'ї, зайнятість та соціальну захищеність її членів. Ринок праці створює одночасно і умови забезпечення членів сім'ї, і об'єктивні можливості податкового перерозподілу доходів.

Відтак, у провідних державах світу податок на доходи громадян є впливовим інструментом фіскальної політики у сфері акумулювання бюджетних фінансових ресурсів та перерозподілу доходів населення. Втім, особистий прибутковий податок водночас є фіскально адекватним до потреб суспільства, оскільки населення у повноцінній мірі забезпечується необхідним обсягом благ з боку держави, особливо послугами соціального характеру. Досвід прибуткового оподаткування у США, де федеральний індивідуальний прибутковий податок з 1945 року складає близько 45% в доходах федерального бюджету і 8% у ВВП^[131], тобто протягом останніх 70 років його фіскальне значення залишалося

50

стабільним, є прикладом в регулюванні оподаткування і витрат - обов'язкового аналізу руху доходів серед окремих груп населення і приведення фіскального механізму у відповідність до реалій життя^[132]. Так, аналізуючи рівень податкового тягаря, наприклад, в США і скандинавських країнах можна переконатися в тому, що в США норма оподаткування є вдвічі нижчою. Однак істотного впливу на щорічні темпи приросту ВВП, економічне зростання та суспільний прогрес така міра податкового навантаження не справляє: зокрема, в цих країнах щорічний приріст ВВП однаково коливається в межах 36%. Таким чином, прибутковий податок з громадян повинен бути таким, щоб можливо було ефективно перерозподілити доходи населення.

Спонукальним мотивом й підставою до підвищення норми оподаткування в країнах Скандинавії виступає політика соціального захисту та забезпечення, що ґрунтується на граничній корисності податків і податкових платежів; саме через цю обставину мінімізується втрата соціального благоустрою громадян як платників податків в системі фіскального обміну “податки - блага”. Ця гіпотеза реалізується в межах принципу “співрозмірності” оподаткування на предмет співвідношення податків і суспільних благ. Він ґрунтується на основі оподаткування одержуваних благ, суть якого полягає в придбанні платником податку благ (товарів, послуг), що пропонується державою, як це відбувається й у випадку отримання інших благ. Отже, та особа, яка одержує найбільшу користь від наданих державою благ, зобов'язана в адекватній мірі компенсувати державні видатки на фінансування її благ через механізм оподаткування. Тобто повинна виконуватись співрозмірність сплачених податків та сукупних суспільних благ, які одержують платники від держави^[133].

Варто зазначити, що у розвинутих країнах за рахунок податків фінансується близько 90% видатків бюджетів і перерозподіляється в середньому близько 50% ВВП. Це дає змогу говорити про податки як про найважливіший інструмент

фіскального механізму, за допомогою яких відбувається наповнення бюджету та, відповідно, соціальний розвиток країни^[134].

Особливе місце серед інструментів фіскального механізму розвитку соціальної сфери посідають податкові пільги, основною формою яких є звільнення від сплати податків, але у 2002­2004 рр. податкові пільги надавалися також у формі відстрочення сплати податкових зобов'язань, розмір яких становив майже 4%, а з 2010 р. - не більше 0,2%. Рівень державної підтримки через податкові пільги відносно ВВП країн ЄС у цілому знижується. Якщо у 2009 р. податкові пільги як складова державної допомоги дорівнювали 1% ВВП, то у 2010 р. - 0,9, а у 2011-2012 р. - 0,7% ВВП. Прикладом ефективного управління системою податкових преференцій є Німеччина, ВВП якої у структурі ВВП країн ЄС протягом останніх років стабільно посідає перше місце (табл. 1.5)^[135].

Зарубіжний досвід свідчить про те, що надаючи податкові пільги, слід дбати про необхідність розширення податкового поля, підвищення активності господарюючих суб'єктів, які б забезпечували збільшення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів.

З метою вирішення соціальних проблем уряди європейських країн використовують такий інструмент фіскального механізму, як видатки бюджету, збільшуючи розмір виплат по соціальному захисту і забезпеченню: Австрія, Бельгія, Німеччина - допомоги по догляду за дитиною, пенсій та ін.; Греція - щодо спеціальної допомоги безробітним або пенсіонерам з низькими доходами; Латвія - допомоги на годувальника та по непрацездатності; Португалія - збільшення особистої допомоги для інвалідів^[136]. Так, частка витрат на соціальні потреби в сукупних державних витратах високорозвинутих країн світу досить висока і коливається від 30-50% (у Греції, Канаді, Великобританії) до 60­70% (в Австрії, Франції, Новій Зеландії, Бельгії, Німеччині,

52

Нідерландах, Швейцарії). З-поміж країн, близьких за історичним розвитком до України, у Польщі велика увага приділяється фінансуванню соціальних потреб села, де із 10% частки, виділеної аграрному сектору із бюджетних видатків, 7% спрямовується на соціальну сферу^[137].

Таблиця 1.5

Динаміка ВВП держав - членів ЄС за 2007-2014 рр., млрд. євро

В світовій практиці активною формою фінансування соціальних витрат, поряд з державним бюджетом, є місцеві бюджети, а саме: бюджети провінцій, земель, районів тощо. Так, у

Канаді з місцевих бюджетів фінансується освіта й охорона здоров'я, в Іспанії - утримуються дороги та надаються оздоровчо- культурні послуги, у Франції департаменти фінансують житлове будівництво, розвиток транспорту, середню і професійну освіту, охорону здоров'я, бібліотечну справу; комуни - розвиток житла, місцевих доріг, дошкільного і початкового навчання^[138]. Основний тягар державних витрат на культуру (в середньому приблизно 75%) у більшості країн несуть регіональні і місцеві бюджети. Проте структура витрат центрального, регіонального та місцевого бюджетів відрізняється по країнах. Так, у Нідерландах у структурі витрат на культуру регіональних бюджетів переважають витрати на бібліотеки (42%), в Німеччині - на соціально-культурні заходи (45%), в Данії - на виконавче мистецтво (41%). Важливою статтею витрат місцевих бюджетів на культуру в багатьох країнах є витрати на бібліотеки, які в Данії становлять 69%, у Швеції - 39%, в Нідерландах - 28%, в Німеччині - 64%, а в Швеції близько половини видатків на культуру місцевих бюджетів використовується для фінансування соціально-культурних заходів^[139]. Так, із загальних витрат бюджетів усіх рівнів Швеції 44% припадає на частку соціального страхування і соціальне забезпечення і 25% - на освіту та охорону здоров'я. Значна частина цих витрат покривається за рахунок бюджетних дотацій, які здійснюються як у вигляді прямих трансфертів, так із фондів «відтворення доходів» (введений у 1996 р.). Землі і муніципалітети з рівнем доходів населення вище середнього по країні роблять внески у загальний фонд, який управляється урядом. Із цього фонду виділяють субсидії територіям, рівень доходів населення в яких нижче середнього.

З огляду на класифікацію соціальних видатків та залежно від їх спрямування соціальні виплати в розвинених країнах представлені пенсіями (у середньому 8% ВВП), видатками на охорону здоров'я (6%) та адресними виплатами малозабезпе­ченому населенню працездатного віку (5%). Державні видатки на інші соціальні послуги перевищують 5% ВВП лише у скандинавських країнах, для яких характерна найвагоміша роль

54 ФІСКАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

держави у наданні послуг літнім людям, інвалідам та сім'ям з дітьми^[140].

В країнах-членах ЄС застосовуються й інші інструменти фіскального механізму для зменшення податкового навантаження фізичних осіб в умовах кризи: на певно визначений час надається відстрочка на податкові відрахування із заробітної плати (Італія, Швеція), на купівлю меблів та побутової техніки застосовуються податкові пільги (Італія), вводяться для працюючих батьків пільги (Нідерланди), від оподаткування звільняються громадяни, які досягли 65 років, в Іспанії надаються податкові пільги для підтримки домогосподарств тощо. Це сприяє підвищенню рівня життя населення та розвитку соціальної сфери.

Необхідно зазначити також, що характерною рисою сучасних інструментів фіскального механізму є велика непередбачуваність відносно їх соціальних наслідків. Крім того, модифікації оподаткування у країнах Західної Європи (особливо високорозвинутих) ускладнюються негативним ставленням суспільства до істотного коригування перерозподільних процесів, які до рецесії (2009-2010 рр.) вважалися близькими до оптимальних і забезпечували стале зростання ВВП. Усі хочуть повернути втрачене “процвітання”, але не кожний розуміє, що за відновлення висхідної динаміки економічного розвитку треба “платити”. Інакше кажучи, сьогодні податкова політика країн ЄС значною мірою обмежена рамками докризової фіскальної стратегії. Країни ЄС завжди встановлювали рівень оподаткування, враховуючи загальноєвропейські та світові тенденції у розвитку фіску. Жодна з цих країн у 1995-2009 рр. не вдалася до радикальної (більш як на 7 процентних пунктів) корекції частки податків і податкових платежів у ВВП^[141].

Враховуючи те, що рівень доходів громадян будь-якої країни є показником соціального забезпечення та соціальних гарантій, вважаємо за доцільне більш детальніше розглянути саме доходи суб'єктів господарювання. Значний вплив на доходи населення країни здійснюється за допомогою такого інструменту, як

особистий прибутковий податкок. Це відбувається шляхом зміни ставок оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму та розміру доходу, який оподатковується за певною ставкою.

Для стимулювання внутрішнього споживчого попиту (у цих країнах населення споживає левову частку товарів національних виробників) розширюється сфера застосування інших соціальних пільг. А з метою мінімізації дефіциту бюджету збільшується податкове навантаження на високі доходи. Зокрема, в Великобританії, у 2008 р. сплата податку відбувалась за ставкою 20% і 40% (перехід до прогресивного механізму), із 2010 р. було запроваджено додаткову ставку 50% для оподаткування доходів понад 150 тис. фунтів стерлінгів, встановлено обмеження щодо доходів, які перевищують 100 тис. фунтів стерлінгів.

У Швеції рівень оподаткування один із найвищих у світі, проте податкова система побудована так, що за її допомого держава до певної міри вирівнює доходи громадян. Наприклад, керівний співробітник компанії "Вольво"отримує 500 тис. крон на рік, але після сплати податків та страхових внесків у нього залишається не більше 155 тис. крон, або 13 тис. крон на місяць. У кваліфікованого робітника з заробітною платою 90 тис. крон на рік після виплати податків і внесків дохід знижується до 60 тис., або 5 тис. крон на місяць. Таким чином, податки в Швеції по суті є свого роду інструментом справедливого перерозподілу доходів. Із загальної суми доходів населення, що складає 1,1 трлн. крон, 81% - заробітна плата, 16 - доходи від капіталу (проценти, роялті та ін.) і 3% - підприємницький доход. У цій країні великі платники податків реально втрачають частину своїх прибутків, у той час як пенсіонери та одинокі батьки з дітьми, навпаки, отримують із бюджету в середньому на 36% більше, ніж сплачують податків.

В Німеччині у 2007 р. було запроваджено до занадто високих доходів додаткову ставку 45%. Коли відбувалось світове погіршення кон'юнктури Німеччина вдалася до збільшення граничного розміру доходу, зниження нижньої межі ставки прогресивної шкали оподаткування до 14% (було 15%), підвищення розміру доходу, який не оподатковується. У 2010 р. в Німеччині знову вдалися до підвищення неоподатковуваного мінімуму та помітно збільшено податкову знижку на утримання дітей.

56

Уряд Франції, застосовуючи пільги у прибутковому оподаткуванні, у 2010 р. встановив їх граничний обсяг у розмірі 20 тис. євро та 8% від доходу, який оподатковується. У 2011 р. урядом було здійснено збільшення максимальної ставки прогресивної шкали оподаткування до 41% (було 40%).

В Італії, ще до рецесії відчуваючи труднощі у збалансуванні бюджету, у 2007 р. зменшили другу та третю ставки шкали, відповідно, з 33 до 27% і з 39 до 38%, запровадили нову, четверту її ставку - 41%, але зберегли діапазон прогресивного

оподаткування 23-43% і підвищили граничну межу доходу, що підлягає оподаткуванню за максимальною ставкою. В Італії у 2010-2011 рр. гранична ставка прибуткового оподаткування зросла з 44,9 до 45,6% (з урахуванням надбавки).

У Люксембургу у 2011 р. верхня межа прогресії збільшилася з 39 до 42,1%. Уряд Португалії у 2010-2011 рр. збільшив вищу межу ставки податку з доходів фізичних осіб до 46,5% (було 42%) (у 2011 р. шкала оподаткування у Португалії містила в собі 8 ставок, найнижча з яких становила 11,5%, а найвища - 46,5%), а у 2012 р. запровадив додаткову надбавку 2,5%, за якою оподатковуються доходи понад 153,3 тис. євро.

Урядом Іспанії у 2011 р. підвищено до 44 і 45% ставки податку з доходів фізичних осіб, які застосовуються до доходів, відповідно, понад 120 тис. і 175 тис. євро, а на 2012-2013 рр. запроваджено надбавки до кожної ставки шкали у розмірі від 0,75 до 7%. В деяких провінціях Іспанії диференціація шкали податку була ще більшою. Зазначимо також, що в Іспанії у 2008-2009 рр. платникам, доходи яких не перевищували середні по країні, надавалося вирахування з прибуткового податку у розмірі 400 євро. У 2010 р. таким вирахуванням могли скористатися тільки безробітні та малозабезпечені сім'ї, доходи яких становили до 8 тис. євро на рік^[142].

16 вересня 2011 р. уряд Іспанії прийняв рішення про відновлення на два роки податку на “чисті” статки, дію якого було призупинено в 2008 р. Його базою є вартість нерухомості, банківських депозитів, цінних паперів, автомобілів, творів

мистецтва, коштовностей тощо, які належать фізичній особі, за вирахуванням боргових зобов'язань. Неоподатковуваний мінімум після відновлення податку встановлено на рівні 700 тис. євро; крім нього надається податкове вирахування на житло в розмірі 300 тис. євро. Податок утримується за прогресивною шкалою з восьми ставок від 0,2 до 2,5%. За таких ставок платники зі статками в 1,1 млн євро мають сплатити податок у розмірі 200 євро на рік, а з великих статків - десятки й сотні тисяч євро. Надходження податку в 2012 р. становили в розмірі близько 1,1 млрд. євро, тоді як до перегляду величини неоподатковуваного мінімуму та податкового вирахування на житло за 2007 р. їх сума сягнула понад 2 млрд. євро. Уряд пішов на зменшення фіскальної ролі податку задля виведення зі сфери його дії статків середнього класу. Зокрема, внаслідок підвищення неоподатковуваного мінімумув 6,5 раза та податкового вирахування на житло у 2 рази, 90% попередніх платників податку були позбавлені необхідності його сплати^[143]. Отже, в країнах ЄС-15 спостерігається перекладання основного навантаження прибуткового

оподаткування на фінансово забезпечені групи населення за рахунок використання прогресивних ставок оподаткування доходів фізичних осіб.

Що стосується співвідношення річної мінімальної заробітної плати до обсягу ВВП на душу населення, то у 2011 році відповідні показники за даними Євростату та МВФ становили: у Бельгії мінімальна зарплата - 2064,2 дол. (68,6% до ВВП на душу населення); у Франції - 1951,9 дол. (68,7%); у Польщі - 496,7 дол. (31,5%); у Латвії - 403,2 дол. (33,5%). У США, наприклад, мінімальна годинна зарплата встановлена на рівні 7,25 дол. За порушення цього рівня оплати праці роботодавець сплачує штраф. Підняття рівня оплати праці суттєво зменшує обсяг «конвертної» зарплати, а разом із тим і збільшує надходження до бюджетів різних рівнів. В кінцевому результаті це позитивно позначається на життєвому рівні пенсіонерів, багатодітних сімей, на стані розвитку соціально-культурної сфери.

Вирішуючи проблему зайнятості та піклуючись про створення додаткових робочих місць, влада зарубіжних країн для

роботодавців прагне знизити витрати малих підприємств на розмір страхових соціальних внесків. Компенсація зазначених вище витрат відбувається за рахунок використання зниженої ставки до внесків соціального характеру або застосування податкового кредиту. Наприклад, урядом Канади запроваджено використання для малого бізнесу податкового кредиту на зайнятість, так званий «Hiring Credit for Small Business». Його сутність виявляється в тому, що для керівників малих підприємств виникає можливість зменшення розміру страхових внесків лише у тому разі, коли буде додатково працевлаштовано хоча б один працівник (розмір зменшення становить 1 тис. канадських доларів). Порівняння відбувається з кількістю працівників даного підприємства в минулому році. Ще однією з умов надання податкового кредиту виступає загальний розмір соціальних страхових внесків, який не повинен бути більшим ніж 15 тис. канадських доларів протягом року. Особлива увага повинна приділяється, на нашу думку, стимулюванню створення висококваліфікованих робочих місць в секторі малого бізнесу. Наприклад, урядом Угорщини використовується для малих підприємств ставка податкового кредиту у розмірі 10% на витрати, які мають характер винагороди. Особливо це стосується працівників, робота яких пов'язана з науково-дослідною діяльністю. Таким чином, вирішення проблеми зайнятості за рахунок інструментів фіскального механізму сприяє розвитку соціального забезпечення країни.

Вивчаючи досвід зарубіжних країн щодо інструментів фіскального механізму, слід зазначити, що в його основі лежать загальні принципи фіскального механізму, які стосуються всіх країн. Стабільність законодавства та принцип рівності виступають основними з них. Відповідно до принципу стабільності, то основні положення бюджетно-податкового законодавства не повинні змінюватись протягом 7-10 років. А принцип рівності характеризується тим, що всі платники податків рівні як перед бюджетно-податковими законами, так і перед процедурою надання податкових чи соціальних пільг. Наприклад, у Великобританії, введення нового податку чи збору потребує врахування думки населення країни, дана процедура є занадто складною. А якщо потрібно підвищити ставки податків, то

необхідно це державі ретельно обґрунтувати, що можливо лише у форс-мажорних обставинах при збільшенні витрат бюджету.

Наголошуючи на соціальній орієнтації економіки, необхідно зауважити, що Україна поки що прямує шляхом утвердження системи соціального розвитку, яка ґрунтується на збереженні і поглибленні соціально-економічної диференціації населення щодо можливості користування суспільною власністю, а тому українська соціальна політика цілком відповідає ідеології континентальної моделі європейської політики з відносно глибокою соціальною нерівністю, гарантованим мінімумом соціальних благ, схильністю до соціального планування шляхом впровадження програмно-цільового методу формування консолідованого бюджету, створенням умов для власної активності тих, хто хоче досягнути більшого, акцентом на боротьбу з безробіттям, корпоративним духом, особливим значенням сімейних цінностей тощо^[144].

Таким чином, результати дослідження досвіду зарубіжних країн щодо фіскального механізму розвитку соціальної сфери дають можливість зробити висновок, що сфера застосування його інструментів є широкою, а ефективність розподілу бюджетних коштів залежить від характеру застосування конкретних інструментів фіскального механізму, рівня наповнення бюджету за рахунок податкових надходжень та соціально-культурних традицій. Враховуючи, те, що провідні країни світу, вирішуючи проблеми соціального характеру за допомогою фіскального механізму, надають перевагу особистому прибутковому оподаткуванню та податковим пільгам, при вдосконаленні вітчизняного фіскального механізму в розвитку соціальної сфери необхідно це брати до уваги. Однак, використовуючи досвід зарубіжних країн світу, необхідно враховувати, що ступінь придатності та результативність того чи іншого інструменту фіскального механізму в розвитку соціальної сфери України залежить від можливостей їх застосування та соціально- економічних умов.

60