Фінансовий механізм та його складові

Для реалізації фінансової політики, успішного її проведення в життя використовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм являє собою сукупність способів організації фінансових відносин, застосовуваних суспільством з метою забезпечення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку.

Структура фінансового механізму досить складна. До неї входять різні елементи, що відповідають різноманітності фінансових відносин. Саме множинність фінансових взаємозв'язків зумовлює застосування значної кількості видів, форм і методів їх організації (елементів фінансового механізму). Держава в особі її виконавчих і законодавчих органів влади на основі ретельного вивчення дії економічних законів, закономірностей розвитку фінансів, завдань економічної та фінансової політики встановлює методи розподілу суспільного продукту, національного доходу, форми грошових накопичень, передбачає види платежів, визначає принципи і напрями використання державних фінансових ресурсів і т.д. Для ефективного використання фінансів велике значення має здійснення планування та прогнозування, нормативне оформлення застосовуваних способів організації фінансових відносин (податків, витрат тощо), контроль за правильністю застосування різних видів, форм і методів фінансових відносин.

Кожна сфера, кожна ланка фінансового механізму є складовою частиною єдиного цілого. Вони взаємопов'язані і взаємозалежні. Разом з тим сфери та ланки функціонують відносно самостійно. Ця обставина викликає необхідність постійного узгодження складових фінансового механізму.

Сфери і ланки фінансового механізму відрізняються ступенем складності і розгалуженості окремих елементів. Наприклад, для бюджетного механізму характерна система з багатьох видів податків, наявність різноманітних напрямів використання коштів та методів фінансування. На підприємствах і в організаціях визначається відношення між окремими формами грошових накопичень, розподіляється прибуток, формуються та використовуються фонди. У страхових організаціях надто розвинена система резервних фондів.

Поєднання елементів фінансового механізму - форм, видів, методів організації фінансових відносин утворює «конструкцію фінансового механізму», яка приводиться в рух шляхом встановлення кількісних параметрів кожного його елемента, тобто визначення ставок і норм, обсягу фондів, рівня витрат тощо.

Кількісні параметри та різноманітні способи їх визначення є найбільш мобільною частиною фінансового механізму. Вони частіше піддаються коригуванню, чуйно реагують на зміну умов виробництва і завдань, що стоять перед суспільством. Наприклад, неодноразово змінювалися способи розподілу прибутку і пропорції її розподілу між підприємством і державою, коректувалися ставки податків та інших. Діяльність держави в області фінансів здійснюється за певними правилами, з дотриманням встановлених норм.

Формуючи фінансовий механізм, держава прагне забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому зберігається постійне прагнення до найповнішої ув'язки фінансового механізму і його окремих елементів з особистими та колективними інтересами, що є запорукою ефективності фінансового механізму.

Фінансовий механізм можна подати як застосування певних фінансових методів, важелів, стимулів і санкцій, передбачених законодавчо-нормативними актами, з метою здійснення розподілу і перерозподілу ВВП, рис.

Дослідимо структуру фінансового методу більш деталізовано з метою визначення їхньої ролі у фінансовій політиці.

1. Фінансовий метод визначають як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Фінансові методи діють у двох напрямах: управління рухом фінансових

ресурсів та ринкових комерційних відносин, пов'язаних зі зміною витрат і результатів,

Рис 2.3. Складові матеріальним стимулюванням і відповідальністю

за ефективне використання грошових фондів. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та застосуванні грошових фондів. До фінансових методів можна віднести: планування, управління, контроль, забезпечення, регулювання, рис. 2.4.

Фінансове планування-діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. Тобто, фінансовий план - це план формування і використання фінансових ресурсів. Як при складанні фінансових планів, так і при їх виконанні, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового національного продукту і національного доходу за відповідними фондами грошових коштів та їх використанням за цільовим призначенням.

Рис. 2.4. Фінансові методи

Класифікація фінансового плану за основними ознаками наведено у табл.

2.1.

Розглянемо детальніше деякі види фінансових планів.

Класифікація фінансового плану за основними ознаками

Таблиця 2.1

Баланс доходів і витрат підприємства - це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою за кварталами.

Платіжний календар - це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання - спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період.

Бізнес-план - план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на неконкурсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участі держави. Крім того, кредитні установи, надаючи довгострокові позики, вимагають подання підприємствами бізнес-планів для обґрунтування повернення кредитів.

Кошториси доходів і видатків - складають установи невиробничої сфери, передусім бюджетні організації. Види кошторисів:

— індивідуальні (єдиний кошторис доходів і видатків) - це фінансові плани окремих бюджетних установ;

— загальні кошториси - складаються за однотипними бюджетними установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано, або за однотипними малими установами (клуби, бібліотеки тощо);

— кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);

— зведені - це зведені воєдино індивідуальні кошториси однотипних установ, кошториси на проведення централізованих заходів.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або ї окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини - дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження й обов'язкові збори, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрями витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Баланс фінансових ресурсів і витрат території - це документ, який відображає створення й використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: весь обсяг фінансових ресурсів, які створюються й використовуються на відповідній території, в усіх секторах економіки незалежно від підпорядкування, відомчої належності господарських суб'єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються й перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території з вищими бюджетами.

Важливою складовою фінансового механізму є управління фінансами. Це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів. Управління містить у собі низку функціональних елементів: прогнозування, планування, оперативне управління, регулювання і контроль. Усі ці елементи забезпечують проведення фінансової політики в поточній діяльності державних органів, юридичних осіб і громадян.

В управлінні фінансами виділяють об'єкт і суб'єкт управління. Об'єктом є централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи, а суб'єктом управління є держава (в особі законодавчих і виконавчих, у тому числі фінансових, органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.

Таким чином, до управління фінансами входить проведення загальної фінансової політики держави, здійснення функцій планування і координації фінансових ресурсів, розробка фінансового законодавства, розробка бюджету, збір податків, випуск позик, управління державним боргом. У першу чергу комплексне управління фінансами здійснюється шляхом застосування механізму планування.

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

З визначення сутності фінансового контролю випливає, що його об'єктом є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів. Суб'єкт контролю - це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності. Найважливіші принципи фінансового контролю є: незалежність; гласність; превентивність (попереджувальний характер); дієвість; регулярність; об'єктивність; всеохоплюючий характер.

Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють такі види фінансового контролю згідно з проектом Закону України «Про систему державного фінансового контролю в Україні»:

1. Загальнодержавний - він є позавідомчим, проводиться стосовно будь- якого суб'єкта незалежно від його відомчої належності і підпорядкування. Цей контроль здійснюється державними органами законодавчої і виконавчої влади і спеціальними державними органами контролю.

2. Муніципальний - це контроль органів місцевого самоврядування, який здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих рад через відповідні комісії і місцеві фінансові органи.

3. Відомчий - це контроль міністерств, відомств, інших органів виконавчої влади, державного управління за діяльністю, що входять до їх системи підприємств, організацій, установ.

4. Внутрішньогосподарський - здійснюється економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо). Об'єкт контролю - господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів. Громадський - здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він може проводитись групами спеціалістів, які створюються при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах.

5. Аудиторський - це незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово- господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Основними методами фінансового контролю є:

— розгляд проектів планів-прогнозів господарсько-фінансової діяльності, кошторисів до їх застосування, це метод попереднього фінансового контролю;

— перевірка виконання прийнятих рішень; це один із методів текучого контролю за дотриманням законів, постанов, указів з визначеного кола питань;

— економічний аналіз - метод послідовного контролю, який дозволяє зрівняти звітні дані з плановими завданнями і нормативами, з показниками роботи інших підприємств;

— документальна ревізія - метод послідовного контролю господдарсько- фінансової діяльності організацій, збереженість грошових цінностей, стан обліку і звітності.

Фінансове забезпечення - це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Фінансове забезпечення переважає в умовах адміністративно-командної системи управління. Ресурси, які виділяються на основі рішень відповідних адміністративних органів, є їх матеріальним забезпеченням. Фінансове регулювання в цих умовах підпорядковане завданням створення відповідних грошових фондів, насамперед централізованого фонду - бюджету держави. Навпаки, в умовах ринкових відносин на перший план виступає підсистема фінансового регулювання, бо саме вона робить ринок регульованим, а не стихійним.

Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Але самофінансування зовсім не означає створення фінансової автономії, бо дуже тісно пов'язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно повернути за рахунок власних доходів. У зв'язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування - це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Кредитування - надзвичайно дійова форма фінансового забезпечення. По- перше, досягається значна економія суспільного капіталу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності. По- друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Третя форма фінансового забезпечення - зовнішнє фінансування. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на безповоротній і безоплатній основі. Це може бути державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. В умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основним її видом є бюджетні асигнування.

Бюджетне асигнування - це кошти, виділені розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання, кредитування та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Наступний вид фінансового забезпечення є оренда. Оренда - це строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Оренда державного майна регламентується Закон України "Про оренду державного і комунального майна" [32]. Даний Закон регулює:

— організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності;

— майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Фінансове інвестування є процесом забезпечення зростання капіталу за рахунок операцій з цінними паперами, тобто із борговими зобов'язаннями, оформленими у вигляді цінних паперів. Управління фінансовим інвестуванням передбачає врахування таких факторів, як дохідність, ризик, обмеження щодо ресурсів інвестора та часу.

Документально оформлене право власності стає цінним папером, може бути об'єктом інвестування, тому що його можна купувати, продавати, успадковувати, передавати, дарувати. При цьому змінюється власник цінних паперів, а отже, вигоди від володіння переходять до іншого інвестора, що створює потенційну зацікавленість в операціях з цінними паперами.

Отже, виходячи з цілей інвестування під цінним папером розумітимемо оформлений відповідно до законодавства документ, що визначає умови боргового чи майнового зобов'язання і дає право на отримання в майбутньому права власності чи право на погашення боргу, яке забезпечить у подальшому приріст витраченого капіталу інвестора.

Ринок фінансових інструментів для інвестування і ринок об'єктів реального інвестування розподіляють між собою весь потенціал інвестиційних ресурсів країни.

Вважається, що чим розвиненішим за механізмами переливання капіталу та більшим за обсягами обороту є фінансовий ринок, тим розвиненішою є економіка країни. Фінансовий ринок забезпечує залучення та запозичення капіталу для інвестиційної діяльності у сфері реальних інвестицій, що безпосередньо сприяє зростанню валового внутрішнього продукту і рівня життя в країні.

Фінансове регулювання - це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Фінансове регулювання полягає у регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання, по суті, є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Саме це стимулює зростання доходів і зниження витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом визначаються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки можуть мати нормативний характер, але нормативи встановлюються не до об'єкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до інших показників.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об'єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови системи фінансового регулювання. Проте не можна протиставляти один метод іншому, бо суть не тільки і не стільки в методі, а в тому, чим він наповнюється, тобто які елементи розподільних відносин включає.

При сальдовому методі головне - виділення підсумкового елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці. Якщо цього немає, то така модифікація сальдового методу не відповідає завданням фінансового регулювання.

При нормативному методі розподілу дуже важливо установити оптимальне співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб у витрачанні коштів.

Метод фінансового регулювання визначає характер дії фінансового механізму. Кожний метод може мати безліч модифікацій залежно від того, які елементи розподільних відносин він охоплює. Кожному з елементів відповідає певне цільове призначення у вигляді закріплених за ним функцій. Таким чином, у складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.

Видами таких інструментів є:

— податки - це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачені законодавством;

— внески - з 1 січня 201 1 року увійшов в дію Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» [20]. Тобто запроваджується єдиний соціальний внесок, який міститиме у собі декілька внесків на соціальне та пенсійне страхування: до Пенсійного фонду, до фондів на випадок безробіття, з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві;

— відрахування - здійснюється у вигляді обов'язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначено окремими нормативними документами.

— субсидії - це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів;

— дотації - доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидії. Дотація - це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.

Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше їй потрібно інструментів. Розширення самостійності підприємств в умовах переходу до ринкових відносин привело до звуження кола фінансових інструментів. Нині до них належать платежі в бюджет і фонди цільового призначення, державні дотації, а також амортизаційні відрахування.

Ефективність фінансового механізму залежить від цілеспрямованого вибору фінансових інструментів та дійовості їх впливу на окремі сторони соціально- економічного розвитку.

У фінансових інструментах важливе місце посідають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найпоширенішими з них є штрафи і пені.

Вплив на дію фінансового механізму, а через нього на різні сторони соціально-економічного розвитку, досягається встановленням і зміною положення того чи іншого важеля. Наприклад, якщо необхідно прискорити економічний розвиток, то для цього є випробувані заходи - зниження відсоткових ставок на кредит та ставок оподаткування доходів, насамперед тих, що спрямовуються на нагромадження. Або, скажімо, треба стимулювати науково-технічний прогрес. Як один із заходів, можна застосувати підвищення норм амортизаційних відрахувань, установлення прискореного списання амортизації з урахуванням морального зносу обладнання. Іноді складається враження, що важелі діють самі по собі. Але це не так, вони тільки приводять в рух відповідні інструменти, без яких вони нічого не значать. Таким чином, фінансовий важіль - засіб дії фінансового методу. До фінансових важелів належать, рис. 2.5:

— прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати;

— доходи - це гроші або матеріальні цінності, отримувані державою, юридичною та фізичною особою внаслідок будь-якої діяльності;

— амортизаційні відрахування - це відрахування частини вартості основних фондів для відшкодування їх зносу, тобто для їх відтворення, шляхом віднесення (списання) на собівартість продукції згідно з існуючими нормами;

— економічні фонди цільового призначення - це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади;

— фінансові санкції - це засоби державного примусу, передбачені фінансово-правовими нормами, що покладають на правопорушників додаткові обстягнення у вигляді впливу на їх фінансовий стан;

— орендна плата - це плата за виробниче використання об'єкта лізингової угоди, вона складається із суми амортизаційних відрахувань і відсоткових відрахувань від вартості переданого в оренду майна (відсоток за банківський кредит і плата за додаткові послуги банку);

— відсоткові ставки з кредитів - це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики;

— депозити - кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно з законодавством України, або нерезиденту на термін та під відсоток;

— облігації - це один із видів боргових цінних паперів, що підтверджують

— наявність кредиторсько-дебіторських взаємовідносин між емітентом і власником облігацій та ін.

За напрямом своєї дії важелі поділяються на дві групи: стимули і санкції. Взагалі, у широкому розумінні стимули включають і санкції. Розмежування цих понять має на меті розрізнити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції- покарання.

До фінансових стимулів належить фінансування за рахунок державних коштів розвитку галузей народного господарства структурної перебудови, підготовки і підвищення кваліфікації робочої сили, науково-дослідницьких робіт, природоохоронних заходів. Але в сучасних умовах хронічного дефіциту централізованих фінансових ресурсів обсяг коштів, що спрямовуються на задоволення вказаних потреб, обмежений.

У фінансових важелях важливе місце посідають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання щодо виконання взятих зобов'язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними серед них є:

— штраф - засіб матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил;

— пеня - застосовується у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення.

Нормативно-правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає законодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи й інші правові документи органів управління. Залучення юридичних норм дає змогу встановити єдині правила організації фінансових зв'язків, захистити економічні інтереси суспільства, здійснити єдину політику у сфері фінансів, забезпечити фінансову дисципліну.

Інформаційне забезпечення фінансового механізму складається з різного роду фінансово-економічної інформації. Все розмаїття відносин, в яке підприємство вступає з суб'єктами зовнішнього середовища, базується на фінансовій інформації про це підприємство, що дозволяє оцінити можливість практичної реалізації свої економічних інтересів у взаємовідносинах з ним. Фінансова інформація представляє собою набір даних (у систематизованій певним чином формі) про стан:

— господарських ресурсів, зобов'язань і фінансових джерел фірми;

— рівня прибутку і витрат, що дозволяють судити про очікувані доходи і пов'язані з ними ризики;

— оборотів фірми й якості її активів;

— обсягу і якості потоків грошових коштів.

Кожне підприємство розпоряджається трьома потоками фінансової інформації: нормативною, плановою і фактичною. Проте, зовнішньому користувачу доступні лише фактичні дані про фінансовий стан підприємства. Ця обставина ускладнює задачу користувача з розрахунку рівня ризиків, оскільки найбільш надійний спосіб оцінки рівня ризику, ніж дистанції між плановими і фактичними даними, зовнішньому користувачу недоступний.

Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами - це сукупність інформаційних ресурсів і способів їх організації, необхідних та придатних для реалізації аналітичних процедур, які забезпечують фінансову сторону діяльності підприємства. Його основу становить інформаційна база, до складу якої входять 5 блоків (рис. 2.6)

Рис. 2.6. Інформаційне забезпечення

Перший блок - це закони, постанови та інші нормативні акти, положення і документи, які насамперед, визначають правову основу фінансових інститутів, ринку цінних паперів. Документи, представлені в цьому блоці, мають обов'язковий для виконання характер.

До другого блоку входять нормативні документи державних органів (Міністерства фінансів України, НБУ тощо), міжнародних організацій та інших фінансових інститутів, які містять вимоги, рекомендації та кількісні нормативи у сфері фінансів до учасників ринку. Не всі документи цього блоку є обов'язковими для виконання.

Третій блок включає в себе бухгалтерську звітність, що в умовах ринку є найбільш інформативним та надійним джерелом, яке характеризує майновий та фінансовий стан підприємства. Склад та структура звітності періодично змінюються.

Система підготовки і представлення статистичних даних фінансової сфери (четвертий блок) є виключно важливою для становлення та розвитку ринкових відносин. Цей розділ інформаційного забезпечення ще не набув належного розвитку в Україні, але, як свідчить досвід західних країн, саме він є найбільш вагомим для прийняття фінансових рішень. Зокрема, інформація цього блоку дуже важлива для юридичних і фізичних осіб, які безпосередньо зайняті операціями на ринку цінних паперів.

П'ятий блок (несистемні дані) включає в себе відомості, які або не мають безпосереднього відношення до інформації фінансового характеру, або виникають поза будь-якою інформаційною системою. До першого типу належать офіційна статистика загальноекономічної спрямованості, дані аудиторських компаній тощо. Вважаємо, що поряд з обліково-статистичною слід було б виділити фінансову інформацію як один з найважливіших видів інформації.

Щодо організаційного боку інформаційного забезпечення, то він може бути побудований в залежності від фінансових, технічних та інших можливостей господарюючого суб'єкта. Він може або використовувати власну інформаційну базу, або поєднувати інформаційні можливості сторонніх підприємств та організацій з власними, або шукати інші варіанти.

Фінансовий механізм є найдинамічнішою частиною фінансової політики. Він швидко реагує на всі особливості поточного стану в економічній і соціальній сферах країни. Виходячи з того, що держава через фінансовий механізм здійснює свою діяльність у галузі фінансів, можна виділити:

- директивний фінансовий механізм розробляється для фінансових відносин, в яких держава бере участь безпосередньо. До нього, як правило, входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу, фінансове планування.

- регулюючий фінансовий механізм розробляється для конкретного сегмента фінансових відносин, який прямо не зачіпає інтересів держави. Такого роду фінансовий механізм характерний організації фінансових відносин на приватних підприємствах.

У цьому разі держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків і обов'язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів і напрями їхнього використання.

2.3.