14.10.2. Організаційно-методичні основи розробки програми економічного і соціального розвитку регіону, її структура та головні показники

Проект програми соціально-економічного розвитку регіону рекомендують розробляти у такій послідовності:

1) аналіз досягнутого стану соціально-економічного розвит­ку регіону на початок прогнозованого періоду, виявлення найбільш гострих проблем і диспропорцій у господарському комплексі та причин їх виникнення;

2) обгрунтування цілей, завдань і пріоритетів у соціально-економічному розвитку на прогнозований період, визначення засобів вирішення виявлених проблем, розробка відповідних заходів і кількісних характеристик щодо напрямів розвитку про­дуктивних сил регіону з урахуванням формування ринкових відносин, раціонального використання природно-ресурсного та ви­робничо-технічного потенціалу;

3) узгодження основних завдань і параметрів проекту про­грами з намірами центральних та місцевих органів виконавчої влади і самоврядування та з поданими від підприємств і організацій проектами планів і заходів, які пов'язані з обслугову­ванням населення або з негативними змінами екологічного, демографічного стану та інших небажаних наслідків;

4) складання проекту програми і подання її у визначений термін на розгляд обласних (міських) держадміністрацій;

5) після розгляду проекту програми виконавчими органами влади та визначення уточнених обсягів фінансових ресурсів у ній роблять потрібні корективи і подають на розгляд та затвердження обласній (міській) раді.

Головні показники проекту програми рекомендують розра­ховувати принаймні у двох варіантах (мінімальний і максималь­ний) залежно від визначених завдань та обсягів очікуваних фінансових ресурсів і можливостей їх маневрування.

Проекти планів (намірів) і заходів підприємств та організацій розглядає спеціальна робоча група з числа спеціалістів економічних, фінансових та інших підрозділів місцевих

543

держадміністрацій та міськвиконкомів у визначені терміни щодо розробки регіональної програми.

Залежно від результатів розгляду готують пропозиції до планів підприємств і організацій, регіональних та місцевих цільових програм, а також до відповідних міністерств і відомств України з метою вирішення на центральному рівні найбільш склад­них питань соціально-економічного та культурного розвитку регіону.

Для обгрунтування завдань і показників програми викорис­товують такі методи прогнозування: нормативний і балансовий, аналітичний, екстраполяції, експертних оцінок та ін.

Нормативний метод спирається на систему науково обгрун­тованих норм і нормативів - соціальних, виробничо-технічних, фізіологічних тощо. Він дає змогу виконувати розрахунки потреб в об'єктах соціальної і виробничої інфраструктури, оцінити рівень соціального захисту населення та задоволення його потреб у матеріальних благах і послугах.

Балансовий метод використовують для обгрунтування територіальних і галузевих пропорцій у виробництві і споживанні продуктів харчування, паливно-енергетичних ресурсів, у збалансуванні дохідної і витратної частин місцевих бюджетів, використанні трудових, природних та матеріальних ресурсів.

Аналітичний метод, найбільш прийнятний для виявлення тенденцій і проблем у розвитку продуктивних сил, дає змогу виз­начати цілі й пріоритети у соціально-економічному і культурному розвитку регіону на майбутнє, формувати потрібну систему показників.

На підставі методів кореляційно-регресивного аналізу регіональних чинників (природних, виробничих, соціально-демографічних, інфраструктурних) можна кількісно оцінити їхній

544

вплив на стан регіональних проблем та можливості їхнього вирішення у прогнозованому періоді.

Метод екстраполяції полягає у перенесенні сталих тенденцій і напрямів розвитку окремих галузей і сфер економіки, що виявлені на сучасному етапі, у перспективу.

Метод експертних оцінок використовують для прогнозування зрушень у структурній перебудові господарського комплексу, роз­витку підприємництва, обгрунтування доцільності будівництва ок­ремих об'єктів виробничого, природоохоронного призначення тощо.

Показники програми соціально-економічного розвитку регіону спираються на чинну систему облікової та звітної інформації органів державної статистики. Для складання регіональних програм використовують аналітичні і розрахункові матеріали галузевих і функціональних відділів та управлінь дер­жавних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, науко­во-дослідних і проектних організацій, вищих навчальних закладів, дані опитування громадян тощо.

У процесі розробки завдань, заходів та показників програми враховують положення відповідних законів України, указів Пре­зидента України, постанов Кабінету Міністрів України та рішень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самовря­дування. Програму соціально-економічного розвитку регіону про­поновано складати із трьох частин: 1) інформаційно-аналітичної:

2) системи основних показників; 3) балансових розрахунків.

В інформаційно-аналітичній частині повинні бути інформаційні дані та аналіз розвитку продуктивних сил регіону на початок прогнозованого періоду- пояснення щодо змісту цілей, завдань і пріоритетів у розвитку економічної та соціально-куль­турної сфер, напрямів ринкових перетворень в економіці на май­бутнє тощо, а також інформація стосовно заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади і самоврядування щодо засобів забезпечення досягнення намічених цілей та виконання програм­них завдань уряду.

Інформаційно-аналітична частина може мати за складом таку структуру:

545

І. Соціально-економічна ситуація на початок року (періоду).

У цьому розділі дають короткий аналіз: соціально-економічної ситуації у регіоні на початок прогнозованого періоду з розкриттям найважливіших тенденцій, недоліків та диспропорцій у розвитку господарського комплексу, соціальної сфери; рефор­мування економічних відносин; соціального стану населення та екологічної ситуації.

Головну увагу приділяють аналізу тих процесів, які негатив­но позначаються на ефективності виробництва у провідних сфе­рах (промисловість, сільське господарство, будівництво) та при­зводять до падіння життєвого рівня населення. Зазначають головні причини негативних процесів та можливості їх усунення.

Наводять кількісні показники досягнутого стану розвитку у провідних сферах і галузях економіки, дані про рівень викорис­тання природних і трудових ресурсів, виконання дохідної та ви­даткової частин місцевих бюджетів.

II. Основні цілі, завдання та пріоритети соціально-економічного розвитку.

У цьому розділі наводять пояснення щодо основних цілей і пріоритетів у розвитку економіки та соціально-культурної сфери. визначають найважливіші завдання та параметри окремих сфер економіки, галузей промисловості і сільського господарства, вка­зують передбачені шляхи вирішення першочергових проблем та усунення диспропорцій.

Головною метою програми на сучасному перехідному етапі реформування економіки є вирішення поточних проблем, а саме:

припинення спаду виробництва, його стабілізація, поступове на­рощування обсягів виробництва продукції та послуг з урахуван­ням загальнодержавних завдань і пріоритетів, наявних ресурсних можливостей і стану фінансово-економічного потенціалу регіону.

Найважливішим соціальним завданням є створення міцних засад для послідовного підвищення якості життя населення, ефек­тивного використання трудових ресурсів, поліпшення демографічної ситуації на засадах стабільного й ефективного

546

функціонування сфери виробництва та широкого розвитку міжрегіонального та зовнішньоекономічного співробітництва.

Найважливішими завданнями та пріоритетними напрямами для більшості регіонів повинні бути:

удосконалення галузевої структури промисловості за раху­нок диверсифікації виробництва, зменшення питомої ваги добув­них і підвищення питомої ваги переробних галузей, розвитку наукомістких виробництв у машинобудуванні;

активне проведення санації та реструктуризації підприємств, їхнього технічного переозброєння, розвиток міжгалузевих вироб­ництв та поглиблення міжрегіональної кооперації у межах краї­ни;

переорієнтація окремих підприємств машинобудівної, обо­ронної та інших галузей на випуск якісних товарів народного спо­живання, медичного обладнання, дефіцитних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, будівництва, харчо­вої і переробної промисловості, таропакувальних матеріалів тощо:

випереджувальний розвиток АПК, досягнення раціональної спеціалізації регіону щодо виробництва конкурентоспроможних видів сільськогосподарської сировини та продукції її переробки;

інтенсивний розвиток морегосподарського комплексу (у при­морських регіонах);

розвиток курортно-рекреаційного господарства і туризму (у відповідних регіонах);

раціональне використання мінерально-сировинних та вторин­них ресурсів, відходів виробництва;

зміцнення матеріальної бази соціальної інфраструктури у сільській місцевості, у районах, де розміщене евакуйоване внаслідок аварії на ЧАЕС населення, а також у районах, куди по­вертаються на постійне проживання депортовані народи;

забезпечення надійного водопостачання та стабільної робо­ти комунального господарства і міського транспорту в обласних центрах та інших містах;

збереження етнографічної самобутності регіонів, охорона та відродження пам'яток історії і культури.

547

Треба пам'ятати, що кожний регіон має свої специфічні про­блеми у розвитку господарства і соціально-культурній сфері. відмінні умови соціально-економічного стану та різні перспекти­ви розвитку залежно від природних умов, структури господарства. ступеня концентрації промисловості тощо. Це зумовлює своєрідність цілей, завдань і засобів вирішення економічних і соціально-культурних проблем у конкретному регіоні. Однак і за цих умов принциповим залишається положення про потребу дот­римання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів із завданнями соціально-економічного розвитку країни в цілому. Головними пріо­ритетними напрямами на плановий період, враховуючи реальні інвестиційні можливості територій, повинні бути такі: будівниц­тво об'єктів виробничого призначення, соціальної та виробничої інфраструктури; створення сприятливих умов для розвитку рин­кового середовища, експортних та імпортозамінних виробництв у районах, що мають для цього реальні можливості; активне ви­конання всього комплексу заходів щодо реформування економіки регіону.

Особливу увагу акцентують на фінансовому забезпеченні програми. У цьому розділі подають зведену інформацію про загальні обсяги фінансових ресурсів, потрібних для виконання завдань і заходів програми, з розподілом їх на фінансування по­точних заходів та завдань розвитку.

Показники обсягу потрібних коштів повинні бути визначені щодо джерел фінансування: з коштів місцевих бюджетів; поза­бюджетних, резервних, валютних коштів місцевих бюджетів;

коштів загальнодержавного бюджету, підприємств і організацій, населення, іноземних інвесторів. Подають також інформацію про розподіл коштів у розрізі основних галузей (сфер) господарства.

Враховуючи вкрай складну економічну ситуацію в країні, вирішення соціально-економічних проблем у регіоні треба орієнтувати більше на власні ресурсні можливості, фінанси місцевих бюджетів, підприємств і організацій, кошти населення та залучені кошти іноземних інвесторів. Залежно від очікуваних

548

фінансових ресурсів визначають реальні проекти спорудження об'єктів виробничого, природоохоронного та соціально-культур­ного призначення.

Система основних показників програми соціально-економічного розвитку регіонів дає кількісну характеристику відтворювальних завдань програми у різних сферах залежно від фінансових ресурсних можливостей регіону і залучених коштів іноземних інвесторів та населення. Використовують вартісні і натуральні, абсолютні та відносні показники.

Для введення до проекту програми економічного і соціаль­ного розвитку регіону рекомендують систему показників, об'єдна­них у такі блоки:

1. Загальноекономічні (зведені) показники.

2. Кількість та зайнятість населення.

3. Розвиток сфери виробництва. Промисловість. Сільське господарство. Лісове господарство. Транспорт і зв'язок. Інвестиційно-будівельний комплекс.

4. Рівень життя населення та розвиток соціальної сфери. Зведені показники рівня життя і соціального захисту населення.

Споживання товарів і послуг. Житлово-комунальне господарство. Освіта і культура. Охорона здоров'я, фізична культура і спорт.

5. Структурні та інституціональні перетворення в економіці, демонополізація виробництва, розвиток підприємництва.

6. Використання природних ресурсів і охорона довкілля.

7. Використання вторинних ресурсів.

8. Фінансові показники.

9. Зовнішньоекономічна діяльність.

10. Основні показники соціально-економічного розвитку міст і районів.

549