У процесі історичного розвитку ринкового (товарного) госпо­дарства змінилося розуміння ринку і ринкового механізму, їх суті, змінився і сам ринок, його механізм і його роль в економіці.

Ринок— це найбільш розповсюджена категорія в економічній теорії і часто застосовується як усім відоме, що не потребує будь- яких пояснень. Але в дійсності існує багато тлумачень ринку як у нашій, так і зарубіжній літературі, тому що у міру розвитку вироб­ництва і обміну це поняття збагачувалося і змінювалося.

Спочатку ринок вважався місцем обміну товарів, базаром, рин­ковою площею. Ринок в такому вигляді з’явився ще в доісторичний період, коли обмін між общинами став порівняно регулярним, на­буваючи форми товарного обміну, який здійснювався у визначе­ному місці і у визначений час. З появою міст торгівля помітно роз­ширюється, за ринками закріплюються певні території, ринкові площі. Але це спрощене поняття ринку, яке сьогодні практично зводиться до поняття «торгівля». Однак, не слід змішувати поняття «торгівля» і «ринок».

Поняття «ринок» більш складне і пов’язане, насамперед, з еко­номічними відносинами виробників і споживачів стосовно обміну суспільного продукту.

Таке розуміння категорії «ринок» склалося в процесі розвитку товарного виробництва. З подальшим поглибленням суспільного поділу праці і розвитку товарного обміну ринок дедалі більше ускладнюється. Французький економіст-математик XVIII ст. А. Ку­рно під ринком розумів будь-яку територію, де відносини покупців і продавців вільні і ціни вирівнюються легко і швидко. Згодом ви­никає нове розуміння ринку як форми товарно-грошового обігу (обміну).

З точки зору суб’єктів ринкових відносин ринок — це сукуп­ність продавців і покупців. Англійський теоретик XVIII ст. В. Дже- BOHC у якості основного критерію ринку висунув «тісноту» відно­син між продавцями і покупцями, а сам ринок, на його думку, являє собою групу людей, що вступають у ділові відносини і укладають угоди з приводу будь-якого товару. Але це не повне визначення ри­нку, тому що воно обмежується тільки відносинами обміну і не охоплює відносини виробництва, тоді як саме ринок поєднує перші з другими.

Більш об’єктивне і правомірне визначення ринку пов’язане не лише з товарами для особистого споживання, але й із засобами ви­робництва і робочою силою, тобто з виробничими ресурсами, які також свій рух здійснюють через ринок. Таким чином ринок стає умовою виробництва, визначаючи форму поєднання виробничих факторів (технологію виробництва) за умов високорозвиненого то­варного виробництва.

Між розумінням ринку як сфери товарного обігу і сфери сукуп­ності конкретних економічних відносин існує принципова відмін­ність: у першому випадку виділяється об’єкт ринкових відносин — сам продукт у формі товарів і послуг, а у другому— відносини між людьми з приводу цього продукту, що відображає суть еконо­мічної категорії «ринок». Тому ринок варто розглядати як певний тип господарських зв’язків між суб’єктами економічної системи. Існує два типи господарських зв’язків:

1) натурально-речові — безоплатні у відповідності з обсягом і структурою потреб;

2) товарні, які здійснюються через ринок.

Ринкові зв’язки здійснюються тільки на основі вільної купівлі- продажу товарів і послуг. Ринок функціонує на основі товарних ві­дносин, що відображають як прямі (виробництво-ринок-споживач), так і зворотні господарські зв’язки. Механізм зворотних зв’язків є неодмінною умовою стійкості і ефективності економічної системи (визначають обсяг і структуру виробництва). Спроба замінити зво­ротні зв’язки адміністративним командуванням неминуче веде до деформації ринку і усієї економічної системи. Як результат — то­варний дефіцит, знижується мотивація господарської діяльності, економічні потреби та інтереси втрачають роль рушійної сили еко­номічного розвитку. Діє закон «бери, що дають».

Таким чином, ринок є формою (способом) організації і функціону­вання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, а також суспільною формою функціонування економіки, яка забезпечує взаємодію виробництва і споживання через обмін з прямими і зворотними зв’язками.

Ринок— це складний механізм. Тому формою організації гос­подарської діяльності, яка Грунтується на ринкових відносинах, є ринкова економічна система або ринкова система господарювання (ринкова економіка).

До об’єктивних умов існування ринку відносять:

— товарний характер виробництва;

— суспільний поділ праці;

— економічну відокремленість виробників, основу якої складає приватна власність на засоби виробництва.

До умов функціонування ринку належать:

— незалежність економічних суб’єктів;

— існування ринкової конкуренції;

— наявність ринкової інфраструктури — стійкої фінансово- грошової, банківської і біржової систем;

— відповідне економічне середовище, наявність ринкової пси­хології населення, правової бази.

Суть ринку найбільш повно визначається його функціями.

Функції ринку:

— саморегулювання економічної системи (підтримання балансу попиту і пропозиції товарів за обсягом і ціною);

— стимулювання виробництва з найменшими витратами і ма­ксимумом прибутку, тобто зростання ефективності виробництва;

—регулювання пропорційності у виробництві і обміні — між регіонами, галузями і сферами економіки;

— виявлення величини вартості товарів і забезпечення еквіва­лентності обміну через ціноутворення;

— визначення міри діяльності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з дією принципів раціона­льності і доходності виробництва;

— стимулювання НТП;

— демократизація господарської діяльності, яка полягає у зві­льненні суспільного виробництва від нежиттєвих його елементів (див. схему «Найважливіші функції ринку»).

Історичний аналіз ринку дозволяє виділити кілька його типів: нерозвинений, вільний, регульований і деформований.

Нерозвинений ринок характеризується випадковістю ринкових відносин, товарним (бартерним) характером обміну.

Вільний (класичний) ринок — це безліч господарюючих суб’єк­тів на Грунті економічної (досконалої) конкуренції, свобода у вибо­рі виду господарської діяльності, необмежена свобода руху вироб­ничих ресурсів, мобільність, принципи раціональності господа­рювання, стандартизований продукт, відсутність суб’єктивного впливу на ціноутворення, ціни встановлюються стихійно у ході ві­льної (досконалої) конкуренції, відсутність монополії і державного регулювання (вільний ринок сьогодні — абстракція і в дійсності повністю вільним ніколи не був).

Регульований (цивілізований) ринок — результат еволюції рин­кової економіки. Регулювання здійснюється двома способами:

— через співвідношення попиту, пропозиції (механізм ціноут­ворення, саморегулювання ринку);

— через втручання в економічні процеси держави (податки, державне замовлення, соціальна допомога, інвестиції тощо).

Сучасна ринкова економіка прагне до оптимального співвідно­шення обох способів регулювання. Держава намагається забезпе­чити умови функціонування ринку, виконуючи такі функції:

1) законодавчу;

2) стабілізуючу (підтримання економічної рівноваги, високої зайнятості);

3) розподільчу (соціальний захист населення, перерозподіл до­ходів, забезпечення виробничими ресурсами).

Надмірне втручання держави у ринкові процеси веде до дефор­мації ринку. Найважливішим чинником деформації ринку виступає монополія — економічна чи державна.

Монополізований ринок:

— ринкова влада одного виробника або одного покупця (моноп- сонія), яка виявляється у контролі над ціноутворенням;

— незначна кількість виробників;

— утруднений доступ до виробничих ресурсів, обмеження кон­куренції;

— дефіцит інформації про ринок;

— узгодження дій економічних суб’єктів.

Особливо значна деформація ринку відбувається за умов ко­мандно-адміністративної системи (державної монополії), що про­являється у такому:

— монополія державної власності;

— надмірна централізація виробничих ресурсів, товарів і пос­луг;

— відсутність самостійності у виробничій і комерційній діяль­ності;

— незбалансованість попиту і пропозиції, існування товарного дефіциту;

— централізоване суб’єктивне ціноутворення;

— порушення законів грошового обігу;

— існування бюджетного дефіциту;

— заміна товарно-грошових відносин товарним (бартерним) обміном;

— відсутність економічної свободи у вирішенні фундаменталь­них господарських питань (що, як, для кого і за якою ціною вироб­ляти);

— відсутність мотивації до праці;

— деформація економічних інтересів усіх суб’єктів ринкових відносин;

— розвиток «тіньової» економіки, нелегального ринку;

— розвал загальнонаціонального ринку;

— відсутність конкуренції;

— планове регулювання економічної системи (політичне керів­ництво).

1.