Структура й загальна характеристика фінансової системи

Поняття «фінансова система» є розвитком більш загального визначення - фінанси. Фінанси, як зазначалося раніше, виражають економічні суспільні відносини. Проте ці відносини проявляються по-різному, мають свою специфіку в кожній ланці фінансової системи.

Фінансова система - це сукупність взаємопов'язаних ланок, кожна з яких, з одного боку, є носієм властивих їй фінансових відносин, з іншого - перебуває в певному зв'язку з іншими ланками системи. Тому фінансова система має певну чітку структуру, завдяки якій, розглядаючи кожну з ланок, можна дістати комплексне уявлення про фінансову систему загалом.

В узагальненому вигляді фінансова система України (відповідно до основних суб'єктів фінансових відносин - держави, підприємства і населення) - це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і домогосподарств. У фінансовій системі окремі підсистеми вирізняються за такими ознаками:

— наявністю власної фінансової бази, що утворюється на основі первинних доходів суб'єктів економічних відносин;

— функціональним призначенням кожної підсистеми, що забезпечує фінансування витрат для досягнення конкретних специфічних цілей (для суб'єктів господарювання це виробництво та реалізація товарів і надання послуг з метою отримання прибутку та збільшення капіталу; для працівників - задоволення матеріальних і духовних потреб індивіда, сім'ї; для держави - задоволення суспільних потреб, соціальна підтримка і захист економічно неактивного населення та безробітних);

— єдністю та взаємодією підсистем, що визначаються спільністю джерела первинних доходів (ВВП) і фінансової політики, спрямованої на узгодження інтересів суб'єктів економічних відносин, а також взаємоузгодженістю їх фінансових планів і балансів.

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту [72]. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи (див. рис. 2.7):

Рис. 2.7. Фінансова система за рівнями економічної системи

— рівень мікроекономіки - фінанси суб'єктів господарювання;

— субмікрорівень - фінанси домогосподарства;

— рівень макроекономіки - фінанси держави;

— рівень світового господарства - міжнародні фінанси;

— забезпечуюча сфера - фінансовий ринок.

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин. її виокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин, рис. 2.8.

Кожна зі сфер фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне призначення. Розглянемо суть кожної ланки фінансової системи.

Державні фінанси - основний елемент структури фінансової системи. Його складовими є державний бюджет (основний фінансовий план держави за доходами та видатками), місцеві бюджети, державні цільові позабюджетні фонди і державний кредит. Кожна складова державних фінансів виконує певні функції і забезпечує здійснення відповідної фінансово-економічної політики, сприяє вирішенню певних соціальних проблем, підтримує розвиток культури та мистецтва. Один із основних напрямів дії державних фінансів полягає в узгодженні інтересів усіх членів суспільства і секторів економіки.

Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Його стан і структура як у дохідній, так і у витратній частині характеризують загальний соціально-економічний стан держави.

Другою за значенням ланкою державних фінансів є система місцевих фінансів з відповідними їм бюджетами.

Державні позабюджетні цільові фонди - це форма перерозподілу й використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування окремих суспільних споживачів і комплексно витрачаються на основі певної їх самостійності.

За цільовим призначенням державні позабюджетні фонди поділяються на загальноекономічні та спеціального призначення. Порядок їх формування та використання регламентується чинним законодавством.

В Україні до державних позабюджетних цільових фондів належать Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Вони формуються за рахунок чітко визначених джерел й істотно підвищують маневреність фінансової системи, забезпечуючи реалізацію стратегічних напрямів економічної та соціальної політики держави.

Рис. 2.8. Сфери та ланки фінансової системи

Державний кредит - це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кредитора або гаранта повернення коштів. Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю розв'язати такі завдання: збалансованість бюджету; фінансова підтримка сфери виробництва; розвиток соціальної сфери.

Державний кредит відрізняється від банківського метою і призначенням залучених коштів, джерелами погашення позик, формами гарантій, впливом на грошову масу, функціями, які виконують суб'єкти кредитних відносин.

Основними формами державного кредиту є:

- державні позики - утворюється внаслідок мобілізації державою ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу; у результаті нагромаджуються зобов'язання держави перед кредиторами, що мають бути покриті за рахунок бюджету країни-позичальника в майбутньому;

— казначейські позики - відображають відносини, коли держава відіграє роль кредитора, надаючи фінансову допомогу підприємствам за рахунок бюджетних коштів на умовах кредитування;

— гарантовані позики - це така форма державного кредиту, коли уряд гарантує повернення позик, які отримують юридичні особи (підприємства, організації).

У сучасних умовах перевага надається сучасним ринковим формам державного кредиту - державним позикам. Вони класифікуються за певними ознаками:

1. За емітентами боргових зобов'язань - позики поділяються на державні (випускаються центральними органами управління і надходять до Державного бюджету) і місцеві (випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети). На відміну від державних місцеві позики (як внутрішні, так і зовнішні) зазвичай мають чітку цільову спрямованість і випускаються для фінансування конкретних економічних чи соціальних програм.

2. За видами кредиторів - розрізняють кредити, які можуть надаватися міжнародними фінансовими організаціями (Світовим банком, МВФ, Європейським банком реконструкції і розвитку), іноземними державами та іншими кредиторами.

3. За місцем розміщення позики поділяються на внутрішні - функціонують на внутрішньому фінансовому ринку і зовнішні- функціонують на зовнішньому ринку кредитних ресурсів.

4. За правовим оформленням - розрізняють державні позики, які надаються на основі угод, і позики, що забезпечуються випуском цінних паперів. В Україні, як і у світовій практиці, використовують обидві форми: першу, як правило, для оформлення кредитів від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів; другу - для мобілізації коштів на внутрішньому фінансовому ринку, тобто випуск облігацій внутрішньої державної позики, а також на міжнародних ринках позикового капіталу - євробондів та облігацій зовнішньої державної позики.

5. За способом первинного розміщення - розрізняють цінні папери, що розміщуються за допомогою відкритого продажу, і такі, що розповсюджуються шляхом індивідуального розміщення.

6. За характером сплати емісії - розрізняють позики з відкладеними, або частковими, і негайними платежами. Емісії з відкладеними, або частковими, платежами - це облігації, при купівлі яких інвестори сплачують тільки певну частину ціни емісії, а решту - через кілька місяців. Це дає змогу емітентам зменшити витрати, оскільки у них з'являється можливість отримати додатковий прибуток при зниженні ставок і/або захистити від девальвації валюту на час між початковими і кінцевими платежами. Популярність цих облігацій залежить від прогнозів руху відсоткових ставок і валютних курсів. Емісії з негайними платежами - це облігації, всю суму випуску яких емітент отримує відразу.

7. За виплатою доходу - державні позики можуть бути відсоткові (з фіксованою чи плаваючою ставкою), з нульовим купоном (дисконтні), а також виграшні, відсотково-виграшні, безпрограшні, безвідсоткові. Під відсотковою розуміють позику, дохід від якої визначають у певному відсотку номіналу кожних цінних паперів, сплачують на основі купонів або одноразово при погашенні, без щорічних виплат. При розміщенні дисконтних позик їх купують зі знижкою від номінальної вартості (з дисконтом), а погашають за номіналом. Різниця між ціною купівлі та погашення і є доходом інвестора. Прибуток за виграшними позиками власники цінних паперів отримують при погашенні зобов'язань у формі виграшів, що потрапили в тиражі виграшів.

8. За характером обігу- державні цінні папери поділяють на такі, що вільно продаються і купуються, і такі, власники яких не можуть змінюватися.

9. За методами розміщення - розрізняють добровільні та примусові позики. Нині в Україні кошти залучаються на принципах добровільності, вигідності та гарантованості повернення.

10. За терміном погашення - державні позики бувають коротко-, середньо- та довгостроковими. Законодавство іноземних країн по-різному класифікує термін надання і повернення кредитів.

1 1. За типом запозичення - державні позики поділяють на некомерційні та комерційні. Перші найчастіше надаються іноземними країнами, міжнародними фінансовими організаціями, які зазвичай позичають на довгостроковий період, на пільгових умовах (відстрочення погашення позики), з порівняно невисокою відсотковою ставкою за кредитні ресурси. Напрями та обсяги використання отриманих коштів контролюють кредитори. Умови надання позик можуть включати перелік економічних і політичних вимог до дій країни-позичальника.

1 2. За напрямами використання розрізняють такі кредити:

— на фінансування дефіциту бюджету та погашення державного боргу;

— на підтримку національної валюти і фінансування платіжного балансу;

— на фінансування інвестиційних та інституційних проектів, у тому числі під гарантію уряду;

— на фінансування експорту товарів (робіт, послуг).

13. За характером погашення - заборгованості розрізняють кредити з поверненням одноразово і частинами. Застосовують три варіанти погашення позик: позика погашається рівними частинами протягом кількох років; щоразу наростаючими сумами (застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне збільшення доходів держави); сумами, які кожного разу зменшуються (застосовується тоді, коли передбачається, що зменшуватимуться доходи держави чи збільшуватимуться державні видатки).

14. За зобов'язаннями держави в погашенні боргу - розрізняють позики з правом дострокового погашення і без цього. Право дострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Структура державних запозичень і питання про те, які саме інструменти слід застосовувати в умовах трансформаційного періоду, визначається на основі таких фаторів:

— мінімізація вартості обслуговування заборгованості з прийняттям інвесторами таких умов;

— стимулювання розвитку фінансових ринків;

— гнучкість при фінансуванні;

— забезпечення прозорості операцій уряду із заборгованістю.

Фінанси суб'єктів господарювання (підприємств, організацій, установ) - це

економічні відносини на рівні окремих суб'єктів господарювання (юридичних осіб), пов'язані з формуванням, розподілом та використанням коштів у процесі здійснення господарської діяльності. Фінанси підприємств відіграють важливу роль не тільки у фінансовій системі, а й у забезпеченні ефективного економічного та соціального розвитку країни:

— за їх рахунок формується найбільша частина фінансових ресурсів, які концентруються державою для централізованого фінансування різноманітних суспільних потреб;

— вони створюють необхідний фінансовий базис для забезпечення неперервності виробничого процесу, спрямованого на задоволення попиту на товари та послуги;

— система фінансів підприємств сприяє формуванню фінансового потенціалу їх розвитку відповідно до стратегії підприємств на різних стадіях їх життєвого циклу;

— за їх допомогою підприємства децентралізовано розв'язують соціальні завдання розвитку суспільства, оскільки частина сформованих підприємствами фінансових ресурсів спрямовується на споживання;

— вони уможливлюють ефективне використання грошових заощаджень населення, тобто їх можна інвестувати в акції, облігації та інші дохідні фінансові інструменти;

— вони сприяють раціоналізації обігу коштів у країні, забезпечуючи ефективне їх використання у процесі функціонування економіки.

Саме залежно від мети створення підприємства (установи, організації) поділяють на комерційні (прибуткові) та некомерційні (неприбуткові).

Комерційними є підприємства, створені з метою виробництва будь-якої не забороненої законодавством країни продукції (або виконання робіт чи надання послуг) та отримання доходів від своєї діяльності, за рахунок яких покриваються всі витрати, створюється прибуток і забезпечується самофінансування підприємства.

Комерційними можуть бути підприємства будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, у тому числі державні. Хоча державні підприємства створюються державою і їх статутні фонди формуються за рахунок державних коштів, проте діяльність цих підприємств регулюється так само, як і інших комерційних підприємств, створених недержавними власниками.

Фінанси комерційних підприємств є центральною ланкою фінансової системи, оскільки безпосередньо забезпечують процес створення і первинного розподілу ВВП. Усі інші ланки фінансової системи беруть участь у подальшому розподілі та перерозподілі ВВП. Фінанси комерційних підприємств забезпечують неперервність процесу розширеного відтворення через розподіл грошових доходів підприємства на фонди відшкодування, споживання та нагромадження і використання коштів фонду нагромадження на продовження процесу виробництва продукції (робіт, послуг) і збільшення ВВП. Завдяки подальшому розподілу вартості, створеної комерційними підприємствами, формуються грошові фонди бюджетної системи, доходи домогосподарств та страхові фонди. Таким чином, стан фінансів комерційних підприємств визначає стан фінансової системи країни загалом.

Статутна діяльність неприбуткових установ і організацій є некомерційною, тобто не має на меті отримання прибутку для розподілу між засновниками і самофінансування установи, хоча при цьому не виключається можливість отримання доходів з метою поповнення фінансових ресурсів. Особливості організації фінансів залежать від мети створення неприбуткових установ (організацій), організаційно-правових форм, складу засновників, фінансового механізму залучення коштів для статутної діяльності.

До неприбуткових установ й організацій належать:

— бюджетні установи і організації, тобто такі, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

— громадські об'єднання (профспілки, політичні партії, кредитні спілки, релігійні організації), пенсійні фонди, спілки підприємців, асоціації, творчі спілки, інші об'єднання;

— благодійні організації, культурні та інші цільові громадські фонди. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [73] доходи зазначених установ і організацій, що не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, звільняються від оподаткування.

Фінанси домогосподарств (населення) - це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом та використанням грошових фондів, створених з особистих доходів населення.

Домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з однієї людини або кількох людей, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені кошти для поточного споживання та оплати послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб.

Фінанси домашніх господарств - це грошові фонди, що формуються у громадян з доходів, отриманих у результаті трудової, господарської та інших видів діяльності.

Фінанси домашніх господарств функціонують у межах фінансової системи країни і мають прямі й зворотні зв'язки з державними фінансами та фінансами підприємств. Фінанси держави та фінанси підприємств спрямовуються на нагромадження або споживання. До нагромаджень належать усі вкладення коштів на розширення виробництва, створення основних фондів усіх видів або нагромадження грошових ресурсів у кредитних установах і фінансових інститутах. Споживанням є вкладення коштів у матеріальні блага та послуги, що призначені для відтворення робочої сили і споживаються населенням.

До джерел фінансів домогосподарств належать:

— заробітна плата, отримана у виробничій і невиробничій сферах (у складі собівартості продукції і послуг);

— пенсії, стипендії, субсидії, допомога тощо (за рахунок надходжень до суспільних фондів споживання у вигляді податків і відрахувань);

— доходи від підсобного господарства;

— доходи від надання послуг населенню;

— доходи від володіння цінними паперами;

— інші доходи (спадок, аліменти, гонорари тощо).

Фінансовий ринок і фінансові інститути, що забезпечують його

функціонування, допомагають ефективніше, ніж окремі вкладники, мобілізувати і розмістити значний обсяг заощаджень, знизити ризики; сприяють скороченню оперативних витрат, об'єднанню та диверсифікації ризиків; розвитку спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризиком, перспектив інвестування, оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб вкладників у ліквідності й безпечності та інвесторів у строковому вкладенні вільних коштів.

Фінансовий ринок - це система економічних відносин, у процесі яких розподіляються та перерозподіляються фінансові активи країни під впливом попиту і пропозиції на них з боку різних суб'єктів економіки. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, які зрештою формують сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як безпосередньо на ринку, так і з іншими економічними категоріями.

Фінансовий ринок складається з:

— кредитного ринку - де формуються попит і пропозиція на середньо- та довготерміновий позиковий капітал, виконує такі функції: по-перше, об'єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних організацій, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і формує великі грошові фонди; подруге, трансформує кошти в позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки; по-третє, надає позики державним органам;

— валютного ринку - це система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків щодо валютних операцій; зовнішньої торгівлі; надання фінансових послуг; здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які потребують обміну і використання іноземних валют. На валютному ринку діє певний механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні відносини між споживачами і продавцями валют. Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції;

— цінних паперів - це специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом операцій є цінні папери. Завдання ринку цінних паперів полягає у створенні умов і забезпеченні якнайповнішого та якнайшвидшого переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони. Через ринок цінних паперів створюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, підприємств, держави, що спрямовуються на фінансування виробничих та невиробничих потреб;

— ринку нерухомості - має багато спільного з ринками фінансів, тому у системі фінансового ринку доцільно виокремити ринок інструментів нерухомості. Нерухомість (наприклад, житлову) як фінансовий інструмент можна застосовувати на фінансовому ринку як пасивно, так і активно. Завдяки швидкій зміні вартості об'єктів нерухомості певного типу вкладення коштів у придбання таких об'єктів може стати вигіднішим, ніж суто банківські операції;

— ринку дорогоцінних металів і коштовного каміння та інших об'єктів реального - інвестування охоплює операції інвестування у предмети колекціонування (художні твори, антикваріат, нумізматичні цінності тощо), дорогоцінні метали і коштовне каміння та інші матеріальні цінності. Пов'язана із цими об'єктами реального інвестування інвестиційна діяльність відбувається на спеціалізованих ринках: золота, срібла тощо.

Міжнародні фінанси - це фінанси міжнародних наднаціональних фінансових організацій та інститутів у вигляді спільних або цільових фондів, метою створення яких є забезпечення цілісності та стабільності світового господарства. Міжнародні фінанси відображають світові інтеграційні процеси і кредитують проекти, потрібні світовій спільноті, навіть якщо вони стосуються проблем однієї країни. Наприклад, закриття Чорнобильської АЕС кредитується з фонду, який створюється за рахунок фінансів розвинених країн.

Міжнародні фінансові потоки функціонують на світових ринках - територіальних утвореннях, де здійснюються міжнародні фінансові операції.

Фінанси страхування - це сукупність особливих замкнених перерозподільних відносин, що виникають з приводу формування цільових фондів страхування за рахунок грошових внесків. Ці фонди призначені для відшкодування можливих втрат суб'єктів господарювання й населення. За таких умов економічна категорія страхування є складовою категорії фінансів. У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою такий підхід до страхування не випадковий. Страхові платежі становлять там значні суми.

Фінансове страхування складається із таких складових, як:

— соціальне - фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства;

— майнове - це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником;

— особисте - це система видів страхування, які забезпечують надання страхового захисту від ризиків, загрозливих життю людини, його працездатності, здоров'ю;

— страхування підприємницьких ризиків - включає як ризик втрати майна, так і ризик неотримання очікуваних доходів. Його слід визначити як страхування ризику збитків і неотримання очікуваних доходів від підприємницької діяльності через порушення зобов'язань контрагентами або зміни умов цієї діяльності з незалежних від підприємця обставин;

— страхування відповідальності - це надання страхового захисту на випадок висунення Страхувальнику третіми особами вимог, заявлених згідно з нормами чинного законодавства щодо відшкодування майнової шкоди.

Складові фінансової системи України тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Фінансовий стан кожного елемента цієї системи, з одного боку, залежить від фінансового стану інших елементів, з іншого - впливає на них.