Фінансова політика: сутність, види, значення

У будь-якому суспільстві держава використовує фінанси для здійснення своїх функцій і завдань, досягнення певних цілей. Важливу роль в реалізації поставлених цілей відіграє фінансова політика.

Фінансова політика - це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства.

Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і на цій основі - ефективніше виконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій.

Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрями формування,

Рис. 2.1. Зміст фінансової політики

розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей, рис. 2.1. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики - грошово-кредитному,

ціновому, оплати праці.

Головне призначення фінансової політики -

забезпечення відповідними фінансовими ресурсами

реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку, зовнішньоекономічної діяльності. Фінансова політика держави як макроекономічний механізм управління включає у себе стратегію й тактику управління.

В залежності від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - дії держави щодо стратегічного розвитку її фінансової системи; загальний напрям і методи досягнення поставленої мети, спрямована на вироблення цільових програм, для реалізації яких потрібні час і великі фінансові ресурси. Це політика, розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Фінансова тактика - поточна політика, спрямована на розв'язання конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов, що дають змогу зосередити зусилля на варіантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії.

Метою фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для задоволення насущних потреб розвитку суспільства. Відповідно до цього фінансова політика покликана створити сприятливі умови для активізації підприємницької діяльності. Значна увага приділяється визначенню раціональних форм вилучення доходів підприємств на користь держави, а також частки участі населення у формуванні фінансових ресурсів. Важливе значення надається підвищенню ефективності використання фінансових ресурсів шляхом їх розподілу між сферами суспільного виробництва, а також їх концентрації на головних напрямах економічного і соціального розвитку. В процесі вироблення фінансової політики визначаються принципи побудови фінансового механізму, що дозволяє найбільш успішно виконати перераховані вище завдання.

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економіку країни до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валютна, страхова, митна, амортизаційна, рис. 2.2.

Бюджетна політика - це сукупність юридичних, економічних, організаційних заходів під час складання бюджетів, регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, організації бюджетного контролю. Також, можна зазначити, що бюджетна політика - це сукупність державних заходів, спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної спрямованості видатків бюджету, створення умов макроекономічної стабілізації.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Проте, автор [96] визначає, що податкова політика - найтісніше пов'язана з бюджетною політикою, становить систему заходів держави у галузі оподаткування. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави.

Рис. 2.2. Складові фінансової політики

Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах. В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел. Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих самих податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Основними принципами податкової політики є фіскальна й економічна ефективність, соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Принцип економічної ефективності в процесі формування податкової системи має неоднозначне трактування. Податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу і через податкову політику держава втручається у відносини перерозподілу. Отже, податкова політика впливає тим чи іншим чином на економічні процеси, незалежно від волі держави.

З точки зору проблем соціальної справедливості платниками податків мають виступати всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є відношення до непрямих податків як до регресивних у соціальному плані. Стягнення непрямих податків на предмети непершої необхідності за високими ставками, споживачами яких є сім'ї з досить високим рівнем доходів дещо пом'якшує проблему соціальної справедливості, але її не вирішує. Переваги прямих податків у вирішенні проблем соціальної справедливості пов'язані тим, що рівень оподаткування прямо пов'язаний з доходами, які отримують фізичні і юридичні особи.

Бюджетно-податкова (або фіскальна) політика має створювати сприятливі умови для виробничої та фінансової діяльності суб'єктів господарювання. Слід зауважити, що в розвинених країнах світу через державний бюджет відбувається перерозподіл від 30 до 50 % ВВП [96]. Найчастіше таку політику ототожнюють з фіскальною. Фіскальна політика має дві основні форми: дискреційну та автоматичну.

1. Дискреційна (активна) фіскальна політика - свідоме маніпулювання податками та державними видатками з боку органів законодавчої та виконавчої влади з метою змінення реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією, прискорення темпів економічного зростання. Вона буває двох видів:

— стимулювальна фіскальна політика, яка полягає у збільшенні державних видатків, зниженні податків, одночасному поєднанні першого та другого. Ця політика здійснюється в період економічного спаду та безробіття, але внаслідок її проведення може зрости дефіцит бюджету, що, у свою чергу, може призвести до інфляції;

— стримувальна фіскальна політика передбачає зниження державних видатків, збільшення податків, одночасне поєднання першого та другого; здійснюється в період високої інфляції, спрямована на скорочення дефіциту державного бюджету.

2. Автоматична (пасивна) фіскальна політика - проводиться за допомогою «вбудованих стабілізаторів» (податків і державних витрат, трансфертів). Вбудовані стабілізатори - це будь-який захід, що має тенденцію збільшити дефіцит державного бюджету в період економічного спадання, або зменшити дефіцит бюджету в період економічного зростання та інфляції без спеціальних активних заходів з боку уряду та законодавчої влади. Необхідні змінення в рівні державних видатків і податків вводяться автоматично. Це так звана автоматична або вбудована стабільність.

Державний бюджет завдяки фіскальній політиці в період економічного зростання й інфляції повинен мати рестриктивний (стримувальний) вплив, а в період економічного спадання та безробіття - експансивний (стимулювальний). За допомогою вбудованих стабілізаторів амортизується економічне спадання та обмежується зростання.

2.2.