§ 4. Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва

Закон, що регулює розвиток товарного виробництва шляхом обміну товарами відповідно до кількості втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці, називається зако- ном вартості.

Закон вартості виражає внутрішньо необхідний і стійкий зв’язок між суспільно необхідною працею, витраченою на вироб- ництво товару і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції.

Закон вартості відтворює: внутрішньо необхідні істотні і стій- кі зв’язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом; внутрішньо необхідні і стійкі зв’язки між вартістю і ціна- ми товарів; наявність стійких зв’язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої забезпечується взаємний вплив одного виробника на іншого; внутрішньо необхідні зв’язки між працею виробника товарів (суспільно необхідним робочим часом та умовами виробництва); наявність стійкого зв’язку між попитом і пропозицією; обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно не- обхідної праці.

Найповніше сутність закону вартості як основного закону простого товарного виробництва виявляється через його функції.

праці. Якщо в даній сфері докладається недостатньо суспільної праці і попит на товар, вироблюваний тут, не задовольняється, ціна товару перевищуватиме вартість. Якщо в дану сферу вклада- ється занадто багато суспільної праці і пропозиція товарів для продажу перевищує попит на них, ціна впаде нижче за вартість. Проте на відміну від звичайного барометра, що тільки показує погоду, але не може на неї впливати, механізм коливання цін не тільки констатує зміну пропорцій, але й є знаряддям їх стихійно- го регулювання.

Припустимо, що в даний момент на ринку з’явився підвище- ний попит на чоботи і знижений — на костюми. Ціна чобіт пере- вищить вартість, а костюма — стане нижчою за вартість. Це при- зведе до того, що кравці не одержать повного відшкодування витрат своєї праці; шевці, навпроти, привласнюватимуть якусь додаткову, зайву частину суспільної праці. За таких умов неми- нуче почнеться перелив праці, капіталів зі збиткових сфер у вигі- дні. Число шевців збільшиться, число кравців скоротиться. Кіль- кість чобіт, що надходять на ринок, зросте, а костюмів — зменшиться. Тож зміниться співвідношення між попитом і про- позицією, почнеться відхилення цін в інший бік.

У процесі розподілу праці між сферами вартість в остаточно- му підсумку і виявляється центром, навколо якого коливаються ринкові ціни товарів. Через стихійне коливання цін закон вартос- ті розподіляє і перерозподіляє працю відповідно до суспільних потреб, регулює встановлення визначених пропорцій між різно- манітними сферами виробництва.

У кожній галузі виявляється то надлишок пропозиції над по- питом, то нестача пропозиції порівняно з попитом. Це неминуче, оскільки перелив праці з однієї сфери в іншу ніхто свідомо не ви- значає; цей процес відбувається стихійно. Тому збіг пропозиції з попитом може бути лише моментом, а їх розбіжність — звичай- ним явищем. Тимчасова пропорційність досягається лише шля- хом її постійного порушення.

Стихійний характер закону вартості і весь механізм його дії за приватного виробництва призводять до постійних змін в еконо-

мічному положенні товаровиробників. Між товаровиробниками неминуче триває конкурентна боротьба. Якщо ціна на товар під- вищується, то виграють виробники цього товару, а споживачі (покупці) програють. Якщо ціна знижується, то, навпаки, про- грають виробники, а покупці виграють. За визначеними межами втрати від зниження цін можуть виявитися настільки значними, у першу чергу для тих виробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, що вони не зможуть продовжувати процес ви- робництва: виторг від продажу товару буде менше, ніж необхідно для купівлі сировини і забезпечення виробника та його сім’ї за- собами існування.

Якщо навіть товари продаються за вартістю, суперечності між індивідуальною та суспільно необхідною працею призводять до диференціації товаровиробників. Ті з них, в яких витрати праці на виробництво товарів менші, ніж суспільно необхідні, у разі продажу товарів за єдиною суспільною вартістю зможуть одер- жати виграш і збагатитися.

Товаровиробники, індивідуальні витрати яких вищі за суспі- льно необхідні, навпаки, у разі продажу товарів за суспільною вартістю зазнаватимуть збитків. Їх становище швидко погіршу- ватиметься, рівень життя знизиться, а виробництво почне занепа- дати. Такі виробники зрештою збанкрутіють, вони позбавляться будь-яких засобів виробництва, а отже, й можливості жити за ра- хунок праці у своєму власному господарстві.

Становище тих товаровиробників, в яких індивідуальні витра- ти збігаються із суспільно необхідними, характеризується постій- ною нестабільністю, оскільки суспільно необхідний робочий час не залишається незмінним. Як тільки краща група почне робити основну масу товарів даного роду, величина вартості знизиться. Тепер суспільно необхідним робочим часом стане час, що витра- чається кращою групою. Середня група виявиться на положенні тих товаровиробників, в яких індивідуальні витрати перевищу- ють суспільно необхідні, що неминуче позначиться на стані їх господарства.

Таким чином, конкурентна боротьба, суперечності між індиві- дуальною і суспільно необхідною працею неминуче призводять до того, що частина товаровиробників збагачується і збільшує масштаби виробництва; решта розорюється.

Протиріччя між індивідуальною і суспільно необхідною пра- цею є рушійною силою в розвитку продуктивних сил за умов то- варного виробництва. Воно змушує товаровиробників підвищу- вати продуктивність праці шляхом вдосконалення техніки й

організації виробництва. Жорстка конкурентна боротьба, під час якої виживають тільки сильніші, змушує товаровиробників ста- вати на шлях впровадження технічних удосконалень. Інакше роз- орення неминуче.

Зростання продуктивності праці веде до зниження вартості товарів, а відповідно й їх цін.

«дідівські» прийоми і методи виробництва, рутинна техніка, то за товарного виробництва такий застій неможливий. Розвиток проду- ктивних сил, підвищення продуктивності праці диктуються тут самим характером економічних відносин. За цієї форми виробниц- тва прогрес у розвитку продуктивних сил досягається значно шви- дше, ніж при замкненому, натуральному господарстві. Дана функ- ція називається рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил. У суспільстві товаровиробників усе робиться для ринку. Тому будь-яка річ наділяється властивостями товару. Вартість останнього ж стає такою самою його «природною» влас- тивістю, як і його споживча вартість. Пропорції обміну між різни- ми товарами виступають як речовинна властивість товарів, а не як вираз визначених пропорцій праці, витраченої їх власниками. Починає здаватися, що світ речей має свої незалежні від людей закони. Більше того, люди стають залежними від руху речей, від відносин між речами. Той або інший розмір суспільної вартості, на відміну від індивідуальної, коливання цін навколо вартості — все це вирішальні чинники, які впливають на долі товаровироб- ників.

Відносини людей набувають форми відносин речей, а речі ні- бито одержують суспільні властивості. Наприклад, мінова вар- тість — кількісне визначення відносин двох товарів, речей. Але за цими відносинами криються виробничі, трудові стосунки лю- дей: речі співвідносяться одна з одною як кількість людської праці, втіленої в них. Порівняння товарів є по суті зіставленням праці людей, що створили ці товари. Пропорції обміну речей є не що інше, як визначена форма прояву і реалізації визначених про- порцій суспільної праці, що містяться в цих речах.

Ми з’ясували, що за міновою вартістю криється вартість, яка є матеріалізованою працею. За всіх систем суспільних відносин речі були продуктами праці. У даному розумінні праця завжди уречевлюється. У товарному ж господарстві уречевлення має ін- ший зміст. Праця окремої особи в такому господарстві має суспі- льну значимість і являє собою частку сукупної суспільної праці

тільки в речі. Тому саме як носій визначеної кількості суспільної праці продукт є вартістю. Ця суспільна властивість речі, як ми вже бачили, не може зумовлюватися фактом фізичної витрати праці. На річ може бути витрачена одна кількість праці, а в дійс- ності вона може бути носієм цілком іншої кількості суспільно значимої, суспільно необхідної праці. Вартість є речова форма існування витраченого на виробництво продукту суспільної праці.

Товарна форма відносин припускає, що люди не тільки всту- пають в стосунки між собою з приводу речей, але самі ці стосун- ки здійснюються через речі, у речовій формі. Оскільки тут єди- ною формою зв’язку є приватні відносини товаровиробників з приводу створення ними речей, остільки їх суспільні відносини неминуче здійснюються у формі відносин продуктів їх праці. Ре- чова форма виразу витрат суспільної праці є специфічною, власти- вою суспільству товаровиробників. Речовою є, таким чином, не тільки мінова вартість як вираз вартості одного товару в іншому, але й сама вартість. Вона виступає як суспільна властивість проду- кту. Зовнішні форми свого виразу і руху ця властивість знаходить у міновій вартості. Остання є формою виразу вартості продукту. Вартість, у свою чергу, є предметною, речовою формою буття абс- трактної праці. Відповідно до цього ніякої іншої форми виявлення вартості, крім мінової, тобто мінового відношення речей, немає.

суспільно необхідної — існують настільки, наскільки вони зафік- совані у вигляді речей. Люди можуть не знати один одного, не бачити один одного, але вступати в товарні відносини, які є речо- вими відносинами. Поза рухом речей не може бути стосунків між особами, які існують лише настільки, наскільки існують відноси- ни речей.

Сьогодні рух речей (цін на речі) обіцяє товаровиробнику на- дію на збагачення, завтра він може знищити його новими пропо- рціями обміну, позбавити будь-якої можливості самостійного процесу відтворення.

Оскільки зберігаються приватновласницькі товарні відносини, рух речей у дійсності є чинником, що визначає долі товаровиро- бників. Але це зумовлюється природою даних виробничих відно- син людей. Тим часом товаровиробникам здається, що це випли- ває з природи речей, що речі самі по собі мають суспільні риси.

Протягом багатовікової історії свого розвитку товарне вироб- ництво еволюціонувало від простого до капіталістичного. Остан- нє сьогодні трансформується в соціально орієнтовану ринкову економіку, що характерно для значної кількості країн. Тут на шляху прогресу діють дві протилежні тенденції: до розширення виробництва, з одного боку, і звуження — з іншого. Перша тен- денція зумовлена подальшим поглибленням суспільного поділу праці і ростом чисельності економічно відокремлених господа- рюючих суб’єктів. Тенденція до звуження виробництва визнача- ється подальшим розвитком масштабів його концентрації і цент- ралізації, а також розширенням масштабів регулювання і плано- мірності на рівні окремих компаній (корпорацій).