3.1. Підвищення ефективності фіскального механізму в забезпеченні прискорення соціального розвитку України

Значний вплив на розвиток економіки країни здійснює фіскальний механізм держави. Його дія проявляється у формах та методах мобілізації фінансових ресурсів та їх використанні відповідно до завдань та потреб держави^[162].

Фіскальний механізм відіграє важливу роль у створенні умов для ефективного функціонування соціальної сфери, адже за допомогою фіскальних інструментів забезпечується надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних та соціальних потреб. Головне завдання фіскального механізму, з

одного боку, полягає у встановленні оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток соціальної сфери, а з іншого - у забезпеченні надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення соціальних потреб. Таким чином, розвиток соціальної сфери безпосередньо пов'язаний з фіскальним механізмом і вдосконалення обох сфер має здійснюватися послідовно.

У бюджетно-податковій сфері сьогодні надзвичайно багато проблем.

— неефективна система адміністрування податків та зборів, яка не в змозі в повному обсязі забезпечити наповнення бюджету, зменшити рівень тіньової економіки, задовольнити одночасно як потреби органів фіскальної служби, так і бажання платників податків;

— значний податковий тиск на платників податків (34,05% у 2014 р.);

— нестабільність і непередбачуваність податкової системи, що призводить до високих податкових ризиків для платників податків й обмежує можливість середньо- і довгострокового планування;

— високий рівень ухилення від сплати податків (рівень тіньової економіки у 2014 р. становив близько 42%, що є основною причиною ухилення від сплати податків);

— невиконання фіскальним механізмом функції згладжування соціальної нерівності.

Причинами наведених вище проблем, на нашу думку, є нестабільна нормативно-правова база оподаткування й суперечливість окремих законодавчих норм та нераціональна система податкових пільг, що залишає можливості для ухиляння від сплати податків та збільшення різниці в доходах між різними категоріями населення.

Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України відзначено, що для побудови ефективного фіскального механізму необхідним є скорочення значної частини неефективних індивідуальних пільг, спрямованих на конкретні групи населення (схвалено Постановою Верховної Ради України № 916-XIV від 13.07.1999 р.)^[165]. Водночас повна відмова від використання податкових пільг теж є недоцільною, оскільки вони забезпечують унікальні можливості для держави щодо цілеспрямованого вирішення різноманітних соціальних проблем. Однак, принцип справедливості системи оподаткування порушується коли податкові пільги мають необґрунтований характер дії, що є причиною недовіри до функціонування фіскального механізму.

Перекладення податкового тягаря на громадян негативно відображається на показниках споживання населення. Якщо зіставити рівень податкового навантаження в Україні із ситуацією в інших державах, то виявляється, що суть проблеми не стільки у високих податкових ставках, скільки у нерівномірності оподаткування, яка породжена надмірними пільгами різного роду; у звільненні від оподаткування тощо. Отже, наведення порядку у системі пільг має стати першим реальним і конструктивним кроком до зменшення податкового тиску й рівномірного розподілу податку між платниками податків.

Послаблення фіскального тиску на платників податків може відбуватись шляхом зниження ставок податку на доходи фізичних осіб і податку на додану вартість, а також нарахувань на фонд оплати праці.

Так, податок на доходи фізичних осіб впливає на рівень життя населення, а ставки зазначеного податку знижують фіскальне навантаження шляхом застосування прогресивного

оподаткування та неоподаткованого мінімуму. Дослідження питань удосконалення податку на доходи фізичних осіб має важливе значення для підвищення рівня життя населення, прискорення соціально-економічного розвитку України. Система адміністрування податку на доходи фізичних осіб повинна виконувати як фіскальну, так і регулюючу функцію. Тобто за

рахунок даного податку повинна відбуватись як акумуляція фінансових ресурсів у бюджеті, так і зростання рівня захищеності найбіднішої частини населення. Для цього необхідно впровадити таку шкалу ставок податку на доходи фізичних осіб, яка б не ліквідувала у громадян з помірно високим рівнем доходів стимули щодо збільшення їх капіталу.

Нами вже було зроблено висновки (в інших працях) щодо вирішення основних проблем застосування фіскального механізму перерозподілу доходів громадян в Україні станом на 2007 рік^[166], а саме:

— вдосконалення конструкції фіскального механізму податку на доходи фізичних осіб лише тоді може привести до очікуваних результатів, коли воно провадитиметься з огляду на одночасне вирішення проблеми зростання доходів основної маси громадян.

— основними методами зміщення податкового тягаря є зміна складу податкових знижок (податкового кредиту)^[167], запровадження нових, раніше не застосовуваних податкових знижок, перегляд пільг та зміна шкали ставок. Впроваджувати відповідні рішення доцільно поступово та за певною черговістю,

112

щоб можливі втрати бюджету не позначилися на фінансуванні основних потреб держави і суспільства. Хоч ми і відзначали, що втратам можна запобігти за рахунок методичних нововведень в адмініструванні податків, однак на короткостроковому часовому інтервалі можливі деякі «розриви» у часі між фактичними надходженнями та запланованими. Останнє є наслідком того, що будь-яка зміна порядку справляння має часовий лаг свого прояву та початку дії. Виходячи з викладеного, доцільно було б кожен із запропонованих заходів впроваджувати з інтервалом в 1 рік, що передбачатиме реформування механізму оподаткування доходів громадян протягом 3-4 років (така практика є стандартною для розвинених країн).

Зокрема, нами у тих умовах пропонувалася наступна схема реформування:

1- й рік: перегляд податкових знижок (податкового кредиту) по податку на доходи фізичних осіб.

Витрати, що є характерними для багатьох країн і пов'язані з

діяльності найманого працівника нашим

законодавством не враховуються в оподаткування і ніколи не враховувалися (наприклад, на транспорт). Крім того, ряд держав додатково надавала можливості більш широкої компенсації витрат на життєзабезпечення, дозволяючи платникам користуватися податковими знижками на харчування або відповідним кредитом (з урахуванням граничних сум).

Механізм отримання права на знижки в Україні передбачає документальне підтвердження проведених витрат. Це також відповідає практиці багатьох країн. Однак, в Україні слід врахувати звичаї населення, що сформувалися історично. Протягом тривалого періоду аналогічним податком обкладалися лише доходи від застосування робочої сили. Тому переважна більшість громадян не звикла до декларування своїх статків, ведення елементарного обліку, збереження платіжних документів і підтвердження витрат. Відповідно, податковими знижками (кредитом) користується обмежена кількість платників. Вирішення проблеми, на нашу думку, можливе шляхом застосування досвіду Австрії, де використовувалися фіксовані суми стосовно окремих складових податкового кредиту. Враховуючи ж низький рівень соціального забезпечення та соціального обслуговування громадян в Україні, додатково можна

передбачити, що особи, витрати на життєзабезпечення яких в окремі періоди перевищують фіксовані суми, можуть скористатися податковими знижками (кредитом) у більшому обсязі, однак уже з документальним підтвердженням фінансування.

Таким чином, додатково до існуючого порядку, що передбачає обмеження і документальне підтвердження витрат, можна запропонувати мінімальні суми податкових знижок (кредиту), що можуть враховуватися в деклараціях платників автоматично.

Доцільно також передбачити, що скористатися такими знижками (кредитом) можуть лише громадяни, середньомісячні доходи яких не перевищують рівня, встановленого для застосування податкових соціальних пільг, однак у розрахунку на одного члена сім'ї. Тобто, для підтвердження права на знижку (кредит) необхідним буде повідомлення доходів іншого члена подружжя.

Дана пропозиція може обернутися втратами для бюджету. Однак, це надасть реальний важіль послаблення податкового тиску на переважну більшість громадян, що живуть за рахунок трудових доходів, та врахування фінансування їхніх основних потреб при визначенні оподатковуваних доходів. Тобто, тимчасові обмеження зростання фіску повинні мати своїм наслідком збільшення рівня довіри громадян до податкової політики держави, та, на цій основі, готовності до сплати податків.

2- й рік: запровадження нових податкових знижок

Зарубіжна практика справляння податку на доходи фізичних осіб досить насичена ними. Існують в основному знижки з оподатковуваних доходів, хоча інколи і безпосередньо з податкових зобов'язань. Найчастіше їх застосовують як важіль стимулювання сімейних доходів. В Україні у цьому контексті передбачено соціальну пільгу, однак нею можуть скористатися не всі сім'ї. Та й для громадян, що мають право на соціальну пільгу, остання не стає достатнім чинником соціального захисту. Причин цьому декілька^[168]:

— право на пільгу отримують не всі громадяни відповідного соціального статусу, а лише ті, доходи яких не перевищують

визначеного рівня. При цьому до уваги береться доход індивідуального платника, а не середній на члена сім'ї;

— при визначенні рівня доходів, що дає право на користування пільгою, враховується лише заробітна плата. Таким чином посилюється соціальна несправедливість, оскільки окремі громадяни можуть мати інші джерела надходжень, які ніяк не впливають на отримання пільги;

— сума соціальної пільги не пов'язана з прожитковим мінімумом, а є значно меншою. Без прив'язки до реальних витрат на життєзабезпечення конкретної особи вона втрачає сенс.

Шляхом вирішення даної проблеми може бути запровадження системи сімейних знижок з оподатковуваних доходів. Остання може передбачати наступні складові:

— знижка на непрацюючого члена подружжя - 50%

прожиткового мінімуму на місяць;

— знижка на кожну дитину в сім'ї - 50% прожиткового мінімуму на місяць.

Варіанти адміністрування процесу надання знижок можуть застосовуватися різні: від декларування доходів до використання методів, практикованих нині стосовно соціальних пільг. Однак, у подальшому, після переходу на прогресивну шкалу ставок податку, скористатися знижками можна буде лише за умови подання декларації платником (враховуючи техніку розрахунку).

3- й - 4-й рік: зміна шкали ставок та складу пільг

Попередньо слід зазначити, що дискусія про те, якою саме має бути шкала оподаткування доходів, бере свій початок у глибинах історії. Щоб попередити критику стосовно окремих варіантів шкали, звертаємо увагу також на важливий факт: податок на доходи фізичних осіб, як правило, розглядається не лише з фінансової точки зору, а й у якості політичного явища. Станові та класові інтереси накладають свої відбитки на погляди з даного питання. Пропорційний податок більше задовольняє інтереси багатих верств населення, прогресивний же є для них відчутнішим з точки зору впливу на доходи. Зокрема, марксисти пов'язували з прогресивним оподаткуванням навіть можливості знищення приватної власності. Однак, представники більш поміркованих соціально-політичних напрямків вбачали в прогресивних податках засіб згладжування майнової нерівності (наприклад, А. Вагнер).

На визначеному історичному етапі з'явилося також розуміння того, що питання пропорційності чи прогресивності прибуткового податку слід розглядати і в площині платоспроможності громадян. Тут знову під впливом політичних напрямків думки розділилися: прибічники пропорційного справляння розглядали платоспроможність під кутом зору співвідношення сплачуваного державі з доходом та майном платника, а прибічники прогресії в оподаткуванні - під кутом зору як співвідношення з доходами та майном, так і з обсягами жертв, що мають бути однаковими для всіх не тільки абсолютно, але й відносно (за висловом А.Маршалла, щастя, яке приносить шилінг бідняку, на багато більше, ніж те, що надає той же шилінг багачу).

Окремі мислителі спробували також обґрунтувати свою позицію відносно пропорційності чи прогресивності прибуткового оподаткування громадян на основі оцінки витрат держави. Зокрема, представники французької школи (П. Леруа-Больє, Р. Стурм) вважали, що держава надає бідним більше послуг, ніж багатим. Відповідно, немає підстав брати більший податок з багатших платників. На противагу зазначеному, Ж.-Ж. Руссо та Ж.Б. Сей практично на тих же прикладах доводять обернене твердження.

Наявні також докази на користь конкретних рішень на основі принципу «рівності жертви» (Д.С. Мілль), теорії «найменших жертв» (Ф. Еджуорт), граничної корисності (Е. Сакс).

Як бачимо з викладеного, втягування у подібні дискусії на основі міркувань політики є безперспективним, оскільки близькі за змістом факти можуть по-різному оцінюватися залежно від соціально-політичного підтексту. За нашим переконанням, дане питання краще розглядати з точки зору досягнення економічних (в т.ч. фінансових) цілей держави, поставлених при запровадженні того чи іншого фіскального механізму.

Пласка система податку на доходи фізичних осіб в Україні не виправдала сподівань (ні зараз, ні на попередніх етапах застосування) на легалізацію високих та надвисоких доходів і збільшення на цій основі бюджетних надходжень. Якщо при цьому врахувати, що вона ще й не сприяє перерозподілу з метою протидії розшаруванню населення, то очевидною є потреба її зміни.

Хоча, з таким висновком і в зазначеній площині розгляду питання погоджуються не всі науковці та фахівці-практики.

Опоненти обґрунтовують свою позицію посиланнями на розробки деяких західних теоретиків, що пропонують реформувати податкові системи розвинених країн на основі пропорційного оподаткування. Одна з таких була представлена у 80-х роках минулого століття в США і отримала назву «концепція Хола - Рабушки». Зокрема, вона передбачає оподаткування трудових доходів та доходів від капіталу і підприємницької діяльності за єдиною ставкою, вирахування з оподатковуваних доходів амортизаційних витрат та витрат на сплату відсотків (з метою стимулювання інвестицій), використання єдиного неоподатковуваного мінімуму, відмову від податкового кредиту та системи пільг. З однієї сторони, це спрощує методику справляння та обмежує можливості ухилення від сплати. Однак, поряд виникають значні труднощі, пов'язані з необхідністю забезпечення переоцінок активів платників. Остання в умовах сучасної інфляційної економіки повинна здійснюватися постійно і вимагає застосування досить складної методики, яка поки-що не піддається уніфікації. Тим не менш, розробники згаданої концепції впевнені, що її впровадження дозволило б США вдвічі збільшити свої надходження від прибуткового податку в результаті забезпечення рівних стимулів зростання доходів різних верств населення та, на цій основі, підвищення економічної активності індивідів^[169].

Разом з тим, практика оподаткування країн, що використовували пласку систему податку на доходи фізичних осіб (Латвії, Естонії, Росії, та й України) не підтверджує такого оптимізму. Заради справедливості слід відзначити, що ці держави не в повній мірі впровадили в себе положення концепції «Хола - Рабушки», оскільки вони активно використовували податковий кредит (знижки) та систему соціальних пільг. В основному тут відбулася уніфікація ставок. Але і її наслідки дозволили фахівцям МВФ дійти висновку, що відповідні новації не стимулюють зростання надходжень до бюджету^[170]. Тому, за нашим переконанням, після запропонованих вище заходів в Україні доцільно було б ввести прогресивну шкалу з низьким або помірним рівнем прогресії. Вона одночасно слугуватиме і засобом

усунення згаданих недоліків функціонування податку, і способом компенсації відносних фіскальних втрат від змін податкових знижок (податкового кредиту).

Шкала оподаткування зазвичай пов'язується з основною пільгою - неоподатковуваним мінімумом. Його необхідність свого часу також активно дискутувалася науковцями. Зокрема, супротивники вільного від податку мінімуму доходів вбачали в його існуванні порушення принципу всезагальності оподаткування. Однак, з часом такі заперечення були визнані неприйнятними. А. Менгер обґрунтував положення, згідно якого кожен член суспільства має право на речі та послуги, необхідні для його існування, перш ніж інші задовольнять свої менш важливі потреби. Даний підхід підтверджується і практикою розвинених країн.

В Україні неоподатковуваного мінімуму не існує, однак натомість запроваджено податкову соціальну пільгу. При цьому варто також нагадати, що соціальна пільга в Україні стосується не всіх навіть найманих працівників, враховуючи встановлені граничні розміри доходів для її застосування. При запровадженні прогресивної шкали останнє невиправдано нарощуватиме прогресію податку. Враховуючи викладене, доцільно було б замінити дану пільгу неоподатковуваним мінімумом у розмірі прожиткового. Інші ж пільги перерахувати у співвідношенні з неоподатковуваним мінімумом.

За основу проектування зон шкали податку на доходи фізичних осіб нами у 2007 році було взято розподіл населення України за доходами. Зараз це може бути просто використано як приклад. Якщо доходи громадян розглядати у пропорції до прожиткового мінімуму, то станом на 2007 р. чітко вимальовувалося 3 груми населення: перша належала до домогосподарств із доходами до одного прожиткового мінімуму на особу в місяць; друга - від 1 до 2, третя - поверх двох. Враховуючи, що в переважній більшості випадків отримувач основних (найбільш значних) надходжень домогосподарства один, то відповідно індивідуальні доходи по зазначених групах населення при визначенні зон шкали (починаючи з верхньої межі першої зони) можна збільшити, враховуючи середній склад домогосподарств. Таким чином, було отримано наступну шкалу податку на доходи фізичних осіб:

Передбачення необхідності визначення середньомісячного доходу зумовлене забезпеченням глобального оподаткування всіх прибутків платника на засадах рівності. Однак, це породить потребу відновлення річних перерахунків податку та розширення декларування. Вона постане приблизно з 4-го року реформування в тому числі як необхідна складова контролю за високими доходами. Відповідно потребуватиме змін законодавче трактування оподатковуваного доходу, регламентування порядку звітування платників та обробки декларацій фіскальною службою. Таким чином, попередньо спростивши доступ до податкових знижок (кредиту) шляхом усунення необхідності масового звітування, держава у подальшому має посилити контроль за доходами. Тому наступне розширення вимог щодо подання звітності не вступає в суперечність з вище наведеними пропозиціями, оскільки переслідує іншу мету.

Суттєве підвищення фіскальної ефективності податку на доходи фізичних осіб та набуття ним ролі основного джерела бюджету (як це характерно для розвинених країн) можливе лише на основі легалізації надвисоких прибутків населення. У такому випадку зростатиме і соціально-економічна роль податку (враховуючи включення у процес перерозподілу додаткових доходів та створення умов для їх вирівнювання, перенесення

податкового тягаря на маєтних платників). Легалізація у свою чергу дозволить провести облік наявних доходів та уточнити ранжування населення за ними. За нашим переконанням, це надасть можливості переглянути ставки та рівень прогресії податку. Облік надвисоких доходів дозволить вести мову про зниження ставки верхньої зони шкали з компенсацією втрат шляхом запровадження додаткової нижньої. Таким чином, і в подальшому відбуватиметься поступове перенесення податкового тягаря на платників з вищими доходами.

Практика оподаткування в розвинених країнах свідчить, що легалізація тінізованих доходів не відбувається автоматично, а потребує застосування адекватних адміністративних важелів.

Єдиним способом протидії ухиленню від оподаткування податком на доходи фізичних осіб є застосування непрямих методів контролю визначення податкових зобов'язань (за витратами платника).

Виходячи з вітчизняної дійсності, що занадто часто демонструє зухвалі ухилення від оподаткування, непрямі методи визначення податкових зобов'язань повинні застосовуватися у практиці адміністрування податків як у випадку повної відсутності інформації для справляння, так і за наявності підстав сумніватися у її достовірності. При цьому, звичайно, необхідно на законодавчому рівні чітко регламентувати умови та процес прийняття відповідних рішень.

Однак, можна передбачити, що запровадження непрямих методів визначення об'єктів оподаткування у свою чергу спричинить низку проблем. Серед них основними, очевидно, стануть:

— організаційно-методична складність масового застосування;

— витратність застосування.

Враховуючи названі труднощі, недоцільно зразу розповсюджувати даний метод адміністрування податку абсолютно на всіх фізичних осіб. Необхідно на початковий період виключити групи платників, ризик тінізації доходів яких є відносно нижчим. Це наймані працівники (крім державних службовців та осіб, пов'язаних з державними службовцями і депутатами всіх рівнів). (Хоч нами зазначалося, що рівень тінізації заробітної плати досить високий, все ж значно більші за обсягами

масштаби ухилення від оподаткування спостерігаються за іншими видами доходів).

З метою забезпечення застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань доцільно передбачати запровадження таких обов'язків:

— для торгівельних організацій - вести аналітичний облік придбань громадянами товарів вартістю понад чітко визначену законодавством межу та надавати відомості підрозділам фіскальної служби (у розрізі ідентифікаційних номерів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків);

— самій фіскальній службі у порядку взаємообміну між підрозділами надавати відомості про ввезені громадянами з-за кордону транспортні засоби вартістю понад чітко визначену законодавством межу (у розрізі ідентифікаційних номерів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків);

— для нотаріусів - надавати відомості підрозділам фіскальної служби (у розрізі ідентифікаційних номерів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) про всі угоди купівлі-продажу громадянами транспортних засобів та об'єктів нерухомості;

— для служб-адміністраторів реєстрів нерухомості - надавати відомості підрозділам фіскальної служби (у розрізі ідентифікаційних номерів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) про права власності на об'єкти нерухомості та про суб'єктів цих прав;

— для будівельних компаній, інвестиційних організацій (щодо інвестування у житлове будівництво) - надавати відомості підрозділам фіскальної служби (у розрізі ідентифікаційних номерів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) про інвестовані кошти громадянами;

— для організацій, у власності яких перебувають житлові комплекси, - надавати відомості підрозділам фіскальної служби (у розрізі ідентифікаційних номерів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) про оренду житла громадянами та її вартість.

Виходячи з викладеного, виникають нові завдання для підрозділів оподаткування фізичних осіб Державної фіскальної служби України. Вони мають забезпечити порівняння отриманих даних з деклараціями про доходи громадян (крім найманих працівників за винятком державних службовців та осіб,

пов'язаних з державними службовцями і депутатами всіх рівнів), а у випадку відсутності останніх - з даними господарюючих суб'єктів про виплачені доходи та утримані податки. По підприємцях - фізичних особах, які використовують спрощені системи оподаткування, отримані дані доцільно порівнювати з граничними сумами доходів (встановленими для застосування цих систем), зменшеними на визначений відсоток витрат. За умови встановлення неповного представлення доходів до оподаткування, мають бути здійснені перерахунки сум податку та застосовані заходи щодо притягнення платника до відповідальності у визначеному законом порядку. Доцільно передбачити, що у випадку несплати (ухилення від сплати) визначеної граничної суми податку на доходи фізичних осіб перерахунки податкових зобов'язань та притягнення до відповідальності можуть здійснюватися без застосування обмежень по термінах позовної давності.

Використання непрямих методів визначення об'єкта оподаткування та податкових зобов'язань платника актуалізує також питання отримання, накопичення та обробки попередньої інформації про можливі порушення податкового законодавства з боку конкретних громадян. Одним з можливих варіантів його вирішення є запозичення зарубіжного досвіду роботи з інформаторами.

Таким чином, запропоновані нами у 2007 році заходи з реформування оподаткування доходів фізичних осіб можуть активно використовуватися в Україні і сьогодні. Вони не лише дозволять значно покращити адміністрування податку на доходи фізичних осіб, а й слугуватимуть підґрунтям посилення взаємодії державних служб. Результатом відповідної роботи стане підвищення фіскальної ефективності податку.

Однак, є й інші пропозиції щодо напрямів удосконалення фіскального механізму в Україні. Наприклад, О.Є. Найденко^[171], вважаємо за доцільне внести зміни до Податкового кодексу України щодо ставок податку на доходи фізичних осіб у наступному варіанті (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Пропозиції щодо диференціації ставок податку на доходи фізичних осіб

Справляння податків з використанням прогресивної системи оподаткування є важливим складовим елементом боротьби з соціальною нерівністю та відповідає передовій практиці податкових систем у переважній більшості країн світу таких, як США, Великобританія, Швеція тощо. Дослідження закордонного досвіду щодо прогресивного оподаткування показують, що більшість країн користується прогресивною шкалою оподаткування, оскільки вона стимулює попит на масові товари і послуги, водночас скорочуючи на предмети розкоші (табл. 3.2).

Одним із показників, який повинен регулювати встановлення податкових ставок, на нашу думку, є розмір доходів найбіднішої та найбагатшої частини населення та визначення співвідношення між ними. Даний показник має характер соціальної справедливості та є результатом ефективного функціонування економіки країни. Найбагатші верстви населення, сплачуючи державі надлишки своїх доходів, мають при цьому достатній розмір фінансових ресурсів для споживання та задоволення своїх потреб. Частину доходів, яку забирають у багатих, перерозподіляють на користь бідних верств, що стимулює загальний попит на товари і послуги. Тобто держава розпоряджається надлишком коштів, які було вилучено у багатих верств населення, більш раціонально, ніж приватні особи.

Таблиця 3.2

Ставки податку на доходи фізичних осіб у деяких країнах світу на 2015 рік

Система прогресивного оподаткування дозволяє коригувати розподіл матеріальних благ з метою досягнення соціальної справедливості. У перспективі, така система дозволить поступово зменшити розрив між доходами 10% найбагатших громадян та 10% найбідніших громадян, що дозволить знизити соціальну напругу у суспільстві та нівелює загрози соціальній стабільності в суспільстві і частково національній безпеці. Важливо відзначити, що перевищення співвідношення доходів найбагатших громадян до доходів найбідніших громадян у 10 разів і більше є реальною загрозою підтримки миру і злагоди у суспільстві. У зарубіжних країнах, де соціальна сфера є серед пріоритетних, як наприклад, Швеція, Данія, Норвегія, за допомогою державного регулювання таке співвідношення протягом останніх двох років підтримується

на рівні 4-5 разів, у Білорусі воно становить близько 4, у Російській Федерації - 17, в Україні цей показник перевищує 10^[172].

Найбідніше населення країн ЄС або взагалі не сплачує податок на доходи фізичних осіб, або сплачує невелику його частку, що є прикладом ефективного застосовування принципу соціальної справедливості податкових систем. У високорозвинених зарубіжних країнах кількість дітей, спосіб оподаткування, сімейний стан платника податку тощо впливає на систему оподаткування (а саме на дохід, який не оподатковується). У таких країнах, як Ірландія, Корея, Мексика, Туреччина середньозважена величина граничного доходу (неоподатковуваного мінімуму), з якого починається сплачуватись податок на доходи фізичних осіб, становить 30% від середньої заробітної плати у виробничому секторі^[173]. Застосування зазначеного зарубіжного досвіду в Україні, на нашу думку, дало б можливість знизити податкове навантаження на доходи малозабезпечених верств населення.

Як засвідчує практика розвинутих держав світу, в міру зниження видів, кількості та ставок податків в економічному житті країни починається процес активізації. При цьому намагається легалізуватися «прихований капітал»,

прискорюються фінансово-банківські операції, а через визначений час до бюджету починають надходити ще більші доходи.

Фіскальний механізм має бути спрямований на зменшення фіскального тиску на доходи найменш захищених верств населення. Так, необхідно збільшити можливості отримання податкових пільг для малозабезпечених верств населення, ввести комплекс додаткових податкових знижок для громадян із низьким доходом, які мають малолітніх дітей тощо. Необхідно коригувати фіскальну політику, узгоджуючи її з політикою зайнятості, у спосіб стимулювання розв'язання демографічного питання та детінізації заробітної плати, запровадивши систему податкових пільг для працюючих членів сім'ї, взявши до уваги світовий досвід гармонізації соціальної та податкової політики в

частині диференціації нарахувань на зарплату залежно від сімейного статусу особи та кількості дітей у родині (найвищі - в бездітних одинаків). Так, одним із варіантів (на додаток до наведених вище) може бути диференціація ставок податку залежно від кількості дітей на утриманні: сім'ям з однією дитиною може бути встановлено податок у розмірі 13%, а двох і більше дітей - 10% доходів її працюючих членів. Також може бути передбачена система заохочень для підприємств, які працевлаштовують членів сімей з дітьми із соціально вразливих груп. Для вирішення зазначених вище проблем необхідно, на нашу думку, спочатку переглянути розмір прожиткового мінімуму та збільшити його. Також необхідно розширити розміри доходів населення, що даватимуть змогу одержувати податкові пільги, та збільшити виплати заробітної плати офіційно. При встановленні діапазону доходів громадян, який дає право на отримання податкових пільг необхідно враховувати те, що вилучатись може лише та частина доходу, яка йде на заощадження і не повинна стосуватись витрат на споживання продуктів чи послуг. Врахування зазначених пропозицій є, на нашу думку, одним із шляхів зниження податкового тиску на малозабезпечені верстви населення та зняття соціальної напруженості.

Ще одним напрямом забезпечення принципу соціальної рівності та гідного рівня життя малозабезпечених верств населення, на нашу думку, може бути запровадження в Україні негативного прибуткового податку. Так, перелік інструментів підтримки соціальної сфери доцільно було б доповнити таким інструментом, як негативний прибутковий податок (negative income tax - NIT), який був розроблений британським політиком Джульєтта Ріс-Вільямс в 1940 році^[174], а пізніше (1962) доповнений в США Мілтоном Фрідманом^{[175][176][177]}. Основна ідея Фрідмана була позбутися програм бідності, таких, як продовольчі талони,

житлові субсидії, допомоги по безробіттю та інших. Замість цього він хотів зосередити готівку в руках людей з низьким доходом через негативний прибутковий податок. Фундаментальним висновком Фрідмана (поділяє більшість економістів) є те, що грошові кошти, спрямовані на бідних, є економічно ефективнішими, ніж роздавати мільярди в цільові програми, такі як талони на харчування та інше.

В економіці, негативний прибутковий податок (NIT) є передовим інструментом прибуткового податку, де люди, які заробляють нижче певної суми, отримують додаткову виплату від уряду замість того, щоб платити податки уряду. За допомогою NIT можна гарантовано доповнити мінімальну систему доходів.

При застосуванні негативного прибуткового податку встановлюється відповідний поріг, при якому громадянин, який заробляє нижче цієї суми не сплачує ніяких податків. Наприклад, припустимо, що сума 10 000 $ - законодавчо встановлений поріг (хоч на сьогодні для українських реалій названа сума в якості порогу забезпеченості виглядає зависокою, однак приклад умовний). Відповідно, якщо громадянин зароблятиме саме 10 000 доларів США або менше протягом одного року, то він не буде платити ніяких податків. Тільки тоді, коли заробітна плата перевищить цю суму, буде сплачуватись податок на доходи.

Зміст негативного прибуткового податку розкривається в наступному. Якщо громадянин отримує менше цієї суми, скажімо, $ 4000 протягом року, він матиме право на $ 6000 стимулів від уряду ($ 10000 - $ 4000 = $ 6000). До $ 6000 стимулів буде використана ставка в розмірі 50%, яка запропонована Мілтоном Фрідманом. Згідно з його теорією, такий громадянин має право на додатковий дохід розміром $ 3000. Це означає, що особа, яка отримала $ 4000, не тільки не обкладається податком, а й отримує додатковий дохід в $ 3000. При цьому його загальний дохід становить $ 7000 ($ 4000 + $ 3000 = $ 7000).

Крім того, ті, хто не заробив ні копійки протягом року, матимуть невикористану податкову надбавку в розмірі $ 10000 ($ 10000 - $ 0 = $ 10000), до якої застосовується 50% ставка. Тобто, вони отримають дохід в розмірі $ 5000. Звичайно, ця сума має в реальності бути значно нижчою, ніж сума, яка отримується в рамках програм соціального забезпечення, але вона повинна бути достатньою тільки для основних потреб для тимчасового періоду.

Адже основною метою даного виду податку є надання базової підтримки, заохочуючи до продуктивної діяльності.

Прогнозні результати пристосування негативного прибуткового податку до українських реалій, враховуючи пропозиції щодо диференціації ставок податку на доходи фізичних осіб (табл. 3.1), зображено в табл. 3.3. Припустимо, що 16536 грн. (1378 грн. прожитковий мінімум у 2015 р. x 12 місяців) - законодавчо встановлений поріг, відповідно до якого, якщо особа отримуватиме саме 16536 грн. або менше протягом одного року не сплачуватиме ніяких податків.

Якщо проаналізувати дані табл. 3.3, то можна сказати, що при річному доході в 16536 грн. (1378 грн. в місяць) платник податку не сплачує податок на доходи фізичних осіб. Якщо протягом року громадянин країни не отримав ніякого доходу, то в такому випадку держава надає йому податкову надбавку в розмірі 50% від встановленого державою порогу.

Таблиця 3.3 Розрахунок та застосування негативного прибуткового податку в Україні

Таким чином, держава забезпечує мінімальні умови життя населення країни. При доході, який становить більше законодавчо встановленого порогу, але менше середньомісячного розміру заробітної плати за попередній рік сплачується податок на доходи фізичних осіб у розмірі 10%. При доході, який становить більше

законодавчого порогу, але менше 10-ти кратного розміру мінімальної заробітної плати, в нашому випадку 45000 грн. в рік (3750 грн. в місяць), сплачується податок на доходи фізичних осіб в розмірі 15%. Якщо ж дохід громадянина країни буде становити 10-ти кратний розмір мінімальної заробітної плати (165360 грн. в рік або 13780 грн. в місяць) і більше, то така особа повинна сплатити податок на доходи фізичних осіб у розмірі 20%.

Відповідно до пропозицій Фрідмана, люди, які заробляють певний рівень доходу не обкладаються податками; а ті, хто заробляє більше, ніж встановлено законодавчо, сплачує частину свого доходу вище цього рівня; а ті, хто заробляє нижче, отримують виплату пропорційно їх дефіциту. Це, на думку Фрідмана, призводить до скорочення відмінностей між бідними і багатими, що є сьогодні актуальним у нашій країні. Таким чином, негативний прибутковий податок призначений виконувати переважно соціальну функцію. Адже, забезпечення добробуту населення є на сьогоднішній день одним з найбільш проблемних елементів нашого уряду.

Негативний прибутковий податок, на нашу думку, є альтернативою поточних програм соціального забезпечення. Варто зазначити, що негативний прибутковий податок дає позитивний ефект тільки при усуненні всіх існуючих програм соціальної допомоги. Негативний прибутковий податок, у поєднанні з поточною системою податку на доходи фізичних осіб, дозволить уряду зібрати податки для надання послуг населенню, а також забезпечити мінімальний рівень доходу для всіх громадян.

Важливо розуміти також, що негативний прибутковий податок буде працювати тільки тоді, коли він повністю замінить всі програми соціального розвитку, які є в країні. Запропонована система має ймовірність зменшення ухилення від сплати податків, так як всі будуть зобов'язані подавати податкову декларацію. Таким чином, запровадження в Україні негативного прибуткового податку, на наш погляд, сприятиме досягненню гідного рівня життя малозабезпечених верств населення та забезпеченню принципу соціальної рівності та справедливості.

Наступним шляхом підвищення ефективності фіскального механізму в забезпеченні прискорення соціального розвитку України є зниження фіскального тиску на фонд оплати праці. З

однієї сторони, це є одним із шляхів виведення коштів із тіньового рівня економіки. З іншої сторони, лише зменшення загального фіскального тиску на фонд оплати праці - шляхом зниження ставки податку на доходи фізичних осіб - не може бути достатнім стимулом для виведення економіки з тіні. Адже в системі державних фінансів залишається нерозв'язаним цілий ряд проблем: високий рівень відрахувань щодо єдиного соціального внеску, незавершеність реформи пенсійного забезпечення тощо. Зростання доходів населення в офіційному секторі економіки неможливе без реформування системи нарахувань на фонд оплати праці. При цьому необхідним є як істотне скорочення обсягів нарахувань, так і реальне спрощення їх адміністрування. Проте зростання заощаджень населення як результат послаблення податкового тиску - це тільки половина кроку на шляху до вирішення проблем^[178].

Однак Урядом країни вже зроблено перші кроки щодо вирішення даних проблем. Так, якщо проаналізувати зміни, які відбулися відповідно до Закону України № 909-VII від 24.12.2015 р. щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску, то варто зазначити, що з 2016 р. встановлюється єдина ставка нарахування - 22%. Дана ставка застосовується до всіх видів доходів, крім спеціальної ставки нарахування єдиного соціального внеску для інвалідів - 8,41 (табл. 3.4). Відповідно до Закону № 909-VII скасовано утримання єдиного соціального внеску з доходів найманих працівників, що сприятиме підвищенню показників розвитку соціальної сфери. Так, за рахунок зменшення вирахувань, заробітна плата, а відповідно, і доходи працівників збільшуються, що впливає на підвищення купівельної спроможності, задоволення потреб, рівень життя та добробуту населення. Як бачимо з табл. 3.4, зменшено ставки єдиного соціального внеску по всіх видах доходів. Це, на нашу думку, є позитивним кроком на шляху до зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці та виведення коштів з тіньового сектра економіки. Рівномірний розмір єдиного соціального внеску між платниками податків вплине на обсяги його надходжень. Однак зміни щодо єдиного соціального внеску

позитивно вплинуть на розмір доходів працівників. Так, за рахунок зниження ставки єдиного соціального внеску збільшується розмір доходів. Це в свою чергу сприятиме задоволенню соціальних потреб, підвищенню рівня гарантій та соціального розвитку країни.

Таблиця 3.4

Розмір єдиного соціального внеску залежно від виду доходів

Також особливе значення серед інструментів фіскального механізму, які впливають на рівень життя населення, належить непрямим податкам, а саме ПДВ. Адже даний податок прямо впливає на ціну споживчих товарів і послуг. Для зменшення негативного впливу фіскального механізму на найменш захищені верстви населення необхідно знижувати ставки ПДВ на групу соціальних товарів і послуг (харчування, ліки тощо). Адже потрібно захистити тих, хто найбільше цього потребує. Диференціація розміру ставок з ПДВ в міжнародній практиці, враховуючи корисність товару, є наслідком економічного ефекту, який є рівнозначним при надання податкових пільг. Якщо проаналізувати дані наведені в табл. 3.5, то можна сказати, що в країнах ЄС використовуються знижені ставки ПДВ як для продуктів харчуваня, так і для лікарських препаратів, а для тютюнових та алкогольних виробів, взуття, одягу тощо використовується номінальна ставка ПДВ.

Таблиця 3.5 Номінальна ставка та ставки ПДВ на соціальні групи товарів у деяких країнах світу,%

Беручи до уваги важливість реалізації у суспільстві принципів соціальної справедливості які передбачають адекватний перерозподіл матеріальних благ в суспільстві, в Україні виникає необхідність введення окремого податку на товари та майно, що являються предметами розкоші. Запровадження даного податку відповідатиме передовій світовій практиці та дозволить акумулювати додаткові кошти для направлення їх у соціальну сферу. Кошти, отримані від оподаткування предметів розкоші, слід акумулювати в державному бюджеті України та використовувати винятково для надання соціальної допомоги та здійснення соціальних виплат громадянам України, а також надання фінансової підтримки Пенсійному фонду України.

Враховуючи при цьому додаткові бюджетні витрати такі заходи можуть бути компенсовані посиленням рівня оподаткування багатих верств населення. Як приклад, це може бути підвищення ПДВ і акцизів на предмети розкоші. Введення прогресивної системи оподаткування та податку на предмети розкоші сприятиме реалізації в Україні принципу соціальної справедливості та стане додатковим джерелом надходжень до бюджету країни. Соціально незахищені верстви населення отримають додаткову матеріальну підтримку за рахунок заможних людей, що сприятиме розбудові України як соціальної держави відповідно до Конституції України.

З усього вищезазначеного можна зробити наступні висновки: по-перше, для фіскального механізму в Україні характерною є

перевага наповнення бюджету за рахунок податкових надходжень; по-друге, з одного боку, ця перевага в своєму кількісному визначенні свідчить про високий рівень залежності доходної частини бюджету країни від податків, з іншого боку, якісна структура податкових надходжень до доходної частини бюджету знову і знову підтверджує факти падіння реальних доходів населення, недосконалості податкового законодавства, низького рівня доходів громадян тощо. Тому Україна потребує створення адекватного фіскального механізму, що максимально враховуватиме сучасні тенденції розвитку економічних процесів, а не просто копіюватиме ту чи іншу модель, що застосовується в країнах світу.

Отже, основними напрямами підвищення ефективності фіскального механізму в забезпеченні прискорення соціального розвитку України є: перехід від надання пільг та дотацій до адресної допомоги або, як вже зазначалось, запровадження негативного прибуткового податку, удосконалення законодавства у соціальній сфері, скорочення переліку неефективних соціальних виплат, зменшення монополізації держави на ринку соціальних послуг тощо. Таким чином, реформування системи соціального захисту допоможе зменшити видатки державного бюджету та покращить рівень життя незахищених верств населення. А визначення пріоритетних напрямів фінансування складових соціальної сфери, розрахунок вагових коефіцієнтів розподілу бюджетних коштів та ступення ефективності використання коштів бюджету протягом 2007-2014 рр. дасть можливість уникнути ризику щорічного збільшення податків та сприятиме підвищенню ефективності фінансового забезпечення соціального розвитку країни.

3.2.