Висновки до розділу 1

У першому розділі нашого дослідження ми мали на меті розв’язати такі завдання:

- з’ясувати еволюційний шлях інституту територіальної громади як соціальної спільноти і суб’єкт-об’єкта розвитку;

- розкрити сутність понятійно-категоріального апарату щодо предмета дослідження для застосування його в теоретичному і методичному обґрунтуванні організаційних засад корпоративного управління соціальним розвитком територіальних громад.

На підставі результатів дослідження можна зробити такі висновки.

1. Соціально-економічна ситуація в українському суспільстві вимагає суттєвого підвищення соціального розвитку, особливо на муніципальному рівні, де створюється та розвивається соціальний капітал суспільства і будується соціальний фундамент вирішення проблем соціального розвитку. Соціальна спільнота визнається як суб’єкто-об’єкт, який пропонується розглядати як складне й динамічне поняття, змістом якого є відображення результатів об’єднання людей, що проживають на одній території, мають спільні соціальні потреби й інтереси, здатні свідомо і активно виражати спільну волю, об’єднувати зусилля у вирішенні місцевих справ шляхом здійснення самоврядних функцій у різних сферах власної життєдіяльності шляхом реалізації економічної і соціальної правосуб’єктності. Соціальний розвиток територіальної громади визначено як сталий шлях її переходу від нижчих до більш досконалих форм відтворення людського капіталу і якості життєдіяльності як інституту місцевого самоврядування і конституційного носія його функцій і повноважень, що забезпечуються прогресивними змінами в соціальному середовищі муніципальних утворень.

Процеси життєдіяльності соціальних утворень територіальної громади, тісні соціальні взаємозв’язки і соціальна взаємодія, приріст прогресивних форм організації діяльності, новітні технології, кінцеві результати, використання яких забезпечують високу якість соціального ресурсу, людського капіталу та їх подальше нагромадження і розвиток стають об’єктами впливу громади на темпи власного соціального розвитку і реалізації правосуб’єктності.

Визначений та узагальнений історико-правовий досвід становлення соціальної спільноти територіальних громад дозволив з’ясувати основні аспекти і дати визначення поняттю «соціальна спільнота» як складного й динамічного поняття, змістом якого є відображення результатів об’єднання людей, які проживають на одній території, мають спільні соціальні потреби й інтереси, здатні свідомо і активно виражати спільну волю, а також об’єднувати зусилля у вирішенні місцевих справ шляхом здійснення самоврядних функцій у різних сферах власної життєдіяльності через реалізацію економічної і соціальної правосуб’єктності.

Соціальний розвиток територіальних громад в Україні потребує пошуку ефективних шляхів підвищення темпів його зростання. В управлінській науці соціальний розвиток територіальної громади розглядається як сукупність позитивних соціальних і економічних змін соціальної сфери території як відкритої соціальної системи. При цьому джерелами розвитку є збереження цілісності, використання досягнень прогресу та створення умов для постійного вдосконалення позитивних змін і відновлення.

Головним фактором здійснення прогресивних перетворень у суспільстві залишається людина. Її фізичний, психологічний, професійний, соціально-етичний стан, розвиток здібностей до самореалізації і саморозвитку залежать від рівня суспільної злагоди й розвитку суспільства. Спільність людських інтересів, необхідність спільного подолання труднощів і добровільне бажання діяти разом сприяють розвитку корпоративізму – прагненню до колективістських аспектів трудової діяльності, спільного розподілу трудових результатів і розвитку психології людини як невід’ємного учасника суспільних справ і появи почуття відповідальності за загальні результати спільної дії.

Маючи визначений законодавством правовий статус і право самостійно вирішувати питання власного розвитку, територіальна громада як суб’єкт розвитку має певні перешкоди під час здійснення її самоврядної функції. Зокрема, це відсутність науково-методичних засад формування ефективної організації й управління комунальною власністю, місцевим бюджетом у побудові і функціонуванні процесів задоволення соціальних потреб, а також інтересів шляхом широкого залучення громади, влади і бізнесу до підвищення темпів соціального розвитку.

Усі соціально значущі суспільні явищі і соціальні процеси беруть свій початок, формуються і розвиваються в соціальних сферах. Соціальну сферу територіальних громад як середовище формування умов соціального розвитку визначено як систематизований за певними характеристиками перелік (сукупність) установ, організацій та підприємств. Їх організаційне та інституційне забезпечення здійснюється шляхом реалізації виконання спеціальних видів діяльності місцевої влади щодо організації надання соціальних послуг жителям територіальної громади, забезпечують їх якісний рівень і створюють умови для участі жителів у процесах подальшого соціального розвитку.

Дійовим фактором, що впливає на якість задоволення суспільних потреб у соціальній сфері міст, є стан її ресурсної бази і ступінь її адаптованості до сучасних вимог. У складі ресурсів визначено: кадрові, організаційні, інформаційні, матеріальні, управлінські, інноваційно-інтелектуальні, фінансові та інституційно-правові, раціональне використання яких забезпечує умови функціонування соціальної сфери як відносно самостійної ланки економічної системи, завданням якої є створення і надання соціальних послуг.

Визначення і розкриття сутності складових соціальної сфери дозволяє отримати уявлення про неї як про сферу продукування темпів соціального розвитку територіальних громад та обґрунтувати необхідність дослідження в напрямі поглиблення розгляду виявлень характеру відносин, способу їх сполучення і дій, у які вступають члени територіальної громади заради задоволення спільних потреб і забезпечення сталості соціального розвитку.

Відносини, які виникають між жителями територіальних громад, мають характерні ознаки корпоративних і являють собою зв’язки соціального, правового, економічного, організаційного, інформаційного характеру, які розвиваються заради досягнення спільних цілей у суспільній діяльності територіальних громад, що користується спільною муніципальною власністю, з метою задоволення спільних соціальних потреб і інтересів та досягнення вищезазначених цілей соціального розвитку.

Консолідація зусиль територіальної громади на підвищення темпів соціального розвитку потребує особливого типу організації й управління корпоративних соціальних відносин – соціального корпоратизму, за допомогою якого узгоджуються й розвиваються спільні цілі соціального розвитку територіальної громади, обґрунтовується необхідність та доцільність об’єднання спільних інтересів у процесах самоорганізаційної діяльності, із застосуванням індивідуальних та колективних громадських зусиль і муніципальних ресурсів на договірних засадах, спільній відповідальності та повноваженнях.

Основні наукові результати розділу 1 опубліковані в працях [19; 23; 67; 168;175; 177].